КИЇВ (QHA) -

Питання термінології у будь-якій сфері важливе і принципове, оскільки точне визначення і вживання понять забезпечує точність у визначенні та вирішенні проблеми. Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набув чинності тиждень тому. Як мінімум це означає, що нарешті важливі речі будуть названі своїми іменами: війна — війною, зовнішньою російською агресією (а не АТО); Росія — агресором; бойовики, сепаратисти, найманці, казачки і регулярні підрозділі ЗС РФ на Донбасі — російськими окупантами; адміністративні утворення «ЛДНР» — російськими окупаційними адміністраціями тощо.

І відбутись така правильна ідентифікація має не лише у законодавчому полі, але й в інформаційному, побутовому тощо. Закон дає для цього всі підстави, однак можна припустити, що на перехід до відповідної термінології буде потрібен певний час, а, у деяких випадках, і відповідні роз’яснення.

Поки що журналісти перебувають у термінологічних роздумах: поки медіа-організації наразі не надавали жодних роз’яснень щодо того — коли і на користь чого відмовлятись від АТО і чи взагалі відмовлятись. Агентство QHA звернулось до Інституту масової інформації із проханням пояснити правильність вживання термінів щодо ситуації на сході України після набуття чинності Закону про деокупацію. В Інституті пообіцяли вивчити ситуацію і підготувати роз’яснення для журналістів, а поки порекомендували продовжувати писати так, як і раніше, адже поняття «зона АТО» та інші поняття також визначаються окремими постановами та законами.

Щодо пояснень від військових, то наразі вони зводяться до того, що поки можна вживати різні вислови паралельно, а з моменту Х будуть надані чіткі роз’яснення. Але про це трохи далі.

«Якби не формат АТО, мирні угоди ми б підписували на Говерлі…»

Формулювання, які за чотири роки війни міцно увійшли в письмовий та усний лексикон: «штаб АТО», «район проведення АТО», АТОшники (або АТОвці), «лінія АТО», «ветеран АТО». Абревіатура АТО настільки вжилась у масову свідомість, що для суспільства стала узагальненою назвою війни на сході України, і втратила асоціацію як суто «антитерористична операція».

Однак, варто пам’ятати — введені ці поняття були навесні 2014 року, в момент запровадження АТО, в момент, коли агресія Росії проти України на Донбасі носила гібридний, прихований характер, коли не були масово задіяні у конфлікті регулярні підрозділи ЗС РФ, важка військова техніка Російської Федерації, командний склад ЗС РФ. Втім, після серпня 2014 року, після фактично відкритого, хоч і не заявленого, вторгнення в Україну російських регулярних військ, після Іловайського котла, після того, як протистояння із незаконними збройними формуваннями, бандитськими угрупованнями переросло на протистояння між збройними силами, фактична ситуація змінилась і АТО на Донбасі набуло ознак протистояння зовнішній агресії. Втім, термінологія з різних причин не встигала змінюватись відповідно до змін оперативної обстановки, у тому числі, з міркувань політичної і громадсько-політичної доцільності. До певного моменту формат АТО не обмежував Україну і не заважав їй обороняти свою територію.

Після майже трьох років фактичного перетворення АТО на зовнішню агресію, ситуація змінилася. Вочевидь, якщо витісняти сепаратистські угрупованння (весна–літо 2014 року) та оборонятись від російських атак (осінь 2014 року і до тепер) можна було і у форматі АТО, то звільняти свої території, напевно, треба в іншому форматі та іншій риториці. Зокрема, активніше задіяти зовнішній військовий чинник Україна зможе лише чітко законодавчо зафіксувавши у власному правовому полі — у нас війна з Росією, війна, у якій провідну роль відіграють ЗСУ, а не спецслужби. Це полегшить і роботу наших дипломатів з пояснення конфлікту зарубіжним партнерам, і роботу зарубіжним військовим, які розумітимуть свій формат участі (або допомоги) у міждержавному збройному конфлікту (у разі АТО, тобто роботи внутрішніх спецслужб — такого розуміння годі було б очікувати).

Офіцер Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України полковник юстиції Юрій Бобров в розмові з кореспондентом QHA наголосив, що обраний навесні 2014 року формат АТО був найбільш прийнятний для України у тих умовах. І саме з безпекових міркувань — аби не спровокувати відкрите вторгнення Росії — не оголошувався воєнний стан в ОРДЛО.

— Якби політичне керівництво держави ухвалило якесь інше рішення, то чесно скажу, невідомо, де б ми підписували мирну угоду, напевне, на Говерлі. Оскільки у разі оголошення війни Україною чи введення воєнного стану, Російська Федерація на той момент вже була готова і Путін мав дозвіл Ради Федерації до застосування військ в Україні. І повірте, якби ми оголосили воєнний стан на окремих територіях Донецької і Луганської областей, то почалась би відкрита збройна агресія Російської Федерації. Україна і Збройні сили України на той час не були готові до цього. Через те було обрано формат цієї операції, яка проводиться з 2014 року до тепер — АТО, яка включала у себе і військовий компонент.


Офіцер Управління правового забезпечення ГШ ЗСУ, полковник юстиції Юрій Бобров (фото ГШ)

Разом з тим, представник МО зауважив, що, справді, за понад три роки ситуація у зоні конфліту, ситуація в Україні щодо забезпечення армії, зовнішньополітична обстановка змінились. Зараз від ЗСУ очікують виконання нових завдань — звільнення окупованих територій, задля яких необхідна як зміна формату проведення операції, створення нових керівних органів, так і, у тому числі, зміна риторики. Саме ці актуальні питання має вирішити реалізація Закону про деокупацію.

— Мета ухвалення цього закону — вирішити питання звільнення окупованих територій. Формат АТО від березня 2014 року був єдино правильним форматом. Зараз військовий компонент буде виведений цим законом про деокупацію Донбасу окремо і буде вирішувати свої питання, які визначені для ЗСУ Конституцією України, законом про оборону, законом про ЗСУ. Перше — це відсіч збройній агресії іноземної держави, друге — забезпечення державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Однак, АТО навряд чи закінчиться найближчим часом. Юрій Бобров пояснив, що на Донбасі проводитиметься одночасно дві операції. Закон про деокупацію Донбасу передбачає, що одночасно з проведенням АТО, буде проводитись військова операція з відсічі збройної агресії РФ та звільнення тимчасово окупованих територій.

— Операція Об’єднаних Сил розпочнеться з виданням відповідного Указу Президента України — Верховного Головнокомандувача. Військова операція буде проводитися поряд з АТО, але вона ніякого стосунку до АТО немає. Це новий вид операції — операція зі звільнення окупованих територій та відсічі російської агресії. Думаю, що Антитерористична операція продовжиться, оскільки у цих операцій зовсім різні цілі. Ці дві операції не виключають, а навпаки, доповнюють одна одну.

Полковник також додав, що питання, які пов’язані зі звільненням окупованих територій, будуть вирішувати військові (а не спецслужби), командувач Об’єднаних сил та Об’єднаний оперативний штаб — нові структури, створення яких передбачається Законом про основи державної політики щодо окупованого Донбасу.

А от стосовно припинення чи завершення АТО буде ухвалюватись окреме рішення керівником АТЦ з погодженням із головою СБУ і про це буде негайно повідомлено президента України відповідно до вимог ст. 11 Закону про боротьбу з тероризмом.

Війна "в законі": нові реалії вимагають нової термінології

Україна має перейти і в практичній військовій роботі, і у риториці, до нових реалій — риторика повинна нарешті відобразити реальний стан речей, назвати все і всіх своїми іменами. І саме на це спрямований Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Співавтор закону, юрист-міжнародник, суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії Володимир Василенко зазначав, що в законі узагальнені і системно викладені важливі елементи правової позиції України в питанні відсічі збройної агресії РФ та подоланні її наслідків, які підкреслюють, що ситуація на Донбасі є зовнішньою збройною агресією з боку РФ, у тому числі в частині визначень і термінології. 

— Закон встановлює, що до складу ЗС РФ входять як регулярні збройні формування Росії, так і нерегулярні збройні формування, тобто ті незаконні збройні формування, які були створені в Донецьку і Луганську. Там їх називають по-різному — бойовики, сепаратисти тощо, але насправді це збройні формування, які були створені, які фінансуються, які озброюються, які контролюються, які перебувають під командуванням російських військових і вони використовуються Росією у війні проти України.

Закон вводить нові терміни щодо конфлікту на Донбасі. Вводиться поняття «Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ», який координуватиме проведення операції (нагадаємо, координацією АТО займався Антитерористичний центр СБУ), «командувач Об’єднаних Сил». Також розширюється і доповнюється формулювання «Антитерористична операція» (АТО) — на додачу вводиться формулювання «район відсічі збройної агресії Російській Федерації», яке може вживатися як окремо, так і у вислові «район відсічі збройної агресії Російській Федерації, зокрема район проведення антитерористичної операції». Окрім того, замість висловів «незаконні збройні формування», так звані «ЛНР–ДНР», та «керівники/органи управління так званих «ДНР–ЛНР» у законі вживаються формулювання «збройні формування Російської Федерації» та «окупаційна адміністрація Російської Федерації».

Наприклад, стаття 1 Закону «Про особливості політики…» звучить так: «Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль…»

Зміна термінів відбувається і в іншому дотичному законодавстві. Скажімо, згідно Закону про деокупацію Донбасу вже внесено відповідні зміни до Закону «Про військово-цивільні адміністрації»: у преамбулі і далі по тексту слова «в районі проведення антитерористичної операції» замінено словами «в районі відсічі збройній агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції». І це лише один приклад — схожі та деякі інші термінологічні зміни внесено і до інших законодавчих актів (і в тексті закону про деокупацію містяться відповідні посилання).

У законі дії, які вчиняють ЗСУ та інші силові відомства на Донбасі, описуються як «заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації». ЗСУ беруть участь у протидії «актам збройної агресії» в районі «відсічі збройної агресії Російської Федерації».

Як бачимо, термінологічних новацій в законі достатньо. Утім, поки що і сам Штаб АТО, і його речники, які щоденно подають зведення на брифінгах, і прес-центр Штабу АТО, який онлайн оновлює інформацію про подію на фронті у Facebook, працюють переважно в старих лінгвістичних рамках.

Зараз навряд чи можна стверджувати, що нинішня зона АТО називатиметься майже революційною абревіатурою РВЗА РФ (район відсічі збройної агресії Російської Федерації), а замість «операція АТО» вживатиметься абревіатура ВСЗА (відсіч і стримування збройної агресії). Наразі і в самих військових відомствах продовжується термінологічна «обкатка». Приміром, днями міністр оборони України Степан Полторак під час зустрічі з міністром оборони Королівства Швеція Петером Хультквістом назвав той процес, який відбуватиметься на Донбасі, «Операція об’єднаних сил».

— В Україні ухвалений «Закон про реінтеграцію Донбасу», який має сприяти найшвидшому поверненню наших територій до складу України. Цим законом значно підвищуються функції, задачі, роль, права та можливості Збройних Сил України в рамках Антитерористичної операції, яка переформатовується в Операцію об’єднаних сил.

В розмові з агентством QHA, речник Міноборони з питань АТО полковник Дмитро Гуцуляк, який щоденно проводить в Українському кризовому медіа-центрі брифінги про ситуацію на Донбасі, підтвердив, що у зв’язку із набуттям чинності закону про деокупацію, термінологія безумовно буде мінятися, і навіть назвав орієнтовний час — у квітні.

— Термінологія буде змінена обов’язково. Ви знаєте, що президент дав доручення міністру оборони та начальнику Генерального штабу до 1 квітня внести пропозиції щодо зміни формату АТО, і протягом двох тижнів від моменту, коли вони збиралися у президента, подати йому кандидатури на посаду командувача Об’єднаним оперативним штабом. Коли усе відбудеться офіційно, буде офіційна назва інакша, і ми одразу змінимо термінологію. Але поки що ми називаємо АТО — Антитерористична операція.

За словами Гуцуляка, відповідних змін зазнають і назви на кшталт «прес-центр Штабу АТО», і назви непідконтрольних уряду територій, і назви терористичних організацій, і власне назва зони конфлікту. Паралельно з організаційними переформатуваннями відбувається і обговорення відповідних назв та скорочень, які будуть використовуватись. Разом з тим він додав, що формулювання «російські окупаційні війська» й так давно використовуються у щоденних зведеннях.

Офіцер Управління правового забезпечення ГШ ЗСУ Юрій Бобров більш детально роз’яснив QHA наявну ситуацію з термінологічною імплементацією Закону про деокупацію Донбасу. За його словами, нова термінологія вже може частково використовуватися (і вона використовується) з 24 лютого — моменту набуття чинності Закону. Приміром, називати бойовиків ЛДНР «російськими окупаційними військами» вже цілком доцільно і виправдано. А от щодо назви операції чи зони конфлікту ситуація проясниться після підписання указу президента про початок військової операції та затвердження начальником Генштабу Положення про Об’єднаний оперативний штаб.

Водночас, він зазначив, що навряд чи варто давати чіткі часові орієнтири щодо указу про початок Операції об’єднаних сил, оскільки такий указ може бути виданий у будь-який момент.

— Поки що ми говоримо по-старому «зона АТО». А після того, як президент України, Верховний Головнокомандувач підпише Указ про початок військової операції Об’єднаних сил — з того часу доцільно буде говорити «операція ЗСУ зі звільнення тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та відсіч збройної агресії Російської Федерації». Назва «російські окупаційні війська» вже використовується — її можна використовувати з 24 лютого — з моменту набуття чинності Закону про основи державної політики щодо Донбасу. Тобто, вже можна вживати термін «російські окупаційні війська» замість «незаконні збройні формування».

На уточнююче запитання чи продумана вже абревіатура для назви операції з деокупації та для «району відсічі збройної агресії РФ», Юрій Бобров відповів, що поки абревіатура не придумана. У Положенні про Об’єднаний оперативний штаб будуть визначені завдання і повноваження командувача Об’єднаних сил, а також визначені й інші поняття, пов’язані з проведенням цієї операції. Зараз це положення проходить узгодження структурними підрозділами Генерального штабу ЗСУ, Міністерством оборони. Працюють 8 робочих груп у своїх напрямках, і от коли це положення буде затверджене, можна буде говорити про якусь абревіатуру щодо назви операції та зони конфлікту.

Тож певний час терміни, запроваджені новим законом вживатимуться паралельно із тими, що стали загальновживаними за ці роки відповідно до попередньої нормативної бази.

Чи назвуть бойовиків-сепаратистів «російськими окупантами» у звітах СММ ОБСЄ?

Цікавим було довідатись також про те, яким чином відреагують на набуття чинності нового закону міжнародні організації, що безпосередньо працюють у зоні конфлікту, і чи зміниться їхня риторика в публічних виступах чи документах.

Скажімо, вже четвертий рік найбільш активно і системно у зоні конфлікту працює Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні. Щоденні звіти про ситуацію на Донбасі, які вони поширюють як для потреб ОБСЄ, так і для широкого загалу, досить виважені у питанні термінології. У цих звітах, до речі, формулювання «АТО» в різних його варіаціях не набуло поширення. Так, там можна зустріти словосполучення «зона конфлікту на Донбасі», «лінія зіткнення», «лінія розмежування»; бойовики називаються «збройні формування», «озброєні особи у формі» (інколи з обмовкою «невідомі», або із вказуванням їхньої приналежності відповідно до шевронів на формі чи їхніх власних заяв), «члени так званих(!) «ДНР–ЛНР»; також вживаються поняття «територія Донецької/Луганської областей, підконтрольна так званим «ДНР–ЛНР» тощо.

В цілому СММ ОБСЄ дуже принципово і навіть буквоїдськи ставиться до риторики стосовно конфлікту, аби нічим не зашкодити українському суверенітету. Скажімо, ніколи у звітах або релізах ви не побачите формулювання «в ДНР, в ЛНР», якщо йдеться про географічно-адміністративно-територіальну характеристику. Приміром, у звіті СММ ніколи не буде написано «перший заступник глави СММ Александр Хуг поїхав в ДНР або в ЛНР», або «в ДНР відбулось те-то і те-то» — СММ вживає вираз «Хуг поїхав на непідконтрольну уряду територію Донецької/Луганської областей»; «на території Донецької області, підконтрольній так званій «ДНР», відбулось те-то і те-то». І хоча слова «так звані» перед абревіатурами «ДНР–ЛНР» дуже дратують бойовиків та їхніх прихильників, але навіть на брифінгах і зустрічах в окупованому Донецьку чи Луганську від представників СММ продовжують звучати саме такі формулювання.

СММ принципово визначає окуповані проросійськими бойовиками райони як територію України в її міжнародно визнаних кордонах (але тимчасово непідконтрольну легітимному уряду), і не надає терористичним угрупованням ЛДНР адміністративно-територіальної суб’єктності, навіть у риториці не допускаючи існування якихось «республік» на українській території. Можливо занадто обтяжливі формулювання, по суті своїй відображують українську державницьку позицію, засвідчують повагу до суверенітету і територіальної цілісності, і не залишають нікому ілюзій щодо легітимності угруповань ЛДНР, які діють на українській Донеччині/Луганщині.


Танки Т-64, зафіксовані СММ ОБСЄ на території контрольованого так званою ДНР селища Козацьке (фото СММ)

 

Варто зауважити, що Росія у звітах СММ про події на Донбасі згадується не дуже часто — або коли СММ фіксує наявність суто російського озброєння (приміром, БПЛА «Орлан-10», вогнеметної системи «Буратіно», РЕБ «Житель» тощо), або коли якісь із «озброєних людей у формі», раптом щиро визнаються спостерігачам, що вони з Росії приїхали повоювати.

Водночас, набуття чинності закону про деокупацію, на нашу думку, не може не позначитися на риториці СММ і на деяких принципах її роботи, адже відтепер Росія в українському законодавстві визнається стороною конфлікту на Донбасі, називається окупантом та агресором, а збройний конфлікт визначається, як міжнародний та як зовнішня збройна агресія.

Агентство QHA звернулось до Місії із декількома запитаннями і ми наводимо як запитання, так і повні відповіді, отримані на них у прес-службі СММ ОСБЄ. Найголовніша суть відповідей зводиться до того, що як тільки в Місії побачать зміни, зумовлені впровадженням нового закону, то це негайно знайде відображення у її роботі.

QHA: Яким саме чином набуття чинності закону про деокупацію вплине на роботу СММ, скажімо, в плані термінології у їхніх звітах? Скажімо, зараз ви вживаєте терміни «озброєні члени так званої «ДНР/ЛНР», територія, підконтрольна «ДНР/ЛНР». У законі щодо деокупації Донбасу вводяться терміни «окупаційні Збройні Сили Російської Федерації», «окупаційні адміністрації Російської Федерації». Відповідно — чи зміниться термінологія у ваших звітах і як саме?

СММ ОБСЄ: СММ звітує про факти, і цей підхід відображено у термінології, яку ми використовуємо. СММ не займається домислами і звітує лише про те, що спостерігачі особисто чують, бачать та верифікують. Давати оцінку чи робити висновки — це завдання інших. Якщо/коли ми бачимо озброєних осіб у формі з характерними знаками розрізнення, ми повідомляємо про них у звітах.

Ми бачили осіб, на одязі яких були знаки розрізнення Російської Федерації. Ми спілкувалися з утримуваними особами, які повідомляли нам, що вони є військовослужбовцями регулярних військ Російської Федерації. Уся ця інформація задокументована в наших звітах, які доступні широкому загалу трьома мовами на сайті ОБСЄ.

QHA: Чи зміниться якось підхід щодо моніторингу конфлікту (мається на увазі — чи відрізняється для СММ підхід до моніторингу конфлікту, який вважається внутрішнім (антитерористична операція), і конфлікту, який є міждержавним (зовнішня збройна агресія)?

СММ ОБСЄ: СММ було направлено до України у березні 2014 року на запрошення уряду України та на підставі консенсусного рішення усіх 57 держав-учасниць ОБСЄ. Завдання Місії чітко визначені у Постанові Постійної ради ОБСЄ №1117. З моменту ухвалення мандат залишається незмінним. Для внесення будь-яких змін до мандату Місії потрібно, щоб усі 57 держав-учасниць ОБСЄ ухвалили відповідне одностайне рішення. СММ буде продовжувати виконувати свій мандат, здійснюючи моніторинг та звітуючи про безпекову ситуацію, а також про ситуацію з дотриманням прав людини.

Звісно, ми знаємо про цей закон. Якщо і коли наші спостерігачі помітять наслідки ухвалення цього закону, їхні спостереження будуть відображені у наших щоденних звітах, доступних широкому загалу, зокрема стосовно можливих наслідків для ситуації з безпекою та впливу на цивільне населення.

QHA: Визнання Росії стороною конфлікту в українському законодавстві мало б тягнути за собою виключення зі спостерігачів СММ ОБСЄ громадян Росії (оскільки за нормами ОБСЄ, сторона конфлікту не може бути спостерігачем). Чи розглядаєте ви таку можливість?

СММ ОБСЄ: Наразі до складу Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні входять 734 міжнародних спостерігача з більш ніж 40 країн. Відповідно до правил ОБСЄ, усі держави-учасниці за винятком приймаючої країни мають право направляти кваліфікованих кандидатів на посаду спостерігача. Після призначення на посаду, усі співробітники ОБСЄ зобов’язані підписати Кодекс поведінки ОБСЄ. Згідно з цим Кодексом, усі співробітники ОБСЄ мають поводитися на найвищому особистому та професійному рівні. СММ, як неупереджена моніторингова місія, яка звітує про ситуацію, більше за всіх зацікавлена у тому, щоб спостерігачі дотримувалися цього Кодексу поведінки, який передбачає, зокрема, неупередженість та об’єктивність поведінки співробітника.

Під час роботи в Місії, усі спостерігачі представляють ОБСЄ, а не свої відповідні країни, вони також не мають права працювати за сумісництвом. Більшість з них у минулому були військовими, працювали у поліції чи сфері захисту прав людини та мають досвід роботи у схожих місіях. Саме набутий досвід та навички стають їм у пригоді для виконання своїх обов’язків на професійному рівні.

* * *

Як бачимо, на дражливі запитання щодо наявності громадян країни-окупанта у патрулях Місії СММ системно надає ідеалістичні відповіді про відданість своїх співробітників ідеї міжнародного незалежного спостереження. І навіть законодавче визнання Україною Росії агресором, на думку Місії, на цей момент не тягне за собою виключення росіян зі складу місії в Україні (а їх тут зараз 40 осіб). Водночас, СММ чітко зазначає — побачимо росіян на Донбасі — так і напишемо.

Щодо загальної зміни термінології, можна припустити, що СММ поки що сама перебуває у лінгвістичних роздумах і не має чіткої установки. І поки що у звітах й надалі фігурують «члени так званих ДНР/ЛНР». Ймовірно, деякі питання щодо змін у риториці будуть обговорюватися у квітні на Постійній раді ОБСЄ у Відні, де має відбутись продовження мандату СММ на роботу в Україні. До речі, це засідання, скорше за все, проводитиметься вже після того, як в самій Україні переформатують АТО на щось інше і остаточно визначаться із термінами. Ймовірно, що чутливі і законослухняні європейці оперативно відреагують на новації, і у звітах СММ фігуруватиме та термінологія, яка відповідатиме оновленому українському законодавству. До речі, СММ взято лише як приклад, адже в Україні дотично до конфлікту працюють й інші міжнародні організації.

Окрім того, зміни риторики і термінів щодо конфлікту на Донбасі (російсько-української війни) Україна воліє очікувати і від таких міжнародних інституцій, як ООН, вкупі із Радбезом, ПАРЄ, ОБСЄ в цілому та інших. Багато хто з партнерів України — лідерів держав, очільників та членів міжнародних інституцій — відверто і прямо називають події на Донбасі «російською збройною агресією». Причому, від самого її початку. Водночас, дехто з керівників інших держав та міжнародних органів і досі продовжує вживати сором’язливо-дипломатичне формулювання «конфлікт в Україні та навколо неї», яким камуфлюється російська окупація частини української території.

Чи будуть готові такі дипломати сприйняти жорстку антиросійську риторику, відтепер на законодавчому рівні запроваджену в Україні?

Полковник юстиції Юрій Бобров зауважує, що зараз ситуація геть інакша, ніж у 2014 році, коли Росія провела велику пропагандистську кампанію, змалювавши події на Донбасі, як начебто внутрішній конфлікт в Україні, громадянську війну, а не збройну агресію РФ. Тоді багато хто з різних міркувань сприйняв брехливу пропаганду за правду. Наразі світ пересвідчився у тому, що саме РФ є реальним винуватцем конфлікту на Донбасі, що саме Росія зброєю, фінансами, військовими підживлює і за потреби активізує збройне протистояння. Свідченням того, що російська пропаганда провалилась, на думку Юрія Боброва, є дії іноземних партнерів, які почали ухвалювати рішення про надання Україні зброї та поставляти її — і для них питання термінології не є суперечливим.

— Ви знаєте, я думаю, наші іноземні партнери вже готові до переходу на нову термінологію, оскільки Україні почали поставляти зброю, зокрема США, відповідні рішення ухвалені й урядами інших держав. На сьогодні вся іноземна спільнота переконалась, що це саме збройна агресія РФ. Через те дії іноземних партнерів ведуться у відповідному плані.

Як бачимо, питання термінології стосовно конфлікту на Донбасі, російсько-української війни, має принципове значення з багатьох причин, недарма російська пропаганда так просуває свої пропагандистські штампи щодо подій в Україні. І недарма потоками гнівної риторики зустріла Росія набуття чинності Закону про деокупацію Донбасу. Адже цей закон визначає правдиву ситуацію щодо злочинної причетності самої Росії до війни на українському сході. І правдива риторика запроваджується не лише для українців — виходити з вимог цього закону будуть змушені й іноземні партнери та інституції. «Слово — зброя» — права була Леся Українка. Щоправда, цікаво подивитися, як будуть промовляти слова «російська агресія на Донбасі» представники окремих політичних сил в Україні, які називають себе опозиційними. Тих сил, які по-максимуму намагалися заблокувати цей Закон, захищаючи проросійську термінологічну експансію.

Підготувала Тетяна Іваневич

QHA