РІВНЕ (QHA) -

У свої 30 років глава Центру ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія» Михайло Якубович не тільки став одним з найвідоміших українських ісламознавців, але і вперше перевів смисли Корану українською мовою. Зараз він один з небагатьох українців, хто вивчає і популяризує філософську та культурну спадщину кримських татар, підтверджуючи нерозривний зв'язок української і кримськотатарської культурних традицій.

Кореспонденту QHA Михайло розповів, як виникла ідея перекладу Корану та хто йому в цьому допомагав, чому він вирішив присвятити життя саме таким дослідженням, чим пишається і які має плани на майбутнє.

QHA: Михайле, як Ви зацікавилися східною культурою?

Михайло Якубович: Ісламознавчими дослідженнями я займаюся уже понад десять років. Важко сказати, чому обираєш саме таку дорогу. А можливо, дороги обирають нас самі. Не забуваймо, що й наша рідна українська культура – водночас як західна, так і східна. Тому для багатьох українців, попри всі складнощі, цей східний вектор – цілком логічний.

QHA: Як довго Ви займаєтеся перекладами? З яких мов перекладаєте?

М. Я.: Уже майже десять років. Перший фрагмент мого перекладу смислів Корану, наприклад, був опублікований 2007 року в літературному журналі «Київська Русь». Маю досвід перекладів з англійської та польської, передусім – з арабської. З інших мов перекладуть і без мене, а ось перекладів релігійних чи художніх текстів з арабської у нас обмаль.

QHA: Які свої здобутки вважаєте найважливішими?

М. Я.: Якщо йдеться про переклади, то це, безумовно, Коран і ще деякі релігійні та філософські тексти. Зокрема, це середньовічні мислителі (аль-Фарабі, Міскавайг, ібн Рушд, ібн Хальдун), а також ісламські мислителі з України, фрагменти праць яких вийшли минулого року в моїй книзі про філософію Кримського ханства.

QHA: Розкажіть, як виникла ідея перекладу Корану українською мовою?

М. Я.: Один письменник, здається, це був Клайв Льюїс, колись сказав, що пише книги, які хотів би прочитати. Тут ідеться про книгу, яку я хотів прочитати українською. Коран – це, зрозуміло, не просто книга, це текст, який з мусульманської точки зору є вічним. Але, безперечно, доступний людському пізнанню, і тому його смисли можуть бути викладені іншою мовою.

QHA: Скільки Ви витратили на це часу?

М. Я.: Якщо говорити про перше видання – то близько п’яти років, роки зо три – на сам переклад і ще два – на редагування.

QHA: Де спершу вийшов переклад?

М. Я.: У Саудівській Аравії, в Центрі короля Фагда з видання Корану, що в Медині. Ця установа працює з 1984 року й уже опублікувала не лише мільйони примірників арабського Корану, а й переклади майже на 70 мов світу.

QHA: Вам допомагали інші науковці? Якщо так, то хто? І чи допомагала влада Саудівської Аравії?

М. Я.: У процесі перекладу – ні, в процесі редагування – так. Читали і мусульманські вчені, й українські філологи, в кінцевому підсумку була сформована ціла комісія із саудівських науковців, які допитувалися, як перекладений той чи інший айят. Ще 2010 року, коли я був у Медині, відбулася така звірка. Ну і, звісно, в наступних виданнях.

QHA: Коли переклад вийшов в Україні? Кого при цьому залучали і хто допомагав?

М. Я.: Уперше – 2015 року, у видавництві «Основи». Це було комерційне видання, яке й нині доступне в продажі в українських книгарнях. У 2016 році видання для безкоштовного поширення опублікувала Асоціація мусульман України. Передмову до видання, яке вийшло в «Основах», написав муфтій ДУМУ «Умма» Саїд-хазрат Ісмагілов (і так само до турецького видання, яке вийшло того ж 2016 року в Анкарі), а ось до іншого – шейх Сулайман Хайруллаєв, голова Ради Улемів відтвореного в Києві Духовного управління мусульман Криму.

QHA: Яка була мета перекладу Корану?

М. Я.: Я сказав би так – культурно-просвітницька. По-перше, щоб український читач міг читати рідною мовою Коран, перекладений безпосередньо з оригіналу, по-друге, щоб і новонавернені мусульмани-українці мали уже свій текст для читання, поступово вивчаючи мову оригіналу та йдучи до того, щоб опанувати арабську.

QHA: Можливо, глобально прозвучить – але чи може це стати фактором зближення між українським народом та ісламським світом?

М. Я.: Український народ у минулому був частиною ісламського світу, я маю на увазі «народ» не в етнічному, а в політичному сенсі, включаючи й кримських татар. Сам по собі переклад – це радше питання індивідуального знайомства, але загалом такого роду речі в наш буремний час допомагають замислитися над ціннісними орієнтирами, прочитавши саме першоджерело. До чого, власне, Коран і закликає.

QHA: Окрім цього Ви є ще автором книг на ісламську тематику. Назвіть їх, будь ласка, і коротко розкажіть, про що вони.

М. Я.: Їх чимало. Зі старіших – це і переклад українською філософської праці ібн Рушда (2011 року), і навчальний посібник з ісламознавства… Зараз готується новий. А ще – «Іслам в Україні», «Філософська думка Кримського ханства». Завершено й англомовне дослідження про переклади смислів Корану слов’янськими мовами, нині праця готується до друку за кордоном. Загалом моє «глобальне» завдання – показати не лише місце ісламу в Україні та Східній Європі, а й розкрити його інтелектуальний, культурний і цивілізаційний потенціал, значення для всього світу.

QHA: Ісламський світ та Рівненщина. Чи є тут що досліджувати? Маю на увазі – поселення татар, інших ісламських груп і те, що вони після себе залишили.

М. Я.: Тут у кількох селах навколо Острога були татарські поселення ще з XVI століття. Лишилися рукописні пам’ятки – Острозький Коран, зокрема, переписаний у 1804 році, кладовище та й поодинокі представники татарських родин, більшість яких асимілювалася. Є й інші речі, які після себе залишили острозькі татари, але, на жаль, з кожним роком все це стає історією. На відміну від Литви, Білорусі чи Польщі, де діють мусульманські громади з місцевих татар.

QHA: Чи будете ще займатися дослідженням релігійно-філософської спадщини Кримського ханства та Золотої Орди?

М. Я.: Дасть Бог, так. Нині – на етапі пошуку й опрацювання нових рукописів. Конкретно цікавлюся питаннями так званих хаваші, тобто коментарів до тлумачень Корану, написаних у Кримському ханстві. Тут є простір для філософських, історичних, філологічних досліджень… Це показує, як, власне, читали й розуміли Коран у реаліях Кримського ханства, які особливі висновки робили, як тлумачили похідні законодавчі норми, які акценти ставили й тому подібне, тобто хочу зрозуміти конкретну релігійну практику як вона прописана уже в місцевих документах. Це проект, який нині реалізовують колеги з Вільного університету в Берліні, в цьому зв’язку плануються і мої дослідження.

QHA: Над чим працюєте зараз і які подальші плани?

М. Я.: Щойно завершив матеріал, над яким працював спільно з польськими колегами, – це написання фундаментальної монографії про рецепцію арабської культури в Польщі, там є й «українській слід». Конкретно мене цікавило значення арабської філософської думки для ренесансної філософії в Східній Європі, це питання досі відкрите. Іще один цікавий проект – це переклад уже сучасних художніх текстів з арабської мови, майже 300 сторінок, деталей поки розкривати не буду, але на осінь готується дуже цікаве видання. І, крім того, книга про українських мусульман під час подій 2013-2016 років.

QHA: Насамкінець – трохи про подорожі. Ви багато де були. Що це Вам дало? Можливо, порівняли життя в Україні та в інших країнах? Якщо так, то чим наша країна інакша?

М. Я.: Так, довелося бувати і в Азії, і в різних частинах Європи, і в Сполучених Штатах… Я не прихильник сучасного культу подорожей, картинка навколо далеко не завжди впливає на нас так, як би ми того хотіли, але, безумовно, це розширює обрій. З іншого боку, не люблю розповіді про те, що мовляв, десь там «добре», а у нас тут все «погано» й усюди «зрада». Особливо коли це чутно від людей, які виїхали з економічних міркувань і отримали інше громадянство. Що у нас насправді конкретно кидається в очі – дуже багато всього, даруйте за це слово, «совєцького», пережитків отієї УРСР, яка начебто зникла в 2014-му, але примара якої досі лізе крізь усі щілини. І в держуправлінні, і в освіті, і в культурі, і навіть у релігії. Але ми змінюємось, у нас все одно є певний поступ вперед… Просто за волосся себе вгору не витягнеш, тут потрібна тривала й послідовна робота, хоч якийсь період стабільності, коли можна буде визначити пріоритети.

QHA: Ваш погляд на ситуацію на сході? Що змінилося в житті мусульман в Україні, особливо кримських татар?

М. Я.: Змін на краще не відбулося. На жаль, війна завдала сильного удару по ісламським інституціям України. Ситуація з кримськими татарами – особливий приклад. Через російську політику склалося так, що окремі релігійні групи в анексованому Криму переслідуються. Взагалі, якщо говорити глобально, то серед питань, які дискутуються між українськими мусульманами (а між ними є суттєві розбіжності, це ні для кого не секрет), з’явилося нове – питання патріотизму. Для одних боронити Україну в лавах ЗСУ чи інших сил – це звитяга, приписана самим Богом, для деяких – неприпустимий крок до «війни під неісламським прапором», іще якісь групи тримають нейтралітет. Серед кримських татар, особливо переселенців, домінує перший погляд, кримські татари є активними учасниками і АТО, і громадянської блокади Криму… Але дискусій дуже багато, є спроби мобілізувати етнічний чинник в релігії (творити нові інституції суто на ґрунті свого етносу), десь, утім, поширений «релігійний романтизм» – віра в можливість побудови єдиної ісламської держави. Хочеться вірити, що ті кроки, які робить сьогодні провід кримськотатарського народу – а це й офіційна реєстрація відновленого Духовного управління мусульман Криму в Києві (яка все ніяк не може завершитись), і голосування у Верховній Раді за проект Кримськотатарської автономії в Криму, – буде зреалізовано, завдяки чому кримськотатарський чинник на материковій Україні посилиться.

Спілкувався Денис Грищук

ФОТО: Фейсбук

QHA