КИЇВ (QHA) -

Український військовослужбовець Олексій Кодьман, звільнений з полону терористів "ДНР", в інтерв'ю Радіо Hayat розповів про своє перебування в заручниках у бойовиків.

Радіо Hayat: Минуло два місяці з дня вашого звільнення — українських військовослужбовців звільнили 27 грудня 2017 року. Можете поділитися відчуттями, емоціями, які ви відчували в ті дні?

Олексій Кодьман: 27 числа вранці нас вивезли з макіївської колонії. Годині об 11-й ми приїхали в Горлівку на блокпост. Десь до 6 години вечора нас протримали в автозаках. Ми думали, що обміну вже не буде. Нас вивели на вулицю. Ми побачили автобус. У ньому були люди в нашій формі. Ми повірили в обмін, коли вже побачили Ірину Володимирівну Геращенко.

Радіо Hayat: Чому ви думали, що обміну не буде?

Олексій Кодьман: Тому що довго чекали. У мене вже був один такий випадок. У березні 2016 року нас чотирьох вже вивозили на блокпост, але не обміняли.

Радіо Hayat: Ви потрапили у полон під Маріуполем?

Олексій Кодьман: Так, в районі села Пищевик 12 листопада 2015 року. Ми отримали завдання, вийшли в сіру зону і нарвалися на розвідгрупу противника. Їх було більше. Ми потрапили в полон. Там командир групи був росіянин. Командир батальйону теж росіянин. Я не буду стверджувати, що це кадрові військові російської армії, але це точно були росіяни. Спочатку нас завезли у штаб батальйону, там допитали. Місцеві, з Донецької області, просили, щоб нас залишили «повиховувати», але якийсь генерал подзвонив і сказав, що нас трьох (ми потрапили в полон втрьох: я, Вася Гулька і Коля Іовов) терміново доправили в Донецьк.

Радіо Hayat: Де вони зараз?

Олексій Кодьман: Вони після госпіталю вже вдома, на реабілітації.

Радіо Hayat: Скільки часу ви провели в полоні?

Олексій Кодьман: Більше двох років.

Радіо Hayat: Розкажіть про умови утримання в полоні.

Олексій Кодьман: Спочатку нас привезли в колишню будівлю СБУ у Донецьку на допит. Там є два таких «режимних об'єкти» — яма і підвал. У підвалі тримали наших військовополонених, а в яму звозять порушників порядку, там також були і наші військовополонені. Спочатку нас посадили в підвал, а мене наступного ранку  в яму, в одиночну камеру. Там не було світла, камера маленька, з лавкою. Я там просидів 10 днів. Мене на допити не викликали. Потім приїхала людина з їхнього «МДБ» і сказала, що нас трьох вивезуть у місто, буде відеозйомка, щоб показати нашим родичам, що ми живі і здорові. Нас вивезли в центр Донецька, зняли сюжет. Ми передали батькам, що ми живі і здорові, все нормально. Після цього мене посадили в підвал до військовополонених, але я з ними не сидів, сказали, що мені з ними не можна. Ми сиділи «на ізбушкє», нас возили на роботи, ми здебільшого прибирали.

В кінці лютого, по-моєму, 2016 року нас перевезли на вулицю Артема, в будинок пов'язаний із залізницями. Там теж було підвальне приміщення, були зроблені камери. Потім перевезли на вулицю Молодіжну, а 22 червня 2016 року нас перевезли в колонію в Макіївку, до так званої Західної виправної колонії № 97. Нас посадили в сектор особливого режиму. Там я перебував до кінця полону.

Радіо Hayat: Що вони говорили? Багато людей, які потрапляють в полон, розглядаються російською стороною як «обмінний матеріал», щоб надалі можна було вести переговори, торги з українською стороною. Вам щось говорили про те, що будуть обмінювати?

Олексій Кодьман: Нас трьох хотіли обміняти на якусь жінку. Потім щось не вийшло. Перед новим 2016 роком приїздив командир їхнього батальйону. Він обіцяв, що до Різдва нас обміняють, але щось зірвалося. Потім, 2016 року, мене і Васю вивозили на Мар'їнський блокпост на обмін. Ми просиділи 1,5 години вночі. Теж не поміняли. Наступного дня поміняли інших людей. Так, нас тримали як обмінний фонд.

Радіо Hayat: Я знаю, що, перебуваючи в полоні, ви потрапили під статтю так званого «законодавства» «ДНР». Вас мали «судити». За тією статтею, яку вам інкримінували, вам загрожувало від 10 до 20 років. Ви можете детальніше розповісти про це?

Олексій Кодьман: В кінці літа 2016 року приїхали представники так званої «генпрокуратури» «ДНР». Був допит, нам сказали підписати папери про те, що ми відмовляємося від адвокатів і висунули звинувачення у пособництві тероризму.

Радіо Hayat: Вас намагалися завербувати? Що обіцяли?

Олексій Кодьман: На ​​самому початку нам пропонували перейти на їхній бік. Ми відмовилися.

Радіо Hayat: Чи були випадки, коли українських військовослужбовців викуповували з полону?

Олексій Кодьман: Я особисто не знаю, але чув, що до 2015 року були такі випадки.

Радіо Hayat: Які засоби впливу застосовували до вас, крім одиночної камери?

Олексій Кодьман: Різні. Спочатку пресували, а в тюрмі було вже психологічно важко.

Радіо Hayat: Було таке відчуття, що Україна забула про вас?

Олексій Кодьман: Нам постійно про це говорили, що ми нікому не потрібні, що нас хочуть поміняти, але нас не хочуть забирати.

Ми всі думали, що нас не обміняють, що ми отримаємо терміни і будемо сидіти, нас заберуть тільки після війни.

Радіо Hayat: Якби відбувся цей незаконний «суд» «ДНР», якби отримали терміни, ви були готові до того, щоб сидіти?

Олексій Кодьман: Сиділи б і чекали на обмін. Але ми розуміли, що, якщо дадуть термін, нас або обміняють, або будемо чекати кінця війни. Ми вірили, що якось домовляться і заберуть нас.

Радіо Hayat: Чи був зв'язок із рідними з полону? Чи була можливість дзвонити?

Олексій Кодьман: Коли ми сиділи в колишній будівлі СБУ, була можливість дзвонити. Нас виводили по 5 людей раз на два тижні або раз на місяць. Коли нас перевели в колонію, то вже не дзвонили. Перший раз змогли написати рідним листи, коли приїздила Фіона Фрейзер з ООН. Потім почали передавати листи через Червоний Хрест.

Радіо Hayat: Савченко вас відвідувала?

Олексій Кодьман: Так, у лютому 2017 року привезла передачу.

Радіо Hayat: Держава допомагає вам зараз адаптуватися?

Олексій Кодьман: Ми пройшли лікування у військовому госпіталі. Обіцяли якусь фінансову допомогу, але я сильно не прошу. Дадуть — спасибі.

Радіо Hayat: Чи є серед звільнених військовополонених випадки повернення в зону АТО?

Олексій Кодьман: Я знаю, що деякі хочуть продовжувати служити.

Радіо Hayat: Ви почуваєтеся героєм?

Олексій Кодьман: Ні, героєм точно не почуваюся.

Радіо Hayat: Які ваші плани?

Олексій Кодьман: Ще не визначився.

Радіо Hayat: Чим ви займалися до служби у зоні АТО?

Олексій Кодьман: Я працював в МНС. Потім був за кордоном. 2014 року повернувся, в на початку 2015 року пішов в армію.

Я хочу подякувати волонтерам, які підтримували нас у госпіталі, і всім людям, які нам допомагали весь цей час. Батько розповідав, що нам збирали передачі, відвозили, допомагали нашим рідним.

Радіо Hayat: Яка ситуація зараз із рештою українських військових?

Олексій Кодьман: Коли ми їхали, залишалося 6 осіб. Одного, Романа Совкова, вже обміняли у січні. Залишилися Пантюшенко Богдан, Сергій Глондар, Олександр Кореньков, Твердой Рома і Поляков Саша. Це ті люди, які сиділи з нами. Я не знаю, що вони відчували, коли ми їхали. Обіцяли, що незабаром їх звільнять, але поки тихо.

Радіо Hayat: Якщо повернутися у 2015 рік, чи пішли б ви в ЗСУ захищати Україну?

Олексій Кодьман: Так, я не шкодую. Ми це робимо не для себе, а заради наших дітей та онуків, щоб їм простіше жилося.

Радіо Hayat: У вас немає бажання за деякий час видати у вигляді книги свої спогади, щоб люди розуміли, через що проходять українські хлопці, які стоять на передовій?

Олексій Кодьман: Книгу, напевно, немає. Я хочу сказати, що дуже погано, що у нас всі вже звикли до війни, цивільні не розуміють, їм все одно. Я розумію, що серед військових є люди, які можуть напитися на цивілці, щось зробити не так. Але там понад 80% нормальних хлопців. І там справді війна, а не АТО.

Радіо Hayat: Що б ви хотіли побажати українцям, українській молоді?

Олексій Кодьман: Щоб не падали духом. Рано чи пізно все це припиниться. Як би важко нам сьогодні не було, ми такий народ, який все подолає.

Радіо Hayat: Наше радіо називається Hayat. З тюркських мов це слово перекладається як «життя». Що для вас життя?

Олексій Кодьман: Важко відповісти на це питання. Треба жити заради чогось, заради дітей, онуків, батьків.

Радіо Hayat: А зараз яка у вас мета? Чого найбільше хочеться?

Олексій Кодьман: Щоб хлопці звільнилися з полону.

Радіо Hayat: Для вас Україна — це?

Олексій Кодьман: Батьківщина.

QHA