Зустріч Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза в Україні нагадала кадри радянської хроніки: поява героїв-папанінців з автомобільними ескортами в Москві. В столітті мультимедіа полярників не возять в автомобілях по місту, вони стають впізнаваними набагато швидше. І наші нинішні герої повернулися з півострова, який окупанти намагаються репресіями перетворити зі здравниці на крижину.

Від телеглядачів доводиться чути скарги: на всіх каналах одні й ті самі особи. Присутність Ільмі-аг'а і Ахтем-бея на всіх рейтингових телеканалах мене не дратує, а радує — нарешті в кадрі не придумані сценаристами нашвидкоруч герої, а особистості з реального життя.

Я знайомий з Ільмі Умеровим з 2005 року. Не впевнений, чи пам'ятає він мене: йому, як заступнику голови кримської Ради, постійно доводилося зустрічатися з журналістами з Києва. Тоді у кримськотатарській спільноті переважало розчарування новою владою на чолі з Ющенком. У таборі українських націонал-демократів за розподілом повноважень вчергове забули про потреби кримських татар. Більше того — запанувало підозріле ставлення до іновірців, які ось-ось приведуть у «наш Крим» турків. Прийшли не турки, а росіяни. Але це сталося через дев'ять років. А тоді Ільмі-аг'а втомленим голосом розповідав про те, як бачить майбутню роботу з тільки-но надісланим з Києва новим головою Радміну Криму Матвієнком. Він був упевнений: і цей піде, а ми, кримські татари, залишимося. Так і сталося…

З Ахтемом Чийгозом познайомилися в перші тижні Майдану, у грудні 2014-го. Він приїхав із групою кримських татар підтримати тих, хто вийшов зупинити свавілля і нахабство Януковича. Тоді блакитні прапори з тамгой і ароматний плов зі встановленого серед наметів казана нагадали українцям — кримські татари не зациклюються на своїх регіональних проблемах, а живуть з країною спільним життям. Тому так природно звучало слово «Україна» з вуст Чийгоза і Умерова на першій прес-конференції у Туреччині. Тепер Україна їх слухає, дивиться на них, пишається ними. Україна не змогла їх захистити у Криму. А вони її — змогли. Сваволі безликих істот зі зброєю вони змогли протиставити гідність, вірність, твердість духу, готовність жертвувати здоров'ям і життям. А ці якості завжди були в пошані в усіх, хто асоціює себе з Україною. Сьогодні кримські татари Умеров і Чийгоз без зайвого пафосу показують, як правильно в житті розставляти пріоритети. Вони переконують: краще рішення в будь-яких обставинах залишатися самим собою, навіть якщо цьоьу намагаються перешкодити погрозами і спокусами.

Коли Ільмі-аг'а говорить про свій намір повернутися до Криму, я вірю йому. Тому що згадую Генічеськ, Арабатську Стрілку в січні 2015-го, куди він приїхав з окупованого Криму для участі у виконкомі Всесвітнього конгресу кримських татар. Не було відчуття, що він перетнув кордон, звичайна справа — до Криму рукою подати.

Президент Порошенко нагородив Умерова та Чийгоза орденами «За мужність». Його форма у вигляді християнського символу — хреста. Не кожен мусульманин погодиться носити знак іншої конфесії навіть як нагороду. А мусульмани тут — корінні... Пора це засновникам українських орденів нарешті врахувати ...

Редакція QHA може не поділяти позицію авторів

QHA