КИЕВ (QHA) -

Туреччина в епоху Ердогана вирізняється активізацією зовнішньої політики на напрямках, яким раніше приділялось не так багато уваги. Воно й зрозуміло: необхідність шукати нових союзників та партнерів диктують викликані принциповістю Анкари у відстоюванні своїх власних інтересів протиріччя з традиційними партнерами, як то США, окремі країни-члени ЄС чи Ізраїль.

Одним з таких нових напрямків є Центральна Азія — регіон, з яким турків пов’язує спільне загально-тюркське минуле і не тільки.

Верхівка айсберга: Бішкек

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган 1 вересня відвідав Киргизстан, де відбулося засідання Вищої ради стратегічного співробітництва між Анкарою та Бішкеком. Подібні структури в Туреччини існують всього з 5 країнами: Росією, Азербайджаном, Казахстаном, Киргизстаном і Україною.

За підсумками роботи ради Туреччина та Киргизстан підписали 12 документів, в числі яких — Меморандум про створення спільного митного комітету, Протокол між урядами про фінансове співробітництво, Меморандум між Міністерством освіти і науки КР і фондом «Мааріф».

Останній документ доволі важливий для Бішкека, оскільки ключовою темою перемовин було питання функціонування в Киргизстаніосвітніх закладів, пов'язаних з Гюленом. Його структури фінансують мережу шкіл країни, які вирізняються високою якістю освіти. Через це свого часу Киргизстан відмовився виконувати турецьке прохання їх закрити і обмежився запевненнями Анкари, що за школами буде "встановлено державний контроль". Питання довгий час було дратівливим фактором у двосторонніх відносинах. Відповідно до угоди, “Мааріф» профінансує відкриття альтернативної мережі навчальних закладів, які дозволять ліквідувати школи Гюлена. Тому тепер це питання знято з двостороннього порядку денного.

Окрім того, сторони домовились про активізацію економічних контактів. Як заявив у рамках візиту під час турецько-киргизького бізнес-форуму президент Киргизстану Сооронбай Жеенбеков, дві країни планують збільшити товарообіг до 1 млрд дол США, тобто втричі, адже за підсумками 2017 року обидві країни наторгували на 356 мільйонів доларів.

—      Динаміка наших економічних відносин відстає від рівня двостронніх політичних зв'язків. Отже, в цій сфері у нас ще є невикористаний потенціал. Ми повинні визначити пріоритетним напрямком наших відносин торгово-економічну сферу, — заявив Сооронбай Жеенбеков.

За словами президента Киргизії, в країні працюють понад 600 спільних киргизько-турецьких підприємств, що не так мало для крихітної країни.

Про залежність киргизької економіки від зв’язків із Туреччиною говорить хоча б той факт, що слідом за падінням турецької ліри, викликаним американськими санкціями та підвищенням імпортних мит для турецьких товарів, цього серпня донизу поповз і киргизький сом. З огляду на це, не дивно, що однією з головних сенсацій візиту стала пропозиція Ердогана перейти на розрахунки в національній валюті в торгівлі між двома країнами. Реалізовувати ж домовленості планується в рамках киргизько-турецької міжурядової комісії, про відновлення роботи якої домовились Ердоган та Жеенбеков.

Окрім двостороннього порядку денного у візиту був і ширший — загально тюркський.  3 вересня в Бішкеку відбувся VI саміт Ради співробітництва тюркомовних країн. Окрім лідерів Туреччини та Киргизстану в ньому взяли участь очільники Азербайджану, Казахстану, російського Татарстану, а також прем'єр-міністр Угорщини.

За підсумками саміту було прийнято 5 документів, які переважно стосуються співпраці в сфері науки і культури, а також розвитку туризму. Тим не менш, не варто недооцінювати навіть такі, здавалося б беззубі ініціативи.

Візит до Киргизстану є лише останнім на даний момент проявом тенденції зближення з Центрально азійськими республіками та тої ролі, яку прагне грати Анкара в регіоні. Набагато більш значущий прорив в центрально азійській політиці Анкари відбувся дещо раніше — в травні підчас візиту Ердогана в Ташкент.

Новий початок: Ташкент

Саме поїздку Ердогана до Узбекистану 29 квітня-1 травня слід розцінювати як відкриття нової сторінки в політиці Анкари у регіоні, адже Ташкент є другою за потужністю, після Казахстану, силою в Центральній Азії, яка до того, під час президентства Карімова, досить насторожено ставилась до намагань Туреччини утвердитись у регіоні та намагалася маневрувати між іншими центрами сили.

Ситуація почала змінюватися з кінця 2016 року, коли в Узбекистані до влади прийшов Шавкат Мірзийоєв. Парадоксально, але на користь зближенню двох країн частково зіграла конфронтація Ердогана та Гюлена після невдалої спроби перевороту в Туреччині. До того структури Гюлена в Узбекистані розглядалися Ташкентом як провідники турецької м’якої сили. Зараз же їх на території Узбекистану повністю ліквідовано, причому за сприяння Анкари.

Для Туреччини Узбекистан важливий з кількох міркувань. По-перше, це одна з найпотужніших держав регіону: за економічним, демографічним і військовим потенціалом. По-друге, Узбекистан - одна з небагатьох країн, яка все ще може собі дозволити зближення з позарегіональним гравцем рівня Туреччини без ризику погіршення стосунків з КНР і РФ. Якщо всі інші давно перебувають у міцних економічних обіймах Китаю чи Росії, то Ташкент не обмежений чіткими зобов’язаннями ні щодо РФ, ні КНР.

За підсумками візиту Туреччина та Узбекистан підписали 24 документа. Зокрема, це договори про співпрацю в економічній, торговельній, транспортно-логістичній, промисловій, енергетичній, науковій, освітній, туристичній та інших сферах. Також під час ході турецько-узбецького бізнес-форуму було підписано близько 50 контрактів загальною вартістю близько трьох млрд дол.

За підсумками візиту лідери двох країн домовилися довести обсяги двосторонньої торгівлі до 5 млрд дол. За підсумками ж 2017 року він склав трохи більше 1,5 млрд дол. Для цього зараз напрацьовується угода про преференційну торгівлю, яка повинна забезпечити більш сприятливий у порівнянні з третіми країнами торговий режим, зокрема, знизити митні тарифи.

Інший перспективний напрям співпраці - це транзит узбекських товарів через турецькі порти в треті країни. Зараз напрацьовується можливість поєднання транспортних коридорів Навої-Туркменбаши та залізної дороги Баку-Тбілісі-Карс, що дозволить Ташкенту вийти на середземноморські порти Туреччини.

Нарощування співробітництва Туреччини з країнами Центральної Азії тільки набирає обертів, і в Анкари тут багато перспектив, які здатні перетворити Туреччину на одного з ключових гравців у Центральній Азії.

Роман Кот

QHA