АСТАНА (QHA) -

В Астані 23-24 січня відбулися перші великі переговори із врегулюванню конфлікту у Сирії. Мабуть, найважливішою особливістю цього раунду у Казахстані стало те, що на переговори прибули представники 12-и найбільших поміркованих опозиційних сил, що складають разом близько 160 тисяч бойовиків. Крім того, до переговорів приєдналися Туреччина, Росія та Іран, які виступили не тільки як ініціатори та організатори процесу переговорів, але і як сторони-гаранти у затяжному сирійському конфлікті. Але який же саме результат принесла дводенна зустріч?

Гладко було на папері...

Формально Туреччина, Іран і Росія домовилися про створення тристороннього механізму зі спостереження та забезпечення дотримання режиму припинення вогню у напівзруйнованій державі. Він передбачає, що кожна з країн скористається впливом на свого союзника у Сирії, щоб припинити кровопролиття.

— Сирійська криза може бути врегульована тільки політичним шляхом з урахуванням резолюції РБ ООН під номером 2254. Сторони конфлікту заявили про готовність зміцнювати режим припинення вогню, сприяти мінімізації порушень, скорочувати насильство, підвищувати довіру, а також забезпечити швидкий і безперешкодний доступ до гуманітарної допомоги у Сирії згідно з резолюцією ООН під номером 2165 (2014), захист цивільних осіб у Сирії і забезпечення вільного переміщення у Сирії,  повідомив міністр закордонних справ Казахстану Кайрат Абдрахманов, зачитуючи підсумкове комюніке.

Ось тільки відразу виникає кілька питань, відповіді на які покажуть, чи можливо взагалі таким чином домогтися припинення кровопролиття.

Проблема довіри

Варто зазначити, що основою будь-яких переговорів є готовність розмовляти і слухати опонента, як мінімум, сівши з ним за один стіл переговорів. В Астані сторони не змогли зробити навіть цього. Так, представники сирійської опозиції заявили ще на початку раунду, що безпосередньо з представниками Асада навіть не говоритимуть.

Але в той же час вони виставили свої основні вимоги до Асадf через спільну делегацію Туреччини, Росії та ООН. Зокрема лояльні режиму війська vf.nm припинити порушення встановленого 30 грудня режиму припинення вогню, вивести з території Сирії проіранськs банди найманців, забезпечити доставку гуманітарної допомоги e блоковані режимом райони, а також звільнити з в'язниць жінок, ув'язнених з політичних мотивів. І вже після цього турецька і російська делегації виклали ці вимоги представникам Асада.

Тобто безпосереднього діалогу так і не відбулося. Зі свого боку делегація режиму також не була орієнтована на конструктив. Крім того, варто зазначити, що навіть під час проведення самих переговорів перемир'я кілька разів порушувалося. Війська, що воюють на боці Асада, організували повітряні і наземні операції у підконтрольних опозиції районах Сирії — у провінціях Лазкійї, Хамі, Алеппо, Дарайї та у Дамаску.

Що робити з терористами?

Іншою проблемою є нерепрезентативність делегацій. Зрозуміло, що з терористами ніхто вести переговори не буде, і ми в жодному разі не закликаємо цього робити, але на рівні факту це треба зафіксувати. Незважаючи на всі зусилля Міжнародної коаліції зі знищенню Ісламської держави і втрату багатьох важливих міст, ІДІЛ все ще лишається грізною силою, яка має десятки тисяч готових померти в будь-який момент терористів, а ряд нетривіальних ходів і технічних рішень свідчить про те, що списувати їх з рахунків ще рано.

Як показало нещодавнє захоплення Пальміри терористами, а також їхній значний наступ проти військ Асада у Дейр-ез-Зорі та штурм турецькою армією аль-Баба, що триває досі, навіть повноцінні військові операції із застосуванням усіх родів військ не завжди ефективні проти них. Подібна ж ситуація і з угрупованням Джабхат Фатх аш-Шам, що офіційно вважається філією Аль-Каїди у Сирії. За бойовим потенціалом вони разом складають близько 40% всієї опозиції.

Курдська проблема

Однєю з головних умов, висунутих Туреччиною перед участю у переговорах, був повний бойкот та ігнорування сирійських курдів з терористичної організації PYD. Як раніше неодноразово повідомляли Кримські новини, на думку Туреччини, організації курдів Сирії постійно взаємодіють і підтримують Робітничу партію Курдистану (PKK), яка веде безперервну терористичну війну проти мирних жителів у Туреччині.

Читайте на QHA: Багатогранний турецький «Щит Євфрату»

Саме протистояння з PYD стало одним з головних мотивів початку операції «Щит Євфрату». Таким чином, очевидним є антагонізм між протурецькими угрупованнями і силами курдів. З огляду на те, що після взяття Ель-Баба для Туреччини наступним логічним кроком буде наступ у бік Менбіджа — іншого важливого міста на сирійській території, яке на даний час перебуває під контролем PYD та її воєнізованого крила YPG, можливі зіткнення уже між курдами і силами поміркованої опозиції за підтримки Туреччини. Це автоматично перерве перемир'я на півночі Сирії. Особливо ж цей ризик зросте найближчим часом, коли можна буде використовувати плутанину у Білому домі — головному патроні курдів, адже попередня американська адміністрація підтримувала саме їх, вбачаючи у сирійських курдів головний засіб боротьби проти ІДІЛ на Землі. Заяви ж команди Трампа дуже суперечливі з цього питання і, судячи з усього, Трамп не поспішає чітко окреслювати свою позицію з цього питання.

Як наслідок, представники сирійських курдів уже заявили, що не визнаватимуть результатів переговорів.

— Оскільки ми не беремо участі в цих переговорах, ми наголошуємо, що не пов'язані жодними рішеннями, які прийняті на форумі в Астані, йдеться у заяві. Ми, Сили народної самооборони (YPG), вважаємо, що сторони, які беруть участь або спонсорують ці переговори, в першу чергу самі є частиною проблеми у Сирії.

Більше того, курдські формування рішуче налаштовані на збереження свого статусу і просувають ідею «демократичних автономних зон, які зберігають єдність сирійської землі». Тобто, по факту, налаштовані на створення окремої держави на території іншої держави з порушенням будь-яких норм міжнародного права.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що сторони так і не домовилися щодо майбутнього самого Башара аль-Асада. Росія та Іран однозначно хочуть бачити його на чолі Сирії до президентських виборів 2018 року. Але проти цього виступають Туреччина і сирійська опозиція, і саме їхня позиція визначить успіх або провал переговорів у Астані. Тому не дивно, що ані делегація опозиції, ані Асада не підписали підсумкове комюніке.

Також ніхто із зовнішніх гравців не збирається виводити свої війська з території Сирії. Для Ірану це б призвело до негайного падіння режиму, а для Туреччини — це питання власної безпеки. Так, 24 січня віце-прем'єр-міністр Туреччини Нуман Куртулмуш спростував інформацію про те, що місто Ель-Баб незабаром може бути передане силам Башара аль-Асада після того, як звідти витіснять ІДІЛ.

Ми говорили з самого початку, що операція «Щит Євфрату» є питанням національної безпеки Туреччини, зазначив Куртулмуш, додавши, що операція спрямована на усунення терористичної загрози на південному кордоні країни з Сирією. Те, що Ель-Баб буде переданий під контроль Башара Асада після його звільнення неправда.

Характерно, що самі ініціатори переговорів делегували на них осіб, які займають третьорядні становища, а у деяких випадках і зовсім якихось клерків. Так, команда спецпосланця генерального секретаря ООН по Сирії Стеффано де Містури та посол США в Казахстані Джордж Крол виступають на переговорах як спостерігачі. Російську делегацію очолює спецпредставник президента РФ з сирійського врегулювання Олександр Лаврентьєв, іранську — заступник міністра закордонних справ Хосейн Джабер Ансарі, турецьку — заступник радника МЗС Туреччини у справах Близького Сходу і Африки Седат Онал. Як глава делегації уряду Сирії виступає постійний представник САР при ООН Башар Джаафарі.

Війна у Сирії вже давно переросла у фазу, коли безперервний конфлікт неможливо вирішити шляхом мирних переговорів і компромісу. Наявне беззаконня породили сотні великих і маленьких польових командирів, яким наплювати на будь-чиї інтереси, крім своїх власних. А інтерес у них один — власне збагачення і влада, нехай навіть на невеликій території. Як показує вдалий і не дуже досвід багатьох інших країн, як то Афганістан, Сомалі, Саудівська Аравія, для досягнення миру у Сирії та об'єднання країни необхідно або фізично знищити своїх супротивників, або запропонувати їм такі переваги, які б значно покращували їхнє становище. Перше у Сирії в принципі неможливо, а друге так і не було зроблене, а без цього хоч тристоронній, хоч десятисторонній механізми спостереження апріорі будуть неефективними.

Можна сміливо говорити, що конфлікт у Сирії затягнеться ще на пару років. Мабуть, головним зрушенням у цьому процесі є те, що у вирішенні цієї проблеми взяли участь за столом переговорів безпосередньо держави регіону, які оцінюють ситуацію на відстані витягнутої руки.

Продовження переговорів заплановане на 8 лютого вже у Женеві і під егідою ООН, що автоматично змушує засумніватися у подальшому розвитку процесу врегулювання сирійського конфлікту. ООН уже неодноразово доводила, що впоратися з багатьма питаннями просто не може, а якщо компроміс і досягається, то більшою мірою саме на гуманітарному терені, але не у політичній сфері вирішення проблем.

Роман Кот, Настя Бєлова

QHA