У це важливе для України свято — День Соборності, хочу торкнутися однієї серйозної теми.
Дуже часто мені доводиться давати інтерв'ю, в яких я коментую поточну ситуацію в окупованому Росією Криму.
Воно й зрозуміло, майже два роки постійного мого перебування і роботи на півострові дозволяють мені безпосередньо спостерігати за суспільно-політичними процесами, а у деяких з них навіть брати участь.
Звичайно ж, інформація з перших вуст про події в Криму дуже важлива для громадян України. Українські засоби масової інформації роблять важливу роботу, дозволяючи донести до громадян країни правдиву і точну інформацію про події в Криму.

І тут, з мого боку, дуже важлива точність формулювань.

З одного боку, це обумовлено упередженим ставленням до подібних мені спікерів з боку російської влади. Ні для кого не секрет, що в Росії здійснюється переслідування за т.зв. «уявні злочини», тобто публічні висловлювання, які не відповідають уявленням російської влади про соціальну або політичну ситуацію. Ми всі пам'ятаємо переслідування Ільмі Умерова та Миколи Семени за їхню думку. Аналогічний процес стартував сьогодні в Криму щодо Сулеймана Кадирова.

Ми всі знаємо, що переслідуванням в Криму люди піддаються і за публікації у соціальних мережах багаторічної давності. Тому говорити про проблематику Криму доводиться, чітко вибираючи формулювання.

З іншого боку, є думка Української аудиторії, якій теж можуть подобатися або не подобатися ті чи інші окремі висловлювання спікерів.

Нещодавно у мене був ефір на одній з київських радіостанцій, де я так само говорив про Крим і поточну політичну ситуацію. Згодом деякі ЗМІ передрукували уривки з інтерв'ю, вільно чи мимоволі перекрутивши у заголовках сенс прямої мови, що викликало нерозуміння серед частини аудиторії і закиди на мою адресу.

Йшлося про опір частини громадян України в Криму російській окупації.

Давайте я ще раз поясню свою позицію.

На поточний момент саме кримські татари є основною частиною громадян України в Криму, хто системно пручається окупації. І саме у відношенні кримських татар, як групи населення в Криму, російською владою проводиться послідовна репресивна політика. Я можу з упевненістю заявляти, що переслідування кримських татар здійснюється, перш за все, за національною ознакою. Оскільки геноцид — депортація кримських татар, здійснений колишніми кремлівськими правителями, на генетичному рівні заклав у цьому народі неприйняття брехливої ​​радянської системи. Оскільки нинішні Кремлівські правителі є прямими політичними спадкоємцями тих тиранів і при цьому не тільки не соромляться і не приховують зв'язку із цим, але навпаки звеличують злодіяння своїх попередників.

Безсумнівно, серед громадян України інших національностей є багато в Криму, хто незадоволений наслідками окупації, хто бореться з нею. Ми всі чудово знаємо і пам'ятаємо про героїзм Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Миколи Семени, Володимира Балуха та інших громадян України, які протистоять російській окупації в Криму.

Але саме кримські татари на цей момент мають єдину політичну позицію, залишаються прихильними національному представницько-виконавчому органу — Меджлісу кримськотатарського народу (не випадково, насамперед російська влада заборонила Меджліс) і саме патріотична позиція кримських татар є зараз найбільш міцним зв'язком між материковою частиною України і окупованим півостровом. Саме тому російська влада завдає по ним один удар за іншим. Саме тому вони вимагають значної уваги з боку українського суспільства та української влади.

На жаль, громадяни України в Криму інших національностей не мають такої масової єдності, знаходяться у розз'єднаному, атомізованому стані. Я не спостерігаю, щоб у масовому порядку українці, росіяни, євреї, греки, вірмени і люди інших національностей займали активну політичну позицію, виходили на одиночні пікети чи іншим чином підтримували своїх співгромадян.

Окремі герої, чиї вчинки безсумнівно викликають захоплення, на жаль, є лише винятками із загального правила, у крайньому випадку, в тій ситуації, яка спостерігається у цей час. Але це зовсім не означає, що будь-хто кращий, а хто-небудь гірший.

Тому я ще раз прошу аудиторію правильно інтерпретувати мої висловлювання, а українські засоби масової інформації більш відповідально ставитися до подачі матеріалу і намагатися, щоб помітність заголовків не затьмарювала суть публікацій.

Наша спільна справа — об'єднувати громадян України, де б вони не знаходилися — на материковій частині або в окупації. Наша спільна справа не ділити громадян України за національною або релігійною ознаками. Наша спільна справа — боротися за справедливість і свободу.

Я вважаю, про це варто подумати у таке важливе свято.

Слава Україні!

Редакція QHA може не поділяти позицію авторів

Взято зі сторінки Миколи Полозова у Facebook

QHA