КИЇВ (QHA) -

Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик у колах вітчизняних експертів відомий тим, що крім вивчення проблематики українського соціуму, добре орієнтується і в питаннях міжнародної політики, зокрема має славу знавця Сходу. Тому сьогодні він допоможе нам розібратися в тому, що ж насправді відбувається навколо Катару.

Крім того, минулого тижня в експертному середовищі наробила галасу його стаття «Багатовекторність. 2.0 », опублікована на «Фокусі» та на «Хвилі». Дехто, не читаючи подробиць, а орієнтуючись тільки на заголовок, прокоментував: «Ну ось і Кулик пропонує замиритися з Кремлем!»

Про все це йдеться нижче, а розпочати бесіду ми вирішили з теми головного ньюсмейкера наших днів — американського президента Дональда Трампа, оскільки у четвер, 8 червня, у США відбулися сенатські слухання. На килим перед конгресменами був викликаний колишній шеф ФБР Джеймс Комі, який у своїх публічних виступах свідчив проти господаря Білого дому.

QHA: Віталіє Олександровичу, як, по-вашому, після сенатських слухань зараз почувається головний ньюсмейкер наших днів — американський президент?

Віталій Кулик: У Дональда Трампа зараз дуже складна ситуація. Явно існує ліберальний консенсус у США щодо його імпічменту. Недруги господаря Білого дому будуть домагатися цього, створюючи хвилі нестабільності для його адміністрації, що утруднить вироблення стійкого зовнішньополітичного курсу.

Адже важко проводити стабільну передбачувану політику в умовах виникнення постійних скандалів, викриттів, витоків інформації, а головне — в умовах відсутності підтримки суспільства. Тому Трампу доведеться грати на полі популізму або запропонувати американцям такий порядок денний, який може об'єднати американське суспільство. Поки я такого порядку не бачу ні в питаннях Близького Сходу, ні у відносинах із Європою, ні у питаннях євроатлантичної солідарності.

Я не думаю, що Трампу оголосять імпічмент найближчим часом, тому цей конфлікт між Трампом і американським істеблішментом, за моїми відчуттями, буде довготривалим. Все це ускладнює діалог із Вашингтоном з боку Європейського Союзу, а ще більшою мірою — з боку України.

QHA: Чи не стане Трамп для підвищення своєї популярності судомно вдаватися до ефектних, але не ефективних жестів, таких, як нещодавній ракетний обстріл у Сирії, бомбардування мамою-бомбою позицій терористів у Афганістані, відправкою морської ескадри до корейських берегів? І чи не відгукнуться нові подібні несподіванки загрозою виникнення глобального конфлікту?

Віталій Кулик: «Чорний лебідь» може прилетіти в будь-який момент і з будь-якого боку. Це може бути й імпічмент Трампу, і тоді можуть запуститися невідомі досі процеси. Але й відсутність цієї процедури, за наявності «дамоклова меча» та загрози його застосування в майбутньому, можуть змусити Трампа вдатися до пошуку певних кроків, що підвищують популярність.

Оцінюючи ці можливості, поки можна сказати так: Трамп не хоче воювати там, де йому не цікаво з точки зору бізнесу. Але ж криза довкола Катару — це наслідок і його недалекоглядної політики на Близькому Сході, з акцентом на підтримку в першу чергу саудитів.

QHA: Якщо проводити паралель з азійськими тиграми, чи можна сказати, що в районі Перської затоки їхню роль відіграють саме Катар і Саудівська Аравія, ну і Об'єднані Емірати?

Віталій Кулик: Всі аналогії завжди кульгають, але в даному випадку — паралель доречна. Основа багатства Катару — природний газ. Його великі запаси, при відносно невеликій кількості населення (близько 2-х мільйонів людей) зробили країну за показником ВВП на душу людини світовим лідером. Популярності країни в арабському світі надав медіахолдинг «Аль Джазіра». Крім того, останнім часом Доха (столиця Катару) істотно урбанізувалася за рахунок проведення там різноманітних міжнародних форумів, в першу чергу — самітів Всесвітньої організації торгівлі. А 2022 року ФІФА намітила Катар господарем чемпіонату світу з футболу.

І якщо інший арабський тигр — ОАЕ  залежний від саудитів, то Катар завжди намагався відігравати самостійну роль у регіоні, намагаючись бути незалежним і від Саудівської Аравії, і від Ірану.

QHA: А яку роль там відіграють ісламські релігійні відмінності?

Віталій Кулик: У Катарі ситуація парадоксальна: там владна верхівка сповідує своєрідне відгалуження ваххабізму, при тому що у них шиїтська більшість населення. Водночас провладні суніти Катару перебувають у конфронтації з ваххабітами Саудівської Аравії. Зараз єдиним союзником Катару виступає Туреччина.

QHA: А Іран? Через уявну чи реальну підтримку еміром Катару і розпочався весь цей дипломатичний скандал?

Віталій Кулик: Оскільки в Катарі більшість — шиїти, Тегеран, звісно, налаштований на підтримку одновірців, але політичний курс Дохи вони не поділяють, тим більше, що керівництво Ірану зацікавлене у зниженні активності медіахолдингу «Аль Джазіра».

QHA: З огляду на те, що новообраний президент Франції Еммануель Макрон налаштований на нормалізацію відносин Заходу з Іраном (про що недавно писало QHA), а Кувейт зголосився бути посередником у врегулюванні ситуації довкола Катару — клубок суперечностей у регіоні неабиякий. А тут ще Тіллерсон закликав усіх до примирення...

Віталій Кулик: Звичайно, вони спробують запропонувати майданчик Штатів для переговорів і самим виступити в ролі примирителя.

QHA: А скажіть, ідея створення арабського НАТО — вона походить від самих потенційних учасників гіпотетичного військового альянсу чи за це в першу чергу виступають самі Сполучені Штати?

Віталій Кулик: Без військово-технічної допомоги США ніяке арабське НАТО неможливе. Але, з іншого боку, цей проект має на увазі не рівноцінну кооперацію зусиль всіх країн, а своєрідну субординацію, де чільну роль відведено Саудівській Аравії. І я не впевнений — чи всі сусіди погодяться об'єднувати військові зусилля на васальних умовах до Ер-Ріяду.

QHA: Але повернімося до Європи. У Британії в ході парламентських виборів 8 червня консерватори втратили більшість і тепер створюють коаліцію з Демократичною юніоністською партією з Північної Ірландії, чиї 10 мандатів допоможуть торі утриматися при владі. І це — напередодні переговорів з ЄС щодо результатів Брексіту...

Віталій Кулик: Так, вибори відбулися, але питання залишилися. З огляду на збільшене число прихильників лейбористів, які виступали проти Брексіту, цікаво буде спостерігати: як саме проходитиме голосування з питань відносин з ЄС в самому парламенті, і наскільки жорсткою буде позиція Лондона у переговорах з Брюсселем. Річ у тім, що бізнес загалом не задоволений наслідками торішнього референдуму ...

QHA: А для України ці вибори були важливими?

Віталій Кулик: Безумовно. У нашому нинішньому протистоянні з Росією Великобританія була одним з найбільш послідовних наших союзників. І якби перемогли лейбористи на чолі з Джеремі Корбіном — нам було б гірше.

QHA:  А що, хіба Корбін — аналог француженки Марін Ле Пен?

Віталій Кулик: Зовсім ні. Лейбористська партія — аж ніяк не промосковська сила, але її кандидати у своїй передвиборчій риториці закликали до обережнішого курсу у відносинах з Росією. Мовляв, головне — не провокувати її, а торі якраз виступали за жорсткіший підхід, зокрема за посилення санкцій проти Москви.

QHA: Ну а тепер повернемося до Вашої гучної статті «Багатовекторність. 2.0». Чим же, на Вашу думку, нинішній римейк рівновіддаленої зовнішньої політики має відрізнятися від первозданного дипломатичного підходу часів Леоніда Кучми?

Віталій Кулик: Термінологічно мову швидше варто вести не про рівновіддаленість, а про пошук балансу між центрами впливу. Багатовекторність епохи президентства Кучми була постійним пошуком балансу між інтересами Росії та Заходу. Зараз же, на мій погляд, доведеться балансувати між ключовими західними гравцями — Європою і США. Не факт, що це буде простіше.

Втрачати відносини зі Штатами в нашій ситуації було б політичним самогубством. Але і покладатися на Трампа, який продовжує, м'яко кажучи, дивувати свою країну і весь світ своєю непередбачуваністю у словах і діях, було б також занадто самовпевнено. Домінування Німеччини у Євросоюзі — з огляду на особливі відносини Путіна з цією країною не найкращий розклад для України. Але посилення дезінтеграції в ЄС сценарій набагато гірший.

Як не крути, нам доведеться балансувати. В принципі, при грамотному зовнішньополітичному курсі ця нагальна потреба може стати можливістю. У нас є шанси отримувати підтримку і у Брюсселі, і у Вашингтоні, вміло граючи на суперечностях між ними. Ми також можемо скористатися шансом для зближення з Польщею і країнами Балтії на противагу «старій Європі».

QHA: Реанімація ідеї Юзефа Пілсудського про Інтермаріум (міжмор'я) — від Чорного й Адріатичного морів до Балтійського?

Віталій Кулик: Час покаже. Адже багатовекторність це тонка геополітична гра. Питання про те, чи здатні вести її наші дипломати, політики, чиновники і врешті-решт президент Порошенко, залишається відкритим.

Поки що першою реакцією на розлад у відносинах між Європою та США стала заява нашого президента про те, що всі повинні об'єднатися проти російської агресії щодо України.

Сильніших меседжів у нас для світу не знайшлося.

Але все ж закінчу на позитивній ноті. Не можна не вітати офіційного рішення українського парламенту про коригування зовнішньополітичного курсу, де серед пріоритетів знову зазначена перспектива вступу України до Північноатлантичного оборонного альянсу.

Також радісно відзначати, що Дональд Трамп під час зустрічі у Вашингтоні зі своїм румунським колегою Клаусом Йоганнісом вперше публічно висловив прихильність Америки до виконання 5-ї статті Договору про колективну оборону НАТО, що безумовно має охолодити експансіоністський захват кремлівських реваншистів.

Спілкувався Олександр Воронін

QHA