КИЇВ (QHA) -

Незважаючи на те, що з моменту російської окупації Криму минуло більш ніж два роки, в Україні досі не врегульований статус кримських татар як корінного народу, в якому б визнавалося і гарантувалося їхнє право на самовизначення.

Журналіст QHA зустрівся із членом експертної групи, яка розробляє проект закону про статус кримських татар, експертом Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталею Беліцер, щоб поговорити про законопроект.

— Наталіє Володимирівно, чому закон про статус кримськотатарського народу такий необхідний в Україні?

— Почнемо з того, що необхідність такого закону виникла ще 1996 року, відразу після прийняття 28 червня нової Конституції України, де відразу у трьох статтях є згадка про корінні народи.

Там сказано, що українське суспільство складається з трьох основних компонентів: український народ в етнічному розумінні, національні меншини і корінні народи. Тобто різниця між національними меншинами і корінними народами була зафіксована в Основному законі України ще 1996 року.

Більш того, перша версія такого закону того ж року, восени, була підготовлена, поряд із концепцією етнонаціональної політики України щодо корінних народів. Після цього були властиві українській політиці пертурбації, зміна керівництва Міністерства з питань національностей і зниження його статусу.

Нагадаю, що 1993 року, відповідно до закону України про національні меншини було створено Міністерство з питань національностей. Потім його статус сім разів знижувався: від Міністерства та до державного комітету, і 2010 року дана структура була остаточно ліквідована. З самого заснування воно відповідало за цей напрямок.

Після так званої адміністративної реформи Януковича функції цього держдепартаменту були передані до Міністерства культури, де немає своїх фахівців, але саме це Міністерство стало профільним для подальшої роботи у даній сфері.

 І новий інтерес до закону знову виник після агресії Росії?

 Так, інтерес до цього питання різко зріс після окупації Криму, тому що Україна, хоча і з великим запізненням, приєдналася до Декларації ООН про права корінних народів.

Тим самим, наша країна звернула увагу на статті Декларації, в яких йдеться про будь-які бойові дії, військові бази, окупацію, яку не можна проводити без згоди корінного народу. Причому, мова йде не про якусь абстрактну згоду, висловлену якимись окремими лідерами або громадськими організаціями, а саме про представницькі органи корінного народу.

Як ми знаємо, саме у кримських татар такі представницькі органи, обрані демократичним шляхом, практично всім народом і громадянами України, які належать до кримськотатарського народу, існують ще з 1991 року. Тому є дієвий механізм і конкретна можливість отримати згоду або незгоду на все, що відбувалося у Криму 2014 року. Якби тоді статус кримських татар був закріплений як статус корінного народу, то сьогодні ситуація з правами кримських татар була б врегульована.

 Але, на жаль, тоді Верховна Рада України не прийняла такий закон.

 Правильно, замість закону 20 березня 2014 року, тобто через два дні після анексії, коли Республіку Крим і Севастополь зробили суб'єктами Російської Федерації, нарешті Верховна Рада прийняла відповідне постанову, де в пункті 5 було зазначено терміново розробити такі законопроекти.

Зазначу, що тут є певна неузгодженість між постановою ВРУ і документом Кабінету Міністрів, який прийняв наприкінці 2015 року постанову про план дій щодо реалізації Національної стратегії України з прав людини.

Зокрема там є окремий розділ "Про права національних меншин і корінних народів", в якому, на відміну від постанови Верховної Ради, йдеться про конкретний законопроект щодо статусу кримськотатарського народу.

Кабмін визначив це як "законодавство у сфері прав корінних народів". Тобто мова йшла не лише про кримськотатарський народ, але потенційно і про кримчаків та караїмів, у яких вимоги і статус зовсім інші.

Крім того, вони сильно асимільовані, нечисленні і не мають своїх представницьких органів, тобто незрозуміло, хто може виступати від імені самого народу.

Таким чином, ці закони мали бути розроблені і подані на розгляд до кінця року. Цим було дуже стурбовано (і тоді, і зараз,  ред.) Міністерство культури як профільне. Оскільки саме воно бере участь у роботі експертної групи з розробки цих законопроектів. Однак ми сподіваємося, що впораємося із цим дуже складним завданням.

 Чому закон про статус кримськотатарського народу почали писати так пізно?

 Варто виділити кілька факторів. По-перше, СБУ Криму, в якому за підсумками виявилося більше 95% зрадників, постійно повідомляло до Києва про нібито наявні сепаратистські настрої серед кримських татар, зокрема говорили про Положення Курултаю від червня 1991 року, в якому йдеться про самовизначення.

З огляду на це керівництво країни не наважувалося законодавчо закріпити статус кримськотатарського народу. Хоча право на самовизначення  це абсолютно нормальна легітимна норма, яка зараз підпадає під вимоги декларації ООН. Зокрема, міжнародне право передбачає тільки внутрішнє самовизначення. Адже таким чином мова йде не про відділення і створення окремої держави або приєднання до когось, а саме про діяльність в рамках України.

Крім того, спроби відвернути увагу від російського сепаратизму дуже успішно працювали проти кримських татар. Також зазначу, що комуністи довго продовжували підтримувати радянський міф про "кримськотатарський народ-зрадник" Всі спроби прийняти закон розбивалися об ці перешкоди.

Тільки такі глобальні потрясіння як окупація і анексія Криму нарешті змусили Верховну Раду поспіхом прийняти постанову і далі розробляти законодавство, що стосується самовизначення корінного народу.

 Чому ж робота над законопроектом розпочалася лише два місяці тому?

 Не зважаючи на те, що в постанові від 20 березня використовується формулювання "терміново розробити", насправді ніхто нікуди не поспішав. Була спроба 2015 року, яка з тріском провалилася, оскільки там були дуже детально прописані механізми взаємодії з Меджлісом і Курултаєм.

Але після заборони представницького органу кримських татар і неможливості його функціонування в Криму всі ці норми не можуть діяти, їх треба терміново міняти. Причому як вийти з цього становища — було незрозуміло, тому робота над законопроектом була відновлена ​​лише 2 місяці тому.

На щастя, наше завдання полегшується тим, що ми можемо спиратися на цілий блок попередніх версій, але треба враховувати нові реалії, зокрема заборону представницьких органів кримських татар. Звісно, основні норми можуть бути імплементовані лише в деокупованому Криму, але ми намагаємося передбачити елементи, які можна буде використовувати ще до того.

Роман Кот

ФОТО: інтернет

QHA