КИЕВ (QHA) -

Про реакцію журналістської спільноти України на обмеження свободи слова в Криму в інтерв’ю для радіо «Hayat» розповіла секретар Національної спілки журналістів України, кримська журналістка Олена Юрченко.

Радіо «Hayat»: Зараз в Криму неспокійно, тривають обшуки, арешти, представники ФСБ наступають на свободу слова. На вашу думку, як можна охарактеризувати загальний стан ситуації зі свободою слова в Криму, яким чином з материкової України моніторять цю ситуацію, та як ми намагаємося впливати на неї?

Олена Юрченко: Ситуація зі свободою слова в Криму плачевна. На жаль, українські незалежні редакції, які працювали до анексії півострова, через репресії, тиск, змушені були залишити Крим у 2014 році. А це — більше 11 різних ЗМІ. Ті медіа, які зараз працюють на півострові, на жаль, у тій чи іншій мірі, підконтрольні російській владі. Тому незалежне інформування з приводу того, що відбувається в Криму, в кримських ЗМІ, на жаль, неможливе. Та це вдається тим виданням, які виїхали з анексованої території на материкову Україну і продовжують висвітлювати події, які відбуваються в Криму. 

Радіо «Hayat»: Нещодавно, спілкуючись з фахівцем зі свободи слова Інституту масової інформації ІМІ, ми почули таку тезу, що зараз в Криму набирає обертів громадянська журналістика, коли за допомогою мобільного телефону, персональних блогів, прямих трансляцій у соціальних мережах прості люди, не журналісти, суспільно-активні громадяни доносять до світу правду. Вони розповідають, що дійсно відбувається на півострові. Чому саме зараз виникла потреба такої журналістики і як, на вашу думку, буде реагувати на прояви громадянської активності так звана влада Криму?

Олена Юрченко: Окрім того, що я виконую обов’язки секретаря Національної спілки журналістів України, я діюча журналістка, кримчанка, переселенка. Працюю з темою Криму, в тому числі — з громадянськими активістами. Хочу підкреслити, що це — кримськотатарські активісти, які зайняли той простір, який звільнився після того, як кримські та українські ЗМІ були змушені залишити півострів.

Тобто, виникла порожнеча, яку терміново потрібно було заповнити. Адже настільки багато уваги було прикуто до праці незалежних журналістів в Криму, що здійснювати її стало практично неможливо. Тому кримськотатарські активісти взяли на себе цю функцію — інформувати про те, що відбувається в Криму. Роблять вони це чудово, іноді ризикуючи власною свободою.

Вони збираються під будівлями кримських судів, коли відбуваються суди над кримськотатарськими активістами, роблять стріми (прямі відео-ефіри — ред.) під час обшуків в будинках кримських татар, і це дає можливість українським журналістам і світовим інформаційним агентствам оперативно дізнаватися про те, що відбувається в Криму. У цьому сенсі роль кримськотатарських активістів просто безцінна.

Радіо «Hayat»: Розкажіть, будь ласка, про нещодавно створений Фонд допомоги переселенцям.

Олена Юрченко: Національна спілка журналістів України в минулому році ухвалила рішення про створення окремого Фонду для підтримки журналістів-переселенців, які переїхали на материкову частину України з окупованих територій Донбасу і анексованого Криму.

На материковій частині Україні багато журналістів-переселенців, кримчан. На жаль, проблеми не вирішуються навіть через рік-три після переїзду. Складно, коли мають місце проблеми, які неможливо передбачити: смерть близької людини, раптова хвороба і таке інше. У цих випадках журналісти звертаються за допомогою і цей Фонд виділяє матеріальну допомогу. На сьогодні вже були випадки, коли журналісти отримували від Фонду гроші на лікування і у зв’язку зі смертю близької людини.

Радіо «Hayat»: Щодо тиску на громадського активіста, координатора «Кримської солідарності» Сервера Мустафаєв, НСЖУ робила гучну заяву, де казала про те, що протиправні дії ФСБ це «чергова спроба залякування вільного слова в Криму». Як ви вважаєте, подальший тиск з боку так званої влади півострова щодо свободи слова буде нарощуватися?

Олена Юрченко: Мені прикро, але репресії неминучі. Росія закручує гайки, це вона робить не тільки на окупованому півострові, а й на власній території. Можна подивитися, як проводилися останні акції перед обранням Путніа, як били людей, громадян Російської Федерації у Москві та Санкт-Петербурзі.

В Криму відбувається залякування людей і поступово нагнітається істерія щодо небезпеки з боку України. Постійно мусується тема диверсантів та екстремістів при великому скупченні людей. Нібито з метою підвищення безпеки проведення масових заходів зводяться паркани, патрулювання вулиць неодмінно здійснюється правоохоронцями зі зброєю. Яскравий приклад — проведення Дня рибалки у Керчі, який до анексії був мирним святом. Сьогодні він проходить за парканами і за участі російських силовиків. Якщо раніше наявність силовиків, парканів, озброєних патрулів на вулицях кримських міст була незвичною, то сьогодні до цього вже звикли і це реалії сьогодення.

Екстремістів, якими лякали людей, не знаходять, але людський мозок так влаштований, що потрапляючи у важку ситуацію, він вимушений пристосовуватися і припиняє помічати якісь зміни, які раніше були дикими для нього. І тоді ці паркани стають елементом якщо не норми, то щоденних реалій.

Радіо «Hayat»: На яких міжнародних майданчиках озвучується тема незаконного затримання громадських журналістів у Криму?

Олена Юрченко: Коли до Києва приїхав представник ОБСЕ з питань свободи слова Арлем Дезір, я бачила своїм завданням проговорити саме ті болючі питання, які стосуються Криму. Я розмовляла з ним про незаконно засудженого російською владою в Криму журналіста Миколу Семену і затримання Нарімана Мемедемінова. Розповідала про проблему громадянських журналістів в Криму, що вони зазнають тиску і, по суті, знаходяться на передовій інформаційної війни. Так сталося, бо вони взяли на себе ту функцію, яку з багатьох причин не можуть взяти на себе професійні журналісти.

У якості прикладу, я розповіла Арлему Дезіру про факт незаконного затримання громадського журналіста Нарімана Мемедемінова і попросила його, щоб ця тема частіше звучала на міжнародних майданчиках для пошуку шляхів тиску на РФ, яка є країною агресором. Адже, якщо ми не будемо про це казати, то цього ніхто не буде робити.

QHA

QHA