КИЇВ (QHA) -

Журналісти Анна Андрієвська та Заїр Акадиров в ефірі Радіо Hayat розповіли про те, як висвітлювалися кримські теми у ЗМІ раніше і зараз.

Радіо Hayat: На початку окупації ви, Заїре, сказали в одному інтерв’ю, що Україна програла інформаційну війну в Криму. Як Україна вела цю війну? Чи вела вона її загалом?

Заїр Акадиров: Как таковой войны не было. Была ежедневная информационная повестка, которую Украина освещала по разным регионам. Крым был одним из них. Крым как автономная республика был интересен, прежде всего, из–за достаточно резонансных вопросов, которые там всегда присутствовали. Это крымскотатарский вопрос, вопрос Черноморского флота, вопросы взаимоотношений автономии и Киева, Крым как туристический регион, который всегда интересен, как место, где находятся дачи высокопоставленных чиновников. Интересно было, что вокруг этого происходит. Как таковой пропаганды или ведения информационной войны в споре с российскими СМИ не было. Была повестка, были корреспонденты ведущих украинских каналов, газет, интернет-изданий. Я как корреспондент издания «Коммерсантъ – Украина» также работал в Крыму. Все, что касалось вышеперечисленных вопросов, освещалось с балансом мнений, позиций всех сторон. Тогда никто не задумывался, что потенциально может привести к тому, что мы сейчас имеем, никто не ожидал этих событий февраля-марта 2014.

Радіо Hayat: Аню, а ви коли-небудь помічали прояви української пропаганди, прояви української політики в кримських ЗМІ чи в державних ЗМІ, коли вони писали про Крим?

Анна Андрієвська: Я такого не помічала. Я можу сказати, що до російської анексії в Криму була ситуація замовчування проблем і неправильно розставлених пріоритетів. В місцевих ЗМІ дуже активно подавалася інформація, що кримські татари – вороги, потенційні сепаратисти. Якщо траплялися правопорушення, то особливо писали, що це кримські татари щось зробили. Це могли бути побутові речі, але ЗМІ робили акценти на національному підґрунті, направляли одну категорію людей проти іншої.

Коли прийшла анексія, ми зрозуміли, що акценти були розставлені неправильно. Ворогами виявилися зовсім не ті люди, на яких показували.

Офіційний Київ до анексії вважав Крим таким регіоном, як і інші, не виділяв його, хоча там були певні загрози: там було дуже активне проросійське лобі, російські організації вели дуже активну боротьбу за начебто повернення Криму до Росії, а в Києві на це не реагували, недооцінювали ризики.

Радіо Hayat: Яка різниця була між висвітленням кримськотатарської теми в місцевих і в центральних ЗМІ?

Заїр Акадиров: Аня уже частично сказала об этом. В крымских СМИ также присутствовала маркировка по этническому признаку, если речь шла о каких-то бытовых или не бытовых правонарушениях, то крымские издания, к сожалению, часто подчеркивали этническое происхождение нарушителя. Это становилось причиной многих разбирательств и скандалов. Эти издания попадали во все возможные мониторинги. Язык вражды, к сожалению, присутствовал. Если мы сравниваем крымские СМИ с украинскими, то украинские в этом плане освещали ситуации, используя позиции всех конфликтующих сторон, а в крымских СМИ присутствовала определенная тенденциозность, когда издание, принадлежащее политику с пророссийскими взглядами, могло показывать конфликт с одной стороны, указывая лишь пророссийские позиции, крымскотатарская сторона была в негативном свете.

К сожалению, иногда даже присутствовали переборы в подаче информации из Крыма в украинских СМИ, когда проводили маркировку по этническому признаку, подчеркивая, что татарин или крымский татарин совершил нарушение.

Находясь в Крыму, различные мониторинговые организации как-то обращали на это внимание, акцентировали, по возможности пресекали подобные попытки. 

Радіо Hayat: Чи були натяки на покращення в період до окупації?

Заїр Акадиров: Безусловно, ситуация улучшалась, прежде всего, это касается крымских СМИ. Был такой момент, что Главное управление МВД Украины в Крыму также использовало в своих официальных сводках подчеркивание, что крымский татарин совершил нарушение. Тогда приходилось обращаться в центр общественных связей, указывать им на это.

Ситуация улучшалась. К 2013, 2014 году уже редко были такие вещи, которые потом вызывали негатив.

Радіо Hayat: Як в кримськотатарському середовищі сприймали той факт, що в Криму майже не було української мови?

Заїр Акадиров: Украинский язык присутствовал, было обязательным изучение украинского языка в школах. Крымские татары старались всячески изучать украинский язык. Да и не только крымские татары. К сожалению, присутствовала лишь одна газета – «Кримська світлиця», которая постоянно находилась в очень тяжелом состоянии, требовала средств для финансирования. Крым – на 80-90% русскоязычный регион, украинский язык не пользовался большой популярностью. Газета не могла превысить определенный тираж, ее просто не покупали в киосках. Хотя русскоязычные крымчане с удовольствием смотрели каналы на украинском языке, не испытывали трудностей.

Анна Андрієвська: Про те, що в Криму дуже тисне на когось присутність української мови, дуже активно говорили проросійські депутати кримського парламенту і ті депутати, для яких це чомусь було проблемою. Я вважаю, що ці заяви були пов’язані тільки з тим, що ці депутати намагалися виправдати своє небажання вчити українську мову і показати, що для них першочерговою є не Україна, а Росія. І от ми бачимо наслідки. 

Радіо Hayat: Як швидко півострів почав перетворюватися на інформаційне гетто після окупації?

Заїр Акадиров: Приблизительно в начале марта из аналогового вещания были отключены украинские каналы и те телеканалы, которые работали в Крыму, в частности «Черноморская телерадиокомпания», они были полностью заменены российскими телеканалами. Вместо «Интера» стал показывать российский «Первый канал», вместо «1+1» стал показывать «Россия24».

Анна Андрієвська: Були захоплені частоти, на яких потім показували російські канали.

Заїр Акадиров: На тот момент остались телеканал «ATR», ТРК «Крым» и «Неаполь», если не ошибаюсь, но это крымские телеканалы. «Черноморка» была убрана из эфира. Это было сделано для того, чтобы крымчане не получали полноценную объективную информацию.

Хотя у крымчан возникали вопросы и к тому, как освещают события в Крыму и украинские телеканалы. Им не нравилось, что Крым показывают в негативном свете на фоне событий на Майдане. Например, были случаи, когда в Симферополе проводились акции протеста против событий на Майдане. Когда журналистки «5 канала» или «1+1» подходили с просьбой взять комментарий, то их прогоняли с матами, с криками.

Анна Андрієвська: Окрім силових захоплень редакцій, ще підточувалася свобода слова всередині редакцій, коли керівники деяких ЗМІ, які вже "перефарбувалися" на той момент, намагалися встановлювати в своїх редакціях цензуру. Ми із Заїром навіть стикнулися з тим, що нам забороняли у лютому - на початку березня писати у нашому виданні про те, що Крим захопили російські військові. На той момент уже було зрозуміло, що це російські військові. Розпізнавальних знаків не було, але українські ЗМІ наводили докази того, що це російські військові. Нам казали, що ми не можемо цього писати. Після цього був ще один «темник», що ми маємо писати  про те, що російські військові не блокують українські військові частини, а охороняють українських військових. Ми з Заїром пішли з того ЗМІ, але я знаю, що такі ситуації були і в інших  кримських редакціях.

Радіо Hayat: В Криму з'явилася потужна течія – громадянська журналістика. Виникла мережа громадських журналістів-стрімерів. З одним з них ми зараз на зв’язку. Сервере, чому в Криму виникла громадянська журналістика, представлена кримськими татарами? Чому не сформувався такий рух серед українського населення Криму?

Сервер Мустафаєв: Скажу свою точку зрения. Я думаю, что это связано, во-первых, с изначальными в большем процентном соотношении репрессиями и давлением в отношении именно крымскотатарского народа, населяющего Крым. Во-вторых, наш народ исторически имеет опыт сопротивления давлению. Это сопротивление всегда было мирным, что подразумевает говорить, не молчать. Сказать, что нет никого из числа других конфессий или национальностей, наверное, неправильно, потому что они есть, но их меньше.

Радіо Hayat: Як на вашому досвіді це відбувалося? Як активність окремих людей трансформувалася в мережу?

Сервер Мустафаєв: Последние полгода или год мы видим активное давление непосредственно на этих стримеров, на тех, кто что-то пишет, пытается выехать и с каких-то международных или национальных площадок озвучить проблему. Но это уже не остановить. В самом начале страх людей аргументировался тем, что это не касается непосредственно их, но репрессии приобретают массовый характер. Количество людей, которые хотят примкнуть, увеличивается.

Радіо Hayat: Заїре, ви нещодавно були в Криму. Розкажіть про рух громадянської журналістики.

Заїр Акадиров: Гражданская журналистика была и до этого, но не в таком формате и не в таком объеме. Развитие соцсетей помогает развиваться и гражданской журналистике. Последние 3,5 года инциденты заставляют людей не молчать, а поддерживать соотечественников, фиксировать. Публичная огласка привлекает больше внимания и в какой-то степени ограничивает силовиков в их действиях.

Есть такая тенденция, что сейчас определяют тех, кто активно освещает, и бьют по ним, но на их место приходят другие.

Радіо Hayat: Чи сьогодні кримська тема залишається місцевою, якщо судити з того, як і скільки вона висвітлюється в українських ЗМІ?

Заїр Акадиров: К сожалению, очень мало. Есть статистика, которую озвучивал Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания. Всего 2% информации касается Крыма, Донбасса – 8%. Почему так происходит? Наверное, для многих крымский вопрос стал заезженным.

Анна Андрієвська: Я не думаю, що немає запиту в суспільстві. Я думаю, що працюють фільтри на рівні загальнонаціональних ЗМІ. Якщо ми беремо телеканали, то ми бачимо, що вони більше керуються тим, на чому можна заробити. Ставлення в українських центральних телеканалів до Криму таке, як у довоєнний час, тобто розповідають про Крим тільки тоді, коли там щось спалахне. Там не стріляють, але там вихоплюють людей з будинків, катують і кидають до в’язниць.

Джерело: Радіо Hayat

ФОТО: Центр інформації про права людини

QHA