КИЇВ (QHA) -

Надання Америкою летальної оборонної зброї Україні останнім часом набуло реальних обрисів. Спочатку спецпредставник Держдепу США по Україні Курт Волкер, після візиту до лінії фронту на Донбасі, заявив про доцільність такого кроку вже найближчим часом. А цього тижня в західних ЗМІ повідомили, що Пентагон та Державний Департамент США вже розробили план надання Україні летальної оборонної зброї, і очікують на схвалення Білого Дому. Інтригу тримає позиція американського президента Дональда Трампа, яка наразі ще не озвучувалась.

Загадкову невизначеність демонструє поки Державний департамент США. Спікер Держдепу Хізер Наурет озвучила позицію, в якій «зброєоптимісти» почули обнадійливі нотки, а песимісти — прямо протилежне.

Те, що ми хочемо покращити відносини із Росією, де це можливо, адже вона ядерна супердержава, не означає, що ми закриватимемо очі на її погані дії в Україні. Ми ще не надавали Україні оборонної зброї, але й не виключили можливість зробити це. Цей варіант залишається на столі, але більше розповісти я не можу, повідомила Наурет.

Зважаючи, що Дональд Трам збирається у свою першу тривалу відпустку — аж на два тижні, можна припустити, що знакові рішення він відкладе на осінь.

Тож більшість обговорень і надалі вестиметься у площині «нададуть — не нададуть» і якщо нададуть, то про які саме види озброєнь може йтися (нагадаю, що Україна очікує в першу чергу протитанкові та протиповітряні системи).

Водночас не менш цікавим є мотив, яким керуватимуться, чи вже керуються США, при остаточному схваленні цього рішення. І ці мотиви можуть бути різні за ступенем своєї очевидності. Не думаю, що нова адміністрація США раптом відчула напад гострого сорому за недолугий Будапештський меморандум і вирішили хоч таким чином, на четвертому році «гарячої війни», допомогти Україні відновити свій суверенітет. Навряд чи основним мотивом є і бажання США демонстративно дати по носі Росії, показавши, хто в цьому світі супер-держава, яка впливає і на світову, і на європейську політику. І питання навіть не в тому, що війна — це бізнес, на якому заробляють корпорації-виробники зброї, а президент-екс-бізнесмен просто за інерцією керуватиметься бізнесовими мотивами у прийнятті державницьких рішень.

В експертному середовищі всерйоз обговорюється саме економічний мотив надання Україні зброї для самозахисту в обмін на сприяння і преференції для майбутнього входження американських корпорацій в українську економіку. Думки про позитиви і ризики такої експансії, а також чи справді військове рішення має під собою подібне економічне підгрунтя, розходяться.

Трамп робитиме Америку великою... за сприяння України?

Аналітик групи Geostrategy Володимир Денисюк зауважив, що інформація про появу плану Держдепу та Пентагону з надання летальної зброї Україні з’явилася буквально через півдоби після того, як українська компанія «Центренерго» підписала контракт на поставку американського антрациту. Для США це подвійний позитив: продаж вугілля підтримує американську економіку, а «розморозка» питання про надання летальної зброї України дозволить заробити бали в очах прихильників жорсткої політики щодо Москви в американському бомонді.

— Як у них гарно пов'язані економіка і політика... Україну примусили купувати американський антрацит — і ось вам «вишенька на тортик» — отримаєте зброю. Трамп виконує свої обіцянки про відродження ресурсних галузей економіки — і в той же час підтримає «яструбів», які хотіли ще за Обами надати зброю, але їм не надали можливості.

Ймовірно, що говорити про чисто економічне підгрунтя контракту на поставку вугілля не варто, оскільки очевидно, що Україна не просто так погодилася закуповувати вугілля у США дорожче, ніж могла купити деінде. В даному випадку експерт акцентує на тому, що, переплативши за вугілля, Україна продемонструвала США свою схильність до співпраці, і натомість отримує своєрідний «бонус» у вигляді поставок летальної зброї.

Експерт також вважає, що антрацитова угода певним чином засвідчує зацікавленість США у подальшому глибшому входженні в українську економіку як у поставках продукції, так і у придбанні українських активів. Причому як у ті сектори, де вже працюють, американські компанії, так і у нові сфери. Зокрема бачимо зацікавленість у поглибленні співпраці в енергетичному секторі — в поставках газу із США через термінали в Європі, і в атомній енергетиці.

— Наступні кроки газ через LNG-термінали у Литві або Польщі для України, та, можливо, збільшення поставок ядерного палива від Westinghouse. Бо наші уранові копальні щось не працюють в Україні два місяці.

До речі, перехід українських АЕС на ядерне паливо Westinghouse відбувається вже порівняно давно, хоч і поступово. Але для України це зумовлене в першу чергу бажанням відірватися від монопольних поставок російських паливних збірок для українських АЕС. Проросійське лобі в українській владі багато років чинило опір цьому, але початок війни і поступовий розрив економічних відносин з агресором-Росією, природно, зумовив перехід на альтернативні джерела сировини чи комплектуючих в тих секторах, де раніше РФ була постачальником-монополістом.

Крім того, на думку експерта, США зацікавлені брати участь у розробці наших природних ресурсів. А також у входженні в підприємства, які можуть постачати сировину для вже наявних американських проектів в Україні. Скажімо, великими американським корпораціями можуть бути приватизовані Східний гірничо-збагачувальний комбінат, Смолинська та Інгульска уранові шахти. Також у американців є зацікавленість у газовидобувних підприємствах, і вони навряд чи зупиняться перед витисканням звідти деяких нинішніх власників, що вирізнились проблемною репутацією чи сумнівними досягненнями.

Разом з тим експерт зауважує, що корумпованість української системи видачі дозволів на користування надрами та загальна схильність українських чиновників до клептократії може загальмувати прихід американських (і не лише) інвесторів.

На думку Володимира Денисюка, якщо американська влада таки вирішить масово увійти в Україну зі своїми бізнесовими інтересами, українському бізнесу доведеться зіткнутися з жорсткими методами роботи заокеанських партнерів чи конкурентів.

— Трамп прийшов зробити Америку великою знову! А економічна окупація інших країн робить США великими. І зброю нададуть і навчать, бо хтось же має захищати американську власність в Україні. І ми ще побачимо що таке жорсткий американський капіталізм та ведення бізнесу, — підсумовує Володимир Денисюк.

Водночас експерт не вважає, що для найманих працівників така «економічна окупація» буде негативом. Скорше навпаки, оскільки реальний іноземний інвестор приносить з собою соціальні стандарти в багатьох випадках вищі, ніж вони є в Україні. Зокрема щодо розмірів заробітної платні.

— Не думаю що це (прихід американських власників) вплине негативно на життя пересічних працівників шахт, чи інших підприємств, бо американці соціальні стандарти витримують, платитимуть своєчасно і трохи більше.

Летальна зброя залишиться віртуальним засобом тиску на Росію

Водночас інші експерти не вважають, що США можуть називати як умову швидшого надання зброї сприяння у входженні американських корпорацій до українських економічних проектів. І зокрема продаж американського вугілля «Центренерго» є швидше кроком демонстраційної підтримки України, для якої, після конфіскації українських активів в ОРДЛО, вугільне питання набуло особливої політико-економічної гостроти у протистоянні з Росією.

Директор Центру зовнішньополітичних досліджень Сергій Пархоменко вважає, що закупівля вугілля Центренерго (по недешевій ціні) та рішення про надання зброї не мають прямого зв’язку і вирішуватимуться окремо одне від одного. Більше того, експерт зауважує, що питання надання Україні летальної зброї навряд чи буде вирішене найближчим часом і існуватиме швидше як підтримка надії українців на те що «вони не самі», а також як фактор тиску на Росію.

— Прямого зв'язку (між зброєю та закупівлею вугілля, — ред.) тут немає. Зброя  це набагато складніша тема для керівництва США, ніж вугілля. Обіцянки зброї (наразі, мусимо констатувати, це не більше ніж обіцянки)  суто політична маніпуляція, США намагаються підтримувати надію в українців, що колись Штати як надійний партнер нададуть зброю, перед якою «впаде Мордор». А вугілля це практична допомога. Це одна з демонстрацій практичної підтримки Штатами України (а те, що дорогувато, то тут, вибачте, без варіантів: або звільняйте окуповану частину Донбасу, або платіть за імпортне вугілля, або здавайтеся ворогу і купляйте вугілля в Росії, у ДНР-ЛНР чи ще у когось там). Питання зброї буде і надалі відтягуватися, воно існуватиме переважно, як «медійний фон», як фактор певного тиску на ту ж Росію.

Разом з тим експерт відзначає, що у американських компаній існує зацікавленість у активізації інвестицій в Україну, однак наразі Україна не демонструє особливого сприяння. Більше того, гальмує збільшення інвестицій і американцями, й іншими іноземцями. Іноземний інвестор фактично беззахисний перед негативними українськими реаліями ведення бізнесу.

— Монополізація в Україні це загроза для будь-якого іноземного інвестора. Зацікавленість в американців була і навіть зараз існує. Але ніякого режиму сприяння наразі немає. Поки законодавчо не буде захищено іноземного інвестора (не буде прийнято ряд законів про демонополізацію, або, наприклад, майно іноземних інвесторів не можна відібрати або арештувати рішенням українського суду, лише європейського), масового заходу на наш ринок тих же американців (і не тільки) не буде

Військово-технічне співробітництво як засіб економічної і військової захисту

Частина експертів вважають, що схилити США до активнішої військової підтримки України можна, зробивши вигідну «бізнес-пропозицію» зі співпраці не лише в економіці загалом, а саме у військово-технічному співробітництві. Однак для цього треба кардинально реформувати український оборонно-промисловий комплекс. Таким шляхом свого часу пішла Польща, яка стала учасником західних виробництв літаків чи вертольотів. Крім того, США розмістили на її території свої виробництва, і не просто розмістили, але й захистили американські інвестиції системами протиракетної оборони, зробивши Польщу фактично недоторканною для прямого військового втручання Росії.

Ще коли Трамп лише перебирав повноваження президента США, про таку можливість військово-економічної співпраці США і України в розмові з агентство QHA  розповідав директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. На його думку, Україна взагалі має відійти від статусу прохача військової допомоги і зброї і перейти до пропозицій взаємовигідної співпраці західним партнерам, зокрема США.

— Наша військова бізнес-пропозиція могла б бути розроблена в межах зокрема запрошення західних потужних компаній до приватизації певної кількості потужних українських державних оборонних підприємств. Головним здобутком України може бути саме розвиток військово-технічної співпраці у напрямку створення спільних виробництв і розвитку спільних розробок для того, щоб у нас з’явилася зброя стримування. Україна могла б багато чого не лише надолужити, а й перетворити західних партнерів на справжніх союзників. Бо коли створюватимуться технології, інвестуватимуться гроші у такі спільні виробництва, то це означатиме, що країни, компанії приходять на ринок вже з наміром бути тут довго, розвиватися, і зрозуміло, що будуть вживатися відповідні заходи для захисту своїх інвестицій.

На думку Валентина Бадрака, така взаємовигідна співпраця вивела б Україну на зовсім інші рубежі і дозволило б бути не об’єктом міжнародної політики, а суб’єктом, і вести переговори з Кремлем фактично на рівних. Тим більше Україна вже може запропонувати іноземним партнерам конкретні проекти у військово-технічній сфері. Зокрема створення високоточних сучасних ракет дальністю до 500 км, і навіть крилатих  ракет більшої дальності. Також може бути актуальним спільне створення безпілотних апаратів і авіаційних комплексів.

В підсумку, створене на українських виробницвах за допомогою іноземних (американських) інвестиції озброєння також пішло б на модернізацію ЗСУ.

Аби така військово-виробнича співпраця з США стала реальністю, Україна має запропонувати план приватизації із запрошенням західних компаній, конкретні програми військово-технічної співпраці і здійснення кроків для того, щоб правила гри були зрозумілими, були абсолютно гармонійними із західними традиціями, зазначає Валентин Бадрак.

Що у пріоритеті: економічні чи безпекові інтереси?

Війна економічними методами і сприяння у входженні в економіку як віддяка за допомогу у війні є актуальним трендом. Так само, як і захист збройними методами бізнесових інтересів. Показово: США економічними методами посилюють Україну, і водночас тими самими методами — економічними санкціями — послаблюють нашого супротивника — Росію. Скажімо, останні американські санкції, які б’ють по російсько-європейським газо- та нафтопровідним проектам, водночас дотично підтримують транзитні можливості української ГТС.

Чи справді Україна може використати свій економічний потенціал для торгу за летальну зброю, чи вірогідна економічна експансія США в українські сектори, чим вона вигідна чи невигідна Україні і самим США, чи варто поступатися економічними інтересами на користь інтересів безпеки, коли країна сама не може ефективно не просто стримувати іноземну агресію, але й остаточно відбити її ці питання наразі лишаються відкритими.

Так, важливо, щоб режим сприяння в обмін на безпеку не призвів до монополізації української економіки якимось одним іноземним інвестором. Україна і досі розгрібає наслідки монопольного економічного тиску і всепроникнення РФ в економіку України. Всім відомі сумні результати «сприяння» російським компаніям на зорі «нульових» у приватизації українських державних підприємств і монопольне утвердження РФ у деяких секторах. Скажімо, входження стратегічного російського інвестора в Запорізький алюмінієвий комбінат зрештою обернулося тим, що Україна фактично втратила виробника первинного алюмінію: через майже півтора десятка років «господарювання» ЗАлК повернуто до державної власності у стані колапсу. Так, був свого часу популярний метод скуповування на пострадянському просторі підприємств-конкурентів, аби ліквідувати їх. Так само від купівлі росіянами української нафтопереробки роками страждали споживачі бензину, який мав властивість несподівано і невмотивовано дорожчати.

Тож інстинктивне побоювання заокеанської монополізації  теж вмотивоване. Хоча маємо сигнали, що Україна стає бажаною і для китайських, і для близькосхідних, і для європейських інвесторів. Також тішить, що ті самі американські корпорації розуміють «сприяння» цивілізовано  як встановлення прозорих, рівних і зрозумілих правил гри. Тобто таких, яких Україна наразі ще не забезпечує, але, якщо дуже постарається, то…

Таким чином, для України наразі має сенс казковий підхід до співпраці «ти мені допоможи зараз, а я тобі потім стану в нагоді». І поставка зараз українським збройним силам американської летальної зброї для самозахисту цілком виправдовує майбутню вдячність, яка може бути висловлена наданням США режиму найбільшого сприяння в економічній сфері України. Тим більше, якщо очевидно  розміщені в Україні свої економічні інтереси (виробництва, інвестиції тощо) ті самі американці надалі реально захищатимуть від потенційної загрози зовнішнього втручання. А якщо захист американських інтересів в Україні дозволить забезпечити захист і самої України від тої ж агресивної Росії, то це не так уже й погано: економікою заплатити за свою безпеку. В розумних межах.

Тетяна Іваневич

QHA