КИЇВ (QHA) -

Керівник культурно-освітнього фонду з Краматорська «Лібере Лібераті» Максим Потапчук вважає, що в Донецькому обласному управлінні культури сидять некомпетентні люди, які не тільки нічого не роблять, але і дуже часто підтримують сепаратистські ідеї. Тому єдиний шлях усе змінити — звільнити старий персонал і набрати новий.

За його словами, зараз культурною освітою дітей на Донбасі здебільшого займаються волонтери і філантропи, створюючи спільно з молоддю різні культурні проекти. Про це він розповів у інтерв'ю кореспонденту QHA.

QHA: Нині молоде покоління зовсім інше, і його більше цікавить інтернет, комп'ютерні ігри, передові технології тощо. Тому щоб залучити молодь в якийсь проект, треба пропонувати креативні та цікаві ідеї. Чим Ви приваблюєте сучасних дітей?

Максим Потапчук: Саме тому ми привозимо їм не тільки відомих письменників і артистів для спілкування, але і однолітів. Обов'язкова умова — спілкування зі школярами з різних куточків країни.

Також ми даємо можливість спілкуватися українським дітям з австралійськими і французькими школярами, адже це спілкування не тільки надихає молодь, а й розширює їхній кругозір. До того ж у них виникає відчуття, що ми поруч з ними і ніхто їх не кинув у небезпеці під час війни.

Наприклад, коли ми повезли дев'ятикласників з Красногоровки до Маріуполя, то там ми відвідали в першу чергу креативний простір «Халабуда», де їх навчали соціальному підприємництву та створенню власних стартапів.

«Халабуда» — це молодіжний центр, який пропагує українські та європейські цінності, куди приїздить дуже багато письменників, художників, акторів. Також там показують художні та документальні фільми.

Пройшло буквально два дні після нашої подорожі до Маріуполя і мені подзвонили дівчатка і сказали, що вони хочуть створити театр аніме. Їм тільки потрібна допомогти з тканиною, декораціями і контактами.

Ми зараз для них шукаємо професійних анімешників, які працюють в цьому напрямку, щоб вони могли поспілкуватися з ними і дізнатися, як створити аніме-театр. До цього часу діти вже знайшли приміщення для театру без допомоги дорослих.

Незважаючи на постійні обстріли, діти прагнуть до чогось доброго і світлого — вони хочуть показати себе з кращого боку, реалізовуючи свої дитячі мрії.

Я хочу створити фестиваль аніме у Красногорівці, незважаючи на те, що там проходить кордон з Донецьком і за полем вже знаходяться позиції сепаратистів. Адже українці у прифронтовій зони бояться їздити через свій страх, але ми повинні показувати людям з інших областей, що там теж живуть люди, діти яких ходять до школи і садка.

У Красногорівці працює художня волонтерська школа «Веселка», і її веде наш партнер Ольга Кіцманюк. Там ми запустили проект «Вишиті мрії», залучаючи дітей до дизайнерського шиттю і вишивці для того, щоб діти навчилися створювати щось своїми руками, заробляючи гроші.

Наприклад, у нас діти вишивають різні вироби, а дорослі їх реалізують. Мені діти подарували вишиту пов'язку, які вони продають на ярмарках за ціною від 30 до 60 гривень.

Треба вчити дітей соціальному підприємництву і новим технологіям, демонструючи нові можливості, завдяки яким можна розвивати рідне місто.

QHA: Скільки дітей ходить до Красногорівської школи?

Максим Потапчук: До Красногорівської школи ходить 435 дітей, і ми допомогли їм створити перший молодіжний рух під назвою «Star Labs», де дітвора малює, шиє і вишиває.

Ми з ними вперше зустрілися у «Веселці», де юнаки і дівчата звернулися до мене з проханням допомогти їм створити гідні умови для батьків і дітей. І тоді ми почали разом думати над відновленням якогось зруйнованого місця, де зможе зустрічатися молодь для спільного проведення часу. І вони назвали простір у центрі міста, куди не долітають снаряди. Це виявився пам'ятник Шевченку, біля якого знаходиться дитячий майданчик з великими гойдалками і клумбами, хоч він і був у жахливому стані.

Я закупив фарбу в «Епіцентрі», привізши її з філантропами для дітей, після чого 90 маленьких художників дуже красиво розмалювали ігровий майданчик, проявивши фантазію в повному обсязі.

Крім цього, молодь загорілася створенням фотостудії, яка не тільки допоможе їм професійно займатися фотографією, але і об'єднає дітей навколо спільної справи, дозволивши відірвати їх від диванів.

QHA: Ви також є станичним МГО «Станиці Краматорського Пласту — Національної Скаутської організації України». Я так розумію, що Ви вчите дітей жити у польових умовах?

Максим Потапчук: Нещодавно в Маріуполі відбувся неймовірно цікавий щорічний захід, який зібрав 60 пластунів із прифронтової Авдіївки, Селидового, Покровська, Краматорська, Житомира, Києва і, звісно, місцевих пластунів, які все й організували. Навчання за допомогою гри практикується у Пласті вже 105 років, що дає значні результати в якісному патріотичному вихованні дітей. За чотири сонячних дні діти навчилися: веслувати на човні у відкритому морі, варити смачну їжу в польових умовах, розводити багаття, добре плавати, надавати першу невідкладну допомогу. Також вони дізналися багато цікавих фактів з історії рідного краю від вчених-археологів і побували на катерах прикордонників. Але найголовніше у Пласті — це навчання доброзичливості, справедливості, взаємоповаги.

QHA: Діти постійно чують вибухи, а іноді в їхній будинок може влучити і ворожий снаряд, як у таких жахливих умовах їм вдається зберегти оптимізм і віру в майбутнє?

Максим Потапчук: Вони зараз у такому важкому психологічним стані. І це тільки здається, що у них все добре, і вони сміються.

Я вже неодноразово звертався до журналістів, щоб вони припинили використовувати фразу «діти звикли до війни». Так, діти сміються, але коли вони приходять додому, то вони малюють малюнки, пов'язані з суїцидом, адже війна стала трагедією їхнього життя. Вони часто стикаються зі смертю, бачачи, як поруч вбивають людей і як щодня вибухають снаряди.

Треба більше спілкуватися з такими дітьми, а потім вже робити висновки у своїх журналістських матеріалах. І багато чиновників, навіть у тому ж Мар'їнському районі, кажуть, що ці діти звикли до війни, але до цього неможливо звикнути, адже це не атракціон і не розвага.

Ми зверталися до незалежних психологів зі «Схід-SOS», які робили свою незалежну експертну оцінку щодо психологічного стану дітей з прифронтових зон. І вона показала, що у них важкі психологічні проблеми, а сміх — це звичайний самозахист, завдяки якому вони показують, що вони такі ж, як усі. Тому не треба спекулювати на цій темі і говорити, що вони веселі і у них все добре.

Просто діти на Донбасі від шостого до дев'ятого класу хочуть, щоб про них дізналися зовсім з іншого боку, — як про дітей, якими пишаються.

Ми постійно показуємо їм, що ми їх любимо і робимо все заради них, хоча ми працюємо на волонтерських засадах. Я практично всю свою зарплату віддаю на поїздки, акції та заходи для того, щоб вони розвивалися, а чорна хвиля сепаратизму і тероризму не поширювалася далі.

QHA: А Ви співпрацювали з організаторами проекту «Жовтий автобус»?

Максим Потапчук: Діти з Красногорівки прекрасно знають цей проект.

Ми знаємо один одного, але у нас трохи різні напрямки. Ми іноді десь перетинаємося, але такої співпраці у нас немає — ми просто робимо одну спільну справу. Вони дійсно молодці, і роблять дуже хорошу роботу.

QHA: Може Вам відомо, як цього року проходить вступна кампанія до вищих закладів України для донбасців? Адже не всі школярі з прифронтових зон мали можливість нормально вчитися. З якими труднощами вони зіткнулися під час вступу?

Максим Потапчук: Це особлива трагедія. Уже 25 громадських організацій і понад 40 громадських діячів зверталися до глави області з метою скасувати ЗНО, щоб ці діти вступну кампанію пройшли автоматично. Потрібно також анулювати ДПА, оскільки вони в такому психологічному ступорі, що бояться, що якщо вони не здадуть іспити, то залишаться за бортом, втративши все.

І я говорив психологам, що треба приділяти увагу дітям, що здають ЗНО та ДПА, через їхній острах провалити їх. Треба дати їм можливість вчитися в українських університетах, адже хто не хоче вчитися, той і не буде цього робити, а хто хоче — нехай отримає таку можливість.

Однак керівник районного освіти Зайцева нічого не зробила, щоб звернутися до МОН для скасування ЗНО та ДПА. Вона неодноразово говорила, що діти звикли до війни і вони зможуть скласти ЗНО. Але не треба забувати, що для дітей військові дії стали не тільки шоком, але і поламали багатьом життя.

До того ж дуже велика територія, підконтрольна українській владі, прилягає до Донецька і Луганська, де проживає багато дітей.

Деякі батьки за свій рахунок брали таксі за 200-300 гривень, при тому, що там ніхто не працює, оскільки роботи немає через знищення всіх підприємств, і везли своїх дітей здавати ЗНО в інше місто. Тому мені здається, що це неправильно, і такий підхід ще більше відштовхує від України, налаштовуючи людей проти неї.

Ми так не побудуємо інформаційну політику, а тільки викличемо зворотну реакцію.

QHA: Якщо там всі підприємства знищені, тоді за рахунок чого живуть люди на Донбасі?

Максим Потапчук: Завдяки благодійній допомозі, адже там працюють різні міжнародні фундації та організації. Там постійно видають місцевим жителям продуктові набори та грошові компенсації.

QHA: Які саме іноземні держави допомагають місцевим жителям у зоні АТО?

Максим Потапчук: Ми зараз у Красногорівці працюємо з 5-ю школою, яку очолює прекрасний проукраїнський директор, якого я дуже поважаю. І зараз на базі 5-ї школи працює п'ять шкіл, оскільки інші школи або зруйновані, або напівзруйновані, перебуваючи в аварійному стані після обстрілів.

Нещодавно посольство Японії разом із дітьми висаджувало сакури, а коли діти щось роблять своїми руками, то це їх об'єднує.

Також нам дуже часто допомагають наші друзі з Українсько-швейцарської спільноти Support Ukraine.

QHA: Незважаючи на демократію, що розвивається в країні, багато дорослих продовжують мислити радянськими стандартами. Наскільки сильно таке мислення впливає на дітей Донбасу?

Максим Потапчук: Виникла така собі соціальна прірва між батьками і дітьми. Якщо батьки агітують за Путіна, дружбу з Росією, то діти підтримують Україну і європейські цінності.

Діти, які були з нами у Маріуполі, купували книгу Сергія Лойка «Аеропорт», хоча я знаю, що у них бабусі і дідусі колаборанти. А перед цим ми подарували їм по 300 гривень, щоб вони могли купити вподобані їм книги.

Дуже відчувається, що у дітей справжня жага до культурного розвитку і спілкування.

Спілкувалася Еліна Сулима

ФОТО: інтернет

QHA