КИЇВ (QHA) -

Відомий правозахисник і дисидент Олександр Подрабінек, вперше після російської окупації побувавши у Криму, був неприємно здивований побаченим. Його вразила не тільки гнітюча атмосфера, що панувала на півострові, а й ступінь безкарності і вседозволеності правлячої верхівки, що влаштувала беззаконня.

Про свавілля окупантів у Криму журналіст Олександр Подрабінек розповів агентству QHA у другій частині інтерв'ю.

Першу частину інтерв'ю читайте тут.

QHA: У 70-х роках Ви збирали докази випадків примусової психіатрії, яку дуже часто використовували в СРСР, і всі матеріали згодом увійшли у Вашу книгу «Каральна медицина». Ви вже стали у своєму роді фахівцем з використання психлікарень у тоталітарному суспільстві. Чи можна порівняти призначення примусової експертизи Ільмі Умерову під час слідства з радянськими часами, коли здорових людей насильно вміщали у психіатричні лікарні?

Олександр Подрабінек: Я не підтримую спільної думки про те, що це явища одного порядку, тому що судово-психіатрична експертиза — це один з варіантів попереднього розслідування. Слідчий має право призначати судово-психіатричну експертизу, амбулаторну або стаціонарну. Я з самого початку був впевнений, що це не матиме продовження.

Я скоріше думаю, що слідчий ФСБ Скрипка помстився Умерову за незговірливість. Припустимо, він сказав Умерову, що той проходитиме амбулаторну експертизу, тобто кудись добровільно приходити, а Ільмі відповів, що він добровільно в цьому цирку не братиме участі. І тут слідчий сказав: «А якщо ти такий впертий, значить, ми тебе запроторимо туди силою». Ось це була його помста.

Його там, звичайно, не лікували, лікарі не робили ніяких ін'єкцій нейролептиків, вони до нього ставилися добре.

Я маю сказати, що психіатри сьогодні побоюються отримати звинувачення у використанні психіатрії в політичних цілях. Вони дуже обпеклися на цьому за радянських часів, і вони цього цураються і тримаються обережно. Сьогоднішня ситуація дозволяє їм дистанціюватися від політичного тиску.

Але це не означає, що каральна медицина не може повернутися в наш побут. Вона може повернутися, як і будь-які інші репресивні механізми. Але сьогодні ситуація не така, щоб вона розцвіла пишним цвітом.

QHA: Я так розумію, що Ви вперше захищаєте кримських татар?

Олександр Подрабінек: Якщо говорити про судову справу, то так. Я в судових справах щодо кримських татар раніше не брав участі, хоча брав участь в інших процесах у Москві, коли мене допускали як захисника.

Ільмі Умеров мій старий друг, і я вважав за необхідне взяти участь у цій справі.

QHA: Як Ви познайомилися з Ільмі-аг'а?

Олександр Подрабінек: Ми подружилися у 80-х роках, коли почалося повернення кримськотатарського народу до Криму, а конкретніше — у 87-у під час масової демонстрації в Москві. Я брав активну участь в її організації та був членом ініціативної групи кримських татар. І я був єдиний не кримський татарин у цій групі.

Потім було повернення кримських татар на батьківщину, але спочатку на Кубань, а потім уже до Криму. Це супроводжувалося такими драматичними подіями... І я з багатьма подружився, перезнайомився і досі підтримую зв'язки. Я із задоволенням їздив до Криму, поки він не став російським. Після анексії я вперше побував у Криму.

QHA: Ви познайомилися з Умеровим на мітингу?

Олександр Подрабінек: Тоді основну участь у мітингах брав його брат Бекір Умеров, і через нього я познайомився з Ільмі. Я зараз вже не пам'ятаю, за яких обставин, але ми потім підтримували стосунки.

QHA: Пане Олександре, скажіть, будь ласка, яка в цілому ситуація з незалежної правозахисною діяльністю у Криму, якщо порівнювати з радянськими часами?

Олександр Подрабінек: Нинішня ситуація російська, і кримська зокрема, в порівнянні з радянською — це абсолютно різні речі. Їх не можна порівнювати. Можна тільки говорити, що собою являє російське правосуддя, що собою являє репресивна практика, і наскільки вона схожа на радянську. Між ними велика різниця, адже зараз не такий жорсткий час, який був за Радянського Союзу.

Але головний тренд країни якраз спрямований у бік радянської репресивної практики у сфері прав людини. З кожним роком і місяцем, а іноді навіть з кожним тижнем ситуація в цілому по Росії погіршується.

У Криму гірше, ніж в інших російських регіонах, тому що до Криму в Кремлі — найпильніша увага. Оскільки ця територія пам'ятає українські демократичні часи, коли було багато можливостей, російська влада намагається задавити будь-які паростки волелюбності.

QHA: Кремль закриває всі незалежні правозахисні організації, оголошуючи їх «іноземними агентами». Зокрема до цього списку потрапили «Меморіал», «Відкрита Росія» і ряд інших. Російська влада намагається на корені присікти будь-які незалежні правозахисні рухи?

Олександр Подрабінек: Росія досить різноманітна. У ній є люди, які підтримують Путіна, але набагато більше байдужих людей, а є і багато людей, налаштованих проти нього.

Влада хоче тримати все під своїм контролем — вона насправді тяжіє до тоталітаризму. Для нинішніх керівників держави це найприродніший спосіб управління, вони розуміють, що так можна, а як по-іншому вони собі не дуже чітко уявляють. Вони не дуже собі уявляють, як функціонує демократія. Що це таке? Які механізми є? Вони розуміють тільки вертикаль влади і наказ із виконанням. Тому вони вважають за необхідне все тримати під своїм контролем: бізнес, культуру, науку, релігію і, зрозуміло, громадські некомерційні організації. Такі організації користуються відомої популярністю в народі, тому що вони близькі до нього і живуть його проблемами, і тому влада хоче жорстко контролювати їхню діяльність.

Російська влада діє, виходячи з принципу батога і пряника. Вона, з одного боку, залякує їх репресіями, статусами іноземних агентів, поливаючи їхню діяльність брудом на ТБ, а з іншого намагається їх підкупити, даючи їм гранти, вводячи їх до Ради з прав людини, до Громадської палати. І деякі купуються на це і йдуть туди. Ось така політика батога і пряника призводить до того, що громадські організації поступово деградують або вони закриваються і стають немічними, тому що занадто сильний тиск, або вони лягають під Кремль, і тоді від них залишається одна назва.

QHA: Але ж «Меморіал» тримається?

Олександр Подрабінек: Так, вони коливаються, але тримаються. Хоча якісь проекти «Меморіалу» отримують державне фінансування, і це не є дуже добре, бо вони стають залежними від влади, але примудряються ще триматися.

Кремль не хоче, щоб правозахисних організацій зовсім не було. Вони хочуть, щоб правозахисники цілком підпорядковувалися владі і критикували владу рівно в тій мірі, в якій їм дозволяє це робити сама влада, стали кишеньковими правозахисниками.

QHA: Які зміни Ви побачили у Криму після російської анексії?

Олександр Подрабінек: Може, це суб'єктивно, але мені здалося, що там гнітюча атмосфера. Немає тієї свободи і безпеки, яка була раніше. Знаєте, в різні країни приїздиш і почуваєшся по-різному. Приїздиш до Західної Європи — і розумієш, що ти перебуваєш у безпеці і вільному світі. Я приїжджаю до Києва і почуваюся тут комфортно. Я приїжджаю до Криму і відчуваю там постійну загрозу, я там на кожному кроці бачу білборди з Путіним, яких навіть у Москві немає. А це не додає гарного настрою.

QHA: Ви, напевно, зустрічалися там зі своїми старими знайомими, і вони напевно Вам розповідали багато цікавого про «російський» Крим?

Олександр Подрабінек: Всі стогнуть... Комусб, можливо, стало краще жити, оскільки вони стали отримувати великі пенсії. Але це не найголовніше, адже атмосфера складається не тільки з того, який достаток у людей. Є важливіші речі — атмосфера, свобода, незалежність.

Я зустрічався зараз з кількома бізнесменами, у яких забирають бізнес, будинки. Це те, що в Росії досить успішно робилося, скажімо так, останні 17 років. Для Криму це все трошки нове, і потім, там така велика кількість ласих шматків, які можна відібрати... І там відразу ж на них накинулися. Мені розповідали тисячі випадків, коли у людей просто відбирають і націоналізують їхній бізнес. З якого дива? Чому? Жодного закону немає, права теж немає. Відсутність права, можливо, пригнічує навіть більше, ніж факт того, що відбувається.

Можна у людини забрати бізнес, провівши судове засідання, довівши, що він не повинен їй належати, а має належати державі або іншому підприємцю. А можна просто прийти, опечатати і відняти, написавши папірець, що це більше не твоє. Ось такий характер рішення травмує людей, може, навіть сильніше, ніж сам факт того, що бізнесу вже немає.

QHA: Ви стали не тільки захисником кримського татарина Ільмі Умерова, а й свідком нехтування правами всього кримськотатарського народу у вигляді фальсифікації кримінальних справ, обшуків і зникнень людей на півострові після російської окупації. Що б Ви, як правозахисник і дисидент, порадили робити в тих випадках, коли грубо порушуються права і свободи корінного народу Криму?

Олександр Подрабінек: Влада ставиться до кримських татар в принципі так само, як і до всіх інших незалежних проектів і починань. Адже вони намагаються все контролювати. Вони із задоволенням контролювали б кримськотатарський національний рух та його лідерів. Вони намагалися домовитися з Мустафою Джемілєвим і створити паралельні структури Меджлісу. Вони домоглися деякого успіху з Муфтіятом. Вони, звісно, намагаються накласти свою лапу на все, що пов'язане з кримськими татарами, на всі їхні ініціативи. А якщо у них не виходить, значить вони будуть це припиняти і репресувати всіх, хто якимось чином причетний до цих подій або ініціатив.

Оскільки вони не можуть домовитися або схилити до зради — вони будуть людей вбивати, викрадати, судити. Тобто будуть використовувати найрізноманітніші способи.

А що в цій ситуації робити? Напевно, тепер залишається те ж саме, що і було за радянських часів: чинити ненасильницький опір, так як на насильницький немає сил і можливостей.

Випускати книги, пресу, писати в інтернеті, виходити на маніфестації, вуличні акції і активно підтримувати, хто як може, в міру сил і рішучості, публічну діяльність. Зокрема це підтримка політв'язнів, спроба пробудити громадську думку як у Росії, так і за кордоном. Спробувати закликати суспільство до впливу на російську владу з метою захисту політв'язнів і вирішення ситуації з анексією Криму.

Це саме те, що робив Ільмі Умеров. Він сказав, що треба звернути увагу Заходу на нетерпимість ситуації і треба повернути Крим Україні.

QHA: Скільки українських політв'язнів зараз сидить у російських в'язницях?

Олександр Подрабінек: Скільки українців сидить в російських в'язницях, сказати неможливо, тому що українців у Росії багато. Ми знаємо здебільшого гучні справи: Умерова, Чийгоза, Сенцова. Але є багато людей, які посаджені, бо вони українці. Російська влада завжди знаходить якісь зачіпки. Ось у кого в Росії можна без остраху відняти бізнес? Ну звісно ж, в українця. Чому? Тому що він українець. Там начебто немає прямої політичної складової, а підгрунтя таке є.

Ось посадили українця у Криму (Володимира Балуха, — ред.) за те, що він вивішував український прапор у себе на будинку. Це що, політична дія? Але якщо за це садять, то виходить, що це політична дія. Якщо вдуматися, що тут такого — прапор держави, з якою Росія підтримує дипломатичні відносини на рівні посольств? Чому б не повісити прапор? Але виявляється, що цього робити не можна.

Або ось та сама директор Української бібліотеки в Москві Наталія Шаріна, яка багато в чому проводила проросійську політику, коли прийшла в цю бібліотеку. Але потім вони вирішили: недобре, що українська бібліотека є, і її треба закрити. Взяли і засудили її, хоча який вона противник російського режиму? Та ніякий.

Спілкувалася Еліна Сулима

ФОТО: інтернет

QHA