КИЇВ (QHA) -

По мірі того, як для Росії звужується поле для зовнішнішньополітичних маневрів, увага офіційної Москви стає все більш прикутою до міжнародних організацій. Саме у рамках міжнародних інституцій, членом яких продовжує залишатися Росія – у першу чергу, мова йде про ООН, ОБСЄ та Раду Європи – розгортається запекла боротьба за можливість для Росії продовжувати диктувати світовій спільноті свої умови співпраці.

Росія втрачає впливовість у світі

Нещодавно колишній Посол США в Україні Джон Гербст, характеризуючи становище Росії на міжнародній арені після початку масштабної агресії проти України, дуже вірно зауважив, що внаслідок кремлівської війни Росія стає все вразливішою на міжнародній арені, вона втрачає рівновагу і, відповідно, зменшується її вплив на світові процеси. Око досвідченого американського дипломата побачило суть проблеми, з якою все ближче і все частіше доводиться мати справу російському зовнішньополітичному відомству. Безумовно, Росія продовжує залишатися одним із найбільш вагомих гравців на світовій арені завдяки, у першу чергу, великому арсеналу ядерної зброї. Але проблеми, які з’явилися у 2014 році після фактично запровадження країнами Заходу санкцій за напад Москви на Україну та за результатами порушення основоположних принципів міжнародного права, які призвели до переформатування геополітичного балансу у світі, у 2017 році фактично поставили Росію в один ряд з такою країною, як Північна Корея.

 

Вже четвертий рік поспіль Росія залишається виключеною з формату «Великої вісімки», вона позбавлена права голосу в Парламентській Асамблеї Ради Європи, заморожені механізми її співпраці з НАТО та Європейським Союзом, запроваджені секторальні та персональні санкції, а також заборонений доступ до міжнародних фінансових інституцій та технологій у військовій та енергетичній сферах. При цьому розрахунок Москви на глобальне перезавантаження відносин Росії зі світом після виборів у США, Нідерландах та Франції не виправдався. Те саме, вочевидь, трапиться і після парламентських виборів у Німеччині у вересні 2017 року, за результатами яких владу збереже нинішній Канцлер Ангела Меркель.

Отже, подібна «недружня геополітична обстановка» змушує кремлівське керівництво не шукати альтернативні шляхи відновлення діалогу із Заходом (бо жодних дій з боку РФ по деокупації Криму та звільненню Донбасу не поки що не спостерігається), а штовхає на дії, пов’язані із внесенням інституційного хаосу в діяльність ключових міжнародних організацій, членом яких є Російська Федерація. В Європі такими ключовими інституціями є дві організації – Рада Європи зі штаб-квартирою у Страсбурзі та ОБСЄ зі штаб-квартирою у Відні. Цікаво, що після 2014 року обидві міжнародні організації недвозначно засудили дії Російської Федерації в Криму та на Донбасі.

Найбільш ефективною на цьому шляху стала Рада Європи, чий керівний орган – Комітет міністрів – ухвалив більше 10 рішень, в яких засуджувалася тимчасова окупація Автономної Республіки Крим і, як наслідок, різке погіршення ситуації із забезпеченням фундаментальних прав людини на півострові, а також агресія Росії на сході України.

Парламентська Асамблея Ради Європи взагалі позбавила російську делегація права голосу в Асамблеї. У відповідь російська сторона реалізувала план, який, вочевидь, був покликаний паралізувати роботу Асамблеї. Мова йде про відому історію з Педро Аграмунтом, президентом ПАРЄ, який на російському літаку здійснив поїздку до Сирії, де провів зустріч з сирійським лідером Башаром Асадом. Ця поїздка призвела до втрати Асамблеєю іміджу, а також її поступового втягування у судовий процес, ініційований Аграмунтом, який за свою оборудку фактично поплатився посадою. Остання заява російського МЗС про відмову від сплати щорічних внесків за членство в Раді Європи лише додатково ускладнила внутрішню ситуацію в організації. Таким чином, тактична ціль Москви – внести хаос у роботу Ради Європи – була частково досягнута.  

Чи спрацює проти ОБСЄ руйнівний сценарій для ПАРЄ?

Оскільки при ухваленні рішень у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) внутрішні процедури передбачають правило консенсусу, протягом трьох років не було можливості ухвалювати рішення із засудженням дій Росії в окупованому Криму та на Донбасі. Попри це, ОБСЄ залишається чи не єдиною міжнародною організацією, яка з перших днів військової агресії на сході України здійснює моніторинг ситуації — з березня 2014 р. в Україні працює Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні. Окрім того, Парламентська асамблея ОБСЄ час від часу пропонує до ухвалення доволі потужні проекти резолюцій, в яких засуджуються дії Росії щодо України. Так, на цьому тижні у рамках 26-ї сесії ПА ОБСЄ розглядається питання збройного конфлікту на Донбасі. У проекті резолюції, який був підготовлений Комітетом з політичних питань та безпеки та який був 5 липня 2017 року підтриманий більшістю його членів (проти голосували делегації Росії та Вірменії), міститься заклик до Росії скасувати анексію Криму і дотримуватися домовленостей щодо Донбасу. На днях за цей проект буде голосувати Асамблея, яка, як очікується, має підтримати пропозиції Комітету.

Розуміючи, що ОБСЄ залишається дієвою інституцією, Росія вирішила розіграти ту ж «карту хаосу», яку вона розігрувала у Парламентській Асамблеї Ради Європи.  

Починаючи із суботи 1 липня 2017 року, ОБСЄ залишилася без Генерального секретаря, оскільки через внутрішні суперечки країни-члени (Росія виступала категорично проти запропонованих кандидатур) не змогли визначитися із кандидатурою наступника Ламберто Заньєра, чий мандат закінчився 30 червня 2017 року. Відсутність керівництва автоматично робить організацію менш гнучкою в оперативному плані, а також більш вразливою до можливих агресивних дій окремих країн-членів, наприклад, Російської Федерації. Але вакантною в ОБСЄ залишається не лише доля Генсека ОБСЄ. Вакантними також залишаються посади керівників Бюро демократичних інституцій та прав людини, Верховного комісара з питань національних меншинств та з питань свободи ЗМІ.

Якщо подивитися на ситуацію в більш глобальному контексті, то стане зрозуміло, що відсутність керівництва ОБСЄ на ключових напрямках вигідна тим країнам, у першу чергу, Росії, які втрачають вплив на формування політичної лінії ОБСЄ. Саме обмежені можливості з впливу, вочевидь, штовхають офіційну Москву на шлях запровадження інституційного хаосу в ОБСЄ.

Цілком ймовірно, що сценарій виходу із «інституційної кризи» може включати у себе елементи, пов’язані із внесенням на високі посади керівництва ОБСЄ кандидатур представників нейтральних держав, або тих, які викликають мінімальне роздратування у російської сторони. Так, у подібних ситуаціях компромісними кандидатурами можуть виступати громадяни Швейцарії – країни, яка продовжує сповідувати політику нейтралітету (у переліку можливих кандидатів також можуть значитися громадяни Норвегії). До речі, Генсек Ради Європи Торбьйорн Ягланд призначив своїм спеціальним представником з питань Криму швейцарського дипломата Жерара Штудмана. У будь-якому випадку, кризу з керівництвом ОБСЄ краще вирішити оперативніше, щоб тривале "безвладдя» не підривало репутацію організації.

 Андрій Наджос,
д
оцент Інституту міжнародних відносин, КНУ ім. Т.Г. Шевченка (для QHA)

QHA