АНКАРА (QHA) -

Тиск окупантів став настільки нестерпним, що кримські татари були змушені емігрувати зі своїх земель в Османську державу з надією відчути себе в більшій безпеці, а також зберегти свою віру, спосіб життя і традиції.

Як говориться в академічних працях, присвячених кримським і кавказьким емігрантам, які розділили одну долю практично одночасно, мільйони біженців, а точніше депортованих, у другій половині ХІХ століття, коли особливо відчувався розпад Османської імперії, успішно осіли на нових землях, незважаючи на всі труднощі.

Крім того, саме цими емігрантами певним чином намагалися компенсувати величезні людські й територіальні втрати Османської імперії. Однак на османській території кримські татари, які покинули землі своїх предків, не зустріли достатку благ, миру й добробуту. Усе було як раз навпаки.

У період з 1854 по 1933 роки, коли кримських татар проживало на османських землях найбільше, імперія пережила найбільші втрати і зрештою стала історією.

Османська імперія в один історичний період пережила 27 воєн і цивільних бунтів, включаючи також Першу світову війну і війну за незалежність Туреччини. Кримськотатарські емігранти, які переїхали в Османську державу з метою побудувати нове життя, були змушені зустрітися віч-на-віч з негативним впливом цих військових процесів, спрямованих на руйнування і знищення Османської імперії.

З одного боку, частина з них боролася за життя на болотній, безплідній і непридатній землі, яку їм виділили. З іншого боку — брали зброю до рук і служили у лавах османської армії.

У книзі «Сільські поселення кримських татар і ногайців у Туреччині» професора Хакана Киримли розповідається детально про життя у селах кримських татар, які почали будуватися в перший період заселення османських земель. Не було практично жодного кримськотатарського поселення, чоловіки якого не приєдналися б до участі у військових діях. І більшість із них просто не змогли повернутися додому з війни.

У той же час перше покоління кримськотатарських емігрантів пережило не одну епідемію різних хвороб. Значна частина кримськотатарського населення, яке жило в умовах анатолійського клімату на непридатних до життя, безплідних і болотистих землях, загинула від малярії, тифу і холери. Як розповідається в одній з історій поселення у провінції Газіантеп:

— Епідемія малярії була настільки жахливою в селі, що поки ховали і відспівували одну людину, що не пережила хворобу, повідомляли ще про одну. Так за день у землю спроваджували 4-5 людей. Становище було складним, імами, що приїздили в село, прикриваючись величезною завантаженістю, тікали з поселення. Майже дві третини жителів села загинули в результаті смерті від малярії.

Подібні історії та спогади і сьогодні розповідаються у поселеннях ногайців і кримських татар у Туреччині.

Кримські татари, які оселилися у сьогоднішній Румунії і Болгарії в перші роки еміграції, а точніше депортації, після того як ці держави домоглися незалежності від османів, знову змушені були переїхати вглиб Анатолії. Подібна еміграція повторилася з різних причин тричі — у 1938, 1957 і 1989 роках.

Головною метою першого покоління кримськотатарських мігрантів, які залишили батьківщину — Крим і переїхали в Османську імперію в період з 1854 по 1933 роки (ми можемо назвати цей період першим етапом в історії всієї діаспори), була елементарна боротьба. Іншими словами — боротьба за виживання.

Цей період став періодом питання життя і смерті як для кримських татар, так і для їхніх братів і сестер, які відкрили свої обійми їм, дали притулок на своїй землі. І в той період їм вдалося вціліти, пережити всі ті 27 воєн і цивільних повстань, ту боротьбу не на життя, а на смерть. Кримські татари, приїхавши в османську Анатолію, не зустрілися віч-на-віч зі казками про райдужне життя в багатстві і достатку. Вони зустріли Анатолію, жителі якої самі намагалися боротися за своє існування в умовах бідності, епідемій і хвороб, війни і вогню. Кримські татари, їхні брати і сестри в Анатолії разом прийняли і змирилися з хворобливою істиною, що іншої батьківщини немає, що ці землі — остання їхня зупинка, де вони зможуть існувати і виживати. Вони разом прийняли і жахливі результати своєї боротьби.

1923 рік ознаменувався закінченням військового періоду. Однак після всіх воєн рідні краї залишилися у занедбаному стані. Для кримськотатарської діаспори почався ще один період боротьби за відродження своєї вітчизни. Як не закінчилася в Криму для кримських татар боротьба за існування і відновлення батьківщини, так вона і продовжиться у кримськотатарській діаспори.

І, звісно, перше покоління кримські татар тих років не забуло про свою батьківщину — про Крим.

Далі буде...

Секретар Світового конгресу кримських татар
Намик Кемаль Баяр

ФОТО: інтернет

QHA