КИЇВ (QHA) -

6 грудня Дональд Трамп виконав одну зі своїх передвиборчих обіцянок, зробивши черговий ексцентричний зовнішньополітичний крок, який штовхає Ізраїль і палестинські території до конфлікту, — заявив про визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю і перенесення туди американського посольства. Таким чином США фактично визнали неспроможність ідеї створення Палестинської держави. Але майже одностайне засудження лідерами провідних країн світу цього кроку свідчить про те, що міжнародна спільнота не готове змиритися з реальним станом речей на берегах Йордану.

Спірне місто

Статус Єрусалиму поруч із проблемою біженців є головним каменем спотикання в арабо-ізраїльському врегулюванні. Спочатку, після війни за незалежність Ізраїлю 1947-1949 рр., Святе місто було поділене навпіл: західна частина відійшла єврейській державі, а східна залишилася під управлінням Йорданії.

5 грудня 1949 року Ізраїль оголосив Єрусалим своєю столицею, і відтоді у місті розташований парламент і майже всі урядові установи Ізраїлю. Такий статус-кво зберігався до війни 1967 року, коли єврейська держава поряд з іншими територіями захопила і Східний Єрусалим, який перебуває під контролем Ізраїлю до сьогодні.

Однак проблема в тому, що значна частина міжнародної спільноти не визнає анексії східної частини міста Ізраїлем.

Звідси і проблема з диппредставництвами. Формально ізраїльською стороною статус Святого міста був закріплений 1980 року, коли був прийнятий "закон про Єрусалим", який оголосив місто "єдиною і неділимою" столицею Ізраїлю. Як наслідок, незабаром Радбез ООН на екстреному засіданні засудила такий крок єврейської держави спеціальною резолюцією, і більшість країн, що мають дипломатичні відносини з Ізраїлем, зокрема і США, перенесли свої представництва до Тель-Авіва.

При цьому сам Ізраїль заперечує окупований статус міста і використовує формулювання «спірна територія». Як основні аргументи на користь цієї позиції ізраїльські політики наводять оборонний характер Арабо-ізраїльської війни 1947 і Шестиденної війни 1967 років, а також історичне право єврейського народу на землю Ізраїлю.

Провал процесу в Осло

Спроба вирішити суперечності між Ізраїлем і палестинськими арабами мирним шляхом була зроблена лише після розпаду біполярного світу, коли в Осло були досягнуті угоди між Ясіром Арафатом і прем'єр-міністром Ізраїлю Іцхаком Рабіном. Домовленості передбачали, що сторони визнають одна одну і реалізують концепцію "Дві держави для двох народів". Вона передбачала створення до 1999 року незалежної палестинської держави на Західному березі річки Йордан, в Секторі Газа і Східному Єрусалимі, яка б мирно співіснувала пліч-о-пліч з Ізраїлем.

Але з 1993 року сторони мало просунулися в реалізації угод. При цьому і в Ізраїля, і у Палестини є свої причини зволікати з їхньою реалізацією.

Для Палестинської національної автономії (ПНА) реалізація угод означає додаткову відповідальність за свої успіхи і провали при побудові держави, до чого переважна більшість наскрізь корумпованої політичної еліти країни не готова. Для її представників набагато вигідніше сформований статус-кво, за якого можна нескінченно звинувачувати Ізраїль у створенні перешкод для палестинської державності, часто обґрунтовано, і при цьому спокійно продовжувати розпил іноземної допомоги і податків, що збираються Ізраїлем для ПНА.

До кінця 90-х замість того, щоб звітувати про виконану роботу, Ясір Арафат вирішив відкласти проголошення Палестинської держави і замість цього розв'язав Інтифаду Аль-Акси. Таким чином, за фактом держави Палестина досі не створено.

В Ізраїлі ж відбулося рокірування еліт. Лівоцентристи з партії Авода, які, власне, й уклали угоди в Осло, були усунуті від влади, і зараз в країні домінують правоцентристські партії, зокрема "Лікуд" на чолі з Біньяміном Натаньяху. У їхньому середовищі переважає думка про те, що домовленості були помилкою. Частково крен вправо ізраїльського суспільства стався через ту ж таки Інтифаду Аль-Акси, що забрала життя сотень ізраїльтян.

Додатковий скепсис з боку Ізраїлю пов'язаний і з тим, що "Рамалла" не контролює всі палестинські території з часів мікрогромадянської війни, що сталася 2007 року. В результаті неї Західний берег річки Йордан опинився під контролем традиційно домінуючої серед палестинців ФАТХ, а Сектор Газа був захоплений радикальним ісламістським рухом ХАМАС, який відтоді ініціював три збройні конфлікти з єврейською державою у 2007-2008, 2012 і 2014 роках, і визнаний терористичною організацією в Ізраїлі, США та ЄС.

В усіх цих процесах США, поруч із ЄС, Росією та ООН, відігравали роль посередників, стоячи над конфліктом. Тепер же Трамп, ставши на бік Ізраїлю, фактично визнав провал процесу Осло і неспроможність палестинської державності. Це дуже різкий крок, але він відображає дійсність. І він закономірно викликав протест з боку міжнародної спільноти, адже непросто змиритися з тим, що проект, в який десятиліттями вкладалися мільярди доларів, зазнав краху.

Наслідки

Вже зараз на всіх палестинських територіях відбуваються масові заворушення, в ході яких поранення отримали десятки людей. При цьому дії ізраїльських силовиків з відновлення порядку неминуче будуть засуджені мусульманськими країнами, що може мати неприємні наслідки для стримування Ірану. Зокрема проблема Єрусалиму може поставити під питання негласний альянс, що саме формується між Ізраїлем і арабськими монархіями Перської затоки, який почав складатися на тлі успіхів ІРІ в Іраку і Сирії.

При цьому не варто перебільшувати протестний потенціал палестинських арабів. Їхня значна частина працевлаштована в Ізраїлі, отримує ряд переваг від мирного співіснування з єврейською державою, і не має ілюзій стосовно ПНА. За результатами опитування, проведеного компанією Walla на західному березі річки Йордан, в появу палестинської держави поруч із єврейською в найближчі п'ять років не вірять 73% палестинських арабів. І ймовірність того, що заворушення затягнуться на тривалий час, вкрай мала.

Підсумовуючи, варто зазначити, що наразі існує ризик остаточної дискредитації палестинської влади в очах міжнародної спільноти. Її репутація і так підмочена примиренням ФАТХ і ХАМАС у жовтні цього року. Підсумком домовленості має стати формування уряду національної єдності Палестини. Якщо це станеться, то ми побачимо фактичне повернення організації, визнаної терористичною, в легальне політичне поле Палестини.

Роман Кот

QHA