КИЇВ (QHA) -

Керівник департаменту з питань гуманітарної політики Адміністрації президента Юрій Рубан розповів журналістові Олександру Вороніну в ефірі Радіо Hayat про роботу в сфері гуманітарної політики, освіти, та про реформи в Україні.

Радіо Hayat: Що було найважливішим за цей рік в сфері гуманітарної політики?

Юрій Рубан: Перше, що спадає на думку, це те, що нарешті держава змогла перейти до підвищення соціальних стандартів. Йдеться, перш за все, про підвищення мінімальної зарплати, підвищення зарплат працівникам у соціальній сфері, в сфері освіти, охорони здоров’я і так далі. Я одразу хочу сказати, що до гармонії далеко, і є невирішені питання. А питання легше вирішуються там, де є активна місцева влада, де вона знаходить додаткові ресурси, але, тим не менше – важливий сам принцип, і він продовжується в бюджеті 2018-го року. Там є важливі речі, які дозволять потроху підвищувати мінімальний рівень нашого добробуту. Враховуючи те, що ми - країна, яка перебуває у війні, держава починає якось демонструвати свою соціальну спрямованість.

Окремо хочу сказати щодо пенсійної реформи. Є різні думки, і я думаю, що остаточний її підсумок ми побачимо не за рік і не за два, тому що її спрямованість на те, щоб ліквідувати дефіцит Пенсійного фонду – це перспективне завдання, але вже зараз приблизно 5 мільйонів пенсіонерів відчули підвищення пенсій. Хочу нагадати, який шквал політичної полеміки був навколо цієї реформи, і все-таки зараз критичних голосів явно поменшало. Отже, перший крок зроблено, його як мінімум можна оцінити цілком задовільно, а далі його потрібно розвивати.

Крім того, в нас на слуху обговорення закону про освіту. В нас так вийшло, що весь складний та серйозний за реформаторським потенціалом закон про освіту звівся до обговорення 7-ї статті, яка стосується мови, і такої міжнародної полеміки, яка виникла з нашими сусідами. Але, я думаю, що сам цей закон – це великий крок, тому що ми запроваджуємо варіантність освіти. І цей радянський прямий напрямок освіти без варіантів ми усуваємо, а пропонуємо обрати варіант отримання освіти, який більш цікавий дитині, який спроможна підтримати родина, який дозволить відгукнутися на потреби ринку праці.

Радіо Hayat: Чи така реформа не буде шкодити тим, хто до 20 років ще не обрав свій шлях? Якщо ми з 6-го класу будемо спрямовувати дитину по якійсь одній спеціалізації, чи не зашкодить це дитині, яка ще не визначилася?

Юрій Рубан: Про шостий клас не йдеться, йдеться про повну середню освіту, про старшу середню школу.

Радіо Hayat: Навчання - 12 років?

Юрій Рубан: Так, і 12 років – це повна загальна освіта, яка дозволить потім дитині вступати до університету. Тобто, це повна освіта, яку обирає та дитина, яка потім хоче здобувати вищу освіту. Також дитина може піти зі школи трохи раніше і отримувати спеціалізацію, яка не менш вагома з точки зору і престижу, і добробуту. Наприклад, робота з комп’ютерною технікою, робота зі складною механікою, електромеханікою, з тими ж телекомунікаціями, де не потрібна глибока теоретична освіта наукових досліджень.

Що ми побачили з 7 статті в сухому залишку, якщо відкинути цю політичну полеміку? Я думаю, що в наших сусідів - і в Угорщині, і в Румунії, які найактивніше вступили в полеміку, є своя політична мотивація, яку за допомогою раціональних аргументів ми навряд чи переб’ємо. Але навіть цю полеміку, завдяки зусиллям дипломатії, вдалося перевести в річище отримання рекомендацій від Венеціанської комісії. Я б радив всім, хто має час та інтерес до цього, почитати повний висновок цієї комісії. Венеціанська комісія сказала, що стаття 7 може бути, питання в тому, щоб її грамотно реалізувати. Але прийнявши таке рішення, законодавець не порушив жодних міжнародних зобов’язань. І це дуже важливо.

Радіо Hayat: Ви сказали, що вже ухвалений бюджет на 2018-й рік, зараз його підпише президент, а я б хотів зауважити, що нібито середні зарплати в нас великі, а за рівнем нашої національної валюти вони значно менші, ніж були у 2007 та 2008 роках. Я так розумію, що наша соціальна складова завжди буде залежати від фінансового становища макроекономіки і становища в реальному секторі економіки?

Юрій Рубан: Поза сумнівом, адже для того, щоб розподіляти ресурс, його треба мати. Раз ви згадали про ті часи, то тоді, за моєю оцінкою, завдяки абсолютно бездумній політиці тодішнього прем’єр-міністра Тимошенко в нас трапилося так, що, починаючи з другої половини 2005-го року більшу частину доходів населення складала не зарплата, а соціальні виплати з бюджету. Звідки бралися ресурси? Для того, щоб отримувати ці ресурси, ми штучно підтримували завищений курс гривні. Це працювало, як насос, який втягував до нас імпортний товар, і в нас були такі квартали, коли більшу частину надходжень до бюджету давав ПДВ з імпорту.

Радіо Hayat: Я думав, що такий високий курс національної валюти був пов'язаний з тим, що соціальна база Тимошенко – це середній бізнес, а за її опонентами з «Партії Регіонів» стояв великий бізнес, який імпортував товар.

Юрій Рубан: Перше і найголовніше – імпорт вбиває наш малий і середній бізнес. Що відбулося? Нікому не було в радість те, що трапилося у 2008-му році. Можемо згадати і про бездумну політику тодішнього Нацбанку, який удавав, що він не розуміє, що це таке, коли депозит кладеться на рік, а кредити видають на 20 років. Можемо пригадати, що тоді відбувалося з банківською системою, і оце оздоровлення банківської системи, за що поливають брудом Гонтарєву, це насправді запізнілий процес.

Далі бездумство продовжувалося урядом Азарова. Я хочу нагадати, що в останні два квартали 2013-го року пенсії і зарплати бюджетникам сплачувалися завдяки російській позиці, бо своїх ресурсів вже не було. Ті мільярди, які позичав Азаров, негайно йшли на сплату. Крім того, починаючи з літа 2013-го року, ми вже не могли оплатити імпортований російський газ, ми жили тоді в борг. А коли Янукович накивав п’ятами, то на казначейському рахунку на пенсії та зарплати було 150 тисяч гривень.

Тобто, багато речей, які потрібно було робити, відкладалися, це називається ще популізмом. Ми і зараз бачимо сильні нотки популізму, і ближче до виборів вони будуть тільки наростати.

Радіо Hayat: Повертаючись до соціальних стандартів, хочу сказати, що це не тільки пенсії і зарплати, це й споживчий кошик. А останнім часом цю категорію якось не розглядають.

Юрій Рубан: Так, і я сподіваюсь, що Мінсоцполітики думає над тим, як заново порахувати розмір споживчого кошика, але я так думаю, що пенсіонеру чи працівникові, який отримує по тарифному розряду, не потрібні ці хитросплетення. Ми можемо скільки завгодно дискутувати, що входить в цей споживчий кошик і як воно потім рахується, але мені здається, що найголовніше – зростання зарплат і пенсій, за що зараз найбільше оцінюють наш уряд. Звичайно, я хочу щоб уряд згадав і про стипендії студентам, щоб підвищилися виплати і допомога тимчасово переміщеним особам, тобто, є великий пласт питань, до яких теж потрібно повертатися. Але ключове є те, що на слуху – це зарплати і пенсії. Причому, тут є нюанс. Середня зарплата як середня температура по палаті. В нас дуже складна країна, де все по-різному. В нас є Київ, де високі середні показники зарплат, і є невеличкі райцентри, де досить складна ситуація.

Звичайно, є певні відповіді на ці питання. Йдеться про децентралізацію, про створення територіальних громад, куди пропонують передачу такого потужного ресурсу як земля поза межами населених пунктів, що теж збільшить доходи, і тоді можна буде говорити про підвищення всіляких виплат.

Радіо Hayat: Чи є якісь суперечності між регіональними елітами і центральною структурою, яка займається  земельним кадастром?

Юрій Рубан: Перше, що я хочу нагадати, що на останньому засіданні Ради регіонального розвитку відбулася дуже гостра розмова з Держгеокадастром, і навіть керівник Держгеокадастру був відсторонений від виконання обов’язків. Ці рішення були закладені у 2012-13 роках, і зараз виявилися проблемними. На Держгеокадастр чомусь були покладені дві функції, які є між собою несумісними: те, що стосується ведення самого кадастру земельних ділянок, щоб було зрозуміло, скільки в нас землі, а також функція реєстрації і всіляких операцій з землею. Виходить, що Держгеокадастр мав право вето на рішення місцевих органів.

Радіо Hayat: Ваш департамент, в тому числі, займається і питаннями культури та розвитку. В нас є стаття 15 Конституції, яка говорить, що в нашій країні жодна ідеологія не може бути панівною. З іншого боку, часто чув такі ствердження, що українцям вкрай потрібно мати українську національну ідею. Чи є тут протиріччя?

Юрій Рубан: Ні, я думаю, що немає нічого особливого. Про що йдеться в статті Конституції? Ми з вами так влаштовані, що ми не можемо без ідеології. Це пов’язано з тим, що світ навколо нас настільки складний і багатогранний, що ми розуміємо і його, і своє місце в ньому за допомогою певних штампів, які сформовані під впливом освіти, перебування в суспільстві, читання книжок. Це і називається ідеологією. І в кожного з нас вона трохи відрізняється. Чому Конституція і каже, що держава не повинна нав’язувати своїм громадянам один-єдиний нормативний стандарт.   

Але є друга сторона, і вона полягає в тому, що є будь-яке суспільство, яке може існувати, тільки коли якийсь мінімум таких поглядів ми будемо сповідувати всі разом, інакше ми просто не будемо розуміти один одного. Наприклад, в нас є спільний продукт – мова, ми кожного дня, кожної години розмовляємо цією мовою, вона живе, в неї входять нові слова і таке інше. Так само з’являються ідеології, які нас об’єднують та які ми поділяємо. Наприклад, є розуміння того, що це наша земля, її потрібно захищати від зовнішнього ворога. Росія на нас напала, анексувала Крим, вдерлася на східну Україну, і те, що потрібно захищати свою землю від агресора – і є така норма, яка нас об’єднала.

Радіо Hayat: Я так розумію, що українська ідея виробляється спільною колективною творчістю.

Юрій Рубан: Так, так само, як виробили її британці, французи, американці.

Радіо Hayat: Також мені здається, що у джерел агресивності Росії не тільки їхні імперські традиції, а й криза самоідентифікації росіян.

Юрій Рубан: Навіть сьогодні, коли Путін сказав, що Україна приєдналась, коли ще не було Російської імперії, – показник. Насправді, це велика мука Росії, через що вона розпалася у 1917-му році, потім більшовики збивали її кров’ю, через що вона знову розпалася. Тобто, Росія так і не стала національною державою у такому розумінні, як національні проекти, які почали першими французи, британці, німці. Росія тоді цих проектів не знала, вона не знала, що з ними робити. І Росія і досі страждає, тому що вона не є національною державою в такому розумінні, в якому вона хоче бути. Вона що завгодно може говорити про себе, але вона все одно залишається імперією.

Наприклад, як Росія утримує всередині себе Чечню? 

Радіо Hayat: Компроміс між Путіним і Кадировим.

Юрій Рубан: Так, це абсолютна лояльність, особиста присяга феодала, який має абсолютну владу. Там не діють ні російські закони, ні російські силові структури. Тобто, це не має нічого спільного з національною державою, це чисто феодальний компроміс, який досягнуто. Зараз Росія починає відміну обов’язкового вивчення кримськотатарської мови в татарських школах. Не буду пророчити, але подивимося, до яких наслідків це все призведе. Є ще спроба ущемити культурні права цілого народу, який живе на Волзі. Подивимося, адже все можна, поки можна, а потім воно вибухає.

Радіо Hayat: Кажуть, що в нашому бюджеті трохи збільшили фінансування нашої культури, зокрема, кінематографу, щоб більше виходило фільмів про сучасні події. Як нам конкурувати в сфері масової культури і як нам відбивати інформаційні атаки проти нашого агресора?

Юрій Рубан: Згадаймо, які істерики були щодо того, що немає українського масового продукту для радіостанцій. Ввели квоти, і що ми побачили? Що переважна більшість радіостанцій перевищує їх. В нас немає проблем. Тепер виявляється, що не сам по собі український продукт, а специфіка його дистрибуції грала певну роль. Тому що ще на початку 90-х були на смерть створені і зацементовані канали проникнення російської попси на український ринок. І це зараз розвалюється на наших очах.

Також потрібно віддати належне, що держава кілька років, попри всю ситуацію, збільшувала фінансування українського кіно, і зараз продовжує цей тренд. І на цей рік заплановано було десь 32 прем’єри українських фільмів. Так, далеко не всі з них є блокбастерами, але багато з них зібрали повні зали. Тобто виходить, що вони здатні повернути ті гроші, які в них вкладені. Також в цьому році три українських фільми номіновані на Оскар в Голлівуді. Тобто, процес запущений, і якщо все буде нормально, оця кількість ресурсу перейде в якість.

Зараз на черзі поява українських серіалів. Тому що знавці кажуть, що ніша на українському телебаченні для серіалів  - понад 5 тисяч годин на рік. Тобто, 5 тисяч годин можна заповнити серіалама по програмній сітці українського телебачення. Прийняті відповідні закони, і я сподіваюся, що найближчим часом на нас чекають приємні сюрпризи.

Джерело: Радіо Hayat

QHA