КИЕВ (QHA) -

В ефірі радіо Сергій Гайдук пригадав події у Криму 2014 року та розповів чим та на скільки відрізняються українські моряки від їніх колег з країн НАТО. 

Едуард Солодовник: Давайте почнемо розмову зі зрадників – тих людей у формі, які зрадили присязі України і перейшли на бік окупантів Російської Федерації. Давайте повернемося в 2014-ий рік і згадаємо, як це відбувалося?

Сергій Гайдук: Дійсно, проблема, що стосується військовослужбовців ВМС України, і в цілому силових структур, які дислокувалися в Автономній Республіці Крим, мала декілька чинників. По-перше, це комплектування. Приблизно 80% особового складу – були уродженці АРК, вони були пов’язані родинними зв’язками з Кримом, тому, на превеликий жаль, кордони нашої держави для них обмежилися межами Автономної Республіки Крим.

Також зіграла роль неефективна інформаційна і пропагандистська політика, в тому числі, і на державному рівні. Державницька позиція, на мій погляд, програшна, привела до невірних рішень.

Едуард Солодовник: Якщо б там служили не кримчани, а військові з інших регіонів, ситуація була би іншою?

Сергій Гайдук: На мій погляд, екстериторіальний принцип комплектування дав би той потрібний ефект щодо особового складу. І наша гонитва за цифрами, планами і виконанням цих планів призвела до такої ситуації.

Едуард Солодовник: Чи зараз вище військове керівництво держави зробило висновки з кримських подій? Як наразі комплектуються частини, які знаходяться на кордонах нашої країни?

Сергій Гайдук: До кінця це питання не вирішено, ще залишається певна проблематика з комплектуванням особового складу. Але ситуація, яка була в Криму з військово-морськими силами, однозначно врахована, і щодо ВМС наразі дотримується принцип екстериторіального комплектування.

Едуард Солодовник: Тобто в місті Одеса служать не тільки одесити, але й мешканці інших областей?

Сергій Гайдук: Призивають з інших областей, тобто йде відбір. Ми повинні зрозуміти, що не кожен військовослужбовець може проходити службу в ВМС, адже є певні вимоги. Але ми намагаємося відбирати особовий склад із західних областей, і робимо певні висновки щодо патріотизму особового складу до ситуації, яка зараз склалася в Україні.

Едуард Солодовник: Секретар СНБО Олександр Турчинов навів такі цифри: з 10 тисяч представників МВС не стали зрадниками всього 88 чоловік; з 1870 прикордонників в Україну повернулися лише 519; із 2240 працівників СБУ не зрадили 242 чоловіка; зі складу госохорони Україну не зрадило лише 20 людей.  А про яку цифру зрадників йдеться серед військовослужбовців ВМС України?

Сергій Гайдук: Однозначно цифра йде на тисячі. Тому ми мали оцінити цю ситуацію щодо передислокації до нових пунктів базування флоту. Одна з перших задач була - компенсація цих людей, флоту, які залишилися в Криму. І друга задача була – дати юридичну оцінку діям військовослужбовців, які залишилися в Криму.

Я хотів би звернути увагу на критерій підготовки особового складу, тому що не кожен військовий  може в короткий термін бути підготовленим до виконання завдань на кораблях, в підрозділах морської піхоти, авіації. Це певний проміжок часу, який потребував підготовки особового складу. Тому, повертаючись до 2014-го року, я згадую цю ситуацію, коли було багато опонентів, противників та бажаючих зупинити процес підготовки особового складу. Але ми адекватно відреагували на цю ситуацію, і продовжили підготовку фахівців. І закінчили розгортанням в 2014-му році військово-морського ліцею в Одесі, який зараз нам допомагає в підготовці майбутніх офіцерів флоту.

Едуард Солодовник: І все ж таки, чи змінилися якимось чином кадрові вимоги ВМС? Зараз враховується ступінь патріотизму, місце народження чи приділяється увага лише фаховій підготовці?

Сергій Гайдук: Справа в тому, що ми змінили підхід до кадрової політики. І в кооперації з нашими закордонними колегами, ми розгорнули в Одесі і Миколаєві пункти прийому особового складу, так звані «вербувальні центри», де проводиться роз’яснювальна робота та тестування. І на фахову підготовку приходять люди, які вже протестовані, тобто ми розуміємо, хто до нас йде.

Едуард Солодовник: Чи є серед вимог до кандидатів для проходження подальшої служби в ВМС України певний рівень володіння державною мовою?

Сергій Гайдук: Однозначно. Державна мова є основним підтримувачем процесу в діяльності, тобто все діловодство та спілкування здійснюється на українській мові. Але ми додатково робимо певні кроки до розширення мовних вимог до особового складу, і вітаються військовослужбовці, які мають певний рівень знання англійської мови. Тому що з політичним вектором руху в НАТО і Європейський Союз вимога до знання англійської мови з кожним днем підвищується.

Едуард Солодовник: Ходили чутки, що на особових справах зрадників, які перейшли до лав окупаційного воєнно-морського флоту, написано «зрадник». Це правда?

Сергій Гайдук: Написано «схильний до зради». Є така інформація. Ми провели певну градацію – зрадники керівного складу, і всі інші категорії зрадників. В тому числі, ми супроводжуємо процеси юридичної оцінки, яка дається цьому особливому складу. Але, на мій погляд, процес заочного засудження військовослужбовців затягнутий, і на даний момент особи першого ешелону – Березовський, Єлисеєв, Шокуров досі не засуджені, і судові процедури продовжуються. Хоча пройшло вже достатньо часу після скоєних ними злочинів.

Едуард Солодовник: Чим українські моряки відрізняються від їхніх колег  того ж віку з країн НАТО? Яких практичних навичок їм потрібно набути, щоб наблизитися до своїх колег?

Сергій Гайдук: Як би ми не говорили про стандарти НАТО, а це і стандарти озброєння військової техніки, і стандарти освіти, і системи управління, та в основу всіх стандартів стають люди. І я хотів би окреслити основну проблему, яка є в цих питаннях. Вона полягає в соціальному стандарті НАТО. В нас часто говорять про технічну, управлінську, документальну складові, але не говорять про людський фактор. І повертаючись до теми Криму, де як раз соціальна складова стала причиною тому, що люди зрадили своїй державі, виявилася соціальна складова. Тому, на мій погляд, соціальне забезпечення військовослужбовців на рівні НАТО потрібно поводити паралельно з усіма іншими складовими. Якщо воно не буде йти паралельно, ми будемо втрачати людей.

Едуард Солодовник: Якщо б військовослужбовці знали, що перейшовши на материкову Україну, вони отримають там житло, вони б не зрадили батьківщину?

Сергій Гайдук: Це комплексний підхід. Це питання патріотизму, яке формується не рік, і не два. Воно формується державою, сім’єю, навчальними закладами тощо. І тут готового рецепту для кожного індивідууму бути не може. Якби військовослужбовці знали, що держава їх буде зустрічати з хлібом-сіллю, забезпечить соціальний захист їхнім сім’ям, то відсоток тих людей, які перетнули кордон Криму і продовжили службу в ВМС і ЗБУ, був би набагато більшим.

Едуард Солодовник: А про тих, хто не зрадив, держава піклується належним чином? Надає їм перевагу перед іншими людьми, які не відчули подій 2014-го року?

Сергій Гайдук: Я навмисно підняв цю проблему, тому що уваги їй приділяється недостатньо, м’яко кажучи. Ми скільки завгодно ми можемо говорити про стандарти НАТО, але найголовніше – люди. Візьмемо досвід Афганської війни, Чеченської війни. В Росії зробили висновки, і соціальне питання поставлено в пріоритет. Якщо не піклуватися про людей, які мають військовий досвід, люди будуть залишати службу в збройних силах. Але люди, які готові до застосування зброї, можуть поповнити кримінальні структури та приватні армії. І це буде небезпека для національної безпеки держави. Якщо не прийняти рішення, то незважаючи на те, що будуть прийняті стандарти НАТО в озброєнні чи документації, люди не будуть триматися служби.

Едуард Солодовник: Це правда, що в країнах НАТО, коли моряки виходять в тривалий похід, їм через певний час на літаках привозять дружин та дітей для спілкування?

Сергій Гайдук: Є такі стандарти, є можливості переміщення членів родини на корабель, наприклад з США до Європи. В цьому плані питань немає, і це теж питання піклування про морально-психологічний стан особового складу, адже, якщо людину "витиснути, як лимон", то яка буде ефективність його діяльності.

Якщо говорити про стандарти НАТО, то в них дбають про національні інтереси і в них дбають про людей. Це головний критерій їхніх стандартів.

Едуард Солодовник: Тобто в них такий собі економічний патріотизм? В них грошове забезпечення на високому рівні – командир корабля отримує 12 тисяч доларів.

Сергій Гайдук: Так, 12-15 тисяч доларів. Це достатньо для того, щоб його родина була забезпечена. Плюс питання житлового забезпечення. На жаль, ми зараз маємо проблеми з житлом. Якщо наші офіцери мають хоч якусь пільгу щодо компенсації винайму житла, то з контрактниками це питання не вирішено. Хоча відсоток контрактників значно перебільшує відсоток офіцерсько-керівного складу.

Едуард Солодовник: Чому Україні не потрібен москітний флот?

Сергій Гайдук: Я залишаюсь на позиціях збалансованого флоту.  Є таке поняття як «флот відкритого моря». Не можна замикатися в певному просторі, якщо ми говоримо про НАТО та про ЄС. Тим більше, що до анексії Криму ми мали досвід участі як в операціях НАТО, так і в операціях Європейського Союзу. А за цим досвідом стоять люди, і ми не повинні їх втрачати.

По-друге, теорія москітного флоту має певну історію. Вона почалася в 30-х роках, коли після Революції не була розвинена судно-будівна галузь та окремі галузі економіки, які працювали на морську діяльність. Але після розвалу Радянського Союзу ми отримали таку морську спадщину, якою можуть пишатися багато європейських країн. Тобто ми отримали флот, який прирівнювали до флоту Туреччини, Франції, Іспанії та Польщі. Після розподілу Чорноморського флоту ми отримали 140 бойових кораблів і суден забезпечення, але я більше б назвав їх збірною солянкою, тому що повноцінного угрупування як такого не було.

Тому москітний флот, з досвіду наших партнерів по дислокації в Чорному морі – румун та болгар, може бути складовою збалансованого великого флоту. Але якщо ми зараз почнемо будувати флот по принципу москіта, то що ж тоді робити з морською авіацією, з морською піхотою, з бойовими ракетно-артилерійськими військами, з виконанням завдань у відкритому морі, з питанням забезпечення цієї діяльності?

Друга позиція москітного флоту – це позиція, яка має відштовхуватися від загроз з морського напрямку. Ми чітко визначили, що для нас загрозою є Російська Федерація. Чорноморський флот РФ – це те об’єднання, яке з 2014-го року отримало чотири підводних човна з крилатими ракетами, малі ракетні кораблі і фрегати.

Едуард Солодовник: Все це розташовано в Криму.

Сергій Гайдук: Так, і Крим став фактично авіаносцем. Ми чітко повинні визначити, що ж для нас є загрозою? Корабель, який не буде виходити у відкрите море, а під прикриттям берегу може вийти і пустити крилату ракету. Тобто зараз вже воюють авіації, воюють крилатими ракетами. А як цьому протидіяти? І поки ми не знайдемо відповіді на це питання, ніякий москітний флот в цій ситуації нас не врятує.

QHA