КИЇВ (QHA) -

Керівник аналітичного центру «Глобалістика 21» Михайло Гончар розповів у ефірі Радіо Hayat про Стокгольмський арбітраж проти російського «Газпрому».

Радіо Hayat: Нагадайте передумови Стокгольмського арбітражу проти «Газпрому».

Михайло Гончар: Якщо ми візьмемо ретроспективу, то це 2009 рік – підписання двох газових контрактів у Москві після «газової атаки» Росії проти України і Європи. Ці два контракти – це контракт купівлі-продажу та транзитний контракт, які були санкціоновані до підписання з боку уряду Юлії Тимошенко. Вони згодом були визнані такими, що мають асиметрію прав і обов’язків сторін – «Нафтогазу» і «Газпрому». З боку «Нафтогазу» суцільні зобов’язання і мало прав, з боку «Газпрому» навпаки. Це було визнано експертами в Україні та за кордоном, було багато пристрастей на політичному рівні. Коли ознайомитися з текстом контрактів, які стали доступними буквально протягом кількох днів після їхнього підписання, можна побачити, що домінує дискримінаційний підхід з боку одного партнера щодо іншого. Зокрема це фіксація принципу «бери або плати» стосовно обсягів газу, які були законтрактовані «Нафтогазом», де з боку «Газпрому» нав’язувалися неадекватно великі обсяги постачання газу до України, більше, ніж це потрібно нашій економіці. Формула ціни на газ була такою, що дає максимальний ефект для «Газпрому». Цей контракт був 10-річний без будь-якої прив’язки до біржових цін. Прив’язка була тільки до ціни на кошик нафтопродуктів. Ціна на нафту тоді зростала і доволі стрімко.  Ми і отримували дедалі дорожчий газ від «Газпрому». Навіть уряд часів Януковича  відчув, що потрапив у пастку, в серйозну пастку. Звичайно, вони показували пальцем на попередників. Вони зрозуміли, що з росіянами щодо ціни газу домовитися неможливо, бо ті весь час вимагали політичних послуг в обмін. Давайте згадаємо «харківські домовленості». Була запроваджена 100-доларова знижка, але це така псевдознижка, бо ціна «Газпрому» не змінилася, просто російський уряд в якості поступки українській стороні зняв експортне мито при поставці газу в Україну і в обмін на це отримав пролонгацію перебування Чорноморського флоту до 2042 року, що і закріпило перебування іноземних збройних сил на території України.

Радіо Hayat: Без «харківських угод» коли б закінчився термін перебування?

Михайло Гончар: У 2017 році.

Ця газофлотська ув’язка використовувалася російською стороною ефективно для себе і з мінусом для України двічі. Це 1997 рік, коли була укладена угода про розподіл флоту та умови його перебування в Україні в обмін на реструктуризацію боргів України за поставлені енергоресурси. Потім це повторилося, але не у вигляді боргової експлуатації, а у вигляді ціноексплуатації. Це так звані «харківські угоди» 2010 року. Повертаючись до Стокгольмського арбітражу, нинішня команда «Нафтогазу» з урахуванням того, що Росія у 2014 році, в середині червня, влаштувала нам «газову блокаду», припинивши постачання газу в Україну, вирішила позиватися до «Газпрому». У нашому питанні мова йшла про мільярди випадків. Багато компаній періодично з’ясовують відносини з «Газпромом» у різних арбітражах, але ці суми з’ясувань, як правило, складають кількасот мільйонів доларів чи євро, максимум кілька мільярдів. У нашому випадку мова йшла про десятки мільярдів. Це зараз «Газпром» говорить, що це «віртуальні» гроші, які типу відбив «Нафтогаз». Якби рішення арбітражу було б іншим, українська сторона максимум мала б компенсувати «Газпрому» 75 мільярдів доларів. Нагадаю, що наш річний ВВП менший за 100 мільярдів.

Радіо Hayat: Про що був перший позов «Газпрому»?

Михайло Гончар: У тому, що ми не хочемо розраховуватися. Вони вели мову про те, що не були оплачені їхні постачання у другому кварталі 2014 року. Це період, коли відбувалася анексія Криму і дифузне вторгнення на сході України. Там були різночитання. 17 грудня 2013 року, під час візиту Януковича до Москви, його зустрічі з Путіним, в якості «пряника» для Януковича було запропонована знижка в ціні на газ. Ціна на газ мала стати 268,5 доларів. До цього група Фірташа вже отримувала газ за такою ціною. «Нафтогаз», якщо мені не зраджує пам’ять, отримував газ за ціною 385 доларів. З 1 січня 2014 року «Газпрому» була запропонована ціна 268,5 доларів і для «Нафтогазу». Ця ціна діяла протягом першого кварталу. Далі Росія заклала механізм, що кожний квартал формула ціни уточнюється. У другому кварталі у Києві вже інша влада, яку у Москві називали «київською хунтою». Вони піднімають ціну до 485 доларів за тисячу кубічних метрів. Знижка скасовується, ціна стає ринковою, з чим не могли погодитися у «Нафтогазі», оскільки перед тим, як платити 485, необхідно, щоб був підписаний відповідний протокол, де сторони погоджуються. Оскільки його не було підписано, «Нафтогаз» відмовився сплачувати за ціною 485. Ці постачання продовжувалися до 16 червня 2016 року, коли «Газпром» припинив постачання, бо українська сторона не сплачує цю ціну, «Нафтогаз» сплачував за старою ціною.

Радіо Hayat: Українська газотранспортна система виконує транзитну функцію між виробником газу Росією та європейськими споживачами. Яка тут схема?

Михайло Гончар: Це інший вид бізнесу – транзитний бізнес. У 2009 році був підписаний також транзитний контракт, згідно з яким «Газпром» зобов’язався щороку прокачувати через газотранспортну систему України до Європи не менше 110 мільярдів кубічних метрів газу. Суть другого позову «Нафтогазу» до «Газпрому» полягає у тому, що «Газпром» практично жодного разу не виконав свої зобов’язання. Якщо ми подивимося, скільки прокачувалося через газотранспортну систему України протягом дії контракту, то це зараз ідеться про цифри трошки більші за 80 мільярдів кубічних метрів, що однак менше 110. Українська сторона в особі «Нафтогазу» виступила з позовом до «Газпрому», що він має компенсувати невиконання своїх зобов’язань перед «Нафтогазом».

Я гадаю, що розрахунок за двома контрактами буде іти окремо.

На піку газових цін «Газпром» щорічно отримував від «Нафтогазу» від 12 до 14 мільярдів доларів плати за імпортований газ. Ці кілька років триває перепалка між урядовцями і депутатами, що після підняття тарифів на газ та уніфікації ціни для усіх споживачів «Нафтогаз» отримує надприбутки. «Нафтогаз» говорить, що реінвестує частину цих коштів у збільшення власного газовидобутку. Частина коштів піде у якості субсидій для споживача. Мова іде про цифри, які співставні з тими цифрами, що ми платили «Газпрому». Краще розвивати внутрішній видобуток за ці гроші, ніж годувати агресора. Можна сказати, що російську агресію проти України ми значною мірою оплатили самі через ось цю брудну газову торгівлю, нав’язану нам російською стороною і корумпованою політичною елітою в Україні.

Радіо Hayat: Позов до «Газпрому» – це спосіб покласти край ситуації, яка була?

Михайло Гончар: Так. Мова йде про те, що контракт купівлі-продажу добігає кінця, якщо надалі контрактні відносини і матимуть місце з «Газпромом», то вони здійснюватимуться виключно на комерційних засадах. «Газпром» буде серед тих 30 з гаком різних компаній, які постачають газ в Україну.

Радіо Hayat: Намагання Росії диверсифікувати способи поставки пального до Європи виникає через те, що Україна відходить від них як самостійна геополітична структура?

Михайло Гончар: Ні. Системна політика російської сторони, спрямована на обхід транзитних країн, має на меті збільшити пряму залежність ЄС від російських постачань та завдати економічної шкоди транзитним країнам, передусім Україні як найбільшій транзитній країні на шляху російських енергоресурсів до Європи.

Повертаючись до арбітражу, у лютому 2018 року має бути рішення щодо транзитного контракту, де «Нафтогаз» домагається сплати 16 мільярдів доларів компенсації за невиконання «Газпромом» свого зобов’язання. Претензії «Газпрому» там майже нульові. Вони вважають, що там зникло кілька мільйонів кубічних метрів газу, здається, у 2009 році. Якщо арбітраж присудить 16 мільярдів компенсації, то це означатиме розгром «Газпрому», бо подібного нищівного удару вони ще не зазнавали.

У лютому арбітраж може відхилити вимогу «Нафтогазу» щодо 16 мільярдів. Якщо так і станеться, то це не означає поразку «Нафтогазу». Ми просто не отримаємо ті 16 мільярдів. Логіка арбітражу може полягати в тому, що зобов’язання зафіксоване, але принципу «транспортуй або плати» в контракті немає. Це було фундаментальною помилкою української сторони. Росіяни внесли в контракт купівлі-продажу принцип «бери або плати», а наша сторона не внесла, що саме і свідчить про дискримінаційність підходів, а Стокгольмський арбітраж бере до розгляду це питання.

Джерело: Радіо Hayat

QHA