КИЇВ (QHA) -

Одиночні пікети у Криму свідчать — стратегія ненасильницького опору кримських татар ефективна в умовах репресій російських спецслужб.

У квітні 2016 року у Києві Міністерство інформполітики презентувало настанову з ненасильницького опору окупації. У ній був акумульований досвід спротиву у різних державах у різні часи. Серед прикладів успішної боротьби без кровопролиття поруч із послідовниками Махатми Ганді та Мартіна Лютера Кінга — активісти кримськотатарського руху за повернення на батьківщину.

Відтоді як кримські татари повернулися з депортації, наймасовішою та найефективнішою стала акція, що стартувала у жовтні 2014 року на півдні Херсонської області. Тоді активісти вирішили зупинити торгівлю материкової України з окупованих півостровом. Учасники фактично взяли на себе роботу прикордонників і митників. І хоча в окремих випадках їм доводилося використовувати фізичну силу, в цілому блокада цілком відповідала стратегії ненасильницького опору Меджлісу. Незважаючи на запеклий опір олігархічного лобі, тоді вдалося домогтися припинення поставок не тільки товарів, але й електроенергії — в Криму продовжували працювати підприємства українських мільярдерів. Уряд у Києві був змушений реагувати на громадську ініціативу переселенців і заборонив торгівлю з окупантами. Багато спостерігачів і учасників блокади вважають невдачею нереалізовану ідею створення кримськотатарського батальйону імені Номана Челебіджихана. Кістяк майбутнього підрозділу сформувався саме в період блокування адмінмежі з півостровом. Формуванню батальйону противився український генералітет. Послалися на те, що створення підрозділів за національною і релігійною ознакою не передбачене українським законодавством. Так, волею обставин, кримськотатарський рух залишилося в рамках ненасильницького опору.

Світова практика мирної боротьби свідчить — її успіх значною мірою визначається кількістю учасників. В Індії під час боротьби за незалежність під керівництвом Ганді виступали мільйони його прихильників. Мільйони противників політики расової сегрегації в США зібрав і очолив Мартін Лютер Кінг. Обидва лідери загинули від куль убивць, але їхні ідеї були реалізовані. Кримських татар менше 400 тисяч. Чи достатньо їх для перемоги у боротьбі за звільнення Криму, за право самостійно вирішувати, як жити далі? Рух найбільшого корінного народу півострова у своїй основі справедливий — бажання жити за своїми законами на своїй землі у адекватної людини викликає розуміння і співчуття. А ненасильницький характер виключає жертви серед окупантів, які могли б відштовхнути когось із прихильників справедливості. Друзі у кримських татар, які підтримували їхню боротьбу за право на батьківщину, були і в радянський період, і пізніше. Кількість прихильників зростатиме у міру поширення інформації про реальний стан справ у окупованому Криму. Це непросто, адже окупована територія залишається «сірою зоною», де не можуть постійно працювати міжнародні правозахисні організації. Це сьогодні — місія лідерів Меджлісу, активістів, які виїздять за межі Криму та України.

Тим часом ненасильницький опір дає перші відчутні результати: учасникам одиночних пікетів ФСБ і поліція поки змогли протиставити тільки штрафи та «роз'яснювальні бесіди». Відставка колаборанта Смирнова — ще одне підтвердження ефективності протестів. Їхній ненасильницький характер не дозволяє російським силовикам втихомирювати непокірний народ за допомогою методів, випробуваних в Чечні і Дагестані проти озброєного мусульманського підпілля. Кримським татарам їхня релігія дає можливість вибирати — відповідати насильством на утиски чи ні. Поки практика боротьби у Криму і за його межами підтверджує правильність вибору на користь ненасильницького опору.

Анвар Деркач, спеціально для QHA

QHA