КИЇВ (QHA) -

З першою частиною інтерв’ю можна ознайомитись тут.

За словами Сергія Анатолійовича, незважаючи на те, що протягом всього періоду незалежності України керівництво нашої держави не приділяло уваги розвитку військово-морських сил України, і сучасний стан українського флоту залишається критичним, українські моряки теж можуть дечого навчити партнерів по НАТО. Сергій Гайдук вважає, що розвивати ВМС України потрібно з урахуванням того, що нашій державі, перш за все, потрібно протидіяти Чорноморському флоту Росії, більшість кораблів якого можуть завдавати ракетного удару. Таким чином, Україні необхідний системний підхід, який би враховував всі складові: від будівництва нових кораблів до розвитку сучасної морської піхоти і берегової оборони.

QHA: Сергій Анатолійович, як би Ви оцінили те, що зараз відбувається на українському флоті?

Сергій Гайдук: Що стосується ВМС України, стан їх критичний. Другої оцінки нема. Але я на проблему дивлюсь ширше. Критичний стан не тільки у ВМС, а  й у всієї морської політики України, тому що «з пісні слів не викинеш». Морська галузь надзвичайно заінтегрована – це і морські прикордонники, і ВМС України, і цивільні моряки, і порти, і шельф, і морські перевезення, суднобудування, суднопроектування, височенні технології морського обладнання, держгідрографія, навігація… Це величезний пласт у галузі економіки і розглядати просто ВМС України було б не дуже правильно. Ми за 25 років у морських справах повністю провалились. Ми втратили Чорноморське морське пароплавство, довели до критичного стану ВМС у Україні, за 25 років нічого не побудували – жодного сучасного бойового корабля. Все, на що ми спромоглися, – це добудувати старі аналогові кораблі колишнього Радянського Союзу, але це не те, що нам потрібно для перспективи.

Останнім часом дуже багато говориться про перспективи НАТО, але аналог радянського виробництва нікому не цікавий, він не може бути інтегрованим. У 93-му році, на зорі незалежності, Україна посідала 25 місце у світі серед потужних морських держав за корабельним складом, а зараз ми не можемо назвати себе навіть морською державою. І тоді виникає знак питання: а чи це не результат тривалої реалізації проекту «Новоросія»? Адже в основу його була покладена трансформація морської України в континентальну.

Ми у 17 разів скоротили морські перевезення — це найдешевший вид перевезень у порівнянні з автомобільним, авіаційним, залізничним. А за цим стоять мільйони людей в Україні. Ми з підготовки моряків зараз займаємо 6 місце в світі, але стали тою країною, яка поставляє дешеву робочу силу на ринок праці моряків у світі. Наші моряки вимушені працювати не на нашу державу, а заробляти гроші за кордоном, щоб утримувати свої сім’ї, піднімати соціально себе. Ось така ситуація склалася в країні, що стосується морської галузі. Ця доля не обійшла і ВМС України.

Все це частково позначилось і на ситуації з анексією Криму. Як би ми не хотіли, але більшість населення Криму з 2,5 млн на 2014 рік було зосереджено в портових містах: Керч, Феодосія, Ялта, Севастополь, Євпаторія. Уявіть скільки це мільйонів людей, які пов’язані з морем. А тепер перенесіть Крим на континентальну Україну. Яке відношення може бути у моряків до держави, яка фактично розтоптала морську галузь?

QHA: Якщо я правильно розумію, однією з причин того, що ВМС України у такому критичному стані, – відсутність коштів. Тоді чи не доцільно було б якось не асиметрично виходити з цього положення? Скажімо, через розвиток москітного флоту або малих кораблів, які б компенсували те, що ми не маємо великих воєнно-морських суден?

— Після вивезення військово-морської техніки з Криму командуванням ВМС ще у травні 2014 року було напрацьовано концепцію відродження флоту. На той момент флот був ще "на слуху", але десятиліттями створена у державі традиція неуваги до морського напряму “зарила” надію військових моряків. Так само як у 90-х роках, на початку формування флоту, надії флоту на відродження і більш ефективне забезпечення морських національних інтересів та ліквідацію загроз у морському напрямі були поховані.

Ми повинні чітко розуміти і не бути аматорами — флот будується не за рік, не за два, не за три. Будівництво флоту — це безперервний процес. Тому завжди флотські програми дуже тривалі – на 10, 15, 20, 25 років. Як приклад, щоб побудувати корабель першої серії, треба від 5 до 7 років. Якщо один рік не профінансувати, процес уже відкатується. Тому теорія “москітного флоту” з’явилася значно пізніше. Після стабілізації ситуації в Одеській і Миколаївській областях, і в зоні АТО ми фактично поставили на ноги ВМС у новій адміністративно-територіальній дислокації.

Ми опрацювали концепцію розвитку флоту із залученням провідних фахівців з країн НАТО, ЄС, тобто морських держав, які дійсно мають потужні флоти. Але концепція концепцією, на папір можна покласти що завгодно, тому вона має бути покладена в державні програми і повинен бути відповідний рівень фінансування. Наприклад, державна програма збройної морської техніки, яка функціонує до 2020 року.

У 2016 році фінансування потреб ВМС задовольнили лише на 24%. Скільки завгодно можуть провідні спеціалісти писати концепцію, але від написання до реалізації дуже складний шлях і це серйозні вольові політичні рішення. Дуже велика помилка тих, хто вважає, що Міністерство оборони чи Генштаб самотужки будує кораблі. Кораблі будує держава – це загальнодержавна проблема. І поки керівництво держави не буде цим займатися, можна міняти вивіски і керівників, результату ніякого не буде. Ця концепція реформування залишиться лише на папері.

Хочу повернутися до москітного флоту. Так, були такі ідеї, розмови. На мою думку, москітний флот може бути складовою ВМС України. Є багато теоретиків, я теж знаю цю теорію, наприклад, на Близькому Сході країни, які протистоять американським авіаносцям, москітним ракетним катерам, наносять удари, – я все це розумію. Але ж ми не Близький Схід – ми країна Чорномоського регіону. Навколо нас розташовані країни НАТО – болгари, румуни, турки; країни, які мають намір вступити до НАТО – Грузія, Молдова. Досвід цих країн показує, що саме москітний флот є складовою великого флоту. Ті ж морські військові сили Туреччини – 14 підводних човнів, 18 фрегатів, корветів, певна катерна складова флоту. Це ж про щось говорить.

Якщо говорити про розбудову флоту, то однозначно ми повинні говорити про імовірного противника, проти якого він буде застосовуватись. Як приклад, 65% складу Чорноморського флоту РФ — це носії ракет морського базування. Яким повинен бути морський флот, який зможе самотужки чи в проведенні спільних операцій протистояти противнику? Орієнтир має бути на позицію НАТО. Ви чули про створення флотилії за ініціативи Румунії. Постає питання колективної безпеки, просунення туди своїх активів, але аналоговий актив часів Радянського Союзу там не підійде. Там потрібен сучасний, цифровий, інтегрований взаємосумісний актив.

QHA: Продовжуючи це, на якому рівні є наша співпраця з партнерами країн НАТО щодо спільних навчань? Які перспективи залучення допомоги у відродженні ВМС на сучасному рівні?

— У першу чергу, треба починати з нашої держави. Поки не буде політичного рішення, державної волі, поки розбудова українського більш національного флоту залишатиметься заручником політичних чи бізнесових амбіцій – це  не перейде в безперервний процес. Ніякі західні партнери нам у цій ситуації не допоможуть.

Що стосується переймання досвіду, то ВМС після виводу на материкову Україну продовжували наші традиційні навчання. У цілому сам задум і заходи, які проводяться, дещо відрізняються від кримських, тому що частина їх учасників вже мали досвід з АТО. Виключно на етапі планування до заходів навчань були включені елементи з урахуванням бойового досвіду АТО і нашим західним партнерам було це дуже цікаво.

Друга особливість проведення навчать – ми моделювали навчання до територіальної прив’язки. Якщо раніше вони проводились у визначених полігонах, то зараз ми згадали 2014 рік – Одеську, Миколаївську, Бессарабську “народні республіки” – це ті критичні регіони, де є інформаційні та медійні проблеми з населенням. Разом із західними партнерами ми зробили спробу і в минулому році провели таке навчання у Бессарабському операційному районі, тобто віддалили від полігону і максимально наблизили його до можливого критичного стану. Другий напрям навчань – це навчання за кордоном. Ми залучаємо туди свої окремі підрозділи для обміну досвідом.

QHA: Які зараз плани Міністерства оборони щодо можливого залучення західної допомоги до розбудови флоту? Чи ведуться переговори щодо цього?

— Це дуже складний процес. Просто домовитись, щоб тобі передали корабель, літак чи ракету — маячня. Ви знаєте проблематику щодо летальної зброї, тому розраховувати, що цей процес буде дуже швидким і реалізованим у найкоротший термін, – невірне уявлення. Робота з партнерами ведеться. Ведеться за різними напрямами, починаючи від залучення експертів, модернізації системи управління. Ми дуже плідно працюємо. Флот складається не лише з кораблів – це і авіація, і берегові підрозділи, і морська піхота, і артилеристи, і ракетники. Міністерством оборони вибудовуються характеристика архітектури, модернізація органів правління, напрями отримання допомоги, пов’язані з озброєнням військовою технікою, уже інтегрованої до західних зразків, напрями підготовки.

Як я вже говорив, ВМС окремо не модернізуються. Усі Збройні сили України реформуються і паралельно також і військово-морський флот. Адже відірватись від системи правління і підготовки неможливо. Стандарти повинні бути одні – підготовки, документи, оцінки. Тому всі трансформації флоту повинні розглядатися лише в унісон з реформами збройних сил вцілому. 

Розмовляв Роман Кот 

QHA