КИЇВ (QHA) -

Відвідувачі проводять 90 хвилин у повній темряві, виконуючи поставлені екскурсоводом завдання. Всі працівники музею не бачать денного світла — їм складно виконувати повсякденні справи звичайної людини. Локації показують зсередини життя людей, які завжди живуть у темряві. У кімнатах не видно предметів побуту, але їх можна помацати, понюхати і навіть спробувати на смак. Таким чином загострюються всі відчуття — і світ сприймається інакше.

Екскурсовод Ірина поділилася з кореспондентом QHA життєвим досвідом, розповівши свою історію. Ірина позбулася зору, будучи вже дорослою людиною. Її життя розділилося на «до» і «після». Підтримка близьких, тренінги, сила волі і віра в себе допомогли Ірині навчитися жити заново. Творці проекту «03:00» пропонували роботу гіда людям, позбавленим зору. Зневірені змогли стати співробітниками музею темряви. Одна з них Ірина. Для жінки це справжній подарунок долі, тепер вона працює гідом у темряві і допомагає іншим незрячим.

QHA: Як у Вас з'явилося бажання працювати в музеї? Ви пам'ятаєте свою першу екскурсію?

Ірина: Мене зацікавив проект, тому що він новий. В Україні подібного ще не було. Це втілення соціальної ідеї. Під час першої екскурсії один з відвідувачів сказав, що цей проект дозволяє людям бути уважнішими один до одного, наприклад, до звичайних перехожих на вулиці. Мене це зачепило за живе  і я вирішила тут працювати.

QHA: Якими враженнями діляться відвідувачі музею після екскурсії?

Ірина: Відвідувачі усвідомлюють, що незрячі люди існують і цілком можуть так само, як і всі, вирішувати повсякденні завдання. Люди просять більше сюжетних ліній, завдань переодягнутися в темряві або приготувати їжу. Тому щоразу це експромт. Мені дуже подобається спостерігати за їхньою реакцією і постійно вигадувати різні завдання, експериментувати.

QHA: У Вас непроста біографія. Розкажіть, будь ласка, історію свого життя.

Ірина: Я втратила зір, будучи дорослою. У «минулому житті» я була модельєром жіночого одягу, а втративши зір  позбулася всього. У мене змінилося коло спілкування: старі друзі пішли і з'явилися нові. Близькі люди мотивували, допомагали, підтримували мене адже не все виходило відразу, навіть зараз щось нелегко дається. Але я не здавалася. Вступила до університету на реабілітолога-психолога, протягом трьох місяців оволоділа комп'ютером. Батьки не могли постійно возити мене, тому довелося навчитися ходити самостійно з тростиною. Так, поступово, я навчилася жити. Зараз мені постійно зустрічаються люди з такою ж проблемою, і я допомагаю їм впоратися з цим завданням.

QHA: Чим Ви любите займатися у вільний час, чим захоплюєтеся?

Ірина: Я вже два роки займаюся латиноамериканськими і бальними танцями. Це адаптована танцювальна терапія. Крім танців інструктор вчить орієнтуватися у транспорті, на дорозі. Також люблю туризм. Ми групою ходили у кримські гори і Карпати. Було цікаво, як можна йти в гори незрячим. Адже всі ці пейзажі потрібно бачити, милуватися ними... Але у спогадах залишаються звуки і запахи природи, і у мене складається сповнена барв картинка. Зараз ми беремо участь у тандем-пробігу  нас запросили до Німеччини.

QHA: Сьогодні багато людей, позбавлені зору, не можуть знайти роботу. Ви приклад зворотного. Що можете порадити іншим незрячим?

Ірина: Життя дає багато можливостей. Просто ми не завжди ними користуємося. Тому я бажаю всім бути більш уважними, адже в світі є місце не тільки подвигам, а й можливості дізнаватися щось нове, розкривати і розвивати свій потенціал.

Спілкувалася Анна Зущик

QHA