КИЇВ (QHA) -

На референдумі, що відбувся 25 вересня в Іракському Курдистані, більше 90% населення проголосувало за надання автономії незалежності, вчергове підняв у міжнародному праві проблему суперечності між принципами самовизначення корінних народів і територіальної цілісності держав. Односторонній крок керівництва автономії кардинально ускладнює баланс сил на Близькому Сході і викликав негативну реакцію з боку майже всіх, за винятком хіба що Ізраїлю, впливових глобальних і регіональних гравців. На що ж розраховували курди, фактично йдучи проти всього світу?

На думку військового експерта Олексія Арестовича, ініціатива проведення референдуму спочатку заохочувалася Сполученими Штатами та іншими зацікавленими країнами, зокрема Ізраїлем або Саудівською Аравією, щоб надалі Іракський Курдистан становив вічну проблему для Ірану, Туреччини, самого Іраку і Сирії.

— Після 11 вересня (атаки на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку,  ред.) американці почали визначати, як відповісти на загрозу тероризму, вони зрозуміли, що найлегше зробити так, щоб терористи потенційні або реальні, вбивали один одного, і у них просто не було б часу дивитися на захід. Почалося це, коли вони захопили Ірак, тим самим зламавши всі запобіжники, які тримали регіон, після чого загострилися конфлікти: шиїтський, сунітський, курдсько-арабський, курдсько-іранський тощо. Але цього здалося мало, хоча принесли в жертву всю Сирію та Ірак. Зараз створюються умови для додаткової ескалації конфлікту, щоб Ірану було не до Америки і регіональних устремлінь.

У той же час директор Дипломатичної академії МЗС України і колишній посол України у Туреччині у 2008-2016 рр. Сергій Корсунський переконаний, що додатково ускладнювати ситуацію в регіоні — не в інтересах США.

На моє переконання, ще більшим позитивом для США є сильний Ірак. Я не думаю, що американці гратимуть у такі ігри. Додаткове загострення в цьому регіоні може призвести до непередбачуваних наслідків. Це не в інтересах США. Для американців кращий вихід це світ. Спокій це стабільні ціни на нафту, стабільні джерела енергоресурсів, в цих умовах американці виграють, тому що вони контролюють ринки, банки, світову фінансову систему.

Нагадаємо, 26 вересня представник Держдепартаменту США Хізер Ноуерт заявила, що референдум про незалежність курдської автономії в Іраку, який відбувся у понеділок, 25 вересня, посилить нестабільність у регіоні.

Проте, силовики у США давно готуються до незалежності іракських курдів. Ще 20 березня на сенатських слуханнях глава розвідувального управління Міноборони США Вінсент Стюарт заявив про неминучість цього процесу.

Курдська незалежність перебуває на тому етапі, коли ми повинні говорити не "якщо", а "коли" це станеться. І це ускладнить ситуацію, якщо не вдасться дійти згоди у Багдаді.

В даному випадку взаємна суперечливість посилів з боку Сполучених Штатів свідчить про відсутність консенсусу між різними політичними таборами щодо американської політики на Близькому Сході.

Важелі тиску

Проведення референдуму в Курдистані стало неприємним сюрпризом, в першу чергу для Туреччини. У промовах турецьких політиків навіть фігурують такі формулювання як "зрада Барзані" (Масуд Барзані президент Іракського Курдистану, ред.)

Побоювання турецьких політиків частково справедливі. У Туреччині вважають, що проголошення незалежності Іракського Курдистану стане прикладом для турецьких курдів.

Протягом десятиліть у Туреччині наполегливо працюють проти того, щоб якось створити передумови для сепаратистського руху курдів на південному сході, щоб частина території Туреччини не могла стати частиною Курдистану, зазначає Сергій Корсунський.

Проте, на думку експерта Центру близькосхідних і африканських досліджень ім. Моше Даяна Дженга Сагнича, військове втручання Туреччини, про яке заявив Ердоган, малоймовірне з багатьох причин, але головним чином через те, що Туреччина глибоко загрузла у Сирії. Крім того, досі не вирішена проблема з РПК (Робітничою партією Курдистану, — ред.) в південно-східній Туреччині, де чи не щодня відбуваються зіткнення. На ще одну операцію Туреччина не піде, і про це знає керівництво Іракського Курдистану.

Економічна блокада курдської автономії також буде малоефективною, оскільки закриття кордонів не може тривати занадто довго.

— Торгівля між Туреччиною і Курдистаном становить близько 8 млрд дол. США на рік, і на даний час там діють близько 1300 турецьких компаній. Дуже важко зупинити всі ці економічні зв'язки в довгостроковій перспективі. Крім того, торгівля між Туреччиною і центральним урядом в Іраку проходить через Іракський Курдистан, тому буде дуже складно підтримувати закриття кордонів, вважає Дженг Сагнич.

На думку Олексія Арестовича, навіть в тому випадку, якщо Туреччина і заблокує торгівлю, це мало допоможе, і товаропотоки просто перейдуть у тінь.

— Досвід показує, що контрабанду нафти не вдається зупинити, навіть маленька Чечня розміром з половину Київської області займалося контрабандою. Тобто нафта продаватиметься і даватиме бюджетні надходження, вважає експерт.

Не так вже й багато способів вплинути на Ербіль і у Багдада. На даний момент чисельність Пешмерга (курдського воєнізованого формування) становить близько 140 тис осіб і продовжує зростати, а до 2020 року планується довести цю цифру до 200 тис осіб.

Сили Пешмерга зведені у 12 піхотних бригад, кожна чисельністю 3-5 тис осіб. Є велика кількість окремих батальйонів, кілька батальйонів сил спеціального призначення, артилерійських дивізіонів і допоміжних підрозділів.

Арестович вважає, що військовий сценарій з боку Іраку теж нереальний, оскільки невеликі групи ополчення, якими діє Пешмерга, в умовах гірничо-пустельної місцевості і міської забудови здатні воювати нескінченно довго, крім того, курди діятимуть на власній території.

Референдум був ініційований тоді, коли іракська армія була виснажена на штурмі Мосула, в уряду немає ніяких сил для цього всього, вони і не намагаються. Щодо спроб нацькувати шиїтське ополчення або іранську армію, реальна боєздатність добре видна у Сирії. Вони можуть проводити вдалі операції, але не здобути остаточної перемоги, досвід ІДІЛ це показав.

Проте у світлі наближення загальних виборів в Іраку 2018 року, на прем'єр-міністра аль-Абаді зростає тиск. Спроби пом'якшити риторику і сісти за стіл переговорів розцінюються його противниками як ознака слабкості. Тому він змушений демонструвати жорстку позицію.

Чи не найбільше важелів впливу на уряд Іракського Курдистану є в Ірану. ІРІ дуже давно співпрацює з Патріотичним союзом Курдистану, другою за впливом політичною силою в автономії, що домінує в районі Сулеманії, який межує з Іраном. Лідери ПСК, включаючи колишнього президента Іраку Джалала Талабані, регулярно відвідують Іран і підтримують тісні зв'язки з іранським керівництвом. Крім того, в останні роки налагодилися активні контакти з третьою за впливом партією в автономії Горран.

Також, як і Туреччина, Іран має у своєму розпорядженні і економічні важелі тиску, зокрема це поставки електрики і деяких критично важливих видів озброєнь, які США не поставляють.

Проте серед керівництва Ірану є побоювання того, що ескалація напруженості з іракськими курдами небезпечна для ІРІ. На думку експертів Центру стратегічних досліджень Ірану, який безпосередньо пов'язаний з офісом Верховного лідера Ірану Алі Хаменеї, приховане сприяння США та Ізраїля проголошенню курдської незалежності має на меті втягнути Іран в іще один конфлікт, вже біля власних кордонів, і відвернути ІРІ від зусиль із встановлення сухопутного коридору до Середземного моря через Ірак і Сирію до Лівану. В такому випадку неодмінно буде введений новий пакет економічних санкцій і посилені поставки зброї курдам з боку США.

Таким чином, дуже велика ймовірність того, що найближчим часом Іран не робитиме відверто ворожих кроків на курдському напрямку.

Набагато краще для Ірану діяти через партнерів з ПСК і Горран, в умовах неминучого ослаблення ДПК, адже до останнього моменту референдум навіть не був затверджений парламентом автономії, який був заблокований ПСК і Горран, і лише за тиждень до голосування вдалося досягти згоди.

Як бачимо, у зовнішніх гравців є обмежені можливості для перешкоджання проголошення незалежності Іракського Курдистану. Але питання в тому, чи хоче саме керівництво автономії незалежності?

(Не)остаточне розлучення

Сам президент автономії Масуд Барзані, схоже, не готовий йти на остаточний розрив із Багдадом. В інтерв'ю The Guardian, опублікованому буквально за два дні до голосування, він сказав, що референдум "це, певною мірою, кінець, але не кінець кінців", і після нього почнуться переговори з Багдадом і сусідами по регіону.

Багдаду слід здійснити зрушення у розробці концепції того, як ми можемо вести переговори, будучи добрими сусідами і в рамках певного графіка, заявив Барзані.

На думку Сергія Корсунського, головною метою уряду автономії була незалежність, а прагнення зміцнити свої позиції, щоб змінити схему розподілу доходів від експорту нафти.

— Я думаю, що цей референдум покликаний зміцнити позицію уряду Іракського Курдистану. Вони показують Багдаду, що у них єдиний народ, 90 з гаком відсотків підтримали незалежність. Я проводжу паралелі з референдумом про незалежність України від Радянського Союзу. Теж понад 90% підтримали це, що дало силу і легітимність центральному уряду, щоб продовжувати ці кроки.

Одним із ключових завдань у такій ситуації для керівництва автономії буде збереження конструктивних відносин із сусідами. Для цього потрібно переконати Іран і Туреччину в тому, що посилення курдів Іраку має на меті лише покращення їхніх позицій на внутрішньоіракському треку, і не спричинить додаткової підтримки їхніх іранських, турецьких та сирійських побратимів.

У середині вересня в Ербілі були з неофіційними візитами глава Національної розвідувальної організації Туреччини Хакан Фідан та командир іранського спецпідрозділу "Кудс" Касем Сулеймані. Ймовірно, прибуття таких важливих гостей до столиці автономії напередодні референдуму мало на меті переконатися у неворожих намірах іракських курдів.

Роман Кот

QHA