КИЇВ (QHA) -

«Збройні сили України просунулись вперед і взяли під контроль нові території…» Упродовж всього 2017 року ця фраза неодноразово звучала у соцмережах, офіційних заявах речників АТО, коментарях експертів. Вона тішила і надихала українців по обидва боки лінії АТО, додавала адреналіну і гордості бойовим підрозділам, особливо тим, які вирішили не обмежуватись «великим стоянням» вздовж лінії зіткнення.

Поки всі просування вперед відбуваються у межах так званої «сірої зони» без перетину умовної лінії розмежування, однак поле для маневру в України досить широке. Адже «документальна» лінія розмежування, встановлена як Мінськом-1 у вересні 2014 року, так і Мінськом-2 у лютому 2015-го, неодноразово і масово була порушена і пересунута бойовиками вглиб підконтрольної Україні території. Тому, якщо підходити буквоїдськи, українська сторона має формальні підстави розширювати свій вплив у «сірих зонах» аж до меж трирічної давнини. І у відповідь на всі «докори» з російського і проросійського боку українська сторона продовжує абсолютно мотивовано твердити: «Ми Мінські домовленості не порушуємо, лінію розмежування не перетинаємо, а у межах зони свого контролю ми вільні рухатись скрізь, де заманеться».

Трохи нижче на карті можна буде побачити, як всупереч Мінську-1 російські окупанти захоплювали нові українські території впродовж кінця 2014 — початку 2015 років. Поступово ситуація змінилась і у якийсь момент ЗСУ не лише зробили неможливим подальше нахабне просування бойовиків, але й почали самі розширювати і укріплювати межі свого впливу. Експерти зауважують, що останній рік-два перефарбовування «сірої зони» в синьо-жовті українські кольори стало масовим, але на публіку зі зрозумілих міркувань стає відомим дуже незначна частина інформації про переміщення українських підрозділів. І хоча офіційно ЗСУ про такі переміщення намагається говорити нечасто і в закамуфльованих фразах, поодинокі наступальні випади перетворились на стійку наступальну тенденцію, яка закладає підвалини для ще більш глобальних зрушень вздовж лінії фронту.

ЗСУ коригує лінію АТО відповідно до Мінських домовленостей

Можна впевнено твердити, переміщення ЗСУ в межах «сірої зони» не просто не порушують Мінських домовленостей, а навіть навпаки — приводять фактичну лінію АТО у відповідність до тої, яка існувала на момент їх укладання. І хоча бойовики також намагаються розширити свій вплив у «сірих зонах», але от з їхнього боку це має вигляд відвертого порушення «Мінська».

«Повзучий наступ» ЗСУ розпочався ще у 2015 році, коли українська сторона взяла під контроль селища Павлополь і Пищевик на півдні Донеччини. Але активізувався він у 2016 році, коли ЗСУ почали системно просуватись на Світлодарській дузі, брати під контроль панівні терикони навколо Докучаєвська, наближатись до Донецької фільтрувальної станції в районі трикутника ДАП-Авдіївка-Ясинувата.

Цікаво згадати, що активізація ЗСУ в березні 2016 року так налякала бойовиків, що їх ватажок Олександр Захарченко написав листа першому заступнику глави Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Александру Хугу. В ньому він поскаржився ОБСЄ, що українська сторона бере під контроль території у «сірій зоні» і навіть спробував апелювати, що це є порушенням Мінських домовленостей. Втім, даремно він це зробив, оскільки відповідь Хуга перекреслила всі подальші спроби проросійської сторони маніпулювати поняттями  і подавати встановлення контролю у «сірій зоні» як порушення «Мінську». Перший заступник глави СММ ОБСЄ чітко заявив, що в мінських домовленостях поняття «сіра зона» не існує, а є територія, яку ніхто не контролює, і доки нема перетину умовної лінії зіткнення, ніяких порушень немає.

— Не існує «сірої зони», Мінські домовленості це не передбачають. Є тільки лінія розмежування, вказана у Мінських угодах і узгоджена обома сторонами… і сторони рухаються у напрямку до цієї лінії. Ми бачимо, що такі кроки здійснювали як силовики, так і ополченці ДНР, сказав тоді Хуг і ця позиція до сьогодні не змінилась.

Водночас, в ОБСЄ не дуже задоволені будь-якими просуваннями військових, мотивуючи це тим, що зближення сторін створює додаткові підстави для спонтанних спалахів збройного протистояння, а також ставить під загрозу життя цивільних мешканців. Тоді ж у березні 2016 року Хуг заявив, що з точки зору подальшого зближення сторін у спостерігачів СММ ОБСЄ викликають побоювання території між Авдіївкою та Ясинуватою, Дебальцевим і Світлодарськом, райони на північних і західних околицях Донецька, Комінтернове (наразі – Пікузи) і Широкіно. Побоювання виявились не марними — вже у грудні 2016 року відбувся суттєвий ривок в районі Світлодарської дуги, коли в результаті контратаки ЗСУ просунулись вглиб «сірої зони» на 1-3 кілометри і більше вже назад не відійшли, облаштувавши нові позиції із перспективним прицілом на Дебальцево, зокрема, зайнявши територію в районі Попасної. Наприкінці 2016 року українські силовики також взяли під контроль селище Новолуганське.

2017: фронт не наступає, а переносить опорники

«Підганяти» лінію АТО під Мінські домовленості українські вояки продовжили і в 2017 році. Фактично «повзучий наступ» став всесезонним і ледь не щодва місяці в інформаційному просторі з’являлась інформація про взяття під контроль нових квадратних кілометрів. А кінець листопада-початок грудня цього року взагалі завершився взяттям ЗСУ під повний контроль не просто безіменних територій, а трьох селищ: Травневе, Гладосово, Верхньоторецьке.

Найбільш активні «повзучі наступи» цього року відбувались в районі між Ясинуватою і Горлівкою і на Світлодарській дузі — на північний схід від Горлівки в бік Світлодарська й Дебальцево. Сюрпризом виявилось літнє просування вперед на Луганщині в районі Бахмутської траси.

Показово, що практично всі території, на яких ЗСУ просуваються вперед, за Мінськими угодами (в першу чергу, відповідно до Мінську-1) мають бути під контролем України, починаючи від Дебальцево і закінчуючи Докучаєвськом. І якщо про підступно захоплене російськими окупантами в лютому 2015 Дебальцево широкому загалу відомо більше, то щодо того, що Докучаєвськ підконтрольний бойовикам всупереч Мінську, знають набагато менше. На мапі видно, що з точки зору «Мінську-1» все, що пофарбоване в червоний колір –— то захоплені бойовиками території всупереч домовленостям, і відповідно, все це є «сіра зона», вільна для переміщення ЗСУ.

Зваживши, що про пересування ЗСУ найкраще мають бути поінформовані в Міноборони, ми вирішили звернутись до когось із речників з питань АТО, які дають щоденні брифінги про ситуацію в зоні бойових дій.

Варто згадати, що влітку цього року  саме відповідаючи на запитання кореспондента QHA тодішній речник Андрій Лисенко видав феєричну сентенцію про те, що наступ у нас аж ніяк не військовий, а суто інженерний, і взагалі ЗСУ нікуди не наступають, а просто «переносять опорники» заради уникнення втрат від обстрілів бойовиків і покращення свого тактичного становища.

Фраза «ЗСУ знов перенесли опорники» як синонім «повзучого наступу» стала активно вживаною в ФБ як серед волонтерів, так і серед вояків.

Тож узагальнити підсумки цьогорічного «повзучого наступу» ми попросили єдиного на сьогодні речника Міноборони з питань АТО полковника Олександра Мотузяника. Втім, він з іронічно-незворушним виглядом знищив усі сподівання на детальний огляд досягнень ЗСУ, заявивши: а ніякого наступу й нема, це так хлопці собі затишок на передовій облаштовують — аби позиції менше під обстріли попадали.

«Нема ніякого повзучого наступу. Просто час від часу збройні підрозділи української армії покращують свої тактичні позиції аби краще захиститись від обстрілів російських окупантів. От зараз настала зима, і деякі наші позиції, які раніше були прикриті зеленню, зараз стали відкритими для ворога і потребують змін. Ми дотримуємось Мінських домовленостей і мирного плану Президента. Також очікуємо прийняття закону про реінтеграцію Донбасу», — говорить речник.

Оскільки офіційне українське військо виявило максимум стриманості і скромності і не вдалось до саморозхвалювання, Агентство QHA звернулось до волонтера з Дніпра Юрія Мисягіна з проханням прокоментувати таке явище, як «повзучий наступ», його цьогорічні  підсумки та прогнози на наступний. Саме підопічні Мисягіна з 53-ї та 54-ї бригад увесь рік тішили інформаційний простір поступовим «перенесенням опорників», про що він інформував громадськість через свій акаунт в ФБ. Штаб АТО зазвичай підтверджував цю інформацію. Втім, волонтер відмовився від почесної ролі військового експерта, зазначивши, що він не є ані експертом, ані військовим, а просто допомагає армії і не хотів би коментувати події, що відбуваються в зоні АТО. «Мораторій» на коментування «повзучого наступу» Мисягін визначив як «до перемоги» або до «зміни військово-політичної ситуації в країні». Бажання не зашкодити війську необережним словом цілком зрозуміле, тому лишається стежити за фактами, які буде оприлюднювати волонтер про просування ЗСУ, без якихось додаткових коментарів.

Нагадаємо найбільш знакові «перенесення опорників» підрозділами ЗСУ, які стались у 2017 році.

Власне, просування позицій ЗСУ почали ще в січні-лютому 2017 року — як відповідь на післясвяткові атаки і посилення обстрілів з боку бойовиків. Тоді в результаті бойових дій ЗСУ зайняли нові позиції як в районі Світлодарської дуги, так і в районі трикутника Авдіївка — ДАП — Ясинувата.

Юрій Мисягін, який вже не один рік возить допомогу у підрозділи, що воюють на Світлодарській дузі, 10 січня 2017 року опублікував у своєму ФБ пост про те, що ЗСУ зайняли нові позиції:

Майже одночасно із цим відбувались запеклі бої під Авдіївкою. І хоча терористи використовували там "Град" та артилерію, вони втратили ряд позицій західніше Авдіївки (опорники "Алмаз-1" та "Алмаз-2"), які так і не змогли повернути. Також ЗСУ взяли майже під повний вогневий контроль трасу Донецьк - Горлівка і облаштували позиції поблизу Донецької фільтрувальної станції. 

Ключовою точкою боїв тоді стала Ясинуватська розв’язка і встановлення вогневого контролю над трасою Горлівка-Донецьк. Траса важлива тим, що йде вздовж лінії фронту і використовувалась бойовиками для перекидання військ та боєприпасів.  Частину її ЗСУ взяли під вогневий контроль ще в 2016-му, а наразі цей контроль розширився на додаткову ділянку, фактично унеможлививши використання дороги для військових перевезень.

— Вся бійка йде саме через цю дорогу. Ми її прострілюємо, причому з автоматів - всю Ясинуватську розв'язку. Тому вони не використовують її для перевезень військово-технічного майна, особового складу, техніки і боєприпасів. А всі інші дороги до Горлівки з Донецька - або сільські, або у гіршому стані… позиція, яку зараз зайняли українські бійці, дозволяє ЗСУ взяти під вогневий контроль додаткову частину дороги Донецьк-Горлівка неподалік так званої Ясинуватської розв'язки, - пояснював військовий експерт Олег Жданов

Весною-літом 2017 року  найбільш активні просування відбувались на Світлодарській дузі. Так в останній декаді травня в результаті контратаки піхота 53-ї бригади ЗСУ закріпилася на нових передових позиціях. «Дебальцево стало ще на 1 км ближче», писав тоді в ФБ Юрій Мисягін. Міноборони також підтвердило, що коли «…підрозділи вступають у бій з противником, можлива контратака, у результаті якої певні території можуть переходити з "рук в руки", і це абсолютно ясна річ для людей, які знаються на цій справі… мова йде про Світлодарську дугу, — сказав спікер штабу АТО.  Він також зазначив, що згідно із Мінськом домовленостями, це територія, яка повинна бути під контролем української сторони, як і місто Дебальцеве в цілому.

Не минуло й пару тижнів, як в перші дні червня 93-я окрема Гвардійська механізована Харківська бригада повідомила на своїй сторінці в ФБ, що українські військовослужбовці без втрат просунулися на 1,5 км вглиб «сірої зони» на Луганщині.

— Бійці 93-ї окремої гвардійської механізованої Харківської бригади, які зараз виконують бойові завдання в районі проведення АТО, поліпшили своє тактичне положення, просунувшись вперед на відстань близько 1,5 км, ближче до Бахмутської траси, де були обладнані нові позиції. Лінію фронту вдалося трохи вирівняти, а заняття пануючих висот дозволило краще контролювати супротивника і мати вигідні умови для оборони.

ЗСУ змогли закріпитися на нових позиціях в напрямку селища Жолобок та Донецького, і хоча сам Жолобок взяти під контроль не вдалося, однак вдалося захопити «сіру зону» поблизу нього.

Варто зазначити, що ділянка, звільнена у травні 53-ою бригадою (позначка біля Світлодарська) та ділянка, звільнена 93-ю бригадою (позначка біля Кримського) знаходяться недалеко одна від одної, приблизно 70 км.

«Розгинання» Світлодарської дуги тривало впродовж всього літа. Так, в серпні Мисягін знов повідомляє:

— Світлодарська дуга. Є хороші новини !!! Через систематичні обстріли і провокації з боку супротивника, наша піхота на Світлодарській дузі була змушена добре прокрокувати вперед, більше ніж на 1 км, закріпитися і поставити опорники вже на нових наших позиціях.

Знакові звільнення відбулись наприкінці осені – напочатку зими. ЗСУ взяло під повний контроль не просто безіменні висотки чи території, а три селища. В ніч на 22 листопада підрозділи 54-ї окремої механізованої бригади та 24-го батальйону «Айдар» взяли під контроль селища Травневе і Гладосове, розташовані на північний схід від окупованої Горлівки, а в останні дні місяця 95-та бригада повністю взяла під контроль Верхньоторецьке, що на південний захід від Горлівки.

Ці зрушення досить помітні і всі знайшли відображення в звітах моніторингової місії ОБСЄ, однак просто як факт просування, жодних звинувачень в порушеннях Мінських домовленостей не пролунало, оскільки перетину лінії АТО не відбулось (власне, як і стосовно попередніх пересувань ЗСУ в «сірій зоні»).

Зокрема, в звіті СММ ОБСЄ підтверджується, що в останні дні листопада на півдні селища Верхньоторецького (розташоване на південний захід від окупованої Горлівки) з'явились нові позиції ЗСУ, яких у середині місяця ще не існувало. Також СММ відзначила наявність в селищі значної кількості військовослужбовців.

— За допомогою даних повітряного спостереження від 28 листопада було виявлено позиції Збройних сил України у південних районах Верхньоторецького. На зображеннях від 17 листопада цих позицій не було… 1 грудня у Верхньоторецькому члени патруля Місії бачили 7 БТР-80, а також близько 30 військовослужбовців (непритаманно висока присутність військового контингенту в селищі).

Якщо коротко про отримані тактичні переваги, то звільнення трьох селищ дозволило українським військам більш щільно «обійняти» Горлівку, створивши потенційні майданчики для подальшого наступу. А повне взяття під контроль Верхньоторецького ще й дозволило встановити більш щільний вогневий контроль над дорогою між Горлівкою та Ясинуватою, створивши бойовикам проблеми з передислокацією озброєнь і вояків.

Варто також зазначити, що «перенесення опорників» для ЗСУ впродовж цього року не завжди було безкровним. Так, в січні під Авдіївкою 8 військових загинуло і 25 отримали поранення, оскільки позиції просувались в ході боєзіткнення як реакція на атаку бойовиків. Водночас, деякі літні переміщення на Світлодарській дузі і осінні в районі Горлівки були проведені без втрат.

Плацдарми для атак і контроль над дорогами супротивника

Навіть побіжний журналістський погляд дозволяє побачити, в чому полягають найважливіші результати цьогорічного «повзучого наступу».

По-перше, справді перенесення позицій і опорників на більш вигідні висоти або місцини дозволяє зберегти життя і здоров’я вояків. Відійти від пристріляної бойовиками позиції на нову, більш захищену – це реальний тактичний успіх. Особливо, якщо в результаті цього майже невидима смужка фронту вирівнюється, а значить ускладнюється доступ в наш тил для ворога. Як образно висловився один з наших співрозмовників «Світлодарська дуга пару років тому була схожа на кардіограму, але на цей час її лінії помітно вирівнялась саме завдяки просуванню ЗСУ в «сірій зоні».

В різних точках наступ приносить схожі позитиви для ЗСУ: взяття під контроль (як мінімум вогневий) важливих автодоріг ускладнює або й унеможливлює їх використання бойовиками у військових цілях (згадаймо трасу між Донецьком, Ясинуватою, Горлівкою).

Ще один позитив — таким чином ЗСУ створюють плацдарми для  потенційних атакувальних дій і в тому числі «котлів». Скажімо, після просувань на Світлодарській дузі наближає українську армію до Дебальцево, а взяття під контроль Травневого, Гладосового і Верхньоторецького дозволило ЗСУ просунутись вперед з обох боків Горлівки. Схожа ситуація і навколо Докучаєвська, що вже другий рік живе в оперативному оточені ЗСУ.

Також цього року стало досить помітна зміна характеру просування вперед. Якщо раніше то було переважно як реакція на провокації сєпарів, як контратака, то на кінець 2017 року «повзучий наступ» став результатом спланованих и вивірених операцій. Щодо просувань восени, особливо взяття під контроль селищ Травневе і Гладосово, довелось почути думку, що успіхи в наступі листопада-грудня п.р. пов'язані із призначенням нового командувача сил АТО, яким став командувач Десантно-штурмових військ Збройних сил України генерал-лейтенант Михайло Забродський. До речі, його розглядають також як ймовірну кандидатуру на керівника Об'єднаного штабу після прийняття і набуття чинності закону про деокупацію Донбасу. Наскільки вмотивована така прив’язка – покажуть подальші події.

Можна також окремо зупинитись на психологічному впливі переміщень ЗСУ як на самих українських військових, так і на місцеве населення та бойовиків. В перших двох випадках можна говорити про позитивний вплив, в останньому – про негативний.

Безумовно, на четвертий рік фактично «стоячої війни» будь-які зрушення, будь-який успіх — це завжди психологічний підйом для солдат. Волонтери, які возять допомогу до «рухливих» підрозділів, посилаються на слова тамтешніх командирів — «військо не повинно стояти і киснути». Тому якщо є будь-яка можливість вмотивованого переміщення позицій, просування вперед — це повинно робитись, це надихає особовий склад.

З точністю до навпаки переміщення ЗСУ впливають на проросійських бойовиків. Подейкують, що у 2014-2015 роках бойовики хоч і постійно лякали місцевих «наступом ЗСУ», однак самі настільки були впевнені, що цей наступ неможливий, що навіть не облаштовували і не укріплювали як слід свої передові позиції. Принаймні, на такий нюанс час від часу звертали увагу користувачі соцмереж по той бік лінії АТО. Впевненість в тому, що ЗСУ не наступатимуть, а значить і не варто заморочуватись із укріпленнями, для бойовиків підживлювалась не стільки «шапкозакидательскими» уявленнями про слабкість ЗСУ і відсутність у них «накопаного в шахтах» сучасного озброєння, але й переконанням, що Україна прискіпливо дотримуватиметься Мінських домовленостей і не порушить лінію АТО.

Той нюанс, що ЗСУ можуть просуватися вперед не порушуючи стримуючого «Мінська», до певного моменту розглядався протилежною стороною як малоймовірний. Втім, вже з кінця 2015 року бойовики стали капітально вкопуватись в землю. І недарма – поступово то там, то там ЗСУ почали системно брати під контроль нові території. Чи варто говорити, що така демонстрація військових переваг на полі бою та потужності ЗСУ суттєво підточує впевненість бойовиків як у власних силах, так і у доцільності подальшого протистояння.

Щодо настроїв серед цивільного населення ОРДЛО, то кожне просування ЗСУ дає посил «ми вас не кидаємо, Україна повертатиме Донбас», нівелюючи російську пропаганду про те, що Україна начебто «сама відмовилась від Донбасу». І як реакція найбільш красномовними є коментарі в соцмережах  від мешканців поки окупованих територій. Фактично під кожним повідомленням «ЗСУ встановило контроль…» обов’язково з’являється кілька коментарів від людей в окупації по типу «чому так повільно… ну коли ж ви, нарешті, і до нас доберетесь… а ми тут зовсім близько – один кидок». Зрозуміло, що кожне підтвердження, що Україна не планує відмовлятися від Донбасу породжує надії в звичайних людей і підриває «устої» окупантів.

Підтвердженням «пораженческих» настроїв серед бойовиків і небажаних для окупаційних адміністрацій настроїв серед місцевого населення може служити те, що одним з напрямків пропаганди на окупованих територіях стала системна інформаційна дискредитація успіхів ЗСУ. Приміром, командування «1-го АК ДНР» шляхом проведення дезинформаційних заходів серед бойовиків і цивільного населення активно намагається нівелювати успіх ВСУ в районі Гладосове і Травневе. Зокрема, у проведеній інформаційній кампанії активно просувається теза про «заняття ВСУ невигідних позицій», які нібито «прострілюється наскрізь». В рамках даної кампанії подібна інформація інтенсивно розганялась в соцмережах і підконтрольних ЗМІ. Втім, є всі підстави сумніватись в успішності дискредитаційної кампанії – це підтверджують дані української розвідки про кількість дезертирів і «уклоністів» в ОРДЛО.

«Сіра зона» перефарбовується в синьо-жовту – наслідки для цивільних

Для мешканців звільнених селищ «повзучий наступ» ЗСУ має як безумовно позитивні наслідки, так і певний негатив, зумовлений елементарною помстою з боку проросійських бойовиків.

Можна говорити глобальні фрази про щастя для українських громадян від повернення України на українську територію, про те, що попри все різко зростає рівень захищеності цивільних людей.  Приміром, українські офіцери Цивільно-військового співробітництва ледь не з перших днів почали завозити в селища гуманітарку, незважаючи на обстріли з боку бойовиків, а військово-цивільні адміністрації поступово повертають в українське правове поле ще донедавна «сірі» населені пункти.

Але можна бути і більш конкретним. Скажімо, взяття ЗСУ під контроль «сірого» селища Гладосове вилилось для його мешканців в цілком конкретний позитив: їм виплатять борги по пенсіям та соціальним виплатам за останні три роки, поки вони були фактично відрізані від України.

Новорічний «сюрприз» отримали й мешканці Верхньоторецького, яке ЗСУ раніше контролювали частково, а з кінця листопада п.р. стали контролювати повністю: вони зможуть у спрощеному режимі перетинати умовну лінію розмежування, щоб потрапити на непідконтрольну Україні територію - до рідних, близьких чи до лікарні в Ясинувату та інші населені пункти. І хоча спрощений режим перетину діятиме лише впродовж новорічних свят та й пропускають лише пішоходів, але й це неабиякий плюс для людей.

Водночас, бойовики роблять все можливе, аби затьмарити цивільним мешканцям повернення України. Вдаються як до інформаційних, так і до збройних провокацій.

Скажімо, після того, як ЗСУ встановили контроль над селищами Гладосово і Травневе, в соцмережах з’явився фейковий лист начебто від мешканців населеного пункту Гладосове до першого заступника Голови СММ ОБСЄ в Україні Александра Хуга. У своєму зверненні «мешканці селища» буцімто закликали ОБСЄ зафіксувати «факт незаконного захоплення» території і дій українських військовослужбовців, які нібито заарештували і вивезли у невідомому напрямку частину мирного населення. Інформацію про цей лист озвучив також представник чи-то сепаратистського, чи-то російського окупаційного видання під час поїздки Хуга окупованим Донбасом. Втім, українська сторона в СЦКК спростувала цей фейк, зазначивши, що опитування місцевих мешканців показало - особи, які підписали це звернення, у цьому населеному пункті ніколи не проживали. Та й те, що підписи під ним були зроблені однією рукою впадало у вічі навіть без проведення спеціалізованої графологічної експертизи. Ймовірно, на аналітиків СММ лист також не справив правдивого враження, оскільки місія не озвучувала інформацію щодо нього. Тож провокація-прохання «заберіть нас і віддайте ДНР» не спрацювало. Хіба що дало і звичайним українцям, і тій же СММ ОБСЄ додаткові підстави з підозрою ставитись до різноманітних заяв, що лунають від проросійських бойовиків та ЗМІ.

Набагато гірше, коли за повернення України бойовики починають мститись цивільним мешканцям військовими методами. Так від самого початку встановлення контролю над Гладосово та Травневим, бойовики почали системно обстрілювати не лише позиції ЗСУ в цьому районі, але й самі населені пункти, щоб не лише залякати місцевих, але й унеможливити туди доступ гуманітарних та спостережних місій. 

Приміром, в штабі АТО Міноборони України з посиланням на українську сторону Спільного центру з контролю і координації повідомили, що в порушення наданих гарантій безпеки, 28 листопада бойовики ОРДО почали обстріл Травневого і Гладосового:

— Ці дії НЗФ ОРДО розцінюються як чергова спроба дискредитації підрозділів ЗС України в АТО і недопущення спостерігачів СММ ОБСЄ і представників місії ООН, які планували провести моніторинг гуманітарної ситуації та обстановки про порушення бойовиками ОРДО режимів «тиші» у зазначених населених пунктах, — йдеться в повідомленні.

Провокативні і прицільні обстріли не припиняються впродовж всього грудня із нетривалими перервами. Так військовий експерт Дмитро Тимчук через місяць від моменту звільнення селищ - 22 грудня писав:

— Райони н.п. Гладосове і Травневе були обстріляні з 82-мм і 120-мм мінометів. Вогонь вівся відразу з декількох позицій «комбінованим» способом. Крім мінометів противник задіяв зенітну установку ЗУ-23-2.

Не забувають бойовики і про свої давні втрати територій. В цьому контексті  можна згадати, що буквально минулого тижня бойовики обстріляли з РСЗВ «Град» селище Новолуганське — те саме Новолуганське, яке ЗСУ взяли під контроль в грудні 2016 року. В підсумку – житлові будинки, дитячий садок, школа зазнали різного ступеня руйнувань, вісім цивільних отримали поранення, дивом ніхто не загинув – діти полишили дитячий садочок за двадцять хвилин до початку обстрілу. Така от помста через рік після звільнення і чи не навмисне під новорічні свята.

Саме загрози для цивільного населення від просування сторін вперед і відповідно зближення із супротивником, змушують гостро негативно реагувати на «повзучий наступ» міжнародні моніторингові організації (таке «повзання» практикують і ЗСУ, і бойовики). Керівництво СММ ОБСЄ в своїх коментарях реагує на наближення бойових позицій до населених пунктів жорстко негативно, незалежно від того — чи-то зайшли в село ЗСУ — законні господарі всієї української території, чи незаконні збройні формування. Підхід у місії один — поява в житлових пунктах будь-яких бойових позицій чи підрозділів робить цивільне населення потенційними мішенями при вогні у відповідь.

Втім, заклики до військових очільників в інтересах цивільних  припинити просування вперед і розвести сторони, які системно лунають від СММ, сторони так само системно ігнорують. Так, ніхто не убезпечений від випадкового влучення в будинок міни, випущеної по окопу супротивника. Крім того, ризик підвищує ще й абсолютно нелюдяна позиція проросійських бойовиків, які вдаються до навмисних прицільних обстрілів населених пунктів, що вислизнули з їх рук. Але при всіх цих зауваженнях дуже важко відсторонитись від бажання багатьох місцевих громадян, які згодні терпіти обстрільні негаразди, лише б «Україна повернулась». Крім того, у всіх, хто живе в прифронтових районах є сподівання, що лінія фронту поступово буде відсуватись в бік українсько-російського кордону, і безпекова ситуація відповідно покращиться. Крім того, бойовики досить часто самі обстрілюють навіть підконтрольні їм же населені пункти, тож в такій ситуації варто говорити не про небезпеку для цивільних від відновлення контролю з боку ЗСУ, а про небезпеку через те, що Росія і проросійські бойовики ведуть війну без правил.

Щодо Травневого і Гладосово, то з одного боку СММ відзначає, що безпекові умови через триваючі обстріли сепаратистів змушують мешканців Травневого і Гладосово на ніч часто ховатися в підвалах або взагалі полишати селища. Також в СММ констатують, що в безпосередній близькості від Травневого та Гладосово і в самих селищах з’явились військові укріплення, техніка та військовослужбовці урядових військ. 

— 5 грудня північно-північно-східніше с-ща Травневе (51 км на північний схід від Донецька) БПЛА СММ середнього радіуса дії зафіксував військовий табір із наметами, бліндажами, вогневими позиціями, укриттями для машин і 1 бронетранспортером (МТ-ЛБ зі встановленою на ньому зенітною установкою ЗУ-23-2), 3 БМП (дві БМП-1 і ще одна БМП), а також кількома ящиками для боєприпасів неподалік; на 2 БМП було маркування Збройних сил України… На північний захід від Травневого БПЛА також виявив ще один військовий табір, бліндажі та траншеї, мішки з піском і антену зв’язку. 5 грудня на північний захід від Травневого (і на північний схід від с-ща Гладосове, 51 км на північний схід від Донецька) БПЛА СММ середнього радіуса дії зафіксував військовий табір із бліндажами, вогневими позиціями, укриттями для машин і трьома БМП-1. Неподалік від цього місця, на північ від Гладосового, БПЛА виявив ще один військовий табір, бліндажі та траншеї, а також 1 розвідувальну машину (БРДМ-2).

Разом з тим місія ОБСЄ підтверджує, що українська сторона докладає суттєвих зусиль для вирішення гуманітарних питань у взятих під контроль селищах, що було неможливе доки ті перебували в «сірій зоні» — відновлює енергопостачання, автобусні рейси до навколишніх населених пунктів, привозить продукти, медикаменти і речі першої необхідності. Також гуманітарну допомогу роздають мешканцям міжнародні організації.

2018: «сіра зона» закінчується, бажання наступати залишається

Куди б не переставляли опорники ЗСУ, вони рухаються у чітко визначеному напрямку – в бік поки неконтрольованого українсько-російського кордону, в бік повного звільнення території українського Донбасу. Тож можна прогнозувати, що і на наступний рік ЗСУ буде рухатись далі «не порушуючи Мінськ», однак можливо це просування певним чином видозміниться.

Варто зазначити, що кожний успіх означає, що можливості для подальших маневрів в «сірій зоні» з кожним місяцем зменшуються, оскільки зменшується сама «сіра зона», а намір перетнути лінію АТО поки не озвучується українською стороною як стратегічний план (хоча, можна не сумніватись, що десь в штабних глибинах розробляються різноманітні варіанти і малюються сміливі «стрілки»). І питання не лише в необхідності дотримання Мінських домовленостей, питання в тому, щоб по максимуму уникнути людських втрат.

А ця можливість також зменшується. Тактика «жаб’ячих стрибків», як ще називають подібні дії військових, дозволяє зберегти життя бійців, оскільки просування зазвичай відбувається без застосування зброї. Але сьогодні, як зазначають аналітики, така тактика практично вичерпала себе саме через брак неконтрольованої території в зоні АТО і тепер треба починати витісняти супротивника. Військовий журналіст Юрій Бутусов ще в травні 2017 року писав:

— Зараз такі «сірі зони» майже скінчилися. Тепер, щоб десь щось змінити, ти маєш посунути супротивника. Саме тому і виникають ці бої під Світлодарськом в районі висоти 220 і під Авдіївкою, в районі Ясинуватського блокпосту.  

Зрозуміло, що саме цим пояснюється ті досить жорсткі зіткнення, які час від часу спалахують в ключових точках і те, що вони супроводжуються втратами. Крім того, навчені гірким досвідом, бойовики починають посилювати укріплення на потенційних напрямках просувань ЗСУ, а це ще більше ускладнює завдання.

Скажімо, після взяття під контроль Травневого і Гладосово, експерти висловлювали припущення, що наступними можуть стати розташовані неподалік такі ж самі «сірозонні» селища Доломітне та Гольмівський.  Не минуло й двох тижнів після Травневого, як безпілотник СММ ОБСЄ зафіксував нові траншеї біля Гольмівського — бойовики таки припускають можливість просування ЗСУ в цьому напрямку.

— 5 грудня, здійснюючи політ над підконтрольним «ДНР» смт Гольмівський (49 км на північний схід від Донецька), БПЛА СММ середнього радіуса дії зафіксував табір на північ від селища, а також нові вогневі позиції і траншеї завдовжки кілька сотень метрів. За даними повітряного спостереження станом на вересень цих позицій не було. У цьому районі БПЛА також зафіксував ящики для боєприпасів і вантажівки військового типу.

Підтверджує посилення оборонних укріплень бойовиками в районах навколо Горлівки і військовий експерт Дмитро Тимчук, який в середині грудня повідомляв, що керівники бойовиків наказали зміцнити оборону в районі Гольмівського. Туди ж була перекинута важка військова техніка бойовиків – саме через побоювання наступу ЗСУ.

—…в термінології бойовиків вираження «блокована Горлівка», «провокації ВСУ зі зрізання виступів» та інші - явно видають побоювання російського командування щодо долі так званого «Горлівського гарнізону». Як реакція з боку окупантів - регулярні обстріли по периметру, в тому числі з 120-мм мінометів і 122-мм ствольної артилерії… Російське командування явно побоюється, що ВСУ здвоєним ударом від Травневе і Новолуганського зріжуть їх позиції у залізничної станції Доломит. З огляду на той факт, що в районі Байрак-гурт відзначалася замаскована артилерія окупантів (загальною чисельністю до 4-х батарей, включаючи як мінімум 6 установок 122-мм РСЗВ БМ-21 «Град»), окупанти таку можливість сприймають цілком серйозно.

До речі, поруч із Травневим й Гладосовим знаходиться село Доломітне, північна частина якого (як і донедавна у Верхньоторецькому) знаходиться під вогневим контролем ЗСУ, а південна контролюється бойовиками «ДНР». Експерти відзначають, що подальший наступ в цьому районі зумовлений кількома факторами, зокрема, деякі начебто легкі з т.з. взяття під контроль селища, займати недоцільно, оскільки вони можуть стати «пасткою».

— Звільнення, наприклад, смт Гольмівського, абсолютно безкорисне без подальшого просування углиб Горлівки, тому що дане смт знаходиться в низовині відносно міста і повністю з нього прострілюється. Інша справа – Бахмутка, Бондарівка і Зайцеве. Чисто теоретично – їх можна спробувати зайняти і закріпитись там, зробивши плацдарм для подальшого просочування в саму Горлівку. Власне, принципова відмінність Горлівки від Світлодарської дуги полягає в тому, що там від села до села десятки кілометрів голого поля, а тут є всі перспективи вести «повзучий наступ» в межах великого міста, одне за одним звільняючи вулиці і квартали.

В контексті ймовірного наступу ЗСУ на Горлівку можна відзначити цікавий факт: роки два-три тому Горлівку фактично віддали бойовикам, оскільки там знаходився «вибухонебезпечний» горлівський хімзавод «Стирол». Побоювання, що сепаратисти можуть в крайньому випадку виплеснути в повітря тонни аміаку зі сховищ і спровокувати безпрецедентну екологічну катастрофу, суттєво стримували українську стоону. Однак наразі ситуація кардинально змінилась: «Стирол» вже не перший рік стоїть, а з його аміакосховищ вивезений аміак, а значить небезпеки екологічної катастрофи практично немає. Тож погляди в бік Горлівки можна кидати досить оптимістичні.

Водночас, побоювання саме екологічної катастрофи стримують можливі просування ЗСУ поблизу Авдіївки в напрямку тої ж Донецької фільтрувальної станції, де зберігаються тонни рідкого хлору. Нещодавно через обстріли з боку бойовиків був пошкоджений резервний хлоропровід на ДФС і лише дивом не сталось катастрофи.

Щодо інших прогнозів на наступний рік, то Дмитро Тимчук також відзначає два на сьогодні не дуже активні у просуванні ЗСУ напрямки — в напрямку Кадіївки (колишній Стаханов на Луганщині) та в районі Новоазовська на півдні Донеччини.

— Командування окупантів впевнене, що ВСУ «будуть наступати на Стаханов» (нині — Кадіївка), причому нібито «в лоб» — через Первомайськ, Ірміно та Голубівку (кол. Кіровск). Відповідно до цих «достовірних розвідувальних даних» противник почав посилене і по можливості потайне мінування ділянок місцевості між н.п.Молодіжне і Березівське. Фіксуються одразу кілька груп саперів, які встановлюють мінно-вибухові загородження, а також таємно мінують ділянки місцевості, прилеглі до комунікацій (до автомобільним і залізничним, який проходить на даній ділянці). На запитання місцевих жителів стверджують зворотне - «знімаємо міни, разміновуємо».

Щодо напрямку на Стаханов, то тут можна пригадати взяття ЗСУ під контроль у 2016 році території поблизу Попасної та просування влітку цього року в районі Бахмутської траси до селища Жолобок. Напевно, у страшних снах бойовики бачать, як ЗСУ наче обценьками охоплюють Первомайськ і Кадіївку.

Щодо Новоазовського району, то Тимчук посилаючись на дані розвідки, стверджує, що російські окупанти цілком серйозно розглядають можливість удару з боку ЗСУ ледь не до кордону з РФ.

— У штабі 8-ї армії ЗС РФ, якій з недавнього часу оперативно підпорядкований «1-й АК ДНР», явно мислять більш тверезо, ніж в штабі самого «1-го АК ДНР», і явно припускають, що відрізання Новоазовської «кишки» від основної території «ДНР» може стати основним завданням сил АТО на цю зиму.

Принаймні в цьому районі впродовж всього року відбувається посилення укріплень і збройного контингенту, який за деякими свідченнями складається із кадровий військових ЗС РФ. Такий показовий факт — саме на ділянці від лінії АТО до неконтрольованого українсько-російського кордону бойовики впродовж всього року активно перешкоджають роботі патрулів СММ ОБСЄ. Приміром, доступ для патрулів СММ в Седово заблокований ще з квітня, а відвідини інших районів проводяться із відмовами і затримками. І чим ближче район до неконтрольованого кордону з РФ, тим більше він "закритий" для патрулів. В місії такі дії коментують однозначно – не пускають патруль, значить є що приховувати.

Так само ще залишаються підстави і можливості для «перенесення опорників» ЗСУ на Світлодарській дузі. Дебальцево вабить і нагадує, що воно повинно бути українським, однак зрозуміло «дати, паролі і явки» тримаються в секреті і стануть відомими лише постфактум. Нагадує про себе і напівоточений ЗСУ Докучаєвськ.

При цьому не варто забувати, що всі зрушення позицій ЗСУ відбуваються в контексті глобальної світової політики і уваги міжнародної спільноти до конфлікту. Важливо, що Україні жоден зі світових лідерів в тому числі з «нормандського формату» не дорікає за ці просування. Важливо, що Росія також фактично «проковтнула» значне заняття територій ЗСУ наприкінці листопада поблизу Горлівки. Важливо, що впродовж останніх двох місяців іноземними державами — Литвою, Канадою і США, були прийняті  знакові рішення щодо посилення збройної потужності ЗСУ. Важливо, що вже в січні Верховна Рада має прийняти закон про деокупацію Донбасу, в якому конфлікт визнається як збройний, а Росія визнається країною-агресором. Судячи з обережних натяків військових, закон має полегшити виконання багатьох завдань щодо звільнення української території. Так само важливо, що Україна продовжує наполягати на деокупації Донбасу шляхом не військової операції, а за допомогою міжнародного миротворчого контингенту. Втім, усі ці фактори не відміняють доцільності продовження і в наступному році для розширення сфери контролю Збройних сил України на Донбасі.

Вже згадана мапа просувань російських окупаційних військ між першим і другим "Мінськом" дозволяє прогнозувати, що в 2018 році "повзучий наступ" ЗСУ не лише не припиниться, а навпаки, таки спробує і далі рухатись вглиб аж до лінії першого "Мінська". І в тому числі ми можемо почути назви нових населених пунктів, причому, не лише сіл і селищ, а можливо, вже й містечок або й міст.

Замість післямови. «Повзучий наступ» ЗСУ, який став трендом 2017-го року, несе в собі чимало дотичних впливів. Він також оплачений життями українських військовослужбовців, хоча багато успішних передислокацій відбулось без «200-х» і навіть «300-их». Але цей же наступ, покращення тактичних позицій, спрямовані на те, аби в підсумку зменшити втрати в армії. До речі, за останніми даними в 2017 році безповоротні втрати ЗСУ скоротились майже на 10%: за станом на середину грудня загинув 191 військовослужбовець (за увесь минулий рік ця цифра становила 212 осіб). Зовсім незначно скоротилась кількість поранених і травмованих – 1265 осіб проти 1277 торік. І хоча цифри ще не остаточні, спало на думку, що це можна вважати позитивною тенденцією: в умовах, коли військо фактично на деяких ділянках веде наступальні дії, а порядок втрат – наче при глухій обороні, може засвідчувати і покращення навичок ведення війни, і покращення екіпірування захисним спорядженням. Водночас, кожне втрачене життя військового, кожне поранення, озвучене в щоденних сводках з фронту, нагадує українцям про ту високу ціну, яку ЗСУ сплачує і за втримання своєї території, і за розширення сфери свого впливу.

Тетяна Іваневич

QHA