КИЇВ (QHA) -

Юрій Шухевич в тюрмах і таборах провів загалом 31 рік, а між ними, не маючи права повернутися на батьківщину, жив на Північному Кавказі, і протягом п'яти років його, сліпого, насильно утримували в Будинку інвалідів у Томській області. Приїхати до Львова, всі вулички якого він пам'ятає з дитинства, Юрій Романович зміг лише після того, як його мати, колишня політв'язень, купила там будиночок і їй таки дозволили прописати сина.

Після повернення на батьківщину, незважаючи на своє підірване здоров'я, Юрій Шухевич почав активно займатися політикою. За його участю 1990 року було створено Українську міжпартійну асамблею (УМА), до складу якої увійшли кілька правих партій і громадських організацій, яку пізніше перейменували в УНА-УНСО.

2014 року став народним депутатом Верховної Ради України від «Радикальної партії» Олега Ляшка.

Про те, що його привело до українського парламенту, і як він ставиться до Волинської трагедії, Юрій Шухевич розповів у інтерв'ю кореспонденту QHA.

QHA: Юріє Романовичу, Ви плануєте написати книгу про свого батька для розвінчання міфів про нього?

Юрій Шухевич: Я ще раніше написав статтю про його загибель після зустрічі в ув'язненні зі зв'язковим мого батька, який знав, як пройшла операція у Білогорщі, і як загинув Роман Шухевич. І після повернення із заслання до Львова я написав першу статтю саме про цей епізод. Я нічого грунтовного про батька не писав і найближчим часом не планую.

QHA: Що розповів Вам зв'язковий батька?

Юрій Шухевич: Мій батько мав покинути будинок Наталі Хробак у селі Білогорща під Львовом в ніч з 4-го на 5-е березня 1950 року. Але, швидше за все, він хотів врятувати архів УПА. Тому троє його охоронців серед ночі перенесли архів з Білогорщі до сусіднього села Зимна Вода. Після їхнього повернення на світанку Роман Шухевич мав піти з Білогорщі, адже після арешту своєї зв'язковою Дарії Гусяк він розумів, що ризикує життям. Але було вже пізно, оскільки село і будинок були оточені співробітниками МДБ (Міністерство державної безпеки СРСР). Після повернення до Білогорщі його охоронці потрапили в засідку і вже ніяк не змогли допомогти батькові.

Кільце навколо будинку стислося. Москва хотіла взяти Шухевича живим, щоб зламати всю структуру організації, а потім публічно судити головнокомандувача УПА. Тому операція готувалася ретельно, і в ній були задіяні величезні сили.

До останнього моменту мій батько сподівався, що вирветься з оточення. Тому несподівано вискочив зі свого укриття на сходи, намагаючись вибігти на подвір'я, але на сходах стояли люди. У темному вузькому коридорчику все і сталося. Очевидно, першим вистрілив батько, у відповідь стріляли в нього, але не з метою вбити, а скоріше знешкодити. В момент перестрілки батько спробував вибігти на вулицю, і в цей час один із солдатів поранив його нижче грудей. Пізніше, коли мене привезли на розпізнання, я побачив на білій сорочці сліди поранення. Батько зрозумів, що вирватися з оточення вже не зможе, і вирішив покінчити життя самогубством, вистріливши собі у скроню. Я бачив обпалене волосся біля скроні, кіптяву на обличчі. Знаю, що на місці, відразу біля входу до будинку, батька кілька разів фотографували, але ці знімки ніколи не публікувалися.

Архів УПА вдалося врятувати на кілька днів, і це може підтвердити господиня будинку Лісна з села Зимна Вода, яка досі жива. Адже після загибелі Романа Шухевича почалися цілеспрямовані пошуки зниклого архіву. Під виглядом українських повстанців солдати обходили прилеглі села. Були вони і в Зимній Воді, і, ймовірно, почули від Лісної щось таке, що навело їх на слід. Тому через кілька днів архів все ж потрапив до рук МДБ, хоча фактично через нього батько і постраждав.

QHA: Юріє Романовичу, Ваш тато служив у вермахті, і це дуже часто ставлять йому у провину, особливо цим вміло користується російська пропаганда, звинувачуючи його у зв'язках з СС і участю у єврейських погромах.

Юрій Шухевич: Він служив у вермахті з квітня 1941 року, маючи легіон «Нахтігаль» і «Роланд». А ще до війни він проходив військову підготовку у німецькій армії для отримання військового досвіду.

Мене тоді, між іншим, у Львові не було, я жив у Кракові, коли взяли Львів. А коли я приїхав до Львова, то німці повернули «Нахтігаль» з фронту, бо вони заарештували уряд Стецька. Я точно знаю, що він не брав участі в погромах — він тут ні до чого.

Німці не вчиняли погромів, як ми це звикли розуміти, а вони знищували людей систематично, організовано, відбираючи певні категорії. Тому, коли німці увійшли до Львова, а сталося це увечері 29 червня 41-го року, погромів не було. Навіть у гетто залишали здорових чоловіків, які працювали, і на робах у них ставили літеру «V», а це означало, що людина працює у майстерні на вермахт. Але були й інші літери, носії яких йшли на розстріл першими.

Також прийнято чомусь вважати, що історія Бабиного Яру почалася в кінці вересня 41-го, але насправді вона почалася в лютому 1918 року, коли Муравйов увійшов до Києва і в Бабиному Яру почали розстрілювати українських офіцерів та інтелігенцію.

Це те ж саме, як ніби Гітлер дав аж два залізні хрести Роману Шухевичу, але не треба забувати, що Гітлер вручав лицарські хрести в основному повітряним асам німецької авіації або генералам. Гітлер особисто вручив лицарський хрест — вищу військову нагороду, яка дорівнювала в радянській армії Герою Радянського Союзу, одній людині полковнику Мельдерсу, який збив понад 100 ворожих літаків.

До того ж у Фрайбурзі є архів вермахту, де збереглися всі записи, і там згадані всі, хто був нагороджений хрестами — від рядових до вищих чинів.

Після заяви Симоменка про два хрести, які отримав Шухевич від Гітлера, я подав на нього в суд і виграв його, після чого він його зобов'язав спростувати свої слова у Верховній Раді, але він їх не спростував і не оскаржив рішення окружного Адміністративного суду міста Києва.

QHA: А як щодо «польських погромів» упівцями на Волині, адже наші сусіди досі про це пишуть, і навіть польський сейм прийняв 7 липня 2016 року рішення щодо Волинської трагедії, звинувативши українських націоналістів у вбивствах поляків?

Юрій Шухевич: А українці можуть змиритися? Українці теж не можуть змиритися з пацифікацією у 30-х роках, яка викликала те, що був убитий міністр внутрішніх справ Перацький, який організував пацифікацію. А політика осадництва, яка дозволяла заселяти українські землі поляками, і багато іншого? Звичайно, це викликало певний протест.

Скільки було українських жертв на Волині? Ніхто це не враховує.

А як рахують польські жертви на Волині? Спочатку поляки кажуть — 80 тисяч, а потім почали голосувати в Сеймі, скільки жертв було, і цифра з 80 тисяч зросла до 100 тисяч, а потім її знову поміняли, і з 100 зробили 120-150 тисяч. Так слухайте, ми так можемо і мільйони нарахувати, більше, ніж жило поляків на Західній Україні. Ну що це таке? Це все вивчається — тут було вбито стільки поляків, а тут стільки українців. І тоді можемо порівнювати, хто зазнав великих жертв. Звісно, якщо українського населення було більше на Волині, то і жертви поляків мали бути більші.

Тоді між українцями і поляками був такий антагонізм, який призвів до того, що люди, а не політична або військова структура, самі знищували з одного й іншого боку одне одного.

QHA: А якщо згадати польський концтабір Береза Картузька, де сиділо 7 тисяч українців...

Юрій Шухевич: Правда, і це теж спровокувало ці події. Поляки хотіли повернути собі кордон 39-го року, тобто українські території. Українське населення не могло з цим змиритися, а не політичні структури.

Але треба сісти і об'єктивно про це говорити, що було так і так... Вони можуть нам згадати Гонту і Залізняка, а потім ще Кривоноса та Хмельницького. А ми, відповідно, можемо теж багато згадувати: кого вбили, де і як.

Якщо ми будемо будувати відносини на тому, хто з українців чи поляків більше втратив в тій чи іншій війні, то ми так ніколи не дійдемо до істини.

Чого ми хочемо? Чи хочемо ми якогось розуміння або хочемо посваритися? Якщо ми хочемо посваритися, то тоді не треба рахувати жертви, а можна просто посваритися і побитися. А якщо ми хочемо якоїсь згоди і примирення, то ми повинні тоді сісти і сказати: «Так, були важкі часи в нашій історії, але ми забудемо один одному, хто що поганого зробив, хто правий, а хто не правий. І будемо в ім'я цього майбутнього будувати інші відносини між собою». Ось тільки так можна все вирішити.

QHA: Українська влада не зважиться на такий крок, адже вона боїться відштовхнути поляків...

Юрій Шухевич: Ми досить сильні, щоб сказати це, тим більше полякам. Ми всього боїмося, навіть якби тут цигани тупнули ногою, то наш уряд затремтів би і сказав: «Ой, так-так, вибачте нас, тому що вам зробили щось не так, і тепер ми перед вами винні». Не можна в народі весь час плекати почуття провини.

QHA: Ви є засновником націоналістичної організації УНА-УНСО, яку неоднозначно сприймають навіть в Україні...

Юрій Шухевич: Я знаю, що Путін проти неї. І багатохто з тих, хто брав участь в Абхазькій і Чеченській війнах, є в чорному списку Путіна, і якби вони потрапили до рук, то їм би довелося несолодко.

З Корчинським у нас були серйозні розбіжності, і ми з ним перестали спілкуватися ще 1996 року, хоча з його дружиною я зустрічаюся у Верховній Раді, тому що вона є депутатом, і у нас із нею нормальні стосунки.

QHA: Чому Ви балотувалися в український парламент від Радикальної партії?

Юрій Шухевич: За два дні до того, як минав термін подачі остаточних списків до ЦВК, мені зателефонував Олег Ляшко і запропонував піти на вибори від його партії. Я не відразу погодився, а трохи повагався, але зрештою вирішив, що треба йти. У мене були свої мотиви, адже я хотів дещо зробити у Верховній Раді.

QHA: Юріє Романовичу, завдяки Вам був прийнятий важливий закон, який визнає воїнів УПА захисниками України, адже Вам про це часто говорили, але ніяк не наважувалися прийняти.

Юрій Шухевич: Тому що це говорилося для піару, а серйозно цим питанням ніхто не займався. Я знаю, що свого часу два законопроекти подали і зареєстрували Василь Шкіль та Михайло Косів, їх потім об'єднали. Я ознайомився з цим документом, який так і не розглядався у Верховній Раді, але ви знаєте, він був дуже поверхневий і юридично дуже слабкий.

Я зайнявся цим питанням ще за президентства Ющенка, але тоді йшлося лише про указ президента про визнання не тільки УПА, але всіх тих, хто боровся за Україну. Зокрема і учасників визвольних змагань 17-21 років, українських повстанців 20-х років (Холодний Яр), Закарпатської Січі і учасників боротьби 40-50 років, аж до моменту проголошення Незалежності. Це був комплексний указ, і він був виданий, а надалі ліг в основу закону, який прийняла Верховна Рада.

QHA: Які ще законопроекти Ви плануєте подати на розгляд ВР?

Юрій Шухевич: Безумовно, будемо подавати закон про повну реабілітацію повстанців, бо визнання УПА героями України — це більше декларативний закон. Адже люди боролися зі зброєю в руках, і немає значення хто коли боровся, — чи це було в роки національно-визвольної боротьби 17-го року, чи у 40-50-х роках вони не визнані. Це в тому сенсі, що вони в очах цієї держави є злочинцями. Не було нашого українського закону про їхню реабілітацію. Був прийнятий у квітні 1989 року закон УРСР, який дозволив звільнити дисидентів за кілька місяців до розвалу Союзу. Він практично діє донині, і, на жаль, досі не визнані люди, які боролися за українську незалежність зі зброєю в руках.

І досі залишаються юридичні парадокси, адже вже не існує цієї держави, а за зраду неіснуючої батьківщини не можуть бути реабілітовані ці люди. Сталінський режим визнаний злочинним, але люди, які боролися проти злочинного режиму, самі залишаються злочинцями.

І я хотів подати законопроект про їхню реабілітацію на основі прийнятого закону про визнання, але оскільки Інститут пам'яті подав свій законопроект, то я і деякі депутати приєдналися до нього. Щоправда, ми його трохи «відшліфували», привели в певну відповідність із нашими поглядами, і зареєстрували. Він ще не був розглянутий на комітеті, тому, швидше за все, цей законопроект буде проголосований на наступному пленарному засіданні.

QHA: Вже вкотре новий склад Верховної Ради знову себе не виправдав, навіть Революція Гідності не допомогла. Адже більшість законів, які вкрай необхідні для побудови сильної країни, не приймаються, особливо в частині, що стосується депутатської недоторканності. Чому, на Вашу думку, так відбувається?

Юрій Шухевич: Недоторканність мали зняти — не зняли. Мали прийняти новий закон про вибори не прийняли. Закон про імпічмент президента теж має бути, адже якщо зняти недоторканність з депутатів, то ми маємо право прийняти закон про імпічмент.

Ви розумієте, що навіть Центральна виборча комісія є нелегітимною через закінчення терміну дії, її давно треба міняти, але президент не подає свої кандидатури, і ВР теж. Тому ЦВК досі залишається нелегітимною, і багато іншого, але вони не думають щось міняти, тому що їм це вигідно. І не прийняття закону про вибори, і не зняття недоторканності комусь вигідно, інакше вони зробили б це. Хоча є побоювання, що якщо зняти недоторканність, то тоді кожного депутата можна притягнути до кримінальної відповідальності за будь-які звинувачення, навіть фальшиві. Можна і наркотики в кишеню комусь підсунути або ще щось зробити. І всі це прекрасно розуміють. У нас не така правова держава, де можна зняти недоторканність і не боятися, що тебе без всякої на те причини заарештують.

QHA: Я знаю, що були пропозиції про часткове зняття депутатської недоторканності, тобто, якщо депутата притягають до кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин, то він має бути позбавлений недоторканності за спрощеною процедурою.

Юрій Шухевич: Депутат має бути недоторканний у своїй депутатській діяльності як такій, тобто за його виступи і політичну позицію. Але якщо людина скоїла кримінальний злочин, то тоді вона притягується до кримінальної відповідальності, наприклад, якщо він когось збив на автомобілі, то він безумовно має відповісти за свої дії. І за зловживання своїм депутатським становищем також може бути притягнутий до відповідальності.

Спілкувалася Еліна Сулима

QHA