КИЇВ (QHA) -

19 лютого 1954 року президія Верховної Ради СРСР видала указ про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.

З початком «перебудови» і подальшим розпадом Радянського Союзу, ця постанова викликала багато протиріч. Серед російських політиків дуже популярні тези про те, що «мовляв, українець Хрущов подарував російський Крим» Україні.

Але чи так це насправді.

Проблема нестачі трудових ресурсів

У 1944 році радянська армія, до лав якої входили представники майже усіх національностей колишнього СРСР, вибила з Криму німецькі війська. 18–20 травня 1944 року силами Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) була проведена депортація кримськотатарського населення півострова. Офіційна причина — колабораціонізм (співпраця з німецькою владою). Вислали усіх, навіть тих, хто у 1941 році відправився з Червоною армією у так звану евакуацію.

Варто відзначити, що радянське керівництво часто практикувало депортації народів або частини народів для зміни етнічного співвідношення у регіонах і підтримки напруги між ними для великого контролю (так було депортовано чеченці, німці Поволжя, українці Західної України, литовці, німці, естонці та інші). Таким чином, в Криму гостро постало питання нестачі робочої сили.

Проблеми з водою

Важливою проблемою були обмежені запаси прісної води на півострові, що унеможливлювало розвиток сільського господарства цього регіону. У 1950 році Радянський уряд ухвалив рішення будувати Північно-Кримський канал, який допоміг би забезпечити півострів прісною водою з українського Дніпра. Згідно з дослідженнями істориків, у політбюро хотіли, щоб його будівництво фінансувалося з бюджету однієї республіки (у цьому випадку, Української РСР).

Будівництво Північно-Кримського каналу

Етнічна проблема

Окремі історики називають ще одну дуже важливу проблему. Етнічну. З 1783 року, моменту захоплення Криму Російською імперією, на півострові домінував російський народ.

Голодомори 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 рр., репресії, Друга світова війна 1939—1945 рр. похитнули українське село — основу української культури, самобутності і традицій, шляхом великої смертності українських чоловіків. Однак приєднання до України Галичини, Волині, Буковини і Закарпаття — заповнили втрати українського етнічного населення. Також не давала спокою комуністичному керівництву Українська повстанська армія, яка, незважаючи на загибель свого ватажка Романа Шухевича у 1951 році, продовжувала залишатися грізною силою у питанні повного контролю над Україною. Тому входження Криму з переважним російським населенням мали змінити співвідношення українців і росіян в Українській РСР і, таким чином, допомогти у боротьбі з «українським націоналізмом», який так і не вдалося знищити голодоморами, війнами і репресіями.

«Передача» Криму

5 січня 1954 року Президія ЦК КПРС під головуванням Г. М. Маленкова (а не Хрущова) затвердив проект передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. 5 лютого Рада Міністрів Української РСР на своєму засіданні оголосила про доцільність передачі Криму до складу Української РСР. У той же день президія Верховної Ради Української РСР схвалила це рішення.

Нарешті, 19 лютого 1954 року, президія Верховної Ради СРСР видала указ про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. 26 квітня 1954 року Верховна Рада СРСР затвердила це рішення і внесла зміни до Конституції.

Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР

Наслідки

Крим, яким ми його знали до окупації Росією у 2014 році, був облаштований за участі бюджету Української РСР, а потім незалежної України.

У 90-ті рр. за участю російських шовіністів почав зароджуватися міф про так званий подарунок на 300-річчя Переяславської Ради Криму Україні. Ці ж тези ватажок Кремля Володимир Путін використовував у своїй промові з нагоди так званого входження Криму до складу РФ, однак тут Кремль не просто намагався узаконити свою окупацію, а й заявив про претензії на увесь південний схід України, який нібито «подарував» Володимир Ленін.

Варто зрозуміти, що у 1954 році Україна не була суб'єктом міжнародного права. Це була частина СРСР. Столицею цієї держави була Москва. А передача Криму робилася винятково в інтересах центру і по його волі, а не як «подарунок» українцям, і було рішенням винятково передачі територій зі складу одного суб'єкта Радянського Союзу (РСФРС) до складу іншого (УРСР), при цьому кордони СРСР ніяк не змінювалися, російська культура, російська мова і російський народ, як були домінуючою силою в країні («старшим братом»), так і залишилися.

Однак, все це не завадило 1 грудня 1991 року кримчанам підтримати незалежність України. 54% населення півострова і 57% жителів Севастополя підтримали Акт проголошення незалежності. Цей референдум визнаний в усьому світі, як демократичний, який відображає прагнення жителів півострова проживати саме в Україні, на відміну від псевдоплебісциту 2014 року, проведеного під дулами автоматів, який порушив усі міжнародні договори, у тому числі, про непорушність кордонів.

Микола Шевчук

QHA