КИЇВ (QHA) -

Олександр Воронін: В окремих Ваших регаліях зазначений цей Центр, але Вас представляли і як представника Реанімаційного пакету реформ. Де тут свіжі дані? Чи вони не заперечують одне одного?

Юлія Кириченко: Ні, вони не заперечують. Реанімаційний пакет реформ — ініціатива, яка об'єднує більшість громадських організацій, як у Києві, так і у різних регіонах, які об'єдналися для просування реформ після Революції Гідності, тому майже кожний експерт РПР є представником ще якоїсь громадської організації.

Олександр Воронін: Чи прислуховується влада до Ваших порад?

Юлія Кириченко: Центр політико-правових реформ працює 20 років в Україні. Він був створений після прийняття Конституції для того, щоб напрацювати законодавство в усіх сферах. Але нам не вистачало адвокації, потужності голосу заради донесення нашої позиції. Це певні узагальнення і громадянського суспільства, і наших експортних напрацювань. Після Революції Гідності ми зрозуміли, що в об'єднані наша сила. Заради цього і об'єдналися всі ці організації. На сьогодні Реанімаційний пакет реформ допомагає транслювати нашу позицію владі, а влада змушена до нас дослуховуватися.

Олександр Воронін: Основний закон — Конституція України завжди був полем битви між гілками влади, кілька разів Конституцію змінювали, не завжди в нормальний спосіб. Давайте згадаємо, якими були ці зміни і чи були вони виправдані?

Юлія Кириченко: Почну з 1996 року. Всі експерти і політики говорять про успіх у 1996 року. Ми вдячні, що парламент тоді разом із президентом змогли прийняти Конституцію України від імені українського народу. Далі відбулися, напевно, закономірні дії: ні влада, ні народ, який був сформований і жив за часів Радянського Союзу, де Конституція була лише декларацією, але не виконувалася, не розуміли значення Конституції як установчої угоди між громадянами і певного засадничого інструменту для влади. Тому далі, на жаль, Конституція стала інструментом політичних інтересів і політичної боротьби. Наступні конституційні зміни, крім останніх, після Революції Гідності, в частині правосуддя, відбувалися з метою певного досягнення політичного інтересу. 2004 року певні політичні особистості зрозуміли, що вони втрачають пост президента, ми отримали парламентську-президентську республіку, тобто посилення повноважень парламенту.

Олександр Воронін: У Грузії так само зробили.

Юлія Кириченко:  В багатьох країнах, які утворилися після розпаду СРСР, доля Конституції невдячна, але це шлях побудови конституціоналізму. На жаль, 2004 року не було реакції суспільства на те, що не можна змінювати Конституцію з порушенням процедури. Ми це допустили, влада далі почала собі діяти. І ми мали серйознішу ситуацію, коли президент, почав тиснути на Конституційний суд, швиденько були призначені нових 5 суддів. І президент через Конституційний суд повернув редакцію 1996 року, знову не в правовий спосіб.

Олександр Воронін: Здивувала тоді пасивна роль громадянського суспільства.

Юлія Кириченко: Більшість не усвідомлювали, що відбувається. Ми говорили, що це крок до узурпації влади, зміна не в конституційний спосіб, це підрив державності, бо Конституція її складає. Якщо ми її змінюємо не в правовий спосіб, це просто державний переворот, але чомусь народ не дослухався до цієї позиції.  А якщо ми пропускаємо такий важливий крок, людина узурпує владу і йде далі. Після Революції Гідності ми були змушені знов в політичний спосіб повернутися до редакції 2004 року, щоб зменшити наслідки узурпації влади президента Януковича.

Олександр Воронін: Коли ми святкували 26-у річницю Незалежності України, наш перший президент Леонід Кравчук, виступаючи перед журналістами, сказав, що однією із проблем є дуалізм нашої влади: незрозуміло, хто головний — чи президент, чи прем'єр? Оскільки ми повернулися до реформи 2004 року, виходить, що у нас парламентсько-президентська модель, але всі справи вирішуються в Адміністрації президента. З іншого боку, кажуть, що, оскільки ми знаходимося під агресією Росії, треба це питання слід відкласти до кращих часів. Як ви вважаєте? 

Юлія Кириченко: Ми навіть запізнилися. Одразу після Революції Гідності ми не створили робочої групи чи напрямку з реформи державного механізму. Та редакція 2004 року закладає багато проблем та інституційні конфлікти між президентом і прем'єром. Якщо зараз президент і прем'єр належатимуть до різних політичних сил, то вони, виходячи з положень Конституції, зруйнують країну. Наприклад, Ющенко і Тимошенко. Але це була редакція цієї Конституції, і ці конфлікти були закладені не просто — їх усвідомлювали при зміні Конституції 2004 року. В нас є рекомендації Венеціанської комісії та інших європейських інституцій. Якщо ми трохи піднімемо повідомлення влади після Революції, то головне питання Конституційної реформи, це реформа владного трикутника: парламент, президент, уряд. Нам треба повертатися до цієї моделі, і приймати її у парламенті.

Олександр Воронін: Всі ми пам'ятаємо 1991 рік, але не всі пам'ятають регіонально-кримський референдум, який тоді і створив АР Крим. Вийшов парадокс — республіка в республіці. Зараз іде робота 4-ї робочої групи, яка була створена при нашій Конституційній комісії. Давайте перерахуємо, які в нас були робочі групи і за якими напрямками вони працювали?

Юлія Кириченко: Конституційна комісія була створена президентом, як дорадчий орган при президенті, в якому потім утворилося три комісії, а у травні цього року — четверта. Перша комісія напрацьовувала положення щодо прав і свобод людини, друга працювала над децентралізацією, третя працювала над реформою правосуддя. Трохи згодом створили ще одну комісію, яка напрацьовує зміни 10 розділу: АР Крим. І основне нагальне питання  це інший статус автономії.

Олександр Воронін: Ці комісії є тимчасовими?

Юлія Кириченко: Саме так. Президент України має право створювати допоміжні дорадчі органи, і, коли вони виконують свою мету, припиняють свою діяльність. Наприклад, робоча група щодо правосуддя вже не працює, їхні напрацювання вже є частиною Конституції. На жаль, напрацювання робочою групою з питань децентралізації не стали частиною Конституції, оскільки їх об'єднали з питанням залагодження збройного конфлікту, з питанням так званих Мінських угод. Тоді під парламентом відбулися сумні події, і вони заблокували подальший розвиток цих змін. Третій напрямок, який стосується прав людини, детально опрацьовувався фахівцями, але кінцевого варіанту закону про внесення змін до Конституції, який би президент вніс до парламенту, немає.

Олександр Воронін: Повернемось до референдуму 2000 року, серед чотирьох питань якого була ідея дволпалатності Верховної Ради. Між іншим, наприкінці своєї президентської каденції Віктор Ющенко запропонував власний проект змін до Конституції, де також передбачався двопалатний парламент, а також була запропонована менша кількість депутатів. Чи є потреба нам вносити подібні зміни, та ще попередньо підкріплювати їх прямим волевиявленням народу — референдумом?

Юлія Кириченко: На мій погляд, не всі питання державного устрою варто виносити на всеукраїнський плебесцит. Чи може людина, яка не читала Конституції, відповісти на питання свідомо, який парламент потрібен цій країні? Вона не знає, що таке адміністративно-територіальний устрій, не знає, як відбувається керування усім цим, і тут в неї питають, чи потрібен двопалатний парламент.

Питання про парламент розглядається комплексно в межах форми правління і адміністративно-територіального устрою. Як експерт, я скажу, що на сьогодні немає потреби ламати чинний парламент, якщо ми унітарна країна, бо наш парламент слабкий. Якщо ми підемо на реформу, він буде тільки ослаблений, а президент — посилений. А наша історія говорить, що нам потрібно посилювати парламентаризм.

Олександр Воронін: А скільки має бути депутатів у нас в країні?

Юлія Кириченко: Якщо взяти демократичні стандарти, то за всіма нормами на кількість нашого населення 450 депутатів — цілком правильна цифра.

Олександр Воронін: Серед реформ, які нам потрібно проводити, є багато важливих. А найнеобхідніша — земельна реформа. Яку Ви бачите в цьому перспективу узаконення форми власності на землю?

Юлія Кириченко: Це питання переплітається з питанням про корупцію. Звісно, селяни повинні мати можливість розпоряджатися своєю землею в ринкових мовах, але є питання: якщо ми це дозволимо, це зможуть селяни чи хтось інший?

Треба відкрити реєстри, всі започатковані ініціативи з е-декларуванням мають бути доступні громадськості і ЗМІ, тоді далі можна йти на ринкові відносини в земельній сфері.

Олександр Воронін: Давайте перейдемо до 10 розділу Конституції, щодо Криму. В багатьох є побоювання, що на першому читанні знайдуться 226 голосів, а на другому голосів може не вистачити. Чи потрібна якась пояснювальна робота?

Юлія Кириченко: Цілком правильне питання — надати статус автономії АР Крим. Наша робоча група прийшла до висновку, що доцільніше створювати національну автономію. Та й парламент зробив перший крок — визнав кримських татар корінним народом України.

ФОТО: інтернет

QHA