КИЇВ (QHA) -

Хорватія надає Україні неабияку підтримку у боротьбі проти російської агресії, як політичну, так і практичну. Позиція маленької країни на Балканах лишається незмінною: Крим і Донбас — це Україна. І така послідовність дуже важлива, зважаючи на постійний тиск і намагання Росії сформувати на Балканах своє бачення, зокрема російсько-українських відносин. Прихід до влади в Хорватії прихильних до України сил, обрання Хорватії в Раду ООН з прав людини посилить позиції України в питанні захисту свого суверенітету, попри гібридну війну, яку Росія веде на європейських і світових теренах. Про це в ексклюзивному інтерв'ю Агентству QHA розповів посол України в Республіці Хорватія Олександр Левченко.

QHA: Пане Олександре, нещодавно прем’єром Хорватії був обраний Андрій Пленкович, якого експерти  вважають прихильником України. Ваш прогноз розвитку відносин наших країн?

Олександр Левченко: Перемога на виборах до хорватського парламенту у вересні цього року партії «Хорватська демократична спільнота», лідером якої є Андрій Пленкович, та його призначення на посаду Прем’єр-міністра РХ є дійсно гарним знаком для України. Під час нашої останньої зустрічі Пленкович виявив бажання відвідати Україну найближчим часом. Це говорить про незмінність його переконань і повну підтримку України в боротьбі проти російської агресії.

Президент України Петро Порошенко та Голова українського Уряду Володимир Гройсман офіційно запросили Андрія Пленковича до нашої держави. В Україні його очікують на початку третьої декади листопада цього року.

QHA: Минулого тижня Хорватію обрали до Ради ООН з прав людини (оскільки РФ туди не переобрали) — наскільки, на Вашу думку, обрання саме Хорватії допоможе Україні доносити на Раді ООН правдиву позицію щодо російської агресії проти України?

Олександр Левченко: Що стосується обрання Хорватії до Ради ООН з прав людини, то, на мою думку, це посилить позицію України у цій важливій міжнародній структурі ООН, враховуючи розгляд в ній ситуації з правами людини в анексованому Криму та окупованій частині Донбасу. 

Хорватія вже приєдналася як співавтор до проекту резолюції України «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополі», ініційованої в рамках Третього комітету Генасамблеї ООН, голосування з якого заплановане на 15 листопада цього року.

QHA: В нещодавньому інтерв'ю на хорватському ТБ Ви сказали, що у "кримському питанні" світовій спільноті настав час переходити  від простого невизнання Криму російським до нової фази: в усьому світі має лунати вимога, що Москва має повернути Крим Україні.

Олександр Левченко: Так, сьогодні міжнародна спільнота свідома того, що Крим необхідно повернути Україні. Світ не визнає Крим частиною РФ. Тому ми поступово переходимо до наступної фази: в усьому світі має лунати, що Москва має повернути Крим Україні. Це не питання для дискусій. Ніхто не хоче, щоб у Європейському середовищі відбувалося щось схоже до ситуації, яка може призвести до початку Третьої світової війни. Якщо говорити про шляхи вирішення цього питання, то Крим має бути повернений виключно політичними, дипломатичними, правовими засобами та економічними санкціями.

Зараз ситуація у Криму є катастрофічною. Переслідування, утиски, заборони. Особливо це стосується кримських татар, представницького органу цього народу Меджлісу, який офіційна Москва заборонила, а керівництву не дозволяє в’їхати на півострів з території України.

Водночас щодо Криму сьогодні застосовуються спеціальні санкції, які постійно дають сигнал офіційній Москві про те, що півострів має бути повернутий Україні. Це питання лежить на столі переговорів про європейську безпеку. Після вирішення питання про повернення окупованої частини Донбасу наступним на порядку денному є питання про повернення Криму.

Для хорватів Крим – це Україна

QHA: Пане Олександр, я звернула увагу, що Ви ведете активну, якщо так можна висловитись, «медіа-війну» на сторінках хорватських видань із російським послом Анваром Азімовим. У своїх месиджах Ви спростовуєте російську пропаганду і намагаєтесь донести до хорватів українську позицію щодо російської агресії та окупації Криму і Донбасу.  У своїй останній статті для газети "Вечерні лист" під красномовною назвою "Не напускайте туману: Росія — агресор, а Україна — жертва агресії" Ви закликали пана Азімова до публічної дискусіїЧи прийняв він виклик?

Олександр Левченко: Пан Азімов поки що так і не ризикнув вступити зі мою у публічну дискусію. Схоже на те, що він побоюється, що на публіці його твердження не витримають критики і будуть розбиті вщент. Тож його реакція на мою пропозицію зустрітися публічно зводиться до брехливих заяв у хорватській пресі за принципом «папір стерпить все».

Останнім часом пан Азімов у своїх статтях забуває про дипломатичну  етику і переходить на особистості, бо захищатися брехнею значно важче, ніж розказувати людям правду. Я зі свого боку постійно намагаюся донести до хорватського читача реальний стан справ у Криму і на Донбасі, роз’яснити  основні принципи дії російської пропаганди в РХ і в цілому на Балканах, вказати на загрозу, яка з’явилася перед обличчям всіх європейських країн, зокрема балканських, у вигляді Росії та її «гібридної війни». 

QHA: І які настрої в Хорватії (серед звичайних людей, бізнесу, чиновництва) спостерігаються щодо ситуації з Кримом і україно-російських нинішніх стосунків взагалі? Чи є розуміння що насправді  у нас відбувається, чи російська пропаганда змогла нав’язати і хорватам своє бачення подій, чи людям просто байдуже?

Олександр Левченко: Хорватія, переживши жахи війни 1991-1995 років, мирну реінтеграцію тимчасово окупованих земель, підтримує суверенітет і територіальну цілісність  України. Для хорватів Крим — це Україна. Звісно, що скільки людей стільки думок. Хтось має родичів у Росії, у когось спільний бізнес з РФ не дозволяє подивитися в очі правді, на когось справила вплив активна російська пропаганда. Але загалом Хорватія з розумінням ставиться до ситуації, в якій опинилася Україна, і з осторогою дивиться у бік Росії. 

Нещодавно офіційний Загреб прийняв рішення на початку 2017 року направити хорватську сотню до складу мультинаціональних сил НАТО у Литві для постійного базування на випадок російської агресії. Хорватія як країна-член ЄС дотримується чіткої позиції Євросоюзу у введенні санкцій проти Росії, у прийнятті рішень на підтримку України в міжнародних організаціях, членом якої вона є.

Стосовно України, то Хорватія надає їй всебічну підтримку. Це стосується і офіційних кіл, і простих громадян. За останні два роки разом із хорватськими партнерами вдалося реалізувати низку гуманітарних проектів. Так, на хорватській Адріатиці відпочило більше ніж 1300 дітей з родин учасників АТО і вигнанців з Донбасу. Стажування з подолання посттравматичного синдрому у ветеранів у Хорватії пройшли вже більше ніж 50 українських психологів і психіатрів, а з вересня цього року хорватські експерти розпочали курс лекцій в Україні. Я впевнений, що цей проект зможе врятувати багато молодих життів.

Крім того, за участі українських фахівців проведено декілька круглих столів і конференцій з вивчення і перейняття хорватського воєнного і післявоєнного досвіду у питаннях піклування про біженців, мирної реінтеграції окупованих територій, організації місцевих виборів в умовах війни, документування  військових злочинів, амністії бойовиків–колаборантів, соціальної адаптації ветеранів та процесу розмінування. До реалізації цих проектів активно долучилися Міністерство питань ветеранів РХ, місто Загреб, десять жупаній (областей) РХ, побратимлених з українськими областями, почесний консул Україні в Спліті Івіца Пирич, та численна українська громада.

Зустріч Олександра Левченка біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Загребі з групою військових Міністерства оборони України, які поверталися з відпочинку в Омішу, де відпочивали в рамках гуманітарної акції з організації відпочинку українських воїнів та дітей з родин учасників АТО на хорватській Адріатиці

Потік біженців із Сирії рушив на Європу, щойно вона взялася за вирішення найбільшої безпекової проблеми — агресії Росії проти України

QHA: Щодо Вашого месиджу про гібридну війну, яку Росія веде проти Європи і США – наскільки країни Балкан (в тому числі Хорватія) розуміють наявність такої війни вже зараз? Які основні її прояви Ви б назвали, скажімо, проти балканських країн?

Олександр Левченко: Росія є величезною загрозою для Європи, бо вона веде проти неї приховану, «гібридну» війну. Мета цієї війни  порушити єдність між країнами ЄС і НАТО. Гібридна війна є специфічною за своїми методами. Застосовуються всі можливі незаконні засоби шпигунство, саботаж, тероризм, корупція, а також і підривна діяльність у легальних сферах у політиці, економіці,  інформації, науці, більше того використовуються навіть релігія і культура, які є уособленням світлої сторони життя. Коротко кажучи, зброєю в гібридній війні може стати буквально все, що може бути використане для досягнення злої мети. 

На території балканських країн дуже активно діє російська пропаганда, особливо це відчувається у Сербії та ентитеті Республіка Сербська у Боснії і Герцеговині. Тут Москва не економить грошей, вона створила величезну дезінформаційну індустрію, яка активно працює по всьому світу, а останнім часом проникла і на хорватський простір. Хоча у Хорватії, яка у стражданнях України впізнає своє недавнє минуле, російська пропаганда почувається не надто комфортно.

В інформаційну війну росіяни ввели одну принципову новинку. Як правило, професійно приготована брехня містить деяку частку спотвореної правди, чим досягається більша правдоподібність. 

QHA: В Європі Росія також застосовує економічні важелі?

Олександр Левченко: Надзвичайно потужною зброєю в гібридній війні є, безумовно, економіка. Росія і тут має свою специфіку. Якщо в усьому світі політики і спецслужби прокладають шлях економічній експансії своєї країни, то в росіян усе навпаки — економіка прокладає шлях політиці і розвідці. Тому з російськими інвестиціями ніколи не приходять розвиток і зростання рівня життя, а лише корупція та нав’язування політичного контролю. По приклади не треба далеко ходити, їх є багато і в цьому регіоні, де позиції Росії особливо сильні у православних країнах і краях. Згадаймо лише спроби «народних протестів» у Чорногорії, щойно вона насмілилася вступати в НАТО.

Як засіб шантажу і політичного диктату Росія вже давно використовує поставки газу й нафти. Україна відчула це на собі ще десять років тому, коли Москва вела проти нас «енергетичні війни», від яких постраждало також і багато інших країн. Завдяки цьому Європа своєчасно розпізнала небезпеку монопольної залежності від російського газу і, здається, встигла вжити необхідних заходів.

Складною є ситуація на Західних Балканах, де російський Газпром контролює енергосистеми декількох країн, а не приховує й того, що хотів би заволодіти і хорватською компанією INA.

QHA: Якими ще методами Росія намагається послабити Європу? 

Олександр Левченко: Скажімо так, багато аналітиків вважають, що саме Росія стоїть за міграційною кризою, яка стрясла весь Євросоюз і призвела до видимих тріщин у його єдності, а також і до встановлення на кордонах реальних загорож із колючого дроту. 

Сирійська війна триває вже протягом декількох років, але міграційний потік несподівано самоорганізувався і рушив на Європу саме тоді, коли Європа серйозно взялася за вирішення найбільшої безпекової проблеми на континенті війни Росії проти України. Особисто я сумніваюся в тому, що це випадковий збіг, і взагалі не вірю, що сотні тисяч нещасних біженців самі можуть організуватися, аби пішки подолати такий шлях.

Спілкувалася Тетяна Іваневич

QHA