КИЇВ (QHA) -

Важливо не лише перемогти у правовому конфлікті, але і зуміти скористатися своєю перемогою. Цю істину знає кожен більш-менш досвідчений адвокат. На жаль, наша держава вже два роки не може використовувати позитивний для України вердикт одного з договірних органів ООН щодо дотримання прав людини в окупованому Криму.

Йдеться про Прикінцеві зауваження Комітету ООН з прав людини від 31 березня 2015 року з чергового, VII звіту РФ, направленого в цей Комітет (документ CCPR / C / RUS / CO / 7). Висновки Комітету — як наглядового та моніторингового органу Організації Об'єднаних Націй можна розглядати як безапеляційну та наділену юридичною силою констатацію порушення прав людини у Криму з боку окупаційної влади.

Права ці зафіксовані у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права одній із фундаментальних чинних міжнародних угод, і жодна країна, яка вважає себе цивілізованою, не має права ігнорувати висновків моніторингового Комітету ООН.

Даний документ вочевидь міг би суттєво допомогти Україні у процесах та у Міжнародному кримінальному суді, і у Європейському суді з прав людини, і у справі з позовом до Міжнародного суду ООН, де Київ висунув претензії до Москви в недотриманні нею двох ратифікованих обома країнами універсальних конвенцій ООН  про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.) та про боротьбу із фінансуванням тероризму (1999 р.).

Згідно з міжнародним правом, країна, яка здійснила окупацію (і тим більше анексію), відповідає за дотримання цілого спектру прав людини на окупованій території, вона зобов'язана не порушувати права корінного народу. І юридично зобов'язувальний документ вищезгаданого Комітету ООН, безумовно, важливий для міжнародної громадськості у справі примусу агресора до дотримання фундаментальних прав людини.

Чому ж Україна досі не скористалася об'єктивним і тому дуже важливим для неї — як у сфері міжнародного права і дипломатії, так і у питанні протидії російській пропаганді — документом ООН? Саме з цього питання кореспондент QHA почав бесіду з фахівцем з міжнародного права, професором Борисом Бабіним.

QHA: Борисе Володимировичу, як же так сталося, що про цей вердикт Комітету ООН не знає не те що широка українська громадськість, а й кваліфікована її частина у вигляді багатьох експертів юристів і політологів?

Борис Бабін: Річ у тім, що цей документ виник не з ініціативи України. Росія, як і інші країни, має періодично подавати до Комітету звіти про дотримання нею Міжнародного пакту 1966 року. І за даними звітів, з урахуванням альтернативних звітів правозахисних структур, матеріалів індивідуальних скарг до Комітету і відповідей держави на питання, поставлені Комітетом, народжуються чергові Заключні зауваження. Даний черговий звіт РФ обговорювався у 2012-2014 роках, і події в Криму, таким чином, потрапили до сфери дії Комітету автоматично. Причому сам документ CCPR / C / RUS / CO / 7 готувався у 2014 році, і на етапі створення його тексту компетентні органи України у процес, по суті, не потрапили.

Важливо розуміти, що Комітет діє за чітко визначеною правовою процедурою, і процес у ньому нагадує судовий. Всі джерела інформації (крім відомостей про заявників, які побоюються за свою безпеку) Комітетом вказуються. Вся процедура підготовки таких важливих документів, як Заключні зауваження, відображена у інших, процедурних, документах, і вони також є у вільному доступі. Тому, грунтуючись на даних матеріалах, можна стверджувати, що наш МЗС даний процес «проспав».

На останньому етапі, з лютого 2015 року, ряд українських правозахисних організацій та український омбудсмен підключилися до обговорення звіту, ними були запропоновані альтернативні звіти Комітету. Але це обговорення було дещо запізнілим, і хоча зіграло певну політичну роль, на текст Заключних зауважень вплинути вже не змогло. На жаль, після обговорення проекту Заключних зауважень ніхто з українських правозахисників і вже тим більше ніхто з представників українських держорганів остаточною долею документа не цікавився.

QHA: Чи можна через два роки компенсувати втрачений час? Чи можуть висновки Комітету мати якийсь прикладний характер? В якій формі Україна та українські ЗМІ використовувати це рішення у своїй контрпропагандистській роботі?

Борис Бабін: У нас є час до 2019 року, коли Комітет прийме нові Заключні зауваження по РФ. Для України стратегічно важливо, по-перше, визнання Комітетом ефективного контролю РФ як над Кримом, так і над «ДНР» і «ЛНР». Оскільки Комітет з прав людини згадує факт ефективного контролю РФ над Кримом як очевидний, то цей орган ООН, визнаючи статус Криму як частини України, в даному документі вимагає від РФ наступне:

— Вжити ефективних заходів з розслідування всіх тверджень про серйозні порушення прав людини, зокрема про викрадення, насильницькі зникнення, довільні затримання та жорстоке поводження, зокрема вчинені «силами самооборони Криму», притягнути винних до суду, а жертвам або їхнім сім'ям забезпечити ефективні засоби правового захисту, включаючи належну компенсацію;

 Забезпечити на практиці всім жителям Криму користування свободою висловлення поглядів та інформації, включаючи вільне користування інтернетом, згідно із зобов'язаннями держави-учасниці Міжнародного пакту 1966 р.;

Забезпечити жителям Криму належні прозорі процедури перегляду рішення про своє громадянство; розглянути можливість дозволу жителям зберегти своє українське громадянство, навіть якщо вони зацікавлені в отриманні громадянства Росії;

Вжити заходів до того, щоб жителі Криму, які зберегли українське громадянство, що піддавалися дискримінації в будь-якій сфері суспільного життя і отримували на основі рівності повний доступ до суспільних послуг;

Поважати права меншин і корінних народів і вжити заходів до того, щоб зокрема кримські татари не піддавалися дискримінації і переслідуванням, а також переглянути юридичне обгрунтування кримінальних справ, порушених проти ряду кримськотатарських лідерів та активістів;

Поважати і забезпечувати на території Криму свободу релігії і переконань та утримуватися від будь-яких дій, здатних підірвати її, згідно із зобов'язаннями держави-учасниці Міжнародного пакту 1966 р.

Важливо розуміти, що це не просто добрі побажання. Згідно ст. 40 Міжнародного пакту, держави-учасники (зокрема і РФ) зобов'язані враховувати зауваження Комітету і реагувати на них. У цьому полягає ключова відмінність документа CCPR / C / RUS / CO / 7 від «кримських» резолюцій 2014-2016 рр. Генасамблеї ООН, Парламентських асамблей Ради Європи, ОБСЄ та НАТО або від моніторингових доповідей з приводу Криму різних міжнародних структур. Всі вони носять або політичний, або проміжковий характер, і лише Заключні зауваження 2015 року на сьогодні стали фінальним, юридично визначеним і зобов'язувальним міжнародним актом по Криму.

Саме як такий акт, обов'язковий для РФ і не виконуваний нею, необхідно використовувати документ CCPR / C / RUS / CO / 7, зокрема, для просвіти кримчан щодо їхніх прав, гарантованих цим рішенням. І для такої просвіти дуже важлива роль ЗМІ.

QHA: Чи можуть адвокати затриманих у Криму активістів скористатися цим рішенням?

Борис Бабін: Так, безумовно. У документі прямо згадано порушення прав Мустафи Джемілєва, Олега Сенцова, Рефата Чубарова. І дуже шкода, що адвокати у цих процесах, судячи з усього, ще не застосовували механізми даного документу.

Стаття 23 Зауважень називається просто: «Порушення передбачених Пактом прав стосовно жителів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», і у ній описуються порушення прав владою РФ, згадується протиправна поспішна форма нав'язування кримчанам російського громадянства, дискримінація кримських татар, мусульман та інших груп осіб, злочини «самооборони» та інше.

Тому документ застосуємо до всіх справ, пов'язаних із проблемами громадянства кримчан, із їхньою дискримінацією органами влади РФ, із переслідуванням українських і кримськотатарських активістів. Я наполегливо пропоную адвокатам докладати цей документ і витяги з нього у спілкуванні із судовими та правоохоронними органами РФ у цих справах. За своїм правовим значенням цей акт у РФ подібний до рішень Європейського суду з прав людини. Тобто від нього, звісно, можуть відмахнутися у конкретному процесі, але це буде серйозним порушенням, як мінімум — в очах Європейського суду.

QHA: Цивілізовані країни та міжнародні органи поважають прецедентне право. І хоча моніторинговий висновок Комітету ООН не є рішенням міжнародного суду, чи можуть матеріали Комітету бути застосовні у реальній судовій практиці — внутрішній та міжнародній?

Борис Бабін: Як я вже казав, Заключні зауваження Комітету з прав людини — документ не політичний, а суто міжнародно-правовий. Згаданий Комітет відповідає за контроль над виконанням державами Міжнародного пакту про громадянські та політичні права приблизно так само, як Страсбурзький Євросуд контролює виконання Європейської конвенції про права людини, а гамбурзький Міжнародний трибунал з морського права виконання відповідної Конвенції ООН 1982 року. І якщо, наприклад, у Гамбурзі і Страсбурзі до остаточних рішень по Криму Україні ще дуже далеко то Комітет ООН, згідно із правилами Пакту, свою думку у згаданих Прикінцевих зауваженнях уже висловив.

Варто зазначити, що, згідно з ч. 4, 5 ст. 40 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ООН, Заключні зауваження (зауваження загального порядку) Комітету не просто обов'язкові до розгляду державою, щодо якої вони винесені. Більше того, будь-яка країна наприклад Україна або будь-яка інша держава, занепокоєна ситуацією з правами корінного народу Криму, демократією або правами людини у Криму  може до 2019 року надати свої міркування щодо фактів і порушень, визнаних у даних зауваженнях.

На жаль, МЗС України, як це буває занадто часто, «мовчить», і на його адекватну позицію я б не розраховував. Достатньо сказати, що положення документа CCPR / C / RUS / CO / 7 з 2015 року не були використані у жодному публічному документі МЗС, на нього немає посилань і у доступних публіці матеріалах, поданих МЗС та Генпрокуратурою України до Міжнародного кримінального суду, Міжнародного суду ООН і арбітражу з морського права. Раціональних пояснень цьому немає. Але що ще цікавіше українські правозахисники у своїй роботі за останні роки теж жодного разу не посилалися на Заключні зауваження Комітету.

Це разюче відрізняє їх від російських колег, які даним документом з моменту його прийняття активно користуються у судах РФ і на міжнародних майданчиках (звісно ж, не щодо кримських подій, а стосовно дискримінації у РФ Свідків Єгови або сексуальних меншин, про що також мова йде у Прикінцевих зауваженнях).

Боюся, що це також пов'язано із тим, що у Прикінцевих зауваженнях Комітет визнав ефективний контроль РФ над окупованими районами Донбасу, а це заважає «авторитетним» правозахисним структурам заробляти на «донецьких» позовах проти України і на пов'язаних із даними позовами грантах.

Але я б наполегливо рекомендував позивачам до Європейського суду, що судяться з РФ у зв'язку із подіями як у Криму, так і на Донбасі, посилатися на дані Заключні зауваження. Для Європейського суду з прав людини документ, прийнятий його «старшим братом»  Комітетом ООН з прав людини, безумовно, матиме юридично зобов'язувальний характер.

У ситуації, коли на МЗС України і на «авторитетних» українських правозахисників у справі боротьби з російською агресією покладатися не варто, всім розсудливим структурам (наприклад Междлісу кримськотатарського народу) слід активно працювати із зовнішньополітичними органами держав, справді стурбованих подіями у Криму. Дуже важливо, щоб до Комітету, згідно із ч. 5 ст. 40 Міжнародного пакту, надходили відгуки від країн ООН щодо фактів невиконання РФ вимог Заключних зауважень 2015 року. Це допоможе зафіксувати не тільки порушення Росією норм Пакту, а і її відмову усунути і припинити дані порушення у незаконно окупованому і анексованому Криму.

І, звісно, вимоги Заключних зауважень щодо прав корінного народу можуть активніше використовуватися Меджлісом кримськотатарського народу, а також іншими структурами у своїй зовнішньополітичній діяльності.

Спілкувався Олександр Воронін

ФОТО: інтернет

QHA