КИЇВ (QHA) -

Сергій Костинський народився у Криму. Закінчив Таврійський гуманітарно-екологічний інститут, отримавши диплом політолога. До анексії Криму працював у сфері журналістики та зв'язків із громадськістю, очолюючи у Сімферополі дослідницьку організацію «Фонд стратегічного консалтингу», яка виконувала дослідження для міжнародних організацій. Після окупації півострова Росією Костинський виїхав на материкову частину України.

Після переїзду до Києва працював радником міністра інформполітики України з питань інформаційної політики Криму. А 14 вересня 2015 року був призначений членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

У бесіді з кореспондентом QHA Сергій Костинський розповів, що під час окупації Криму Росією кримськотатарська молодь у селищах компактного проживання створювала загони самооборони для захисту своїх сімей, готуючись до будь-яких варіантів розвитку політичної ситуації.

За його словами, кримські татари та українські активісти з перших днів окупації і по сьогодні продовжують підтримувати Україну, вважаючи Крим її невід'ємною частиною. До речі, на будівлі Меджлісу доти, доки його не захопила «кримська самооборона», поруч із кримськотатарським висів український державний прапор.

QHA: Сергію, у Вас були якісь передчуття щодо можливого захоплення Криму Росією?

Сергій Костинський: Був такий маленький період, коли Майдан переміг — тоді було таке відчуття, що починається нове життя. Але паралельно у Криму почали стрімко розвиватися події. Спочатку проросійські мітинги 23 лютого у Севастополі, а потім 27 лютого невідомі захопили кримський парламент у Сімферополі. У той момент ми вже почали розуміти, що відбувається щось не те. Але розуміння того, що ми втрачаємо Крим, у мене з'явилося десь в кінці березня. Тому що на початку окупації півострова масової підтримки окупантів не було. На той момент лише поодинокі кримські політологи коментували тодішню ситуацію в Криму для українських ЗМІ — боялися.

Я очікував, що держава втрутиться у кримську ситуацію, адже у нас було достатньо потенціалу для гідної відповіді. Адже Крим захоплювали невеликими силами, угрупованнями. Росіяни спочатку запускали своїх кубанських козаків, яких було не так багато, а потім уже спецназ.

QHA: На Вашу думку, чи могла українська влада змінити ситуацію у Криму?

Сергій Костинський: Російські військові тоді у Криму не зустріли жодного опору з боку української держави. Спротив чинило лише громадянське суспільство. Тоді мирні люди виходили і говорили, що Крим — це українська територія, згідно із законодавством України та міжнародним нормам. Тим більше що Росія теж підписувала ці документи і гарантувала безпеку українських кордонів за Будапештським меморандумом.

Я думаю, що ті, хто захопив парламент, були дійсно серйозно налаштовані, тому я не виключаю, що вони могли стріляти по мирних людях, щоб залякати. Вони знали, що МВС і СБУ не вдаватимуться до жодних дій. Тому вони могли розіграти жорсткий сценарій, який би призвів до людських жертв.

QHA: Ви брали участь у кримському Майдані?

Сергій Костинський: Ні, я не брав участі у Майдані. Тому низький уклін всім хлопцям, які стояли на кримському Майдані в різних містах. Вони підтримали київський Майдан не тільки подумки, але і конкретними діями.

26 лютого стало для мене відправною точкою, коли ти вже не можеш бути нейтральним і спокійно дивитися на те, що відбувається. Ти маєш зайняти принципову позицію, щоб було зрозуміло, на який ти стороні. Тому ти маєш вийти і підтримати Україну.

QHA: Значить, Ви брали участь у мітингу 26 лютого?

Сергій Костинський: Так, я був присутній 26 лютого біля парламенту Криму разом із кримськими татарами та українськими активістами.

Річ у тім, що у мене навіть офіс знаходився неподалік від парламенту, тобто я був свідком того, що відбувалося під час окупації півострова, я щодня міг спостерігати за цим на власні очі.

26 лютого я ще не зовсім розумів, що насправді відбувалося. Тому моєю позицією було підтримати Меджліс, який виступив координатором мітингу і закликав усіх небайдужих підтримати Україну. Тоді зібралася велика кількість людей, але переважною більшістю учасників мітингу були кримські татари.

А на проросійському мітингу були присутні росіяни, яких привезли з Кубані, тому багато людей з того боку нічого не розуміли з того, що відбувалося. І дуже дивно було чути, що вони вважали Крим російським.

Слава богу, ніхто тоді серйозно не постраждав. Дійсно, там померло двоє людей, але вони померли не тому, що там були якісь агресивні дії, а через проблеми зі здоров'ям.

Саме в той день українська молодь показала, що Крим — це Україна. Вона змогла масово вийти на вулиці Сімферополя, захищаючи Україну. Тому події 26 лютого стали для мене символом українського опору, коли громадянське суспільство захистило Крим. Вважаю, нам вдалося це зробити.

А ось 27 лютого — це вже той день, коли мала підключитися держава. Але в той момент, на жаль, держава не змогла підтримати українське громадянське суспільство у Криму.

QHA: Під час оточення українських військових частин кримські татари підвозили продукти для наших солдатів. У період окупації Ви допомагали українським військовослужбовцям?

Сергій Костинський: Наша команда допомагала журналістам добиратися до різних військових частин, щоб висвітлювати всі події. Окремо допомагали тим, хто працював у Сімферополі. Ми надавали свій офіс журналістам, щоб вони могли спокійно і безпечно виходити в ефір. Зокрема це був Олексій Братущак, що виходив у прямий ефір з мого офісу, який знаходився на відстані ста метрів від захопленого кримського парламенту.

Потім мені стало зрозуміло, що Крим вже не скоро повернеться під українську юрисдикцію. І тоді я вирішив поїхати, щоб подихати повітрям свободи, а потім зрозумів, що сенсу повертатися немає ...

Я не можу себе назвати активістом в повному розумінні цього слова.

QHA: Україна за роки своєї незалежності припустилася багатьох політичних помилок у Криму. На Вашу думку, чи зможе український уряд після повернення півострова виправити ситуацію і надалі вести розумну політику?

Сергій Костинський: На той час більшість людей вийшло з Радянського Союзу, і для них такої категоричної різниці між українською і російською державою не було. Вони вважали, що ми — братні народи, колись жили в одній країні під назвою СРСР. Тим більше у нас були постійні економічні відносини між державами, ще й досі існують культурні та родинні зв'язки між народами.

Тому під час окупації Криму зіграло роль багато різних чинників, починаючи від наявності квартири та роботи і закінчуючи тим, що люди не хотіли ризикувати своїм життям.

Коли ми повернемося назад до Криму він має бути українським, і там повинен звучати українська мова. Потрібно впроваджувати культурну та інформаційну стратегію, щоб у жодному разі ніхто не міг сказати, що кримчани чимось відрізняються від інших громадян громадян або у них особливі потреби, і тому вони більше схожі на росіян.

QHA: Кримчани так думають, бо Україна досі не змогла позбутися радянського минулого ...

Сергій Костинський: Тоді ще не було української держави. Була радянська соціалістична республіка. Вона отримала незалежність, але за 20 років нічого не змінилося. Всі ці роки тут домінували комуністи і червоні директори. І тільки 2014 року ми, нарешті, стали автохтонною Україною з новим істеблішментом, який різко відрізняється від попередників.

QHA: Якою Ви бачите Україну в майбутньому?

Сергій Костинський: В України має бути сильна економіка і армія. Ми повинні вистояти у війні з Росією і у жодному разі не повинні здавати свої території. Завдяки підтримці нашої держави західними союзниками ми повинні зламати країну-агресора, щоб Росія відмовилася від агресивної зовнішньої політики у Криму та на Донбасі. Адже ми всі розуміємо, що її мета — вся Україна, а не окремі регіони.

QHA: Що для Вас Крим?

Сергій Костинський: Це моя сім'я, яка є для мене найбільшою цінністю і яку я не бачив більше трьох років. І я їм ніколи цього не пробачу.

Спілкувалася Еліна Сулима

QHA