КИЇВ (QHA) -

Олександр Воронін: В окремих ваших регаліях означений цей Центр, але вас представляли і як представника Реанімаційного пакету реформ. Де тут свіжі дані? Чи вони не заперечують один одному?

Юлія Кириченко: Ні вони не заперечують, я трохи розкажу. Реанімаційний пакет реформ - ініціатива, яка об'єднує більшість громадських організацій, як в Києві, так і в різних регіонах, які об'єдналися для просування реформ після Революції Гідності, тому майже кожний експерт РПР є представником ще якоїсь громадської організації.

Олександр Воронін: Чи прислуховується влада до ваших порад?

Юлія Кириченко: Центр політико-правових реформ працює 20 років в Україні.  Він був створений після прийняття Конституції для того, щоб напрацювати законодавство в усіх сферах. Але нам не вистачало адвокації, потужності голосу заради донесення нашої позиції. Це певні узагальнення і громадянського суспільства, і наших експортних напрацювань. Після Революції Гідності ми зрозуміли, що в об'єднані наша сила. Заради цього і об'єдналися ці всі організації. На сьогоднішній день Реанімаційний пакет реформ допомагає транслювати нашу позицію владі, а влада змушена до нас дослуховуватися.

Олександр Воронін: Основний закон – Конституція України - завжди був полем битви між гілками влади, кілька разів Конституцію змінювали,  не завжди в нормальний спосіб. Давайте згадаємо, якими були ці зміни і чи були вони виправдані?

Юлія Кириченко: Почну з 1996року. Всі експерти і політики говорять про успіх у 1996-му році, заради Незалежності нашої країни. Ми вдячні, що парламент тоді разом із президентом змогли прийняти Конституцію України від імені українського народу. Далі відбулися, напевно, закономірні дії: ні влада, ні народ, який був сформований і жив за часів Радянського Союзу, де Конституція була певною декларацією, але не виконувалася, не розуміли значення Конституції, як установчої угоди між громадянами і певного засадничого інструменту для влади. Тому далі, на жаль, Конституція стала інструментом заради політичних інтересів і політичної боротьби. Наступні конституційні зміни, крім останніх, після Революції Гідності, в частині правосуддя, відбувалися з метою певного досягнення політичного інтересу. В 2004-му році певні політичні особистості зрозуміли, що вони втрачають пост президента, ми отримали парламентську-президентську республіку, тобто посилення повноважень парламенту.

Олександр Воронін: В Грузії так само зробили.

Юлія Кириченко:  В багатьох країнах, які утворилися після розпаду СРСР, доля Конституції не вдячна, але це шлях побудови конституціоналізму. На жаль, в 2004-му році не було реакції суспільства на те, що не можна змінювати Конституцію з порушенням процедури. Ми це допустили, влада далі почала собі діяти. І ми мали серйознішу ситуацію, коли президент, почав тиснути на Конституційний суд, швиденько були призначені нових 5 суддів. І президент через Конституційний суд повернув редакцію 1996 року, знову не в правовий спосіб.

Олександр Воронін: Здивувала тоді пасивна роль громадянського суспільства.

Юлія Кириченко: Більшість не усвідомлювали, що відбувається. Ми говорили, що це крок до узурпації влади, зміна не в конституційний спосіб, це підрив державності, бо Конституція її укладає. Якщо ми її змінюємо не в правовий спосіб, це просто державний переворот, але чомусь народ не дослухався до цієї позиції.  А якщо ми пропускаємо такий важливий крок, людина узурпує владу і йде далі.  Після Революції Гідності ми були змушені знов в політичний спосіб повернутися до редакції 2004-го року, щоб зменшити наслідки узурпації влади президента Януковича.

Олександр Воронін: Коли ми святкували 26 річницю Незалежності України, наш перший президент Леонід Кравчук, виступаючи перед журналістами, сказав, що однією із проблем є дуалізм нашої влади: незрозуміло, хто головний - чи президент, чи прем'єр? Оскільки ми повернулися до реформи 2004 року, виходить, що у нас парламентсько-президентська  модель, але всі справи вирішуються в адміністрації президента. З іншого боку, кажуть, що, оскільки ми знаходимося під агресією Росії, треба це питання відкласти до кращих часів. Як ви вважаєте? 

Юлія Кириченко:  Ми навіть запізнилися. Одразу після Революції Гідності ми не створили робочої групи чи напрямку по реформі державного механізму. Та редакція 2004-го року закладає багато проблем та інституційні конфлікти між президентом і прем'єром. Якщо зараз президент і прем'єр будуть належати різним політичним силам, то вони, виходячи з положень Конституції, зруйнують країну. Наприклад, Ющенко і Тимошенко. Але це була редакція цієї конституції, і ці конфлікти були закладені не просто, а їх усвідомлювали при зміні Конституції 2004-го року. В нас є  рекомендації Венеціанської комісії і інших європейських інституцій. Якщо ми трохи піднімемо повідомлення влади після революції, то головне питання Конституційної реформи, це реформа владного трикутника: парламент, президент, уряд. Нам треба повертатися до цієї моделі, і приймати її парламенті.

Олександр Воронін: Всі ми пам'ятаємо 1991 рік, але не всі пам'ятають регіонально-кримський референдум, який тоді і створив АР Крим. Вийшов парадокс – республіка в республіці. Зараз іде робота 4-тої робочої групи, яка була створена при нашій Конституційній комісії. Давайте перерахуємо, які в нас були робочі групи і по яких напрямках вони працювали?

Юлія Кириченко: Конституційна комісія була створена президентом, як дорадчий орган при президенті, в якому потім утворилося три комісії, а в травні цього року - четверта. Перша комісія напрацьовувала положення щодо прав і свобод людини, друга – працювала над децентралізацією, третя працювала над реформою правосуддя. Трохи згодом створили ще одну комісію, яка  напрацьовує зміни 10 розділу: АР Крим. І основне питання, яке стоїть – це інший статус автономії.

Автор: Ці комісії є тимчасовими?

Юлія Кириченко: Саме так. Президент України має право створювати допоміжні дорадчі органи, і, коли вони виконують свою мету, припиняють свою діяльність.  Наприклад, робоча група щодо правосуддя вже не працює, їхні напрацювання вже є частиною Конституції.  На жаль, напрацювання робочою групою з питань децентралізації не стали частиною Конституції, оскільки їх об'єднали з питанням вирішення збройного конфлікту, з питанням так званих Мінських угод. Тоді під парламентом відбулися сумні події, і вони заблокували подальший розвиток цих змін. Третій напрямок, який стосується прав людини, детально опрацьовувався фахівцями, але кінцевого варіанту закону про внесення змін до Конституції, який би президент вніс до парламенту, немає.

Олександр Воронін: Повернемось до референдуму 2000 року серед чотирьох питань якого була ідея дволпалатності Верховної Ради.  Між іншим, наприкінці своєї президентської каденції Віктор Ющенко запропонував власний проект змін до Конституції, де також передбачався двопалатний парламент, а також була запропонована менша кількість депутатів. Чи є потреба нам вносити подібні зміни, та ще попередньо підкриплювати їх прямим волевиявленням народу- референдумом?

Юлія Кириченко: На мій погляд, не всі питання державного устрою варто виносити на всеукраїнський плебесцит. Чи може людина, яка не читала Конституції, відповісти на питання свідомо, який парламент потрібен цій країні? Вона не знає, що таке адміністративно-територіальний устрій, не знає, як відбувається керування усім цим, і тут в неї питають, чи потрібен двопалатний парламент.

Питання про парламент розглядається на комплексно в межах форми правління і адміністративно-територіального устрою. Як експерт, я скажу, що на сьогодні немає потреби ламати існуючий парламент, якщо ми унітарна країна, бо наш парламент слабкий. Якщо ми підемо на реформу, він буде тільки ослаблений, а президент – посилений. А наша історія говорить, що нам потрібно посилювати парламентаризм.

Олександр Воронін: А скільки має бути депутатів у нас в країні?

Юлія Кириченко:  Якщо взяти демократичні стандарти, то за всіма нормами на кількість нашого населення 450 депутатів - цілком правильна цифра.

Олександр Воронін: Серед реформ, які нам потрібно проводити є багато важливих. А найнеобхідніша – земельна реформа. Яку ви бачите в цьому перспективу узаконення форми власності на землю?

Юлія Кириченко: Це питання переплітається з питанням про корупцію. Звісно, селяни повинні мати можливість розпоряджатися своєю землею в ринкових мовах, але є питання: якщо ми це дозволимо, це зможуть селяни чи хтось інший?

Потрібно відкрити реєстри, всі започатковані ініціативи з е-декларуванням мають бути доступні громадськості і ЗМІ, тоді далі можна йти на ринкові відносини в земельній сфері.

Олександр Воронін: Давайте перейдемо до 10 розділу Конституції, щодо Криму. В багатьох є побоювання, що на першому читанні знайдуться 226 голосів, а на другому голосів може не вистачити. Чи потрібна якась пояснювальна робота?

Юлія Кириченко: Цілком правильне питання – надати статус автономії АР Крим. Наша робоча група прийшла до висновку, що більш доцільно створювати національну автономію. Та й парламент зробив перший крок -  визнав кримських татар корінним народом України.

ФОТО: інтернет

QHA