КИЇВ (QHA) -

Розхитування України в інформаційному плані наразі є чи не головним інструментом Росії у гібридній війні проти нашої держави. Перелік методів медіа-маніпуляцій є досить широким. За останні роки Україна вже напрацювала метод боротьби із поширенням відвертих фейків. Однак Росія має чимало симпатиків серед редакторів та власників українських медіа, що досить активно поширюють як не фейки, то певну провокаційну інформацію.

На жаль, навіть проукраїнські, патріотично налаштовані медіа дуже люблять «смакувати» питання, які нібито розколюють суспільство (мова, історія, НАТО тощо), і у гонитві за рейтингами публікують неперевірену або й відверто перекручену інформацію. 

Найулюбленішим методом «пускати пил в очі» пересічним українцям є критика західних партнерів України та керівництва самої української держави, особливо посадовців, що відповідають за силовий блок або ж успішно впроваджують реформи. Після президента і прем’єра від реваншистських ЗМІ найбільше страждали донедавна міністри Яценюк, Квіт, Абрамавичус, Яресько, а також чинні посадовці Аваков, Полторак, Супрун.

Наприклад, близькі до Віктора Медведчука УНН та «Транскарпатія» пишуть про нібито незаконне призначення заступників Супрун, про те, що МОЗ має «нести кримінальну відповідальність за смерті українців» тощо. Обидва видання активно цитують висловлювання кума Путіна на адресу Уляни Супрун.

Телеканал СТБ, що перебуває у власності Віктора Пінчука, вдається до маніпулювання фактами, виривання інформації з контексту та однобокого викладу матеріалу щодо МОЗ.

Канал «Інтер» напряму заявляє про причетність Авакова і полку «Азов» до підпалу офісу телеканалу, а інформагентство Страна.ЮА, яке очолює Ігор Гужва, у своїй антивладній риториці за рівнем цинізму і брехні взагалі може змагатися з російськими пропагандистами з LifeNews чи каналу «Звезда».

З приводу критику чинної влади у ЗМІ Сергій Кузан, експерт Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД висловився наступним чином:

— Факти говорять самі за себе: заяви Бориса Тодурова поширили проросійські видання («Вести» (3 публікації), «Интер» (2 сюжети), «Подробности» (2 публікації), «Українські новини» (2 публікації); публічну підтримку Тодурову висловили лише Віктор Медведчук, Тетяна Монтян та Олег Мусій, екс-міністр МОЗ. Крім того, атака на МОЗ була спланована: проросійські ЗМІ («Интер», ТРК «Україна», НТН) активізувалися у кінці грудня 2016 року, випустивши 30 заангажованих сюжетів про Бориса Тодурова. Розхитування ситуації всередині держави робить Україну вразливішою, особливо у військовий час.

Критика підкріплюється гаслами про «третій Майдан», «імпічмент», «перевибори» тощо.

Другий метод поширювати паніку, використовуючи такі кліше як «Нас злили!», «Захід від нас дистанціювався!», «Економіка валиться!», вдаючись до соціального популізму та маніпуляції економічними показниками.

Оскільки пересічний українець зазвичай мало тямить у тонкощах економіки, то маніпулювання цифрами та економічними показниками вкупі з емоційними висловлюваннями якого-небудь експерта на зразок Михайла Погребінського чи Костянтина Бондаренка дає бажаний проросійським медіа ефект.

Третій метод вимога миру за будь-яку ціну, а саме – визнання «особливого статусу» Донбасу, відмова від повернення Криму, відмова від інтеграції до ЄС і НАТО.

Принцип подачі інформації різниться залежно від типу видання. Одні використовують різноманітних псевдоекспертів та сумнівних політиків, які розмірковують про «переговори з ДНР-ЛНР», «відмову від вступу до ЄС і НАТО» (причому в абсолютно безглуздий манер, поширюючи, наприклад, фейк про розмову Генсека НАТО з російськими пранкерами), «спротив декомунізації». Деякі ЗМІ розбавляють цих «експертів» цілком притомними людьми, деякі навпаки, неприховано засмічують свої ефіри «голубами миру».

Друковані ЗМІ (наприклад, газета «Вєсті»), вдаються до більш хитрих технологій. Наприклад поширення паніки через матеріали на позаполітичні теми. Тобто якийсь, умовно кажучи, «народний знахар дід Віщун» спрогнозував дуже холодну зиму. Після його прогнозу йде коментар якогось економіста, який запевняє, що в українських газових сховищах газу вистачить лише до лютого. Підсвідомо це сіє у людей паніку: ми замерзнемо, треба щось робити, мабуть, треба домовлятися з Росією чи з керівництвом «ДНР-ЛНР», оскільки основні вуглевидобувні підприємства перебувають на окупованих територіях…

Використовується також метод, коли медіа подає думки «за» і «проти», наприклад, декомунізації чи вступу до НАТО. Але думку «проти» чомусь висловлює «дипломований експерт», а думку «за» який-небудь ультра-радикал навіть без вищої освіти. Зрозуміло, що у читача чи глядача підсвідомо буде більше довіри до думки «експерта».

Щоб розуміти, «хто замовляє музику», варто знати, кому належать вітчизняні медіа.

Зазвичай «зрадницько-всепропалівська» риторика лунає зі шпальт видань, які належать людям, на яких тримався режим Януковича.

Видання «Інсайдер» на своїй сторінці наводить інформацію, які медіа у чиїй власності перебувають. Не зайвим буде навести її тут:

Сім’я Януковича. Сергій Курченко володіє медіахолдінгом UMH, до якого входять видання Forbes, Кореспондент, портали Forbes.net.ua, bigmir.net, i.ua, tochka.net та football.ua, газети «Комсомольська правда в Україні», «Аргументи і Факти», «Теленеделя», журнал «Футбол», радіостанції «Авторадіо», «Наше радіо», Europa Plus, «Ретро FM», «Радіо п'ятниця», Lounge FM, «Голос Столиці» та «Джем FM». 

Олександр Клименко керівник Міністерства доходів і зборів у часи Януковича – через свою громадянську дружину Ольгу Семченко має вплив на газету «Вести» та «Радио Вести».

Олександр Захарченко екс-міністр МВС, причетний до розстрілу Євромайдану – має вплив на 112 канал.

Якщо подивитися на медіакарту України  то взагалі стає недобре від думки, наскільки ринок мас-медіа монополізований екс-регіоналами, прихованими та відвертими реваншистами:

Рінат Ахметов. До його холдингу «Медіа група Україна» входять ТРК «Україна», кабельні телеканали «НЛО ТВ» та «Індиго», спортивні телеканали «Футбол 1» та «Футбол 2», «Телеканал 34» (Дніпро), «Донбас» (Донецьк), та «Сігма» (Маріуполь). 

Група друкованих ЗМІ Ахметова має назву «Сегодня Мультимедиа». Флагманом групи є щоденна газета «Сегодня» та однойменний сайт. Інші ЗМІ групи: журнал та сайт Vogue, регіональні видання – телегід «РИО», суспільно-політичний тижневик «Донецкие новости», політична газета «Приазовский рабочий» та «Дом Советов», сайти «Сегодня» (segodnya.ua), «Вечерний Донецк» (vecherka.donetsk.ua), Gorod (gorod.dp.ua), «Приазовский рабочий» (pr.ua) та «Донецкие Новости» (dnews.donetsk.ua).

Дмитро Фірташ та Сергій Льовочкін. Їхній холдинг «Інтер Медіа Груп» включає телеканал «Інтер», канали НТН, «Мега», К1, К2, «Ентер Фільм»,  дитячий телеканал «Піксель», сайт podrobnosti.ua, інформаційне агентство «Українські новини» з новинним порталом Ukranews.com та фотопорталом ukrafoto.com. 

Віктор Пінчук. До його холдингу входять телеканали СТБ, ICTV, «Новий канал», музичні канали М1 та М2, а також телеканал QTV.

До когорти проросійських входить ще ряд медіа, які очолюють відверто одіозні особи:

Віктор Медведчук УНН, закарпатське регіональне видання «Транскарпатія».

Депутат від Опозиційного блоку Євген Мураєв телеканал «NewsOne» (донедавна належав олігарху-опоблоківцю Вадиму Рабиновичу).

Ще один екс-регіонал Андрій Деркач має у власності канал та радіо «ЕРА».

Ігор Гужва очолює відверто просепаратистський портал «Страна.ЮА». За даними деяких ЗМІ, «Страна.ЮА» підтримується радником Путіна, натхненником плану з дестабілізації та розчленування України Владиславом Сурковим. Довгий час Гужва мав відношення і до каналу UBR.

Колишній головний комуніст країни Петро Симоненко через свою дружину Оксану Ващенко має вплив на портал Голос.ЮА.

Є ще цілий ряд дрібних видань, що підтримується проросійським лобі, зокрема РИА «Новости», «Еженедельник 2000», 17 канал (це саме той, чиї журналісти «випадково» опинилися на місці вибуху авто журналіста Павла Шеремета), деякі харківські та одеські ЗМІ тощо.

Ресурс «ІнформНапалм» взагалі називає вищевказані «Вести», UBR, «Страна.ЮА», а також «Україна.ру» прямими лобі Москви.

На жаль, такий стан речей є цілком природним через відсутність у законодавстві України чітких норм, завдяки яким можна було б притягти ЗМІ до кримінальної відповідальності за маніпулювання інформацією або поширення недостовірних даних.

Очевидно також, що більшість медіаринку України є під контролем олігархів, і без нового антимонопольного законодавства «рупори Кремля», реваншисти і сепаратисти й надалі знаходитимуть шпаринки для поширення дезінформації.                      

Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД

QHA