СІМФЕРОПОЛЬ / Акмесджит (QHA) -

Про особливі умови, в яких доводиться жити українцям в Криму, можливість відкрито висловлювати власну думку, спільні проекти з громадськими організаціями представників корінного народу півострову в інтерв’ю для радіо «Hayat» розповіла представник Українського культурного центру Криму Олена Попова.

Радіо «Hayat»: В яких умовах працює Український культурний центр в Криму: чи відчуваєте ви тиск з боку так званої влади, чи існує підтримка роботи вашої установи серед населення півострова?

Олена Попова: Якщо йдеться про Український культурний центр, то як було складно, так воно й залишається. Бо у нас дуже мало людей, які готові активно працювати, готувати культурні акції. Оскільки ми маємо назву Український культурний центр, то ми називаємо власні проекти соціокультурними щодо стандарту, який ми вкладаємо в розуміння культури.

На сьогодні ми займаємося її захистом, просуваємо наші ідеї у тому плані, що це має велике значення для нашого суспільства. Але, чесно кажучи, робити це немає з ким. Багато людей кажуть "Ви молодці", проте дуже мало тих, хто готовий прийти відкрито на якийсь захід, знаючи, що хтось також може прийти і цю людину запам’ятати чи сфотографувати.

Ми увесь час кажемо, що ми не підпільна організація, хочемо працювати й надалі. Для цього необхідна публічність, на яку не всі жителі Криму погоджуються. До того ж, люди працюють в державних установах і знають чим для них це може закінчитися (звільненням або цькуванням — ред.). Ми також, нажаль, відчуваємо певний тиск з боку ФСБ, прокуратури РФ, хоча вона має нас захищати від незаконного переслідування.

Радіо «Hayat»: У чому проявляється цей тиск?

Олена Попова: З останніх прикладів це те, як нас змусили прийти до прокуратури. Тобто, за законом, якщо російська прокуратура хоче мати пояснення з приводу чогось, то має довести, що ми щось порушуємо. Але прокуратура РФ нам цього не пояснює, а, здається, збирає інформацію для порушення справи.

Радіо «Hayat»: Що вони вимагають пояснити?

Олена Попова: Вони роблять перелік запитань, які їх цікавлять. Наприклад, щодо випуску газети: хто в ній працює, звідки гроші на друк, як вибудовується редакційна політика, хто розподіляє теми і вирішує, які саме теми висвітлюються виданням? Але вони не кажуть, що ми порушуємо, вони кажуть, що їх цікавлять саме такі питання.

Хоча застосування такого алгоритму дій саме по собі вже є порушенням російського законодавства. Зокрема, Федерального закону «Про захист персональних даних» від 27 липня 2006 року № 152-ФЗ — я б так не змогла сказати та й не казала. Там є закон про прокуратуру, він краще підходить. То можна вказати від редакції… Ми спілкувалися з адвокатами, які нам про це сказали, ми в прокуратурі про це наголошували, мовляв, «вибачте, ми не розуміємо до чого ці запитання». Тому ми попросили надіслати нам документи, щоб знати навіщо ми йдемо до прокуратури.

Мені, наприклад, ці документи принесли, але при цьому була навіть ціла історія: прийшов поліцейський, який наполягав на тому, щоб я саме зараз їхала в прокуратуру. У разі відмови він обіцяв одягнути на мене кайданки, в яких я буду змушена їхати разом з ним. У прокуратурі на розповідь про таке поводження зі мною, відкриту брехню і залякування відповіли, що це їх не стосується, вони тут ні до чого. Тобто, на мою думку, мали місце такі своєрідні ігри, які ми вважаємо тиском.

Про це, на мою думку, також свідчить той факт, що під час розмови з російським прокурором Юрієм Пучковим, він сказав, що читав мій пост у соціальній мережі Facebook, але вважає, що факти в ньому викривлені. Таким чином, прокурор дає зрозуміти, що стежить за нашими дописами у ФБ, у нашій спільноті. Їм важливо довести, що ми постійно знаходимося під пильним наглядом правоохоронних органів.

Радіо «Hayat»: Наскільки відкрито ви можете висловлювати свою думку?

Олена Попова: Ніяк не можу. У мене є тільки один захист — це Конституція РФ, яка нажаль не завжди спрацьовує у повному обсязі. Але ми можемо її цитувати, наводити статті, роз’яснювати на їхній підставі свою позицію.

Радіо «Hayat»: Це дійсно допомагає і захищає?

Олена Попова: Іноді так. Бо коли ти людині кажеш, що ви порушуєте Конституцію, називаєш відповідну статтю, то людина розуміє, що ти теж трохи підготувався і не є людиною, яка хоче, як вони кажуть, загострення. Той же поліцейський, якого ми згадували, запитував "навіщо мені загострення", а сам погрожував тим, що я нібито не знаю ще його прав.

Представники правоохоронних органів РФ провокують і погрожують не просто так. Здається, що у них є певна інструкція впливати опосередковано (тиснути, залякувати — ред.) на нас. Але на прохання надати пояснення чи підписати звинувачення в екстремізмі, як це було у 2015 – 2016 рр., коли до мене навіть приходили на роботу в навчальному закладі, я з часом почала відмовлятися, розуміючи, що це не просто формальності.

Радіо «Hayat»: Що потрібно робити Україні для кримчан?

Олена Попова: Я відповім просто — не кидати нас наодинці. Якщо казати про культурні заходи і проекти нашого центру в Криму, то ми не відчуваємо ніякої підтримки з боку офіційної влади України. Я про це казала раніше, і повторюю це зараз.

Окрім того, нам конче потрібна від Києва правова і фінансова підтримка для тих українців, які зараз знаходяться на півострові та за його межами як політв’язні. Влада має піклуватися про членів тих родин, чиїх родичів забрали ФСБ і правоохоронні органи РФ через їхню активну громадську діяльність. Після арештів деякі родини тут в Криму залишаються на межі бідності. Має бути державний правовий механізм, який би захистив цих людей. Хай це буде якийсь Червоний Хрест, чи там інша ініціатива. Але люди ні в якому разі не мають відчувати себе покинутими з боку України!

QHA