Киев (QHA) -

Агентство “Кримські новини” поспілкувалося з державним секретарем міністерства інформаційної політики України Артемом Біденком про стан і перспективи інформаційної війни з Росією, стратегію просування іміджу України в світі та відновлення інформаційного впливу нашої держави на тимчасово окупованих територіях. Артем Біденко вважає, що за три роки інформаційного протистояння агресору Україні вдалось зробити не так вже і мало і зараз ми спостерігаємо як очевидні перемоги на цьому напрямку, так і доволі болючі невдачі. Визнаючи те, що багато в чому МІП невиправдано затягує терміни вжиття заходів щодо інформаційної безпеки, чиновник зазначає, що потроху ситуація міняється на краще.

QHA: Пане Артеме, щоб мати від чого відштовхнутися, які на вашу думку три найбільші досягнення та три найбільші провали у Міністерства інформаційної політики?

Артем Біденко: З досягнень міністерства – побудова телевізійних веж на Карачуні та початок будівництва на Чонгарі. Чонгар був добудований вже цього року, але у січні, тобто це теж можна віднести до певної перемоги. Друге досягнення – ухвалення доктрини інформаційної безпеки на засіданні РНБО. Третє досягнення – реалізація реформи іномовлення. Це дуже глобальний проект, який реалізувався у багатьох контрактах з кабельними операторами різних країн світу. Ми підписали 58 контрактів, а також договір з новим супутником Hotbird, запустили англійську редакцію, і, що найважливіше – нарешті отримали кошти на іномовлення.

QHA:А щодо провалів?

Артем Біденко: Щодо провалів 2016 року. Діалектично провалом є відсутність фінансування іномовлення. Ми дуже сподівалися наприкінці 2015-го –початку 2016-го що це фінансування буде, і ми б змогли зробити набагато більше. Тобто супутник Hotbirdміг стартувати ще на початку минулого року. Нажаль, фінансування не було. Депутати його не передбачили, відповідно все було зроблене попри неможливість і критику, але ми зробили дуже багато.

Друга невдача – це затягування з ухваленням доктрини інформаційної безпеки, але це не зовсім провал, оскільки вона проходила дуже багато верифікацій і обговорень у експертних середовищах. Звісно, затягування не зіграло на руку Україні, але пішло на користь самому документу. Ми чекаємо на підписання президентом і можемо говорити про неї детальніше.

В принципі, у нас все впиралося у відсутність фінансування. В нас не було програмиіз захисту інформаційного простору, яка з’явилася 2017 року, відповідно ми не могли друкувати достатньо інформаційних матеріалів, нам не було чого передавати на закордонні представництва і все, що робилося, виходило мінімальними накладами.

Грубо кажучи, у нас є брошура «20 фактів російської присутності в Україні», а ми її надрукували минулого року буквально кілька тисяч примірників. Я навіть особисто їх возив у Португалію на прийом. Звісно, цього недостатньо. Для воюючої країни цього дуже мало. Цього року нарешті в нас є фінансування, ми чекаємо, поки Мінфін його остаточно погодить, і готуємося до масового виходу і на українського глядача, і на закордонну аудиторію.

Ми змогли запустити журнал «Територія Крим», але цього року це буде стабільний постійний проект, бо минулого року це були пошуки і фінансування, і того, хто це може робити.

QHA:Це все добре, але чому тоді ми все ще програємо у інформаційній війні з Росією?

Артем Біденко: По-перше, ми не програємо у інформаційній війні, ми програвали у ній раніше. Сьогодні я б сказав, що це така позиційна війна, де є і перемоги, і поразки. Якщо на початку 2015 року ми жили в історіях на кшталт розіп’ятого хлопчика, які декілька тижнів були у світових ЗМІ і які ніхто з офіційних осіб не спростовував в Україні, і це справді завдавало великої шкоди українській інформаційній політиці, то сьогодні немає жодної рейкової історії, яка б тривала більш як півгодини-годину.

Працюють незалежні експертні групи, Інформспротив, ІнформНапалм, Стоптерор, кібер-війська. Ми максимально підтримуємо ці проекти. Це, звісно, більше заслуга громадянського суспільства, ми тут не тягнемо на себе ковдру, але треба говорити, що ми не програємо інформаційну війну. Можливо, в деяких країнах, де традиційно присутня прихильність до Росії, ми не на перших позиціях, але і там є можливість доносити правду про Україну, тому однозначно це не програш.

На мій погляд, річ у іншому: коли люди говорять, що ми програємо інформаційну війну, то швидше мова йде про інерцію. Так, ми є очевидцями певної інерції, коли у світі склалася ситуація, за якої існує ціла пропагандистська машина Росії, яка нав’язує людям з різних країн певну картинку світу. І всі ми стаємо жертвами цієї інерції, тобто ми бачимо якусь інформацію, чуємо про неї і нам вона видається правдивою.

Наприклад, історія із Зозулею, якого російська пропаганда зобразила неонацистом. Звісно, іспанські фани бачать цю червону ганчірку, і доводиться докладати багато зусиль, щоб цю інерцію подолати, але ми вже маємо ресурс, щоб докладатиці зусилля, достатні знання для цього і достатню базу, зокрема закордоном, яка дозволяє цю інерцію долати.

Тобто ми на етапі, коли силою протидіємо інерції і намагаємосяпросто зупинитицей ресурс. Звісно, що це не відбувається за один день, для цього треба більше часу і зусиль.

QHA:Тим не менш російська пропаганда, найперше через телеканали, значно переважає у світі. Що з цим робити?

Артем Біденко: Моя персональна думка – сила російської пропаганди не стільки утелевізійній картинці і не так у домінуванні на телевізійному просторі світу за рахунок мільярдних інвестицій у телеканали, скільки у домінуванні в експертному середовищі.

Не менше коштів витрачається на годування тисяч експертних організацій, громадських об’єднань, науковців, які виступають на круглих столах, конференціях, приходять на ефіри і які фактично є носіями русского міра. Вони можуть мати західні прізвища й імена, але насправді є підгодованими експертами, і це набагато гірше за телевізійну картинку.

Якщо аналізувати рейтинги, аніRussiaToday, ані LifeNews не є ключовими носіями інформації для світової аудиторії. Вони далеко не мають такої підтримки як BBC, DeutscheWelle, ABCInternational, CBS тощо, тим більше на місцевих ринках, де домінують локальні телеканали. Але те, що ці локальні телеканали запрошують експертів, навіть не підозрюючи, що це проросійський експерт – набагато гірше. Тому, говорячи про домінування у телевізійній картинці, ми аж ніяк не намагаємося цього зробити.

Українське іномовлення створюється не як протидія російському телебаченню, а створюється як сам факт: держава має мати своє іномовлення. Це нормальна ситуація, більшість країн мають його. Це може виглядати в різних формах і ми зараз думаємо над цим, тобто коли є національна мережа і вона створює свою міжнародну версію, тобто є DeutscheWelle, а є DWInternational. Ми думаємо над тим, щоб UATVперетворити на дві версії, можливо про це зараз зарано говорити, але тим не менш.

QHA:Тоді на кого воно розраховане?

Артем Біденко:Ми вважаємо, що воно має дві цільові аудиторії. Перша – це діаспора, тобто люди, які хочуть дізнаватися про Україну там, де вони не можуть дивитися якісь інші телеканали, друга – це світові лідери думок, тобто журналісти, експерти, політики – словом всі, хто хоче англійською або іншою мовою отримувати інформацію про Україну, якщо їм потрібна первинна інформація.

Сьогодні поки що це існує у UATV,і ми виходимо з ситуації, коли 50% має стати англійською мовою, 50% - іншими мовами, і вже, як ви знаєте, є арабська, кримськотатарська, російська і українська мова, а також інформаційна агенція Укрінформ, в якій є німецька, іспанська, французька запущена наприкінці минулого року, англійська, звичайно російська, українська, китайська. Ми ведемо переговори щоб цього року запустити арабську, японську і польську, але поки що у плани міністерства це не внесено.

Більше того, ми плануємо, що саме Укрінформ буде базою для іномовних новин про Україну, ми будемо розширювати можливості для розміщення відео на Укрінформі. Зновуж таки, це не протидія російській пропаганді, а робота зі своїми цільовими аудиторіями та іномовлення України.

QHA:Щотоді робити з проросійськими «лідерами думок», про яких ви згадували?

Артем Біденко:Питання, як боротися з цими усіма експертами і долати хвилю проросійських «розумних людей, які знають як жити всьому світу» – питання відкрите, і воно не вирішується виключно Україною, а швидше на рівні експертних організацій і страткомів.До слова, міністр нещодавно їздив уБрюсель і Страсбург, і вів розмови зокрема і на ці теми. Тобто ширший погляд на російську пропаганду. Ми протидіємо не тільки телевізійній картинці, а й стилю мислення.

QHA:Можливо, вихід у створенні аналогу сайту «Миротворець» щодо цієї категорії російських агентів?

Артем Біденко:Міністерство інформаційної політики не може в силу свого функціоналу створювати подібні сайти. Навіть сайт інформаційних військ не належить МІПу і не створений міністерством. Це волонтери, яких Міністерство підтримало на рівні «ви робите важливу роботу, ми  вcюди будемо казати, що ви її робите, але більше нічого вам не можемо дати, це заборонено законодавством».

Очевидно, що та робота, яку робить сайт «Миротворець»– потрібна, вона відіграє свою роль у тій перемозі, яка неодмінно чекає на нас у війні з Росією, але створити якийсь аналог чи бодай сприяти перекладу «Миротворця» ми не можемо. Ми бачимо, що вони збирають кошти на переклад, це правильний шлях, але держава фізично не може це підтримувати.

QHA: Повернемось до справ більш насущних.Чому спорудження вишок зайняло так багато часу?

Артем Біденко:Нагадаю, що Карачун за всіма українськими нормативами мав зводитися не менше дев’яти місяців. Інша річ, що додатково пішов час на саму проектну документацію, затвердження і прийняття в експлуатацію, бо в нас багато різних ДБНів, комісій, які мають зібратися, послухати, поїхати на місце тощо, словом, чиста бюрократія.

Чонгарська вишка була побудована фактично за три місяці. Інвестор – приватна компанія, і, звісно, в неї свої стандарти і підходи, тому все швидше. Але ми бачимо, що від 3 до 9 місяців може будуватися вишка. Ми бачимо цю мету – скорочення термінів, підтримуємо приватні ініціативи, підтримуємо їх на рівні зведення з відповідальними органами влади. Скажімо, потрібна Херсонська ОДА? – ось будь-ласка. Потрібне виділення землі? – Ось РДА, працюйте з ними, ми готові включитися, і якщо там якась бюрократія і хтось щось просить – ми це ліквідуємо і пришвидшимо процеси.Це те, що ми можемо робити.

Коли ми говоримо про роботу концерну РРТ, уних свої нормативи, і ми не можемо туди втручатися. Питання до них, наскільки вони можуть прискорюватись. Це не питання до нас, ми лише координуємо і лише можемо підштовхувати, казати: швидше, давайте, звітуйте, показуйте, але ми не можемо сказати їм: купіть таку машину і ви зможете швидше звести вишку.

QHA:Де, крім вами згаданих місць, ще планується звести вишки?

Артем Біденко: По лінії АТО, однозначно це вишка у Покровську. Можливо, буде вишка уБахмутівці Луганської області. Ми зараз ведемо переговори з Луганською ОДА і чекаємо на підтвердження готовності. Можливо, ще одна вишка біля перешийку, але це питання до голови Нацради з питань телебачення пана Костинського. Я не готовий назвати де, бо там є кілька можливих локацій.

QHA:Декілька слів щодо комунікаційних кампаній, які так активно піарятьсяу Вас на сайті. Враховуючи, що у МІПу і так невеликий бюджет, чи доцільно витрачати кошти таким неефективним чином? Тим більше, що 2 тисячібілбордів на 40-мільйонну Україну – крапля у морі?

Артем Біденко: 2 тисячі білбордів на Україну – це дуже багато. Це рівень виборчої кампанії. Крім того, міністерство 2016 року взагалі не витрачало коштів на друк постерів для зовнішньої реклами. Всі кампанії, які велися на зовнішній рекламі, проводилися за рахунок коштів ОДА на соціальну рекламу в рамках їхніх соціальних квот, або з цим виступали оператори зовнішньої реклами, які їх самі друкували. В нас не було коштів на зовнішню рекламу. 2015 року були витрачені кошти на друк постерів щодо кампанії МВС –«Здайте нелегальну зброю» і, здається, щодо децентралізації. 2016 року унас були виключно витрати на апарат міністерства– 4,4 млн. гривень, з яких 3,6 на зарплати, 400 тис. – на комуналку і залишок–200 тис. пішов на різні поточні витрати, як то оплата сервера, інтернету тощо. Тому коли мені кажуть, що ви неефективно витрачаєте кошти, мені цікаво побачити – які кошти ми неефективно витрачаємо?

QHA:Чому затримується стратегія інформаційної реінтеграції Криму?

Артем Біденко: Перший заступник міністра презентувала концепцію цієї стратегії на засіданні кабінету міністрів наприкінці минулого року. Згідно з цінностями, які в неї закладені, стратегія розробляється. Справді, відбувся певний зсув по термінах. Не в останню чергу за відсутності фінансування, бо ми б хотіли провести комплексне соціологічне дослідження, перевірити в ньому деякі гіпотези, які будуть вкладатися в цю стратегію.

Воно заплановане на лютий, тобто на зараз, і в кінці місяця, зокрема на базі цього дослідження, кінцевий текст стратегії буде підготовлений і винесений на засідання уряду. Друга причина – це звісно ж різні бюрократичні процеси, тобто погодження різних частин стратегії у різних органах влади, бо в нас є Мінекономіки, Мінфін – це певні процедури, які мають проходити погодження. Затримка є, але вона невелика, і вона точно зіграє на користь документу

QHA:Чи не повториться ситуація з Доктриною інформаційної безпеки, яка була швидко розроблена, але застрягла на рівні узгодження аж на два роки?

Артем Біденко:Ні, однозначно такого не буде. Повторюся, затримка невелика, вона буде буквально кілька місяців. В даному випадку доктрина перебувала в РНБО, тобто в органі, до якого міністерство в принципі не має стосунку. Міністр є членом Ради національної безпеки, але коли ми подали документ – далі в них свої погодження. В даному випадку стратегія – це документ, який приймає Кабінет міністрів, тобто ми більш-менш контролюємо і бачимо його рух.

Яка там була ситуація? Документ готовий, ми подали, і далі дуже довго чекали поки його приймуть. Зараз ми готуємо документ. Те, що ми отримали, ми побачили, що його треба доробити. В нас є якесь бачення, нам здається, що це – рішення, і люди ось так ставляться до проблеми, але є побоювання, що може ми це собі все придумали. Може в нас є помилка референтної групи? Ми всі спілкуємося у вузькому колі, і нам здається, що проблему Криму можна вирішити ось таким чином, проблему Донбасу можна вирішити так, а насправді можливо внутрішньо переміщені особи, яких дуже багато, можливо населення вважає інакше, може вони бачать інші шляхи, і ми маємо цю гіпотезу перевірити. А для цього треба провести дослідження.

Дякую за інтерв’ю!

Спілкувався Роман Кот

QHA