КИЇВ (QHA) -

Юрист російської правозахисної організації «Громадський вердикт» Дмитро Єгошин розповів журналістам Євгенії Андреюк і Тарасу Ібрагімову в ефірі Радіо Hayat про тортури, які застосовують спецслужби РФ.

Євгенія Андреюк: Сьогодні ми знову поговоримо про одну з найстрашніших практик у Криму — це тортури і негуманне, нелюдське ставлення. Ми говорили вже про це, коли у вересні викрали Рената Параламова. За добу його знайшли, і він досить багато розповідав про те, що з ним сталося.

Вчора відбулася прес-конференція Рената, який виїхав на материкову Україну, він перебуває у безпеці, з ним також його родина. Він і тут став публічно і відкрито розповідати про те, що з ним відбувалося. У зв'язку з цим ми сьогодні будемо обговорювати систематичність практики тортур у Криму.

Тарас Ібрагімов: Ми з тобою зібрали кілька публічних кейсів, випадків, коли людей викрадали і катували з метою вибити свідчення, здебільшого у справах Хізб ут-Тахрір, або у спробі зробити людину свідком. Я так розумію, що організація Крим-SOS була якось пов'язана з вивезенням родичів і забезпеченням допомоги на перших порах Ренату Параламову. Які були труднощі з Ренатом? Як він зараз?

Євгенія Андреюк: Ренат виїхав деякий час назад, практично відразу після тортур. Перше, що було тут, це медична реабілітація, і зараз він почувається набагато краще, ніж місяць тому, завдяки такій тривалій реабілітації, до якої був підключений цілий ряд організацій і структур. В останні кілька тижнів він зміг вивезти свою сім'ю, тому він був готовий морально говорити відкрито і публічно.

Справді, Крим-SOS та інші правозахисні організації, які тут знаходяться — і УГСПЛ, і Кримська правозахисна група, допомагали і супроводжували родину Рената як у забезпеченні першої допомоги, так і у забезпеченні облаштування.

Тарас Ібрагімов: Я правильно розумію, що Ренат із сім'єю залишаться жити у Києві?

Євгенія Андреюк: Так, і це була та позиція, яка мене вражає. Він каже, що свідомо прийняв рішення виїхати на материк не стільки через острах за своє життя і безпеку, скільки для того, щоб публічно говорити про те, що відбувається і що сталося безпосередньо з ним. І це незважаючи на те, що незручно, некомфортно, соромно або страшно. Тому я думаю, він поки залишатиметься тут і не буде повертатися.

На жаль, практика тортур зараз стала системною у Криму з приходом Росії, і є вона, на жаль, більш ніж системною на території самої РФ. А тортури це будь-яке застосування фізичного, морального тиску або насильства щодо людей з метою вибити якісь свідчення, або з метою покарати, або з якоюсь іншою метою, яку здійснюють представники державних органів. Ми цю практику бачили з найперших днів окупації, коли викрадали активістів і журналістів.

Тарас Ібрагімов: Як мені видається, практика викрадень і тортур на території Криму умовно поділяється на два періоди. Гарячий період після 2014 року, коли все вирувало, і коли був ряд викрадань і журналістів, і активістів, але там не було конкретної мети, а скоріше тваринна агресія на ідеологічному нерозумінні одне одного. Наприклад, коли били того ж Щекуна і стріляли в нього з «травмата». Розкажи про цю першу хвилю, і чи згодна ти зі мною, що є два умовних періоди?

Євгенія Андреюк: Певною мірою я погоджуся, певною — ні. Один з перших випадків викрадення, а тепер це політичний в'язень, — Шептура. Він був з активістів Євромайдану, який приїхав до Криму в березні. 9 березня його затримали у Криму, коли була акція біля пам'ятника Тараса Шевченка разом із щонайменше двома активістами. Тих двох активістів випустили через 10-15 днів, Шептура залишився, згодом був засуджений, а зараз відбуває покарання. І його саме катували з метою дати свідчення проти себе і тих людей, з ким його затримали, в тому, що він брав участь у Майдані. Його затримала і катувала «самооборона», потім його віддали міліції, де йому сказали або ти зізнаєшся, або ми віддаємо тебе назад «самообороні», яка далі продовжуватиме бити і вбивати. Так він дав свідчення. Після нього були затримання і катування таких фігурантів політичних справ, як Олег Сенцов або Геннадій Афанасьєв, і всі ми знаємо, що їх страшно катували. І катували їх для того, щоб вони дали свідчення.

Але ми знаємо, що близько двох десятків людей викрали і тримали незрозуміло де, і часто ці тортури були, як ти сказав, у перший період. Цим тортурам не було жодного пояснення, це було просто покарання. Показова в цьому плані історія активісток Євромайдану Шури Рязанцевої і Катерини Бутко, коли їх затримали на адміністративному кордоні з Кримом навесні 2014 року. У Шури Рязанцевої на кордоні побачили татуювання Небесної сотні і стали з дівчат знущатися і погрожувати. Тобто було багато жорстокості і тортур просто так, але при цьому вже тоді почалася практика, коли людей катували, щоб вони дали свідчення проти себе або проти людей.

Тарас Ібрагімов: Потім почався другий період, коли у 2015 — 2016 роках співробітники ФСБ, колишні співробітники СБУ, почали піднімати архіви і шукати так званих свідків і промацувати грунт, спостерігаючи, кого можна схилити до співпраці. Тому з'являється певний мотив у викраденнях і тортурах. Одним з таких перших гучних випадків був випадок Енвера Кроша. Це житель Джанкойського району. Як на мене, випадок Кроша забутий незаслужено. Там не такі жорстокі тортури, як із Ренатом Параламовим, але це тортури струмом і побиття.

Наприкінці 2015 року Енверу подзвонив родич і попросив під'їхати до райвідділу поліції у Джанкої. Енвер не зовсім зрозумів, навіщо це потрібно зробити, але оскільки він займався ремонтом мобільних телефонів, він подумав, що, можливо, поліція перехопила крадений телефон і їм потрібна консультація. Він під'їздить до райвідділу поліції, його родич просить його зайти всередину. Вони заходять, Енвера записують до журналу відвідувань, і далі події розвиваються дуже стрімко. Вони були у кабінеті, і коли Енвер вийшов до сусіднього кабінету прочитати намаз, йому в курточку підкинули пакет трави. Після чого йому погрожують, що дадуть кримінальний термін за поширення наркотиків і пропонують альтернативний варіант — співпраця на деяких людей. Вони не відрекомендувалися і були в цивільній формі, але, як казав Енвер, за його відчуттями, це були співробітники ФСБ. Енвер не погодився, у зв'язку з чим його катували. І тортури електричним струмом до нього застосовували співробітники поліції. За годину його знову відвели до людей у штатському, які знову запитали його, чи буде він співпрацювати. Він знову відмовився. Що цікаво ці люди показували йому роздруківки з фотографіями людей і невеликим досьє на них, і питали, що він про них знає. І пропонували бути «стукачем». Він відмовився і, мабуть, дивом уникнув подальшого розвитку подій. Минуло вже два роки, на щастя, Енвера більше не чіпають, але цей випадок дуже рідко згадують.

Євгенія Андреюк: Тут показовим є те, що вони хоч на чомусь будували шантаж, встигли щось підкинути, бо, на жаль, у схожих випадках у 2016 2017 роках не було нічого, щоб навіть формально сфальсифікувати справу. Людей просто вивозили, катували і на підставі цих тортур вимагали погоджуватися на співпрацю.

З нами на зв'язку Дмитро Єгошин, юрист російської правозахисної організації «Громадський вердикт». Це одна з правозахисних організацій в Росії, яка працює з жертвами тортур.

Чи виходить оскаржити в суді дії співробітників правоохоронних органів, коли трапляються тортури, і чи вдається хоч чогось домогтися, виходячи з Вашої практики?

Дмитро Єгошин: Так, позитивна практика у нас є. Ми звертаємося і до судів, і в органи прокуратури зі скаргами на факти катувань, і часом буває, що порушують кримінальні справи. На жаль, це не так часто, як нам хотілося б, але кримінальні справи розслідуються, передаються до суду. У тих випадках, коли кримінальні справи у нас не порушуються, ми оскаржимо такі рішення. І суди, і прокуратура найчастіше прислухаються до нашої думки, і постанови, які виносять слідчі органи, визнаються незаконними і скасовуються. Тоді матеріали відправляються на додаткову перевірку. Тобто позитивна практика є.

Євгенія Андреюк: Які санкції зазвичай виносить суд щодо людини, яку визнають винною у скоєнні тортур?

Дмитро Єгошин: Вироки бувають різні. Виносяться і умовні терміни, що є нижче від найнижчого. А якщо злочин з перевищення посадових повноважень (а в Російській Федерації окремої статті за тортури немає, у нас судять лише за перевищення посадових повноважень) відбувалося в сукупності з іншими злочинами, то терміни бувають великими — до 14-15 років позбавлення волі.

Тарас Ібрагімов: Ми у Криму зіткнулися з тим, що побачили практику застосування тортур до людей з метою вибити неправдиві свідчення, або з метою зробити цих людей «стукачами» в політично мотивованих кримінальних справах. Ви можете розповісти про контекст застосування тортур у самій Росії?

Дмитро Єгошин: Якщо ми говоримо про оперативні служби, то тут тортури застосовуються саме з метою отримання зізнань у скоєнні злочинів, щоб люди обмовили себе в тому, що вони зробили той чи інший злочин. Ми стикалися з такими речами, коли били свідків, щоб вони обмовили когось. Але я не пригадаю у своїй практиці, щоб людину били з метою того, щоб вона підписала якусь угоду зі співробітниками правоохоронних органів про те, що вона їх у чомусь інформуватиме.

Тарас Ібрагімов: Наскільки ця практика масова, коли правоохоронні органи застосовують тортури з метою вибити свідчення у людини проти себе?

Дмитро Єгошин: Статистика не радує. Практика тортур досить поширена по країні.

Євгенія Андреюк: Як Ви оцінюєте роль міжнародних організацій в цьому плані? І наскільки ефективні громадські спостережні комісії, як вони можуть впливати на цю практику катувань?

Дмитро Єгошин: Ми стикаємося з тим, що після того, як Європейський суд задовольнить скаргу, жертві катувань виплачується компенсація. А щодо повернення кримінальних справ за рішенням Європейського суду, які були припинені, ми спостерігаємо негативну тенденцію. Слідчі органи все одно не відновлюють ці справи. У рідкісних випадках вдається довести справу до суду на національному рівні щодо винних співробітників правоохоронних органів, які кілька років тому застосовували тортури.

Тарас Ібрагімов: Коли людина стає жертвою катувань, що робити — мовчати або не мовчати? Що відбувається з людиною, коли вона починає публічно говорити про те, що до неї застосовувалися тортури?

Дмитро Єгошин: Покладаючись на свою практику, можу сказати наступне. Люди, які до нас зверталися, які давали згоду на те, щоб ми їм допомагали і захищали, це для них було певною гарантією. І правоохоронні органи ставилися до них вже з побоюванням. Вони розуміли, що якщо з їхнього боку будуть якісь речі, які можна буде розцінювати, як тиск, то це буде оприлюднено, і це буде підтвердженням того, що тортури були. А люди, які замовчували ці речі, страждали більше.

Тарас Ібрагімов: Продовжимо обговорювати кейси людей, до яких застосовували тортури у Криму. Наприклад, Дамір Мінадіров, юрист за освітою. Він у гарячий період 2014 — 2015 років познайомився з Емір-Усеїном Куку, який ще в той час активно займався правозахисною діяльністю. Випадок Даміра Мінадірова це класичний випадок, коли ми розуміємо, наскільки політично мотивовані і повністю сфабриковані справи «Хізб ут-Тахрір». Даміра намагалися зробити таємним свідком у «ялтинській справі Хізб ут-Тахрір», і вимагали, щоб він дав свідчення мало не на всіх шістьох фігурантів цієї справи. До нього додому приїхали з обшуком, самого Даміра вивезли в управління ФСБ у Ялті. Там з ним розмовляли спочатку у більш-менш цивілізованій манері, а потім, коли вони зрозуміли, що Дамір не йде на співпрацю, до нього почали застосовувати тортури.

Даміра, напевно, врятувало те, що він юрист за освітою, і він почав говорити з ними про те, що вони жорстко порушують закон. Мабуть, щось у них у голові спрацювало, і його відпустили. Але Дамір був змушений виїхати з Криму. Зараз він живе у Києві і активно займається правозахисною діяльністю, зокрема він допомагає людям, які їдуть як політичні біженці з Таджикистану, Росії за тими ж справами «Хізб ут-Тахрір».

Джерело: Радіо Hayat

QHA