КИЇВ (QHA) -

Севастополь — місто на Кримському півострові. Важлива військова база, яка має стратегічне значення для контролю у Криму та Північному Причорномор'ї. Місто було засноване 1783 року на місці давньогрецького міста Херсонеса (Корсуня). З моменту заснування місто стало центром Чорноморського флоту Російської імперії, Радянського Союзу і сучасної Росії.

Місто пережило Кримську війну, революційні події 1905 року, а героїчна 250-денна оборона під час Другої світової війни прославила його на весь світ.

Для сучасних росіян місто має сакральне значення, в РФ його вважають символом «російської зброї», «російської слави і мужності», і містом, «звідки пішло християнство на Русь». Тому не дивно, чому Москва, крім політичного та військового значення, так намагалася залишитися в українському Севастополі після 1991 року. Севастополь це іще й міф, і банальне переписування історії, чим займаються росіяни з моменту виникнення імперії.

Севастополь місто звідки пішло християнство на Русь

988 року, за 159 років до заснування Москви, війська київського князя Володимира заволоділи Херсонесом. У літописах вказується, що саме тут Володимир одружився із сестрою візантійського імператора Анною і прийняв християнство. Повернувшись до Києва, згідно з тим же літописом, Володимир почав хрестити Русь.

Хрещення князя Володимира у баптистерії. Радзивіллівський літопис

Сучасна російська влада вміло поставила знак рівності між Руссю і Росією, нахабно привласнивши собі всі досягнення та історичні події того часу.

Севастополь як все починалося

13 століття стало справжньою трагедією для Херсонеса. Кочівники Золотої Орди повністю знищили і розграбували колись багате грецьке місто. У 14 столітті, будучи під владою Орди і програвши торгову конкуренцію генуезьким факторіям Кефе (Феодосія) і Чембало, місто повністю занепало.

Катерина ІІ

1783 року Росія завоювала Крим. З огляду на хитке становище у Північному Причорномор'ї і побоюючись нової війни з Туреччиною за Крим, імператриця Катерина ІІ вирішила зміцнити південний кордон імперії, побудувавши нові міста. У 80-90-ті роки на місці колишніх грецьких, турецьких і кримських поселень виникли такі міста, як Одеса, Миколаїв, Херсон, Керч, Севастополь та інші.

Спочатку місто називалося Ахтіар, на честь кримськотатарського поселення Ак-Яр, яке було на цьому місці. Однак пізніше царська влада перейменували його на Севастополь, від слова Σεβαστος (Севастос) «високошанований, священний» і πολις (поліс) «місто». Себастос еквівалент латинського титулу «Август», тому Севастополь означає і «світле місто», «імператорське місто». За радянських часів назва перекладали, як «величне місто», «місто слави».

Проблемою для нових міст стала відсутність жителів. І тут царський уряд згадав про українців.

Остаточно покінчивши з Гетьманщиною (1764 рік) і козацтвом, а також ліквідувавши Запорозьку Січ (козаки якої зіграли вирішальну роль у перемозі над Туреччиною), Катерина почала роздавати своїм дворянам землі. При цьому землю жалували разом із людьми.

Ось цих кріпаків-українців, колишніх козаків, російські колонізатори і відправили будувати міста і освоювати Таврію. Поруч із українцями до регіону переселялися серби, волохи, чорногорці, всі гнані в Османській імперії слов'яни, а також запрошені з Європи французи, німці, англійці.

У Севастополя доля склалася трохи інакше, ніж у решті частини Північного Причорномор'я. Через своє стратегічне значення місто стало військовою базою, а це призвело до великого напливу росіян, які почали домінувати кількісно.

Кримська війна як міф про «російських захисників міста»

1853 року відстала кріпосна Російська імперія почала війну з Османською імперією з метою захоплення слов'янського населення балканського півострова, а також вирішального розгрому османів і отримання виходу до Середземного моря. Цього не могли допустити європейські держави (Англія і Франція), які підтримали Османську імперію у війні з росіянами.

Для наступу на османів у російську імператорську армію масово зганяли саме сільське населення України. Війна для царського уряду складалася вдало: на Балканах росіяни рвалися до Стамбулу, а на Чорному морі біля Синопа севастопольська ескадра Нахімова повністю знищила султанський флот.

І тут у війну вступили англо-французькі війська. Флот союзників висадився у Євпаторії. Війська Меньшикова біля Балаклави, зібрані з українських селян, героїчно затримали наступ союзників, однак ненадовго. Прорвавши їхню оборону, англо-французько-османські сили вийшли до Севастополя. І почалася «героїчна російська оборона», в якій переважну більшість солдатів-оборонців міста становили українці.

Україна давала на Кримську війну все: більшість гармат були виготовлені на Київському арсеналі, Луганський завод відправляв ядра, з українського села в армію везли продукти харчування і фураж, поранених обслуговували фельдшери з Таврійської, Херсонської, Полтавської та Катеринославської губерній. Згідно з історичними даними, зі 155 загиблих російських офіцерів, які брали участь в обороні міста, 55 були українцями, і 25 українців за оборону Севастополя отримали орден Святого Георгія — найвищу нагороду імперії.

Герої оборони Севастополя 1854-1855 рр. Афанасій Єлісеєв, Аксеній Рибаков, Петро Кішка, Іван Димченко, Федір Заїка. Літографія Георга Вільгельма Тімма

Однак в кінці серпня 1855 року союзники оволоділи Малаховим курганом і місто впало, протримавшись 339 днів. Росія програла війну.

Що отримали українці від неї?  нічого, лише право вмирати за чужі імперські інтереси. А росіяни на українській крові створили міф про «російську зброю». Хоча про яку славу може йти мова, якщо в цій бійні російська армія втратила 84 тисячі людей, з них двох відомих адміралів В. Корнілова і П. Нахімова.

Матроси-ветерани, захисники Севастополя: 1. Реков, 2. Субота, 3. Реков М.А., 4. Сарана Т.К., 5. Бульба, 6. Кривий, 7. Гринько, 8. Дядик, 9. Щербаківський, 10. Руденко, 11. Євтушенко, 12. Стукалов, 13. Барабаш, 14. Занудько, 15. Павлюк, 16. Свистун, 17. Тернівський, 18. Фершаль, 19 . Бороденко, 20. Чорний, 21. Кліщ, 22. Лоїк, 23. Кліщ, 24. Константинов, 25. Усатий, 26. Дорошенко, 27. Гринько, 28. Дудниченко, 29. Чуприна, 30. Смоленський, 31. Лоїк, 32. Калина, 33. Хилобоченко, 34. Настобурка, 35. Горобець, 36. Череп, 37. Різник, 38. Смоленський, 39. Стояненко, 40. Одношевний, 41. Топаль. Фото з фондів Музею Шереметьєвих (зверніть увагу на прізвища)

1905 — українці затівають бучу на Чорноморському флоті

1905 року в умовах кризи самодержавства, національних суперечностей і поразки Російської імперії у російсько-японській війні в Росії спалахує перша революція.

До цього, за винятком повстання декабристів 1825 року, армія завжди була опорою влади. Однак цього разу все сталося інакше.

Броненосець «Князь Потьомкін-Таврійський»

Севастополь як центр військово-морського флоту теж став ареною боротьби. У червні 1905 року вперше ціла військова частина виступила проти уряду. На броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський», особовий склад якого здебільшого складався з українців, почалося повстання. Повсталі матроси вбили офіцерів і заволоділи кораблем. Така ситуація викликала шок у офіцерського складу імперії. На багатьох кораблях ЧФ хотіли наслідувати приклад «Потьомкіна». Однак там злагоджено відпрацювало командування, заарештовуючи призвідників.

Матроси повсталого броненосця не змогли скоординуватися з іншими моряками, тому прийняли рішення вирушити до Румунії, де і здалися місцевій владі. Румунський уряд відмовилося видавати матросів, а в самій Румунії поповзли чутки про те, що Росія розвалюється і скоро можна буде окупували Бессарабію (нічого не нагадує?!).

Ситуація з броненосцем мала довгострокові наслідки. Турецький султан злякався хвилювань на своєму флоті, загострилися відносини з Англією, яка переживала за свої торгові інтереси на Чорному морі, також ситуація з відмовою видавати повсталих моряків продемонструвала ізоляцію царизму, що вилилося у плачевні наслідки в Першій світовій війні.

1917 Синьо-жовті прапори над «російським» Севастополем

У лютому 1917 року в Росії впав царизм. Революція загострила і без того гостре національне питання.

Вирувала і армія колись могутньої і непорушної імперії. Севастополь — як головна військова база на Чорному морі, не був винятком. В особовому складі ЧФ налічувалося 70% українців. Влітку 1917 року у Севастополі був створений Український Чорноморський військовий комітет, який займався співпрацею з українським представницьким органом у Києві  Центральною Радою. Тоді ж на ескадреному міноносці «Завидний» екіпаж підняв синьо-жовтий прапор.

Зазначимо, українські військові частини відрізнялися міцною дисципліною. Саме вони перетнули наміри анархічних і деморалізованих більшовиками частин грабувати заможних громадян Криму.

Восени 1917 року у Севастополі провели військовий парад, а на багатьох кораблях підняли синьо-жовті прапори. У листопаді того ж року екіпажі крейсера «Пам'ять Меркурія» і лінійного корабля «Воля» підняли синьо-жовтий прапор на постійній основі. Однак українізувати флот так і не вдалося, місцеві есери і більшовики шляхом пропаганди схилили частина матросів на свій бік, скориставшись бездіяльністю і пацифістикою Центральної Ради.


Синьо-жовтий прапор на кораблі Чорноморського флоту «Пам'ять Меркурія»

1918 року був підписаний Брестський мир і німецько-австрійські війська, вибивши більшовиків з України, увійшли до Криму. Командувач ЧФ віце-адмірал Михайло Саблін відмовився виконувати вимоги червоних йти із флотом до Новоросійська і наказав підняти над кораблями синьо-жовті прапори. Однак у цей же час німці здійснили переворот у Києві і привели до влади гетьмана Скоропадського. Не маючи зв'язку з Києвом, Саблін віддав наказ частині флоту йти до Новоросійська. Частина кораблів пішла у море і незабаром вони були затоплені більшовиками, а частину захопили німці.

Віце-адмірал Михайло Саблін

Після поразки Німеччини у Першій світовій війні в листопаді 1918 року німці пішли з Криму, гетьманський, а після перевороту Директорії уряд УНР намагалися повернути флот під українську юрисдикцію, однак висадка військ Антанти на півдні не дала цьому здійснитися.

1941-1942 — українці — ковалі слави «російського» Севастополя

1941 року Німеччина почала війну проти СРСР. Вже у вересні 1941 року Вермахт дійшов до Криму. Німецька армія прорвала оборону біля Перекопу і по рівнинному Криму швидко вийшла до Севастополя. Основний удар німці завдали на Керченському напрямку, де була велика частина радянських військ. Вже до листопада вони були вибиті на Кубань.

У 1941-1942 роках сталінські генерали марно намагалися провести Керченсько-Феодосійську десантну операцію, своєю халатністю і марнотратством буквально засипавши Керченську протоку тілами радянських солдатів, які в більшості були саме українцями.

Після таких провалів обороняти Севастополь вже не було сенсу. Однак Сталін вимагав триматися «до останнього живого солдата».

Розгромивши радянські війська у Криму, Вермахт повністю зосередився на Севастополі. Маючи проблеми з харчуванням, водою і снарядами, місто не могло довго протистояти найсильнішій армії того часу. Як підсумок  українці знову своєю кров'ю, провівши так звану «другу оборону» (перша була під час Кримської війни), створили міф про героїчних росіян, які «вмирають, але не здаються».

1991 Севастополь проголосував за Україну

24 серпня 1991 року Україна проголошує свою незалежність від Радянського Союзу. Станом на 1 грудня Верховна Рада призначає вибори президента і референдум для підтвердження Декларації незалежності.

Це був важливий момент. Весь Союз стежив за Україною. Імперці, російські шовіністи і комуністи все ще сподівалися зберегти СРСР, на материковій Україні хвилювалися, як проголосує Крим і Севастополь, в яких більшість населення була російською. Адже в січні 1991 року там уже відбувся референдум, за результатами якого півострів отримав автономію.

Бюлетень. Референдум 1 грудня 1991 року

Підсумок референдуму. Так, підтверджую: Крим  54%, Севастополь  57%. Севастополь, як і Крим, 1991 року висловився точно і виразно, з ким хоче бути.

Підсумок

23 роки Севастополь розвивався у складі єдиної України. 23 роки севастопольці могли виходити на мітинги, влаштовувати «майдани» і вважати себе «російським» містом.

23 роки жириновські, фрадкови, путіни, аксенови, константінови, поклонські, чалі марили ідеями «міста російської слави» у складі «єдиної і неділимої».

У 90-і рр. маріонетки Кремля намагалися відколоти місто, як і півострів, але не вийшло, вони домоглися несправедливого розподілу флоту, домоглися своєї присутності в цьому місті і це стало фатальною помилкою.

2014 року росіяни вкрали, анексували, окупували не тільки місто чи територію України. Вони нахабно і цинічно вкрали частину української історії, привласнивши її собі. Вони придумали і привласнили собі «славу», яку кров'ю видобувало саме українське населення, вмираючи за інтереси чужої їм імперії та уряду. А ця імперія, за яку українці лягали кістьми, засилала їх у Сибір і Соловки, морила голодом, намагалася задушити в СІЗО. Саме ця імперія продовжує тероризувати нащадків тих, хто віддав своє життя за так званий «російський Севастополь».

Ніхто не зменшує ролі росіян у побудові та розвитку міста, однак, очевидно, що держава, побудована на брехні і фальсифікації історії, має канути в лету так само, як і Російська імперія, і Радянський Союз разом із цією елітою. А в українському Севастополі має, як і раніше, стояти український Чорноморський флот.

Микола Шевчук

QHA