КИЇВ (QHA) -

Рішення РНБО про повне припинення транспортного сполучення з ОРДЛО і фактичнt силове захоплення українських підприємств гірничо-металургійного комплексу (ГМК) на неконтрольованих територіях поставили перед українським гірничо-металургійним комплексом ряд питань і завдань, вирішення яких вимагає нетривіальних підходів.

Куди тепер поставляти залізорудну сировину, звідки імпортувати коксівне вугілля і флюси, як налагодити зруйновані гібридною війною з РФ логістичні зв'язки і не допустити віялових відключень електроенергії, яка доля віджатих активів галузі, що входила в ТОП-10 світових виробників сталі, кореспондент QHA спробував з'ясувати у голови Федерації металургів України Сергія Біленького.

QHA: Сергію, назвіть, будь ласка, основні проблеми ГМК України на сьогодні.

Сергій Біленький: Сьогодні на перший план вийшли проблеми, пов'язані з роботою наших підприємств на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. Значна частина підприємств чорної металургії (близько 20% потужностей) зосереджена на цих територіях. 2016 року, працюючи далеко не на повну потужність, зазначені підприємства виробили понад 15% від загального обсягу виробництва сталі в Україні.

Це, перш за все, глибоко модернізоване підприємство повного металургійного циклу «Алчевський меткомбінат», «Єнакіївський метзавод» та його макіївська філія, «Донецьксталь», «Електросталь», «Харцизький трубний завод», об'єднання «Краснодонвугілля», яке видобуває коксівне вугілля для металургійного виробництва , і ряд потужних флюсових підприємств: «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат», Новотроїцьке і Комсомольське рудоуправління.

QHA: Який вплив справила на ГМК України рішення РНБО повністю припинити транспортне сполучення з непідконтрольними територіями і митне оформлення вантажів?

Сергій Біленький: Уже під час відомої блокади частина власників почала втрачати контроль над цими активами. Остаточно контроль був втрачений після рішення РНБО. Так звана місцева влада ОРДЛО вирішила скористатися нагодою і просто їх захопити. Наприклад, холдинг «Метінвест» оголосив про втрату контролю над своїми підприємствами ГМК, а «ДТЕК» — над вуглевидобувними, генеруючими і пов'язаними з ними підприємствами.

По суті, над усіма цими підприємствами українськими власниками втрачений контроль. І якщо раніше вони платили податки в бюджет України, то тепер їм уже точно не дадуть цього робити «керівники» самопроголошених республік.

Чи будуть зазначені підприємства працювати взагалі
 поки незрозуміло. Тому що безпосередньо вони свою продукцію нікуди експортувати не зможуть, а необхідного обсягу внутрішнього ринку в ОРДЛО, звісно ж, немає. Можливо, будуть придумані за допомогою РФ якісь варіанти поставок в обхід західних санкцій, але мені складно це коментувати. Найближчі місяці покажуть.

QHA: Які сценарії подальшого розвитку подій, на вашу думку, можуть мати місце?

Сергій Біленький: Є кілька теоретично можливих варіантів. Наприклад, за «дружньою рекомендацією» московських кураторів підприємства просто поріжуть на металобрухт і, таким чином, приберуть конкурентів на ринках збуту металопродукції. А можливо, вони будуть якось їх підтримувати у працездатному стані — хоча б для того, щоб чимось там зайняти людей.

Практично всі підприємства ГМК там містоутворюючі. Якщо, наприклад, зупинився «Алчевський меткомбінат» і його працівники втратили роботу, то вони просто не зможуть швидко перекваліфікуватися або знайти якусь альтернативу металургійному виробництву, залишаючись жити в Алчевську.

Варіанти можуть бути найрізноманітніші, але від нас тут уже, по суті, нічого не залежить.Всі ключові рішення вже прийняті, і вони призведуть до того, що ми напевно втратимо близько 20% металургійної галузі України і вже ніяк не ввійдемо у ТОП-10 світових виробників сталі. У кращому випадку опинимося між 13-м і 15-м місцями рейтингу.

Маю велику надію, що навмисно (якщо, звичайно, не буде команди з РФ) руйнувати промислову інфраструктуру так звана місцева влада ОРДЛО не стане.Теоретично вона може запросити керувати заводами висококваліфікований менеджмент. Але хтось із серйозних менеджерів, які поважають себе, навряд чи туди тепер поїде, оскільки працювати на підприємстві, яке фактично перебуває під контролем невизнаних в усьому цивілізованому світі республік — це досить серйозний удар по репутації.

Єдина можливість зберегти ці підприємства з'явиться, якщо РФ візьме на себе всі ризики, пов'язані з економічною підтримкою цих «республік» з метою їхньої подальшої інтеграції до свого складу, що вона давно робить, хоча поки що до рівня конкретних підприємств не доходило. Принаймні офіційно.

Будь-який можливий сценарій, звісно ж, буде кричущим беззаконням з точки зору міжнародного права. Тут хотілося б бачити жорстку позицію наших західних партнерів щодо посилення економічних санкцій проти всіх причетних до цього процесу.


QHA: Проблеми з поставками яких ресурсів відчуває ГМК України?

Сергій Біленький: До військових дій на Донбасі та анексії Криму у нас був надлишок своєї флюсової сировини (вапняки та доломіт). Всі підприємства з видобутку і переробки вапняків за збігом обставин розташовувалися саме в ОРДЛО і в Криму.

Україна мала три великих підприємства в Криму: Балаклавське рудоуправління, Євпаторійський і Сакський заводи будматеріалів. В ОРДЛО розташовані Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат, Новотроїцьке і Комсомольське рудоуправління. Таким чином, на сьогодні Україна не має своєї флюсової сировини, і питання поставок вапняків залишається відкритим.

Самі по собі металургійні вапняки відносно недорогі, але якщо везти їх здалеку, то транспортування в рази перевищує вартість самої сировини. Одна справа — привезти його з Докучаєвська у Маріуполь або у Запоріжжя, і зовсім інше — наприклад, з Європи.

Те ж саме стосується і коксівного вугілля, основна частина яких видобувалася в ОРДЛО, а недолік компенсувався імпортом переважно з РФ.

Чому це так важливо? Тому що для збереження конкурентоспроможності нашого ГМК на ринках збуту (близько 85% металопродукції експортується) найчастіше важливий кожен зайвий долар у собівартості.


QHA: Що ми втратили, крім будівель заводів на Донбасі?

Сергій Біленький: Ми втратили контроль над цими підприємствами з усіма наслідками для валютної виручки та податкових платежів до українського бюджету. Це призвело до руйнування чинних логістичних ланцюжків.

Адже підприємства на тимчасово неконтрольованій території отримували залізорудну сировину здебільшого з підконтрольної території — від криворізьких гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК). І тепер нашим ГЗК треба думати, куди збувати ту продукцію, для якої були чітко визначені ринки збуту.

Я не впевнений, що будуть відносно швидко віднайдені альтернативні ринки збуту для залізорудної сировини і постачальники коксівного, енергетичного вугілля і флюсів. Але ж мова йде про нерозривні технологічні процеси. Все це дуже серйозні виклики для всієї нашої економіки, бюджету і курсу гривні.

Я зараз не хочу давати якихось негативних прогнозів. Сподіваюся, у нас якось вийде мінімізувати збиток, якщо будуть прийняті виважені рішення на державному рівні. При цьому багато що залежить від готовності уряду працювати над поліпшенням транспортної інфраструктури. Навантаження на залізничну мережу і порти значно зросте через збільшення обсягів експорту (ЗРС) та імпорту (вугілля — коксівного та енергетичного).

Потрібні екстраординарні заходи, адже наявна сьогодні ситуація містить серйозні ризики як для стабільності енергосистеми України, так і для подальшої роботи підприємств ГМК.


QHA: Дякую за інтерв'ю!

Спілкувався Едуард Солодовник

ФОТО: інтернет

QHA