КИЇВ (QHA) -

За чинним законом в Україні діє так звана змішана система виборів народних депутатів. Тобто 50% обирається за партійними списками, 50% — за одномандатними виборчими округами.

Цей закон був ухвалений ще за часів режиму Віктора Януковича, який (режим) де-факто після Революції Гідності 2014 року було визнано злочинним. За цим законом, із незначними правками, був обраний і чинний склад парламенту.

Дехто пов’язує незадовільну роботу нинішнього складу Верховної Ради із недосконалим виборчим законодавством. Це не зовсім так, але закон необхідно кардинально змінити або ухвалити докорінно новий (краще — Виборчий кодекс), аби він дозволяв потрапити до парламенту не лише фінансово забезпеченим кандидатам і політичним партіям. Власне, таких інституцій, як «політичні партії», в європейському розумінні цього терміну у нас досі немає, у першу чергу через історико-ментальні традиції та вплив олігархічного капіталу на політичне життя країни. Без затвердження низки законів про демонополізацію економіки, які пришвидшать деолігархізацію суспільства, важко очікувати послаблення впливу олігархів на політику навіть у випадку ухвалення оптимального виборчого кодексу. Якщо говорити про зміни виборчого законодавства, то варто озвучити низку пропозицій, які дозволять прискорити процес зміни якості політики в Україні. Необхідні пропорційна система за відкритими списками, перерозподіл округів — наприклад зменшення кількості наявних округів до тридцяти (до моменту завершення п’ятирічного терміну з моменту повернення під контроль офіційного Києва ОРДЛО і Криму). У кожному окрузі можна обирати по десять депутатів за списками партій, які подолали в кожному окремому окрузі п’ятивідсотковий бар’єр. Це дозволить об'єднати округи в рамках не лише районів, а подекуди — й областей, що зменшить можливості місцевих політичних еліт проводити своїх кандидатів по «пригодованому» заздалегідь округу. Повинна бути гарантована квота для трудових іммігрантів, української діаспори, необхідне створення виборчих округів за кордоном.

Необхідно також переглянути питання дозволу для голосування окремим категоріям громадян України. Можна дозволити голосувати громадянам, що досягли шістнадцятирічного віку (збільшення кількості молодих осіб, що мають право голосу, зменшить вагу волевиявлення тих, хто підтримує ідеї повернення України в радянське минуле). Необхідна також дискусія щодо обмеження виборчого права для осіб, що перебувають в ув’язненні або є психічно хворими, а також осіб, які співпрацювали з окупаційними формуваннями в ОРДЛО і Криму (але спочатку треба ухвалити закон про колабораціонізм). Зменшення кількості народних депутатів до трьохсот осіб; можливість збільшити їхню кількість після п’яти років з моменту відновлення повного контролю над ОРДЛО і Кримом (вибори у звільнених Криму і Донбасі проводити не раніше, ніж через п’ять років із моменту повного відновлення контролю над тимчасово окупованими територіями).

Варто зазначити, що можливості для фальсифікацій виборів створюють порядок формування Центральної виборчої комісії та територіальних виборчих комісій. Сьогодні склад ТВК визначається жеребкуванням за участі партій — учасників виборчого процесу, серед яких є технічні або й відверто фальшиві, що їх легко використати у власних політичних цілях «політичним важковаговикам». Необхідно змінити підхід до формування складів ЦВК і ТВК, коли, наприклад, ТВК могли б формувати не партії, а представники територіальних громад, а склад ЦВК формувала б спеціально створена конкурсна комісія — представники органів влади, зокрема Мін’юсту, громадські об’єднання та окремі фізичні особи — фахівці в галузі права. Переможців конкурсу має затвердити Верховна Рада.

Також необхідно ввести жорсткішу відповідальність за поширення недостовірної інформації про кандидата або партію з боку ЗМІ, самої партії чи кандидата або їхніх опонентів (мова про запобігання «джинсі», «чорному піару»). Кандидат, який був помічений у підкупі, навіть якщо це роздача канцелярських товарів, має бути знятий із перегонів рішенням ЦВК; партію можна зняти з виборів, якщо кандидати від неї здійснювали подібні порушення не менш як у десяти округах, навіть якщо ці порушення мали незначний характер (як от роздача тієї ж канцелярії). Сума виборчої застави має переглянутися у бік зменшення, оскільки нинішні вимоги різко звужують можливості конкурування «громадських проектів» (поки це важко назвати партіями, навіть якщо вони намагаються будуватися за європейськими принципами) з «проектами олігархічними». Варто зазначити, що нинішня політична модель держави потребує розширення повноважень парламенту у низці напрямків. Зокрема, оскільки у нас парламентсько-президентська республіка, то можна Верховній Раді надати право відкликати керівників обласних, районних держадміністрацій без узгодження з урядом чи Президентом (зараз це робить Президент). Тобто згідно із досвідом тієї самої Литви надати Верховній Раді право створювати контрольні органи, які можуть відправляти чиновників різних установ (зокрема працівників міністерств) у відставку.

Підсумовуючи, варто наголосити, що зміни до виборчого законодавства навряд чи призведуть до зміни якості політики, якщо паралельно не вносити поправок до інших законів, зокрема тих, які сприятимуть демонополізації економічної, а відтак і політичної сфери життя, якщо не ухвалити закон про колабораціонізм, не проводити реальну, а не фальшиву децентралізацію тощо.

До теми: досвід країн Східної і Центральної Європи

Як вказує Андрій Смолій у своїй праці «Правове регулювання виборів: досвід Польщі», у статті 192 Виборчого кодексу Республіки Польської йдеться про те, що Сейм обирають прямим, рівним, загальним, таємним голосуванням у багатомандатних округах за пропорційним принципом із так званими преференціями. Це дає можливість виборцю вказати в бюлетені на бажаного кандидата, який у разі подолання партією виборчого бар’єру здобуває першочергове право на мандат. На виборах до Сейму виборчий бар’єр для партій встановлено на національному рівні у 5%, для блоків партій — 8%. Якщо жоден із відповідних суб’єктів не набрав необхідної кількості голосів для подолання бар’єру, то «поріг» знижується до 3% та 5% відповідно. Право балотуватися визнане також за представниками громадських організацій, що репрезентують національні меншини. У Хорватії у свою чергу існують десять округів і закордонний виборчий округ, для блоків із двох партій передбачено бар’єр 8%, для блоків із трьох партій — 11%. 

Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень

Думка, висловлена в розділі «Блоги», є точкою зору автора і може не збігатися із позицією редакції.

QHA