КИЇВ (QHA) -

На нещодавній зустрічі новообраного президента Франції Еммануеля Макрона і Володимира Путіна, крім ситуації на Донбасі, до якої закономірно була прикута увага більшості вітчизняних ЗМІ, обговорювалися також і конфлікти на Близькому Сході, зокрема сирійський конфлікт.

Що ж нового може принести у близькосхідний тераріум президент однієї з найвпливовіших країн ЄС, яка до того ж має давні та міцні зв'язки з більшістю регіональних еліт? Проаналізуємо ситуацію.

Перш за все, акцентуємо увагу на особистих якостях Еммануеля Макрона. Адже на відміну від, скажімо, країн Центрально-Східної Європи або ж головного партнера-суперника Франції по ЄС Німеччини, у п'ятій республіці президент посідає центральне місце у проведенні оборонної та зовнішньої політики. Він також є главою збройних сил і ключовим власником ядерної зброї. Саме тому особистість восьмого президента матиме вирішальний вплив на політичні і дипломатичні, так само як і військові, кроки Парижу протягом п'яти найближчих років.

У цьому контексті зазначимо, що у Макрона мало досвіду у зовнішній політиці. Більшість французьких політиків перед тим, як обійняти ключові посади у державі, отримують великий, іноді довжиною в десятиліття, досвід державного управління. Нинішній президент, навпаки, досить молодий і у свої 39 років майже не брав участі в розробці державної політики. Він ніколи не обіймав виборної посади. Нагадаємо, що політична кар'єра Еммануеля Макрона почалася всього лише близько п'яти років тому, коли він став радником президента Олланда, а вищі державні посади обіймав і того менше — неповних два роки, з 2014-го по 2016-й, був главою міністерства економіки.

Почасти тому Макрон призначив на посаду міністра закордонних справ людину значно досвідченішу в міжнародних справах, а також, що важливо, з міцними зв'язками на Близькому Сході.

З 17 травня офіс на Ке д'Орсе очолив один з ветеранів французької політики Жан-Ів ле-Дріан. Він обіймав пост міністра оборони при декількох урядах, включаючи останній. Ле-Дріана можна вважати представником «яструбів», адже він спочатку виступав за рішучу і активну участь Франції в очолюваній США коаліції проти «Ісламської держави». За свою довгу політичну кар'єру ле-Дріан налагодив добрі відносини з лідерами багатьох країн Близького Сходу, Африки — Єгипту, Марокко і країн Перської затоки, але особливо близьким він був з королем Йорданії Абдаллою II.

Ле Дріан вважається головною рушійною силою контртерористичних операцій Франції у Західній Африці та на Близькому Сході, а також ключовим гравцем у боротьбі з ісламістським тероризмом усередині Франції.

Таким чином, в близькосхідній політиці нового президента значну роль відіграватиме його оточення. Вже є деякі відомості про пріоритети Франції в регіоні.

28 травня портал Al-monitor опублікував коментар одного з близьких радників Макрона, який побажав залишитися невідомим, що трохи відкриває завісу таємниці. Так, за словами радника президента, першим пріоритетом Франції на Близькому Сході буде боротьба з «Ісламською державою» та радикальним ісламізмом, а також зміцнення громадянського суспільства і постконфліктне врегулювання в Іраку та Сирії.

Ще одним пріоритетом Макрона буде збереження єдності Лівану і стримування експансії шиїтського угруповання Хізбалла в цій країні. Крім того, новий президент зосередиться на збереженні ядерної угоди з Іраном. Що стосується ізраїльсько-палестинського конфлікту, то Макрон прагнутиме взаємодіяти з Ізраїлем та Палестинською адміністрацією, а також із лідерами Єгипту, Йорданії та Саудівської Аравії з вирішення конфлікту двох держав на основі Арабської мирної ініціативи 2002 року і виступати проти будівництва Ізраїлем нових поселень на палестинських територіях .

Деякі контури близькосхідної політики Макрона також проявилися на саміті НАТО, що відбувся минулого тижня у Брюсселі, на зустрічі G7 на Сицилії і в заяві за підсумками зустрічі з Володимиром Путіним. Розберемо їх докладніше.

Ще на етапі виборчої кампанії Макрон неодноразово підкреслював свою незгоду з політикою, що проводиться попереднім президентом Франсуа Олландом, однак власної чіткої стратегії не пропонував. Він наполягав на тому, що висувати попередньою умовою для переговорів відхід Асада було помилковим кроком, з огляду на, що Франція «повністю ізольована на цій позиції». У той же час Макрон заявляв, що ті, хто наполягають на продовженні правління Асада, роблять «дипломатичну і моральну помилку», тому що ця позиція «в кінцевому підсумку приведе нас до компромісу і співпраці з кривавим диктатором».

З огляду на те, що французький президент підтримав нещодавні авіаудари Сполучених Штатів після хімічних атак на мирних жителів у Хан-Шейхуні 7 квітня, з великою часткою ймовірності варто очікувати, що Франція буде в цілому підтримувати Сполучені Штати у їхніх зусиллях з відновленню миру і забезпечення захисту прав людини у Сирії.

Підтвердження цьому прозвучало на прес-конференції за результатами тієї самої зустрічі з Володимиром Путіним. Зокрема, президент Франції нагадав, що Париж вважає «червоною лінією» у Сирії використання хімічної зброї «будь-ким»:

— Будь-яке використання хімічної зброї буде негайно каратися, в будь-якому випадку, з боку Франції.

Таким чином, Франція Макрона не буде легким партнером для Росії і, швидше за все, продовжить виступати проти ініціатив Москви, пов'язаних із сирійським конфліктом, включаючи переговорний процес в Астані. Малоймовірно, що Франція підтримає Росію, Туреччину та Іран у їхньому прагненні перехопити ініціативу врегулювання у Сирії. Реалістичніше виглядає посилення співпраці у цьому питанні зі Сполученими Штатами і сунітськими монархіями Перської затоки.

Разом з тим, Макрон неодноразово заявляв, що вважає за можливе співпрацю з Москвою в контексті спільної боротьби проти «Ісламської держави».

Зачно збалансованішою обіцяє бути політика нового французького президента щодо Саудівської Аравії та Ірану. На відміну від попередніх двох президентів Франсуа Олланда і Ніколя Саркозі, які були тісно (зокрема і корупційно) пов'язані з монархіями Перської затоки, Макрон щодо них налаштований стриманіше. За його словами, «було б помилкою виявляти надмірну підтримку Саудівської Аравії, як ми (Франція) робили в минулому».

Більше того, Саудівська Аравія, за його словами, «повинна вести відповідальну політику і за жодних обставин не санкціонувати рухи, що сприяють насильству і тероризму».

Разом з тим у відносинах Франції з монархіями Перської затоки є об'єктивні чинники, ігнорувати які новий президент не зможе. Саудівська Аравія і Катар за президента Олланда підписали кілька великих оборонних контрактів і зараз є найбільшими покупцями французької зброї. Портфель контрактів становить 13 млрд і 8,7 млрд доларів США відповідно.

Говорячи про відносини з Іраном, Макрон висловлює намір продовжити зближення, розпочате за його попередника.

— Зближення з Іраном має бути продовжене, якщо буде досягнута ядерна угода 2015 року, і якщо Іран відіграватиме свою роль у стабілізації регіону, заявив Макрон в одному з інтерв'ю.

Непрямим свідченням цього може слугувати та обставина, що Макрон одним з перших привітав Хасана Роухані з переобранням на пост президента Ірану, високо оцінивши виборчий процес в Ісламській республіці. Макрон заявив, що Франція сподівається, що з переобранням іранського президента обидві країни зможуть «поліпшити свої історичні зв'язки».

Що стосується ізраїльсько-палестинського врегулювання, Макрон раніше висловлювався проти одностороннього визнання Держави Палестина. Зокрема, в ефірі французького Radio J 12 квітня він піддав критиці політику Олланда в цьому напрямку.

— Визнання Палестини нікому не допоможе, натомість такий крок тільки створить нестабільність, заявив тоді ще кандидат у президенти Франції. Ключовим моментом є визнання двох держав в цьому районі, з дипломатичним балансом, щоб будувати світ. Якщо Франція візьме на себе одностороннє визнання палестинців, ми зробимо свій внесок у дисбаланс і послабимо здатність Франції відігравати певну роль у регіональній стабільності і в цьому конфлікті.

З моменту інаугурації Еммануеля Макрона пройшло занадто мало часу. Він ще не встиг зробити жодного дипломатичного візиту на Близький Схід, так само як і поспілкуватися з лідерами регіональних держав. Однак надзвичайно динамічний характер близькосхідних подій, без сумніву, вже дуже скоро змусить нового французького президента звернути на них увагу. Буде цікаво спостерігати, яким чином Еммануель Макрон стане маневрувати у хитросплетінні регіональних суперечностей та інтересів, відстоюючи інтереси Франції.

Роман Кот

QHA