КИЇВ (QHA) -

Кремль досі стверджує, що окупація Криму була безкровною, але це твердження не в'яжеться з тим, що насправді там відбувалося. Є свідки того, як озброєні люди били українських військових або насильно заштовхували мирних людей в машини, після чого їх знаходили мертвими або зовсім не знаходили.

Дехто з українських активістів, а також людей, які знімали військове захоплення Криму Росією, потрапили в полон, де їх били, катували і намагалися залякати. Але є ті, хто вижив і повернувся на материкову частину України, щоб розповісти всьому світу про те, що насправді являє собою сучасна Російська Федерація і в які страшні умови може потрапити будь-яка людина, в якій тоталітарна система вбачатиме загрозу.

Одні з небагатьох, хто повернулися — оператори BABYLON'13 Юрій Грузинов та Ярослав Пілунський. Вони пройшли через російський полон, де побачили нелюдей, що займаються тортурами і залякуваннями невинних. Їх катувала не тільки так звана самооборона, але й кадрові російські військові, які чітко виконували свою роботу.

QHA: У яких кримських містах Ви знімали «референдум»?

Юрій Грузинов: Ми були у Сімферополі і уважно стежили за всім, що відбувається на трьох дільницях, куди ми заходили, щоб поспостерігати за процесом голосування. А потім ми вирішили поїхати до Севастополя і подивитися, що там відбувається.

Перед референдумом пройшла інформація, що приїздить дуже багато заробітчан з Росії, тобто людей без українського громадянства. Навіть був якийсь божевільний указ, якщо я не помиляюся, де був змінений порядок голосування. Завдяки йому право голосу мали люди з тимчасовим дозволом на проживання у Криму. Це було вражаюче. І ми вирішили це перевірити: можливо, я за своїм російським паспортом зможу проголосувати?

Ми зайшли на одну центральну дільницю, потім на іншу, але люди, що сиділи у виборчій комісії, говорили, що без дозволу на проживання я не маю права голосувати. Тоді ми поїхали на околицю міста перевірити, може, тільки у центрі не проходить цей номер, а там пройде. І тоді ми взяли з собою GoPro, оскільки до цього ми заходили на виборчі дільниці без камери.

А ще ми знайшли місцевого студента, який хотів голосувати за Росію, подумали, якщо у нього вийде проголосувати, то, може, і у нас вийде.

Це була будівля університету. Навколо неї було чотири телевізійні камери, а всередині не було жодної. Спочатку ми пройшли по коридору, потім повернули ліворуч до кімнати. Врешті ми зайшли на майже порожню виборчу дільницю з маленькою GoPro. І у момент, коли ми зайшли до кімнати для голосування, до нас підскочили двоє людей з червоними пов'язками, як у Радянському Союзі, де було написано «дружинник». Вони почали агресивно поводитися щодо нас. Коли ми спробували з'ясувати, що, власне, відбувається, у мене відібрали камеру і нас виштовхали в коридор, зажадавши документи. Навколо нас скупчилося чоловік 10-15.

«Дружинники» почали кричати: «Ваші документи?!» Я дістаю свій новий, 2013 року, паспорт, а вони дивляться на нього і кажуть, що це не російський паспорт. Вони просто ніколи не бачили російський паспорт нового зразка. Тоді я дістаю російський закордонний паспорт, і тут починається вражаюче — всі в один голос почали кричати: звідки у мене два паспорти? Те, що відбувалося навколо нас, перестало піддаватися будь-якій логіці, і нам нічого не залишалося, як просто мовчки дивитися на те, що відбуватиметься далі.

Вони почали поводитися ще агресивніше виштовхали нас на вулицю, почали запихувати у машини. Я намагався чинити опір, але у одного з них у руках звідкись з'явився автомат, який він націлив на мене. Я сказав йому, щоб він стріляв, і він пересмикнув затвор. Я бачив, що навколо було багато камер, і мені було цікаво, як поводитимуться журналісти.

Вразило ще те, дідусь, який проходив повз, із піною коло рота кричав, що мені треба вибити зуби і поламати руки — навіть не розібравшись у тому, що насправді відбувається. Його агресія мене дуже сильно здивувала. В якийсь момент я побачив команду від Слави: досить чинити опір, сідай у машину, оскільки іншого виходу немає.

Ми сіли у машини, і нас повезли в центр Сімферополя. Ми потрапили, напевно, в колишню будівлю СБУ, а на той момент це було більше схоже на Будинок профспілок у Києві, де розносили бутерброди. Але в той же час там була кімната для допитів, і в коробочках постійно носили патрони. Звісно ж, там нас всіляко лякали, допитуючи по черзі. Спочатку Славу, а потім мене. Я не знаю, що було на допиті у Слави, але можу розповісти про себе.

QHA: Де Вас тримали?

Юрій Грузинов: На той момент тримали там, а потім нас відвезли в підвал обласного військкомату, де, напевно, раніше зберігалася морква, оскільки це більше було схоже на підвал, розташований під кухнею.

QHA: Що у Вас питали під час допитів?

Юрій Грузинов: На першому допиті люди у військовій формі намагалися з'ясувати, хто ми і звідки.

Я говорив абсолютну правду: що ми приїхали знімати документальне кіно для того, щоб розібратися, що насправді відбувається у Криму. Нам було цікаво, чому люди на півострові вийшли на вулицю і взяли до рук зброю. Ви хочете в Росію чи не хочете, або ж ви хочете незалежності? Чого ви хочете насправді?

Звісно, першим питанням з їхнього боку було: «Навіщо Ви мене обманюєте? Говоріть, коли приїде "Правий сектор"?». Я знову повторюю, що ми документалісти, які приїхали знімати фільм про те, що відбувається у Криму. А вони мені: «Та ми бачили, що Ви назнімали. Говоріть, коли приїде "Правий сектор"!». Я їм відповідаю, що мені не цікаво, коли приїде «Правий сектор», що ми не шпигуни і не розвідники, що нам цікаві ваші думки. Після цього мене попросили вийняти все з кишень, і я почав діставати з них весь вміст.

На Майдані та на зйомках я привчився не смітити, а оскільки я багато курю, то недопалки збираю в окремий пакетик або пачку з-під сигарет, а потім, коли доходжу до смітника, викидаю. І ось я дістаю першу пачку, яку він відкриває і починає ретельно перевіряти її вміст: чи немає там якихось заборонених медикаментів або травички. Потім він відкриває другу пачку — і з ним відбувається якийсь колапс. Він не розуміє, що це, і дивиться то на мене, то на пачку з недопалками. Після невеликої паузи він питає: «Ти росіянин?». Я відповідаю: «Так, ось мій паспорт, Ви ж його бачите». І тоді він каже: «Дивно, я теж росіянин, але я ж свинячу і всюди розкидаю ці недопалки». Не знаю, може у нього в житті щось змінилося після цього...

Тоді він став мене питати про якісь відсторонені речі, наприклад про Майдан. І я почав йому розповідати про те, що там відбувалося, а він уважно мене слухав і все записував. Я йому сказав, що мене там підстрелили, і він не повірив, поки я не показав шрам на тілі, і він по-справжньому здивувався. Тобто іноді щось людське в них прокидалося. Але в той же час було видно, як у них переключається програма, і коли ти знову намагався їх повернути до чогось людське, це було безрезультатно.

Крім таких смішних моментів були і не дуже смішні. Під час допиту погрожували застрелити, вивезти до Сибіру, погрожували безпеці близьких і багато чим. Власне кажучи, мені не було що їм сказати, адже у мене не було ніякої ні секретної, ні напівтаємної інформації.

Вони нам так і не повірили і звеліли чекати, коли нас заберуть.

QHA: Вас довго там протримали?

Юрій Грузинов: За деякий час приїхала інша група людей, яка з нами спілкувалася абсолютно інакше. Вони дуже жорстко наділи на нас стяжки і зв'язали так, що відразу ж затекли руки. Після цього нас вивели на вулицю під дулами пістолетів, закривши руки рушником, щоб не було видно, що вони зв'язані.

Нас запхали в газель і дуже міцно зав'язали очі, щоб ми нічого не бачили. Спочатку на голову зав'язали рушник, а потім скотчем перемотали очі і кинули нас на дно машини, де лежав матрац. У такому положенні нас дуже довго везли. Потім вивели з машини і довго вели по якихось коридорах. Врешті з зав'язаними очима і руками нас розкидали по окремих камерах, як виявилося пізніше — нас розділяла одна камера.

Спочатку нам забороняли розв'язуватися, і добу ми провели в такому стані. Перший раз, коли я розв'язався, через півгодини зайшли люди перевірити. Вони дуже сильно били ногами по нирках, ребрах, голові і знову зв'язали, попередивши, що якщо я ще раз розв'яжуся, то до мене застосують зовсім інші покарання.

У мене так сильно затекли руки, що я не міг лежати ні на животі, ні на спині, ні навіть сидіти, тому я навчився витягувати одну руку і пробував сідати або щось робити. Але перед цим я засік час кроків до відкриття дверей і входу озброєних людей і вчасно засовував руку назад.

Перші три доби нас не поїли і не годували, була тільки баночка, куди можна було сходити по-маленькому. Раз на годину або дві — перевірки або допити.

QHA: Чим ще цікавилися на допитах, крім «Правого сектора»?

Юрій Грузинов: Ставили тільки одне питання: «Коли приїде "Правий сектор"?».

Під час допитів ламали ребра, сильно били всім, чим тільки можна.

Розмовляти було дуже складно. Будь-яка розмова починалася: «Як справи?» І що я міг їм сказати, як у мене справи?

Я намагався виконувати всі їхні накази: обличчям до стіни, на коліна, голову вниз. І вдруге або втретє, коли російські військові зайшли до мене у кімнату, вони почали говорити, що я добре підготовлений до полону, і я якийсь спецагент. А у мене не було іншого варіанту, крім як виконувати все, що вони говорили. Вражаючим було те, що наскільки вони були підготовлені, настільки ж упускали різні дрібниці.

Нам дуже пощастило зі Славою, що коли нас посадили в ці камери, вони прибрали зі стін різне устаткування, а там, мабуть, була якась довга труба, що проходить через всі ці кімнати. І в стіні від неї залишилася велика дірка. І можна було розмовляти і дивитися один на одного, бачачи іншу камеру, оскільки вони були не дуже великі.

Коли нас привезли, матраци і стіни були у крові, а у Слави матрац був не тільки у крові, але і прострелений.

І коли ми бачили через дірку в стіні очі один одного, то ставало легше. А коли у камері між нами з'явився український військовий, то він вимовив дуже страшну фразу, після якої у нас всередині все поламалося. Він сказав: «Тепер головне — вижити».

QHA: Вам відомо ім'я цього українського військового?

Юрій Грузинов: Якийсь командир частини. Ми не знаємо, хто це був, але його теж катували. Як тільки виводили на допит, відразу ж ламали ребра.

Якщо допитували всередині камери, то, в принципі, розмовляли по душах. Але щойно нас виводили в іншу кімнату, яка була схожа на вентиляційне приміщення, починали жорстоко бити. Там не було ніяких меблів, а тільки бетонна долівка.

QHA: Ви раніше говорили, що Вас називали зрадником, бо Ви за національністю росіянин...

Юрій Грузинов: Не просто зрадником, а конкретно власовцем, тобто людиною, яка перейшла на бік фашистської Німеччини. Це для мене було нонсенсом, до чого тут я і власівці. Якщо копатися в історії, то мої предки взагалі охороняли імператора Павла. Це все у мене просто не вміщалося в голові.

QHA: Як можна було з ними розмовляти, якщо вони не хотіли слухати аргументовані доводи?

Юрій Грузинов: Слава розповідав, що один з них йому кричав, що йому не вдасться обдурити людину з двома вищими освітами. І у мене була подібна ситуація, тільки в іншому форматі, коли мені сказали: «Що ти мене вчиш я чотирьох таких, як ти, застрелив».

У Росії розроблена ціла державна програма з підтримки телебачення, на яку виділяються шалені гроші, особливо на Rassia Today і патріотичні фільми, розраховані на внутрішній контент. Тим більше що в російській кіноіндустрії працює дуже вузьке коло, де всі знають одне одного.

Як Слава розповідав, один йому говорив: «Ти мені ворог тому, що твоя камера сильніша, ніж моя зброя». Так, після таких слів хочеться аплодувати.

Власне кажучи, для цього ми там і знаходилися, тому що камера, як показала практика, дійсно була сильнішою, ніж зброя.

QHA: Вас допитували російські військові або самооборона?

Юрій Грузинов: Чесно кажучи, ми очікували побачити «Беркут», і дуже цього боялися. Ми знали, що з ними буде все по-іншому. Але нам пощастило, тому що перший раз нас вела місцева самооборона, а коли ламали ребра і погрожували пістолетами це були кадрові російські військові. Вони точно знають, як добувати інформацію, і під час допитів відразу, без питань, тебе б'ють так, що ти не можеш дихати і розмовляти. І перші дві хвилини ти реально задихаєшся. Тобто було видно, що нас били професіонали, які знають, як і куди і з якою силою треба бити, щоб не вбити і не розірвати нічого, але в той же час щоб це було дуже боляче.

Хоча справа навіть не в болі, а ти просто не можеш дихати.

А пізніше, коли я зрозумів, що здійнявся серйозний галас навколо нашого зникнення, ставлення до нас різко змінилося. Почали виводити в туалет, годувати кашею з тушонкою, причому давали великі порції.

QHA: Дехто каже, що з полону вас витягли люди, що обіймають серйозні державні посади. А Ви знаєте, хто сприяв вашому звільненню?

Юрій Грузинов: На це питання немає жодної відповіді. Є кілька організацій, які говорять, що це вони зробили. Ми намагалися кілька разів перевіряти, але я розумію, що це просто марно. Загалом ми пробули там шість днів.

QHA: Як відбувалося звільнення?

Юрій Грузинов: Коли нас звільняли, все відбувалося інакше. Приїхали абсолютно інші люди, вони не були «зеленими чоловічками». Вони були одягнені у чорну форму, як «морські котики», і у цих людей був автомат, два пістолети та ніж. Це була не місцева самооборона або козаки. Тобто це був конкретний спецназ, який чисто декоративно зав'язав нам руки і очі. Коли ми сіли в машину, нам відразу ж розв'язали руки і запитали, чи зручно ми сидимо. Якщо в першому випадку нас везли, як мішки з картоплею, то зараз із нами поводилися, як з персонами, яких треба охороняти. Біля нас сиділо по людині з кожного боку. Нас відразу передали хлопцям, яких ми теж не знали, а вони вже передали нас нашим друзям.

QHA: В якому фізичному стані Ви були на той момент? Чи були ще якісь травми, крім переламаних ребер?

Юрій Грузинов: Я тиждень нікуди не міг виходити.

Нам обом перебили по два ребра, а всі інші травми завдавалися таким чином, щоб не залишалося слідів. Нам пощастило.

Не скажу, що добре, що так сталося, але з іншого боку, нам хотілося потрапити на це дно і докопатися до суті — хто ж ці люди? І ми таки докопалися ...

Ми подивилися їм в очі і побачили, що це за люди, чому вони сюди так рвуться. Особисто для мене це дуже складний портрет.

QHA: У Вас виникало відчуття, що Ви можете не повернутися?

Юрій Грузинов: За себе я не боявся, я боявся за рідних і за те, як вони до цього поставляться.

Після Майдану я трошки змінив ставлення до себе і своєї шкури, адже камера дає можливість дистанціюватися від подій. Ти дивишся на все через об'єктив камери, ніби стоячи трошки осторонь від подій, аналізуючи побачене крізь неї. Я б сказав, що я більше спостерігач.

І в Криму ми просто дивилися на те, що відбувається навколо нас, аналізуючи ситуацію крізь об'єктив, тому тоді не було часу на страх.

QHA: Я так розумію, Ви залишитеся жити в Україні і, швидше за все, вже задумалися над тим, щоб отримати українське громадянство?

Юрій Грузинов: Для мене зараз основне питання у прописці — щойно я його вирішу, спробую отримати українське громадянство.

Найближчим часом я вже не зможу повернутися в Росію. Славу, наприклад, завернули, коли він їхав до Росії попрацювати, сказавши, що йому заборонений в'їзд, оскільки він координатор неонацистського підпілля у Криму. А у мене в паспорті, коли нам віддавали документи, лежав папірець, де було написано «Сталінград 1078». Я так і не зрозумів, що вони мали на увазі — чи то це назва операції, чи щось інше ...

Спілкувалася Еліна Сулима

QHA