Дії міграційної служби України щодо екс-президента Грузії не дивують тих, хто давно стежить за її роботою. Чого коштувало видворення земляків Саакашвілі, серед яких був і акредитований журналіст, і тих, хто воювали за Україну на Донбасі, і одружений з українкою грузин, якому та ж міграційна видала дозвіл на проживання. На момент силового видворення не було ні рішення про анулювання акредитації, ні визнання недійсним дозволу на проживання в Україні. Це було відверте порушення закону держорганом, покликаним стежити за його виконанням. Діяли за принципом: не згодні — оскаржуйте в суді. І чим це відрізняється від дій чиновників за часів Януковича?

Щоб стався рецидив в організмі, який пережив і начебто переміг онкологічне захворювання, достатньо однієї живої ракової клітини. За сприятливого для неї збігу зовнішніх і внутрішніх факторів вона починає нестримно ділитися, і хвороба повертається. В організмі української держави такою клітиною, не вбитою Майданом, виявилася міграційна служба. Тільки злоякісністю можна пояснити масові відмови у притулку тим, хто зі зброєю в руках воював за нашу країну проти російського агресора. Тільки повним переродженням можна пояснити нахабні посмішки чиновників ДМСУ, які стверджують на співбесідах зі збіглими таджиками і росіянами, що в їхніх країнах панує демократія, і ніяких тортур незгодних з тамтешніми режимами немає, а тому нічого претендувати на захист України від неіснуючих загроз. І це у той час, коли понад тридцять засуджених за сфабрикованими звинуваченнями громадян України нудяться в російських таборах.

Глава міграційної Максим Соколюк на зустрічі з представниками українських мусульман стверджував, що німецькі стандарти фото на документи для мусульманок — дурість, а він та його підручні краще німців знають, що таке європейські стандарти міграційної політики. Така позиція глави і чиновників міграційної служби дає підстави вважати: Соколюк заодно з російськими суддями, які відправили за ґрати на тривалі терміни Клиха, Карпюка, Сенцова, Кольченко, севастопольську четвірку і багатьох інших. Про це свідчать не тільки слова чиновників, а й їхні дії: у 2017 році були вислані на батьківщину громадяни Таджикистану, в Росію — дагестанець Ісаков, до російського кордону для передачі фсбшникам везли інгуша Тимура Тумгоєва, але через втручання правозахисників і Європейського суду з прав людини видача не відбулася.

Людина, яка очолює державу-агресор, переконана: захотіла Росія визнати Крим частиною України — підписала Договір про дружбу з Києвом. Потім передумала — захопила півострів. Саме так слід діяти, вважає Путін. А чим відрізняється від нього той, хто вважає за можливе подібне: захотів — дав українське громадянство, передумав — забрав. Правда, зізнатися в цьому публічно не вирішується, сором'язливий, напевно ... Для того, щоб прийняти удар на себе, є майстри брудних справ — міграційна служба. Приводом для позбавлення Саакашвілі громадянства стала нібито недостовірна інформація про його судимості на батьківщині. Перевіряти відомості, що подаються здобувачем громадянства, мають чиновники міграційної служби. Когось покарали за те, що не перевірив, не виявив нібито неправдиву інформацію про Саакашвілі? Питання риторичні ... А ось діагноз у державного організма України цілком конкретний. А значить, йдеться про виживання держави. Першим показником одужання буде незалежність чиновників від настроїв і міжособистісних відносин глави держави.

Редакція QHA може не поділяти позицію автора

QHA