КИЇВ (QHA) -

Голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик у ефірі Радіо Hayat розповіла журналістові  Едуарду Солодовнику про ситуацію з правами людини на окупованих територіях Криму та Донбасу.

Едуард Солодовник: Що відбувається зараз з правами людини на окупованих територіях Криму та Донбасу?

Тетяна Печончик: Ситуація дуже сумна, і якщо подивитися на новини, які є в інформаційному просторі, то щодня ми дізнаємося про якісь нові обшуки, затримання, арешти. Багато наших громадян перебуває в незаконних місцях позбавлення волі в так званих «ДНР» та «ЛНР», а також близько 50 українців є політичними в’язнями, і знаходяться в місцях позбавлення волі в Криму та Російській Федерації.

Едуард Солодовник: Я так розумію, ваше основне завдання – моніторинг порушень прав людини і подання відповідних документів в міжнародні органи для того, щоб вони реагували на ці порушення?

Тетяна Печончик: Так, для нас одним з пріоритетів є робота в Криму, оскільки там, на відміну від Донбасу, де працює спеціальна моніторингова місія ОБСЄ і є представники ООН, жодної міжнародної організації немає. Тому інформація в Криму збирається силами правозахисних організацій, і ми її фіксуємо та передаємо міжнародним організаціям, таким, як ООН, Рада Європи, ОБСЄ, Європейський парламент. Також для нас важливо співпрацювати з органами влади в Україні, зокрема з офісом прокурора АРК, адже ми абсолютно переконані, що на всі випадки порушення прав наших громадян в Криму повинна бути реакція і повинні відкриватися кримінальні провадження тут на материку проти тих, хто порушує права людини в Криму.

Едуард Солодовник: Проводити моніторинг на окупованій території дуже складно. Як він відбувається?

Тетяна Печончик: Так, дійсно проводити моніторинг на окупованій території дуже ризиковано, однак для нашої організації питання присутності в Криму є ключовим, тому що, я вважаю, що не можна робити ефективний моніторинг, якщо ти безпосередньо там не працюєш. Тому ми застосовуємо різні методи збору інформації, починаючи з моніторингу відкритих джерел – сайтів «органів влади» Криму, російських органів влади. Так само важливий і зв'язок з жертвами порушень прав людини, з адвокатами.

Ще коли з’явилися в Криму перші «зелені чоловічки», ми з Києва одразу поїхали в Крим. Але, якщо ви пам’ятаєте, в перші місяці анексії було багато нападів на журналістів, викрадень і катувань активістів, тому, щоб не наражати на ризик наших співробітників, ми розгорнули Кримську польову місію з прав людини разом з російськими правозахисниками. І протягом півтора року це була єдина постійно діюча міжнародна моніторингова місія, яка працювала в Криму. На жаль, влітку 2015-го року Кримська польова місія з прав людини припинила свою роботу в Криму, тому що Совет Російської Федерації вніс нас в так званий «патриотический стоп-лист», як і наших російських колег. Це означало, що нас і наших колег мала перевірити прокуратура Російської Федерації, після чого ми мали потрапити до списку небажаних організацій, чия робота заборонена на території РФ. А це величезні штрафи і позбавлення волі для наших активістів. Ми не могли ризикувати ними, тому знайшли інші форми роботи в Криму, і зараз співпрацюємо із активістами, які залишаються там. Ця робота, зрозуміло, є непублічною, тому що ці люди живуть в Криму.

Едуард Солодовник: Яка ситуація з порушеннями прав людини на Донбасі?

Тетяна Печончик: Там масштаб порушень прав людини більший, ніж в Криму, адже понад 10 тисяч людей вже стали жертвами в результаті цього конфлікту. Там дуже поширено застосування тортур та катувань. Але на Донбасі ситуація дещо відмінна від Криму. З одного боку, там можуть працювати міжнародні організації, а з іншого, там не можуть здійснювати свою діяльність правозахисні організації, бо це дуже небезпечно. В Криму не можуть працювати міжнародні організації, проте є якісь можливості для роботи правозахисників.

Отже, тут складно порівнювати, поза тим, для нас кожне порушення прав людини важливе, і ми будемо намагатися допомогти кожній жертві, яка з цим зіштовхнулася.

Едуард Солодовник: Про які найбільш поширені правопорушення йдеться в Криму?

Тетяна Печончик: Якщо подивитися на ті моніторинги, які ми робимо, в Криму порушені всі статті Європейської конвенції про права людини: чи це свобода слова, чи це свобода мирних зібрань, чи це право на справедливий суд тощо. Якщо говорити про тих, хто від цього потерпає найбільше, то це кілька груп: журналісти, блогери, активісти громадянського суспільства, правозахисники. Дуже сильно від репресій потерпає кримськотатарська спільнота, проти якої застосовується дуже широкий арсенал переслідування, репресій, залякування. Так само переслідуються проукраїнські активісти, і тут важко говорити про етнічність, швидше йдеться про те, хто як висловлює погляди на підтримку України.

Едуард Солодовник: Радник голови Меджлісу кримськотатарського народу Арсен Жумаділов у нас в ефірі говорив, що російська влада ще не знає, що таке Меджліс, що ця структура не хоче підкорятися. Відповідно, багато інформації про спротив кримських татар окупації, а про український спротив нічого не чути. Українці, які мешкають на півострові, вже змирилися з цією ситуацією і більш схильні до асиміляції?

Тетяна Печончик: Очевидно, що кримські татари були більш згуртованими як спільнота, і це продиктовано дуже сумною історією депресій і утисків цього народу в Криму. Тому вони більш організовано чинять спротив окупанту. Очевидно, що через це вони піддаються набагато більшому тиску і переслідуванню.

Водночас ми також документуємо і те, що ті невеликі групи проукраїнських активістів, які теж існують в Криму, намагаються там працювати, порушувати питання мовних, освітніх чи культурних прав українців, також піддаються переслідуванням. Нещодавній приклад – Український культурний центр в Криму запустив газету «Український терен» українською мовою в Криму, яка не говорить про політику, а лише про культуру та історію. І після першого випуску газети активістам почали погрожувати, а лідер Леонід Кузьмін був вимушений виїхати на материкову Україну. Раніше, коли вони робили якісь культурні акції, наприклад, автопробіг у вишиванках, їх також затримували. Тому можна казати про організовану систему репресій і придушення незгодних з політикою Кремля, яка проявляється на різних групах тих, хто в Криму тим чи іншим чином демонструє свою незгоду з подіями, які відбуваються.

Едуард Солодовник: Чи опікуєтесь ви людьми, які є політв’язнями?

Тетяна Печончик: На жаль, є величезна проблема в тому, що процес звільнення цих людей нікуди не рухається. Вже пройшло більше півтора року після звільнення останніх двох політв’язнів – Юрія Солошенка і Генадія Афанасьєва. Тому цей процес зайшов в абсолютно глухий кут.

Інший аспект питання в тому, що є люди, які вчинили певні злочини, звичайні в’язні, які на момент, коли Крим був окупований Російською Федерацією, були засуджені і перебували в місцях несвободи в Криму. Таких людей було 3200. Зараз, коли відкриваються нові справи і засуджуються нові люди, їх відправляють відбувати покарання на територію Російської Федерації. Оскільки Росія вважає Крим своєю територією, то вона відправляє в’язнів куди хоче. Наприклад, з Криму може відправити за 6-8 тисяч кілометрів в зовсім інший кінець Росії. А це абсолютно розриває зв’язки між сім’ями і цими людьми, тому що їх відсилають дуже далеко і їхні сім’ї не можуть туди доїхати.

І все це відбувається в той час, як держава окупант, згідно з міжнародним  правом, повинна на момент, коли вона окупує цю територію, все-таки дотримуватися певних правил. А Росія порушує ці правила гри, і вчиняє найтяжчі міжнародні злочини, наприклад, примусово переміщує населення з окупованої території на свою, і навпаки. Так відбувається змішання населення, і при деокупації набагато важче діяти.

Те ж саме відбувається зі службою в армії. Якщо раніше в Росії говорили, що кримчани будуть служити тільки в Криму, то тепер їх можуть відправляти в регіони Росії. Також навпаки – ми бачимо, як багато силовиків та чиновників було завезено з території Росії в Крим. Це змішання населення – дуже тяжкий злочин, який розглядається зараз в Гаазі, і я дуже сподіваюся, що ті люди, які до цього причетні, будуть нести відповідальність.

Едуард Солодовник: Чи завжди на материковій Україні вірно і об’єктивно висвітлюють ситуацію, яка є із захистом прав людини в Криму?

Тетяна Печончик: Мені здається, що, з одного боку, інформація в медіапросторі є, з іншого боку, багато кримських журналістів змушені були виїхати з Криму, і продовжують працювати тут, на материку. Більше 10 медіа переїхали цілими редакціями. Відповідно, джерел і кореспондентів в Криму в цих видань є не так багато, а ті люди, які є, перебувають під ризиками. Телеканал «Інтер» до останнього мав свого кореспондента в Криму, а в квітні цього року теж змушений був цей корпункт закрити. Тобто кількість джерел інформації з середини Криму критично зменшилася, а це впливає на якість висвітлення кримської тематики національних та кримських ЗМІ, які перемістилися.

Я думаю, що дуже важливо спілкуватися з кримчанами і запитувати їх про те, які проблеми їхні бажано піднімати в національних медіа. Нещодавно в нас був відео міст з рухом «Кримська солідарність», і мені здається, що це було дуже корисне спілкування. Адже іноді тут на материку ми дещо втрачаємо зв'язок з тими реаліями, які є там. І кримчани піднімали багато питань, які могла б вирішити українська влада, щоб спростити життя кримчанам. Наприклад, ця історія з визнанням документів – акти реєстрації народження, смертей, шлюбів. І родини політичних в’язнів піднімали таке питання, що їхні діти не можуть отримати паспорти громадянина України, тому що їхні батьки знаходяться в місцях позбавлення волі, а кримські довіреності там не визнаються.

Або інше питання – закон про політичних в’язнів і статус політв’язня. Зараз в Україні є лише проект закону. Тобто в нас півсотні політв’язнів, а на законодавчому рівні їх не існує. І вся робота, яка робиться по підтримці їхніх сімей, це або робота самоорганізації самих родин, або робота правозахисних організацій. Держава не бере на себе жодної функції допомагати цим людям, забезпечувати правову допомогу, допомагати родичам, в них навіть немає жодного офіційного статусу, згідно з українським законодавством.

Так само дуже болюче питання власності кримчан, їхніх особистих речей, які вони не моли забрати з Криму через постанову 1035. Її влітку скасував Апеляційний суд, але декілька місяців це рішення суду просто ігнорувалося, і людям не давали провозити їхні особисті речі або вимагали хабарі. І це просто ганебно. Мало того, що держава ніяк не допомагає людям в Криму, нічого не пропонує їм на материку – житло, роботу, так вона ще й не дає їм забрати своє майно, свого кота, свою бібліотеку тощо. Для нас, правозахисників, дуже дивно, чому держава демонструє таке ставлення до своїх громадян. 

Едуард Солодовник: Чи моніторяться якісь «ватні» ЗМІ на материку, які пишуть перекручену інформацію, наприклад, що Крим – Росія?

Тетяна Печончик: Зараз ми разом з Кримською правозахисною групою готуємо велике дослідження мови ворожнечої в кримських чи російських ЗМІ. Протягом останніх років точаться дискусії стосовно мови ворожнечої в українських ЗМІ, але ніхто не говорить про мову ворожнечу тих ЗМІ, які залишилися в Криму, які співпрацюють з окупаційною владою. Ми вирішили поміряти, проти яких груп розпалювалася ця ворожнеча, які використовувалися моделі, і як ця спіраль ненависті розкручувалася протягом останніх років в Криму. Для нас це важливо в контексті нашого позову в Міжнародний суд в Гаазі «Україна проти Росії», де розглядається порушення Росією Конвенції про заборону дискримінації, адже мова ворожнеча є однією для передумов дискримінації. Якщо розпалювати ворожнечу проти певних груп людей, то потім впроваджуються ці всі інституційні моделі і практики. Зараз для нас важливо зібрати цей матеріал, задокументувати його, і передати уряду, щоб вони долучили цей матеріал до справи, яка зараз розглядається в міжнародному суді ООН. 

 Едуард Солодовник: Зараз багато говорять про введення миротворчої місії на Донбас. Якщо ця місія там з’явиться, стане легше працювати тим людям, які опікуються правами людини в цих регіонах?

Тетяна Печончик: Я не думаю, що з появою цієї місії, правові організації чи ті, які надають гуманітарну допомогу, зможуть автоматично туди повернутися. Але розгортання такої місії стане першим кроком для того, щоб якось почати цю ситуацію вирішувати. І тут важливо дотримання тих умов, про які говорить українська влада, що така місія повинна працювати на свій території ОРДЛО, а не тільки на лінії зіткнення.

Процес переговорів, як ми бачимо, йде досить непросто, але запровадження такої місії мені видається важливим кроком, який міг би якось позначити напрямок руху того, що потрібно зробити, щоб нарешті на цих територіях почала змінюватися ситуація.

Едуард Солодовник: Як ви ставитеся до процесу змін до Конституції в частині 10, і створення Кримськотатарської автономії? Чи заслуговує корінний народ на те, щоб отримати цю автономію?

Тетяна Печончик: Протягом всієї Незалежності кримськотатарському питанню не приділялося належної уваги з боку центральних органів влади. І ми бачимо, що кримських татар визнали корінним народом тільки після того, як відбулася окупація Криму. Та й це визнання є декларативним, немає поки жодного закону про те, що це значить, які права мають кримські татари як корінний народ. Я знаю, що триває розробка такого закону, я сподіваюся, що він нарешті буде ухвалений.

З іншого боку, зважаючи на те, що факт окупації стався, прийняття такого закону не гарантує на практиці, що кримські татари в Криму отримають ці права.

Едуард Солодовник: Мається на увазі, що буде певний план дій вже після того, як Крим повернеться під юрисдикцію України, щоб кримські татари зараз відчували, що Україна про них піклується.

Тетяна Печончик: Я вважаю, що нам потрібно більше на національному рівні вести дискусії про це питання, про те, які права мають кримські татари, як корінний народ, говорити про те, що таке національна автономія, і що вона передбачає. Адже, мені здається, що зараз в людей є певне нерозуміння того, що передбачає ця Кримськотатарська автономія. Я думаю, що кримські медіа мають взяти на себе таку роль, щоб вести відповідні дискусії. Адже мало хто з людей знає, що таке національна автономія і що вона передбачає. Навіть в наших правозахисних організаціях немає таких дискусій.

Едуард Солодовник: За три роки ситуація з правами людини в Криму та на Донбасі має тенденцію покращуватися чи погіршуватися?

Тетяна Печончик: Ми моніторимо ситуацію зі свободою слова і правами журналістів в Криму. І за три роки ми зафіксували понад 500 випадків порушення свободи слова і обмеження роботи журналістів.

Якщо подивитися по роках, то у 2014-му це було приблизно 250 порушень, у 2016-му - 200, у 2017-му – 150. Тобто ми бачимо, що кількість меншає. Здавалося б, що це позитив, але насправді – ні. Це означає тільки те, що в Криму абсолютно задушили свободу слова, що вони видавили з Криму всіх незгодних журналістів. А на слухняні ЗМІ, яких вони вже цензурували, ніхто не буде нападати. За ці три роки Крим перетворився на півострів страху, де немає свободи слова, і, за даними міжнародних організацій, який входить в п’ятірку найгірших територій у світі стосовно свободи слова.

Джерело: Радіо Hayat

QHA