Спілкувалася вчора з колишнім! — вже колишнім! — українським військовополоненим, звільненим з катівень «ДНР» 27 грудня 2017 року.
В цілому у полоні він провів 2 роки і 3 місяці або більше 700 днів. Полон, підвал, в'язниця. Тортури, побиття. Пропозиція перейти на бік «ДНР». За бандитськими лжезаконами після лжесуду йому загрожувало від 10 до 20 років. За весь цей час ми з його сім'єю стали майже як рідні, стежили за його долею, зустрічали в аеропорту. Фото є, так би мовити, але виставляти не буду, не у фотках справа.
Питаю обережно про полон: «Та то таке ... — каже, — потім розповім».

— Ви герої, — кажу.

— Та, які ми герої, то так ...

— Стільки витримали.

— Та ну, це б кожен витримав ...

Не кожен! Не кожен би витримав. Не кожен ще й пішов би туди. Легше звідси деяким горлопанили і повчати.
Загалом, якщо стоїть ця держава, то завдяки таким хлопчакам, як цей. Скромним (хоч і кажуть, що скромність нині не в моді, мовляв, шлях у невідомість, так вони за славою і не ганяються), щирим бійцям, що тримають лінію оборони, автомат, себе у складних умовах, що підтримують свої родини. Тим, хто сприймає слово «патріотизм», як щось буденне і природне, як вдих і видих, а не ток-шоу по телевізору. З різних причин туди, на війну, ті, хто потрапили, але, блін, ті, хто потрапили, а не сидять удома. Справжнім героям нашого часу, про яких нам ще належить написати!

Редакція QHA може не поділяти позицію авторів

Взято зі сторінки Гаяни Юксель у Facebook

QHA