КИЇВ (QHA) -

Катастрофічна ситуація із дотриманням прав людини в Росії, схоже, почала всерйоз турбувати європейську спільноту. Посилення репресій проти реальної внутрішньої опозиції, наступ на свободу слова, ув’язнення журналістів, тортури і катування у місцях позбавлення волі, утиски незгодних із «генеральною лінією партії та уряду» — це реалії російського сьогодення. І на додачу до цього — системні репресії аж до ув’язнення за надуманими обвинуваченнями щодо громадян тих країн, чиї території Росія окупувала останнім часом. В першу чергу Грузії та України.

Рівень порушень прав людини в РФ настільки зріс, що з європейських країн все активніше лунають заклики до російської влади згадати про загальнолюдські цінності і необхідність дотримання базових прав. Втім, ця ж європейська спільнота свідома того, що до таких закликів навряд чи дослухається «остання імперія у Європі». Країна, де постійно удосконалюється авторитарно-репресивна система щодо власного населення, і де тероризм (хоч і за замовчанням) виведений ледь не в ранг державної зовнішньої політики (свідченням такого «державного тероризму» на експорт є російсько-терористичні війська на українському Донбасі та захоплений терористичними методами Крим).

Масовість порушень прав людини в Росії, їхня різноплановість, складність збирання і систематизації інформації — як через протидію влади, так і через об’єктивні обставини, зокрема, величезні території, заплутану бюрократію — всі ці фактори спонукають до пошуку ефективніших механізмів моніторингу. Тим більше, що найближчим часом нема надії на те, що в Росії правляча верхівка змінить на краще свою політику в галузі прав людини.

Досвід моніторингу капіталістичною ФРН соціалістичної НДР

Нещодавно дуже цікаву пропозицію висловив колишній посол Німеччини в Росії Ернст-Йорг фон Штудніц. Він запропонував створити в рамках Ради Європи нову структуру з нагляду за дотриманням прав людини в РФ, яка б не просто «наглядала», але й збирала докази цих порушень. Фон Штудніц вважає, що в Росії достатньо фактів порушень прав людини, тобто організації буде чим зайнятися.

Прообразом організації Штудман називає «Центральне бюро зі збору даних» — структуру, що існувала в Західній Німеччині за часів Німецької Демократичної Республіки (НДР) з 1961 року по 1990-й, тобто до об'єднання Німеччини. За цей час співробітники бюро задокументували понад 42 тисячі епізодів, які трактувалися як порушення прав осіб — сюди ставилися і стрілянина по перебіжчиках, і політичне переслідування, і жорстоке поводження з ув'язненими. Після об'єднання ФРН і НДР ці документи послужили доказами на судових процесах.

Запропонована Штудніцем організація має виконувати подібну моніторингову функцію, а накопичені «докази» в майбутньому (!) планується передати Росії. До речі, російські ЗМІ вбачають в цьому те, що мова про співпрацю з російською владою на даному етапі не йде.

Колишній німецький посол в РФ вважає, що створити подібне «бюро» слід не в Німеччині, а на загальноєвропейському рівні, наприклад, при Раді Європи. Разом з тим, він визнає, що Росія зробить «все можливе у Страсбурзі, аби зашкодити цьому».

В будь-якому випадку, варто дослухатися до пропозиції людини, яка була послом в Росії досить тривалий час (з 1995 до 2002 рік), яка захопила практично все правління Бориса Єльцина і пару років правління Володимира Путіна.

Ідея такого моніторингу цікава тим, що дозволяє створити єдину структуру, яка б об’єднала в єдину базу факти порушення прав людини в Росії у різних сферах і проявах.

Український інтерес: з миру — по доказу

Україні такий системний міжнародний моніторинг порушень прав людини, і зокрема прав українців у РФ цікавий ще й з урахуванням міжнародних позовів, які наша країна подала до міжнародних судів щодо російської агресії.  

Згадаймо, наразі у Європейському суді знаходиться 5 справ щодо порушення прав людини в часи російської окупації у Криму і на Донбасі. Крім того, Україна подала позов до Міжнародного суду ООН за порушення Конвенції про запобігання всім формам расової дискримінації нацменшин у Криму.

І хоча ці позови в першу чергу стосуються порушення прав українців на окупованих Росією українських територіях, але багато подій настільки переплетені, що порушення прав українця, яке могло розпочатися в окупованому Криму, може отримати своє продовження вже на території РФ, у російських колоніях Сибіру.

З кожним роком в тому ж окупованому Росією Криму посилюються репресії як щодо кримських татар, так і щодо українців. Зокрема ці репресії виливаються у судові розборки, винесення вироків за надуманими звинуваченнями і ув’язненням на тривалі терміни. Багато хто з українських громадян, ув’язнених у Криму, після винесення вироків етапуються до колоній в Росію, де відстежувати дотримання їхніх прав дуже важко. Крім відомих кримчан Олега Сєнцова та Олександра Кольченка, яких відправили відбувати покарання відповідно до Якутії та Челябінська, вже на десятки йде лік менш відомих і взагалі невідомих громадян України, які потрапили в жорна російської судово-репресивної машини у Криму. Так, 4 серпня суд у Криму виніс вирок українському активісту Володимиру Балуху — 3 роки і 7 місяців колонії загального режиму, а також штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Справжня його «провина» — проукраїнська позиція, несприйняття анексії Криму, український прапор над власним будинком.

Після винесення вироку, правозахисники більш за все непокояться, що українця етапують до російських колоній для відбування покарання. Правозахисниця, голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник зауважує:

— На мою думку, найсерйознішою небезпекою зараз є те, що Володимир Балух може бути переведений з Криму в якісь російські колонії. Ми точно розуміємо, що він не буде приховувати свої політичні погляди і що з ним може статися через це там. Це не тільки важкі умови і тортури в російських колоніях. Це і те, що російська влада через співробітників колонії може організувати, по суті, розправу над цією людиною чисто через її переконання. По-друге, він, можливо, сидітиме з людьми, які підтримують окупацію Криму…

Через кілька днів, 10 серпня, був засуджений до 1 року і 8 місяців позбавлення волі та до штрафу майже у 4 млн руб. фігурант справи так званих «кримських диверсантів» кримський татарин Редван Сулейманов.  Над ним теж висить небезпека етапування до РФ. Адже іншого «укро-диверсанта», громадянина України Євгена Панова, захопленого торік на території Криму російськими силовиками і якого звинувачують у підготовці диверсій у Криму, на час розгляду справи етапували до Москви.

Загалом у РФ зараз утримується близько трьох десятків українських «в’язнів сумління», і можна прогнозувати, що чим далі триватиме окупація, тим більше буде ця цифра.

Варто також згадати, що вже понад рік функціонує злочинна схема, за якою в Україні українців наймають начебто на роботу кур’єрами в Росію, але насправді потім змушують перевозити наркотики. У разі відмови або спроби втекти українцю підкидають наркотики, повідомляють до російських правоохоронних органів, і ув'язнюють людину за сфабрикованим звинуваченням у зберіганні наркотиків. За оцінками правозахисників, у російських СІЗО перебувають близько 2 тисяч українців, які потрапили в тенета наркокур’єрської схеми.

В Росії також перебувають українці, які відбувають покарання за кримінальними статтями, і на них «напружені відносини двох країн» також відбиваються дуже недобре. Згадується резонансний випадок, коли у грудні 2015 року співробітники російської Білореченської колонії на смерть забили підлітка-громадянина України. 

Українські правозахисники вже називають цих людей «заручники Кремля», натякаючи на те, що Росія «колекціонує» громадян України у своїх пенітенціарних закладах з прицілом на майбутнє — коли виникне потреба поторгуватися їхніми життями за якісь свої інтереси.

Дотримання прав етнічних українців у Росії — взагалі окрема тема. В Росії, за різними, оцінками проживають 3-5 мільйонів етнічних українців, однак у місцях їхнього компактного проживання нема жодної української школи, жодної української газети. А після того, як Росія здійснили збройну агресію проти України, всі громадяни РФ з українським корінням фактично стали об’єктами для тиску — їх схиляють до співпраці російські спецслужби, на них косо дивляться.

Є ще одна група «ризику» — українські заробітчани в Росії. Хоча з початком війни їхня кількість і скоротилася, але люди продовжують їздити на заробітки. Крім того, ще є громадяни України, які втекли до РФ від війни з окупованих районів Донбасу і які для міжнародного права, і для нашої країни, лишаются нашими громадянами.

Тобто навіть такий побіжний огляд свідчить, що для міжнародних моніторників прав людини в Росії лише по «українському питанню» роботи дуже багато. Тим більше, що в України можливості моніторингу російського простору на предмет цього, м’яко кажучи, дуже обмежені, якщо не сказати нульові. Тому ідея Штудніца про створення на європейському рівні організації, яка збиратиме докази порушення прав людини у Росії, є дуже цікавою для України. Особливо якщо структура буде створена за аналогом німецького Бюро, тобто вбере в себе всю німецьку педантичність

Чи буде Україна підтримувати створення такого Бюро, агентство QHA поцікавилось у Міністерства закордонних справ України. В МЗС відповіли, що використовують і надалі використовуватимуть будь-яку можливість для відстеження ситуації з дотриманням прав українців у РФ. Тож підтримають і створення, і функціонування подібної структури.

— Україна підтримає і сприятиме утворенню структури, до мандату якої, зокрема, належало б здійснення системного моніторингу за дотриманням прав українських в’язнів у РФ та етнічних українців, що проживають на території Росії, а також документування протиправних дій РФ.

Наразі варто зазначити, що у сфері заохочення та захисту прав людини Україна співпрацює з правозахисними органами системи ООН, насамперед Радою ООН з прав людини та Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, а також Радою Європи та Організацією з безпеки та співробітництва у Європі.

Пропозиція Штудніца створити наглядовий орган за дотриманням прав людини у Росії саме на рівні Ради Європи має під собою серйозне підгрунтя, оскільки саме ця організація зокрема має право здійснювати нагляд у країнах-членах РЄ.

З самого початку діяльності Ради Європи (а вона була створена 1949 року) принцип поваги прав людини став одним із головних напрямків діяльності цієї організації. Згідно зі Статутом Ради Європи свобода особи, політична свобода і верховенство права, яким прихильні держави Європи, лежать в основі «будь-якої справжньої демократії». 

Права людини й основні свободи в рамках Ради Європи закріплюються у міжнародних договорах (конвенціях і хартіях) і додаткових протоколах до них. Найголовнішими з цих документів є Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 року (набула чинності 1953 р., на додаток до Конвенції ухвалено 11 протоколів з різних напрямків співпраці) та Європейська соціальна хартія 1961 року (набула чинності 1965 року). У даних договорах дається перелік прав, дотримання котрих має гарантуватися кожній людині, що перебуває під юрисдикцією держав-членів. Вони також встановлюють європейські процедури нагляду і гарантій за дотриманням положень даних договорів. 1997 року Україна приєдналася до Конвенції 1950 року. Рада Європи 1987 року прийняла Європейську конвенцію про попередження катувань і нелюдських або таких, що принижують людську гідність видів поводження або покарання, що набула чинності 1989 року.

Росія: нам не страшно, але ми будемо захищатись

У російських ЗМІ реакція на пропозицію Штудніца створити моніторинговий орган при РЄ була подібна до їхньої реакції на запровадження і посилення санкцій — на кшталт «налякали їжачка…», «ти хто такий?!» і «ми вам покажемо симетричну відповідь!». Тобто, реакція була досить нервовою — певно, не очікували, що з Німеччини надійде такий «нєжданчик». Ідею навіть розцінили як втручання у внутрішні справи Росії.

Реакція цілком прогнозована: російські ЗМІ відверто визнають, що «…різні західні офіційні відомства та неурядові організації публікують доповіді про права людини, в яких за весь час їхнього існування про нашу країну не було сказано жодного доброго слова». Але зазвичай звинувачують не власну владу за тоталітарні прояви, а власних та іноземних правозахисників — за те, що лізуть не у свої справи.

На державному рівні в Росії також добре усвідомлюють, що з дотриманням прав людини у них справи кепські, тож прогнозують подальший тиск із боку світової спільноти і розуміють, що надалі відбиватися і від санкцій, і від надокучливих правозахисників-моніторників ім буде дедалі важче. Тож намагаються робити кроки на випередження, аби не допустити жодних «наглядачів», які можуть побачити щось «зайве» на 1/5 частині суходолу.

Так, у червні Російська Федерація схвалила рішення про зменшення на третину свого внеску до бюджету Ради Європи. Як повідомив спікер Держдуми РФ В'ячеслав Володін:

— Фінансування протягом року йде по етапах, і третина, що залишилася на кінець року, не перераховується і все — це майже 11 млн євро.

Росія мотивує це тим, що «заблокована» сума мала спрямовуватися на фінансування Парламентської асамблеї Ради Європи, з якої Росію виключили за агресію проти України.

Також у червні Рада Федерації РФ створила спеціальну комісію з боротьби із втручанням у внутрішні справи Росії. Комісія буде моніторити «ворожу активність іноземних держав та міжнародних організацій», а також займеться аналізом російського та міжнародного законодавства з метою запобігання втручання в російські справи. Співрозмовники російського «Комерсанта» відзначали, що створення комісії пов'язане також із наближенням президентських виборів. На тлі цього відбувається «різке посилення зовнішньої активності» за допомогою використання неурядових організацій, а також «лояльних Заходу» ЗМІ. Вони, як вважають у Раді Федерації, нагнітають протестні настрої в країні. 

Наразі ця комісія визначається, що саме варто розуміти під «іноземним втручанням» у російські справи. Можна припустити, що під це визначення потраплять і будь-які зовнішні спроби посилити моніторинг щодо дотримання прав людини у РФ.

Перший крок до створення «трибуналу по Росії»?

Підсумувати все написане вище хочеться однією аналогією. Нещодавно хтось із експертів зауважив, що жорсткістю й об’єктами удару останні американські санкції спрямовані конкретно на повалення тоталітарного путінського режиму в Росії. Так-так, саме ті, які б’ють по російсько-європейським газонафтовим проектам, і ті, що безпосередньо завдадуть удару по фінансам особисто Путіна. Якщо розмірковувати про ідею Штудніца в цьому ж напрямку, то створення при Раді Європи «наглядача за Росією» може бути першим кроком до створення міжнародного трибуналу для суду над представниками того ж режиму. В будь-якому випадку, збирання системної доказової бази  — важливий елемент тиску на Росію. Плюс до цього, це полегшить Україні завдання щодо надання доказів у міжнародних судах проти РФ. Як кажуть росіяни: «Мелочь, а приятно».

Європа нарешті зрозуміла, що сучасний російський імперський тоталітаризм несе загрозу не лише її власним громадянам, її країнам-сусідам, але й усій Європі. Агресія Росії проти України підірвала всю систему європейської безпеки — це визнають лідери європейських країни, це починають розуміти і пересічні європейці. Маємо констатувати, що поступово відбувається перехід від усвідомлення небезпеки до конкретних кроків з її нейтралізації та усунення. І попри всі намагання Росії, зашморг європейських санкцій не лише не послаблюється, а продовжує затягуватись. Хочеться сподіватися, що неповоротка бюрократична європейська машина «крутитиметься» трохи швидше, і Росія вже не зможе вставляти палиці в її колеса. Певні позитивні приклади швидкої реакції Європи на вибрики Росії вже є: блискавично введені додаткові санкції за оборудку Росії з турбінами Siemens, які вона, всупереч наявним санкціям, доправила до анексованого Криму.

Тетяна Іваневич

QHA