КИЇВ (QHA) -

19 грудня Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, яка засуджує порушення прав людини в окупованому Росією Криму. На відміну від попереднього, прийнятого рік тому, новий документ визнає ситуацію в Криму окупацією і міжнародним збройним конфліктом. Крім того, резолюція вимагає від Росії "повністю і негайно" виконати постанову Міжнародного суду ООН у справі "Україна проти Росії" від 19 квітня цього року про тимчасові заходи, зокрема відновити діяльність Меджлісу кримськотатарського народу.

Також резолюція засуджує примусове привласнення жителям Криму російського громадянства і насильницький призов кримчан в армію РФ, що суперечить Женевським конвенціям, які забороняють державі-окупанту приймати на службу в армію жителів окупованих територій.

Без сумніву, прийняття резолюції на рівні Генасамблеї ООН є великим досягненням для України, але з іншого боку, документ підтримало менше країн, ніж хотілося б. За ухвалення резолюції проголосували 70 країн, проти — 26, а утрималися 76.

І якщо до тих, хто утримався претензій мало, то щодо тих, хто проголосував проти цього найважливішого для України документа, потрібно зробити відповідні висновки.

QHA спробувало розібратися в мотивах кожної з держав-супротивників захисту прав людини в Криму.

Отже, проти резолюції виступили: Вірменія, Білорусь, КНДР, Бурунді, Камбоджа, Китай, Еритрея, Індія, Іран, М'янма, Киргизстан, Нікарагуа, Казахстан, Венесуела, Філіппіни, Росія, Сербія, Уганда, Південна Африка, Зімбабве, Узбекистан, Таджикистан, Сирія, Судан, Болівія і Куба.

Попутники Кремля

Проти засудження Росії висловилася половина колишніх членів Радянського Союзу. Вірменія, незважаючи на різко посилений проєвропейський вектор зовнішньої політики, все-таки залишається критично залежною від РФ у сфері безпеки, фактично затиснута між Туреччиною і Азербайджаном, тому вибору у Єревана фактично не було.

Білорусь, хоча і позиціонує себе як посередника, але її економіка зав'язана на експорт до РФ, особливо збільшений із введенням антиросійських санкцій, а в сфері безпеки, як показали навчання Захід-2017, армія країни вже фактично підпорядкована російському командуванню. Виходячи з цього, позиція режиму Лукашенко ні у кого не повинна викликати ілюзій.

Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан, незважаючи на те, що є тюркськими країнами і повинні б виступити на захист кримських татар, тісно інтегровані у Євразійське економічне співтовариство з Росією. Україна ж дуже сильно здала і без того не дуже міцні позиції в Центральній Азії. Тому тут без сюрпризів.

З Китаєм ситуація трохи складніша. Під час більшості голосувань у Радбезі ООН КНР дотримувалася нейтралітету і, як правило, утримувалася. Але з початком реалізації китайського проекту "Пояс і шлях" зі створення транспортних коридорів в Європу, більша частина яких проходить територію Росії, не кажучи вже про колосальне проникнення КНР в Сибір, КНР все більше грає на стороні Кремля. До того ж у самому Китаї далеко не все ідеально з правами людини.

Те саме стосується Індії. Якщо відносини з Україною у цій країни досить обмежені, то Росія є одним з головних постачальників озброєння для індійської армії. Крім того, в Нью-Делі дуже шанують співпрацю з Москвою у сфері безпеки через організації Шанхайської організації співробітництва та БРІКС (Бразилія, Індія, Китай, Росія, Південна Африка).

Сербія офіційно декларує прагнення до інтеграції з ЄС і відданість демократичним цінностям. Проте, в цій країні все ще дуже сильна пам'ять про події 90-х, коли у низці конфліктів розпався балканський міні-СРСР, в якому домінували саме серби. Все це, помножене на історично тісні зв'язки з Росією, і призвело до того, що вона виступила проти резолюції.

ПАР є одним з найважливіших партнерів Росії в Африці. Крім того, дві країни ведуть постійний діалог і співпрацюють у десятках проектів по лінії БРІКС. З Україною Південно-Африканську республіку пов'язує хіба що кілька контрактів на постачання вугілля, та й то короткострокових. З усього видно, що ПАР просто зробила послугу російським партнерам.

Венесуела, яка налагодила відносини з РФ ще при одіозному Уго Чавесі, вже тривалий час переживає гостру економічну та політичну кризу, викликану падінням цін на нафту. Від остаточного краху країну рятують тільки фінансові вливання з Китаю і Росії. За деякими даними, з 2006 року Росія надала Венесуелі близько 17 млрд доларів. В обмін РФ отримала доступ до нафтових родовищ Венесуели, оборонні замовлення, і абсолютну лояльність у міжнародних організаціях, в тому числі і в Генасамблеї ООН.

Диктатори та військові злочинці

Якщо з вищезгаданими країнами ще можна працювати, то інша група держав, які проголосували проти резолюції щодо Криму, — відверті «відморозки» у світовій політиці.

Що стосується Північної Кореї, яка останнім часом перетворилася на чи не концентроване втілення світового зла, ситуація зрозуміла. Після того, як міжнародне співтовариство ввело проти КНДР санкції, країна багато в чому діє просто на шкоду будь-яким конструктивним міжнародним ініціативам, не кажучи вже про те, що РФ є одним з небагатьох торгових партнерів режиму Кім Чен Ина.

Іран також традиційно завжди і всюди голосує проти будь-яких ініціатив щодо захисту прав людини через свої внутрішні проблеми. Крім того, у Москви є свої важелі тиску на Тегеран, головним чином в Сирії. У той час, як Україна лише нарощує співпрацю з ісламською республікою.

Режим Асада, який веде війну проти власного народу, давно б був знищений, якби не було російської та іранської допомоги найманцями, зброєю, і, у випадку з РФ, прямої військової підтримки. За це Сирія готова голосувати за вказівкою Москви в ООН за що завгодно.

Якщо мовити про дрібні африканські країни — Бурунді, Еритрею, Уганду і Зімбабве, необхідно відзначити, що вони в принципі проти будь-яких згадок про захист прав людини де б то не було, що, втім, характерно для Африки. В Еритреї з 1993 року править військовий диктатор Ісайяс Афеверкі. У Судані Омар аль-Башир з 1989 р, в Уганді Йовері Кагута Мусевені з 1986 р, в Бурунді П'єр Нкурунзіза молодший від усіх з 2005 р. В усіх цих державах за гратами перебувають десятки тисяч політв'язнів, відсутня свобода слова і масово порушуються права громадян. У Зімбабве ж тільки що стався військовий переворот проти багаторічного одіозного диктатора Роберта Мугабе, втім, на зміну йому прийшла просто інша частина правлячої еліти.

Головним стимулом М'янми виступити проти, зважаючи на відсутність активних зв'язків що з Україною, що з Росією, стали сумнозвісні масові етнічні чистки по відношенню до народності рохінджа в цій країні. Демократичний уряд на чолі з лауреатом Нобелівської премії миру Аун Сан Су Джі побоюється, що коли-небудь таку ж резолюцію приймуть і проти нього.

Трохи осторонь стоять Філіппіни. Президент країни Родріго Дутерте — важливий союзник США в Східній Азії і досить ефективно веде боротьбу з тероризмом, який розцвів на півдні країни. Він відомий масовими стратами наркоторговців, яких уже вивів декілька тисяч, часто без суду і слідства. Правозахисники відзначають погіршення ситуації з правами людини в цій країні. З усього видно, як і у випадку з вищезгаданими країнами, Філіппіни теж просто побоюються подібних резолюцій на свою адресу.

У сухому залишку, на сторону Росії під час голосування за українську резолюцію в Генасамблеї ООН ставали або відверто людожерські режими, очолювані диктаторами, або країни, критично залежні від РФ, — на жаль, їх чимало. Потрібно відзначити й іншу тривожну тенденцію — велику кількість держав, що утрималися від голосування. Звичайно, здебільшого це віддалені, дрібні країни, але голоси таких впливових гравців, як Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати і Південна Корея, залучили б додаткову увагу до порушення прав людини в окупованому Криму.

Роман Кот

QHA