СИМФЕРОПОЛЬ/АКЪМЕСДЖИТ (QHA) -

Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарською народу Наріман Джелял в інтерв’ю QHA розповів про проведення Другого Курултаю, де ухвалили низку важливих питань, зокрема про розпорядження природними ресурсами Криму кримськими татарами.

QHA: Нарімане-бей, чому 1917 року шляхи УНР і кримськотатарського національного руху розійшлися?

Наріман Джелял: У Києві був проголошений з’їзд народів, куди прибули представники з Криму. Тоді відбулися переговори кримських татар із представниками УНР, однак якихось конкретних домовленостей там не було, бо Україна сама вважала і боялася, як, до речі, і сьогодні, що цей великий український проект буде зруйнований. В той час ми виступали за відокремлення частини території, яку керівництво УНР вважало своєю. Незважаючи на те, що відбулася зустріч на рівні керівництв, досягти конкретної підтримки з боку обох сторін було неможливо, тим більше що тоді події розвивалися дуже швидко. Саме тому нам не вдалося закріпити будь-які теоретичні домовленості і створити союз, який існував свого часу між кримським ханом і Богданом Хмельницьким. Хоча спроби дійсно були – як з боку представників кримськотатарської державницької групи, так і українських самостійників.

QHA: Радянський Союз свого часу запозичив назву «Кримська народна республіка» у кримських татар, які ухвалили її на з’їзді Курултаю 1917 року...

Наріман Джелял: Проект «Кримська республіка» був проектом пана Ульянова-Леніна. Здійснюючи більшовицьку революцію, він розумів, що національний фактор є дуже потужним, і якщо не дати якусь відповідь на очікування народів тогочасної Російської імперії, які прагнули до самовизначення, то майбутнє «єдиної соціалістичної держави» було б дуже примарним. З цього приводу в нього виникали суперечки зі Сталіним, який вважав, що необхідно відразу будувати цілісну державу. Ульянов-Ленін знав, що такого робити не можна, тому пішов шляхом побудови національних утворень, зокрема республік. Звісно, він чітко зазначав, що це тимчасова ситуація, і надалі всі усвідомлять, що належність до пролетаріату є головним чинником.

Однак Ленін вважав, що треба враховувати кримськотатарський національний чинник, бо тодішній кримськотатарський рух був потужним.

Перед цим був створений спочатку Мусульманський виконавчий комітет, який очолював Челебіджіхан. Згодом він трансформувався у Курултай, була створена Конституція, проголошена республіка і сформовані військові підрозділи. Все це тривало недовго, однак не рахуватися з цим пасіонарним вибухом, принаймні деякий час, вони не могли. Лише потім, після смерті Ульянова, радянська влада пішла на знищення національного руху.

 

QHA: Яким чином ішла підготовка до Другого Курултаю?

Наріман Джелял: Кримські татари під час боротьби за повернення, яка розпочалася відразу після смерті Сталіна, почали створювати ініціативні групи в місцях свого проживання. Вони не мали територіального характеру і спільного керівництва, однак завжди координували свою діяльність на зібраннях. Діяльність самих груп була відкритою, тому КДБ пильно стежила за ними. Однак зібрання керівників чи представників ініціативних груп були дуже законспірованими, навіть протоколи не велися, а інформація стосовно прийнятих рішень передавалася в усній формі.

Вже наприкінці 80-х років, коли почалася епоха Перебудови і гласності, була створена так звана «Центральна ініціативна група», яка отримала статус постійного координуючого центру. Очолював її Мустафа Джемілєв. Саме ця організація відряджала людей до Москви, щоб організовувати усім відомі акції 1987 та 1989 року з вимогами повернення кримських татар на батьківщину.

На той час більшість депортованих народів отримали право повернутися на власні землі, і лише кримськотатарський народ не мав такого права.

У квітні 1989 року в місті Янгіюль Ташкентської області було прийнято рішення про створення Організації кримськотатарського національного руху (ОКНР), яку очолив Джемілєв. До неї входила певна кількість ініціативних груп, але не всі. Частина з них, особливо Ферганська група з Узбекистану, лідером якої був Юрій Османов, організували національний рух кримських татар (НРКТ), який виступав проти проведення Курултаю.

Активна фаза діяльності ОКНР припала на той час, коли кримські татари почали масово повертатися до Криму. Організація діяла у Криму, хоча значна кількість людей ще проживала поза межами півострову. І щоб зняти певні суперечності між членами ОКНР і тими, хто не входив до організації, було вирішено створити платформу, яка б об’днала усіх кримських татар. Тому взяли до уваги попередній історичний досвід щодо створення національного з’їзду 1917 року – Курултаю кримськотатарського народу. Процес підготовки з’їзду тривав більше року.

QHA: Нарімане-бей, справді, процес підготовки до Другого Курултаю потребував чималих зусиль і часу. Адже активістам доводилося дуже багато їздити колишніми республіками СРСР і вести переговори з кримськими татарами, щоб вони взяли участь у з’їзді. Чи багато людей вдалося залучити до створення Курултаю?

Наріман Джелял: Важливо було пояснити людям, навіщо це треба було робити, тому що була дуже потужна протидія з боку групи Османова, який вважав, що треба відновлювати права кримських татар в рамках радянської державності на основі ленінських принципів. І у постанові «Про відновлення прав кримських татар» саме про це ішлося.

Однак молодь розуміла, що ленінські принципи були тимчасовим явищем. Усі ми бачили, як радянська влада знищувала цілі народи у 30-і роки та після війни.

На той час керівництву ОКНР, яке вважало дотримання прав людини найбільшою цінністю, вдалося об’єднати людей за демократичними принципам. Організація опиралася на антикомуністичний дисидентський рух, який вважав існування радянської держави неприпустимим.

Тому тут були суперечки щодо того, як правильно діяти і, звичайно, кожна з груп намагалася пояснити людям, який шлях найправильніший.

8 березня 1990 року ОКНР вперше створила робочу групу, яка мала розробити ідею створення Курултаю. Пізніше був створений організаційний комітет у складі центральної виборчої комісії для розробки положень про вибори.

В Криму на той час проживало усього 130-140 тисяч кримських татар, однак значна кількість людей ще й досі жила на Херсонщині або в Узбекистані.

Створення Курултаю стало новим явищем для того часу, оскільки історію кримськотатарського народу ніде не викладали через відсутність підручників. Необхідно було постійно пояснювати людям, що таке Курултай і навіщо він потрібен.

Для цього працювала ціла група активістів, які переконували кримських татар не співпрацювати з чинними органами влади, а створювати нові. Тоді ж були створені комісії, які 1987 року видали декларацію про визнання злочинних дій комуністичної влади, спрямованих проти кримськотатарського народу. Тобто радянська влада пішла на певні поступки.

Однак Мустафа Джемілєв і його товариші вважали, що саме тоді був слушний час, щоб заявити про своє право на самовизначення. 

Спротив з боку радянської влади не зупинив кримських татар, а навпаки – сприяв його посиленню.

QHA: Як проводилися вибори делегатів до Другого Курултаю?

Наріман Джелял: Вибори проходили у два етапи, і подібна дворівнева виборча система діяла до 2013 року. Спочатку обирали одного виборця з-поміж 30 кримських татар, які потім збиралися на конференції і обирали по одному делегату від 1000 кримських татар. Необхідність існування подібної системи полягала у тому, що кримські татари жили дуже розрізнено, тобто проводити класичні вибори було важко. 

2013 року вперше проводилися таємні вибори за відкритими списками, коли люди мали змогу обирати конкретних делегатів. Тоді ж були внесені відповідні зміни до виборчих положень, а також було обрано 255 делегатів, більшість з яких були з Криму, Узбекистану та українських областей. Вибори делегатів підтвердила Центральна виборча комісія.

А на 26 червня 1991 року призначили перше засідання Курултаю, яке відбулося у Сімферополі у Палаці профспілок.

QHA: Які важливі рішення ухвалили на Другому Курултаї?

Наріман Джелял: У Декларації про національний суверенітет ішлося не лише про право на самовизначення, але й про право корінного народу визначати правила та цілі використання природних ресурсів. Наприклад, у Скандинавських країнах проживає корінний народ саамі, який поділений між чотирма державами – Норвегією, Фінляндією, Швецією та Росією. У Фінляндії існує правило, згідно з яким землі, що традиційно пов’язані з промислом саамі, а саме розведенням оленів, забороняється використовувати без згоди цього народу. Парламент саамі має дати дозвіл на видобуток корисних копалин або будівництво будь-якого об’єкта на своїй землі. 

Ми саме сьогодні говорили про те, що природними ресурсами у Криму має розпоряджатися корінний народ. Наприклад, під час будівництва траси «Таврида» з землею зрівнюють гору Агармиш, в також постійно вирубають лісосмуги та викачують підземну прісну воду у великій кількості.

Реалізувати це було складно, бо кримська влада одразу поставилася до Курлтаю і Меджлісу вороже.

Зокрема можна згадати ситуацію з виділенням землі, коли кримські татари змушені були заселяти поля. Пізніше це отримало назву «самозахоплення». І лише постфактум кримська влада погодилася віддати нам землю.

Не знаю, чи були б у нас домівки, бо у важкі 90-і роки держава не мала достатніх коштів, щоб дати кожному житло. Єдине, що ми просили у влади – дайте землю для будівництва. Адже комерційне житло було дороге, як і зараз, а держава не мала змоги будувати багатоповерхівки. І єдине, що нам залишалося – будувати приватні будинки. І якщо у степових і економічно менш привабливих районах проблем з виділенням землі не було, то біля Сімферополя – на узбережжі – були великі проблеми. Хоча до Депортації більшість кримських татар проживала на південному березі Криму.

Люди намагалися отримати землю в долині, яка проходить між Сімферополем та Ялтою, але влада, намагаючись завадити кримським татарам, роздавала безкоштовно цю землю усім, окрім корінного народу, під дачні ділянки.

Більшість житлового фонду корінного народу Криму з’явилася лише після певних зусиль самих кримських татар. 

Натомість пункт про використання природних ресурсів кримськими татарами обговорюється зараз під час засідань робочої групи конституційної комісії щодо створення кримськотатарської автономної республіки. Зокрема мова йде про перелік питань, які влада не може вирішувати без консультацій із Меджлісом та Курултаєм.

QHA: Нарімане-бей, чи здійснювали місцеві органи влади тиск на кримських татар під час проведення Другого Курултаю?

Наріман Джелял: Місцева влада з певною ворожістю поставилася до проведення Курултаю. Вона здебільшого створювала проблеми на кшталт невиділення приміщення для проведення з’їзду або ненадання дозволу приїздити іноземним гостям. Хоча ми вже налагодили тісні зв’язки з кримськотатарською діаспорою деяких країн, а також із представниками правозахисних рухів Європи і США.

Тому було прийняте рішення провести мітинг біля Ради Міністрів Криму, щоб влада виконала усі вимоги кримських татар. Влада все ж пішла на поступки і дозволила провести Курултай у Криму.

Ми, зі свого боку, надіслали запрошення до всіх державних установ Радянського Союзу. Однак вони проігнорували їх, тому на Курултаї були лише представники Ради міністрів УРСР і був представник Ради міністрів Криму.

На засіданні Курултаю обговорювали ситуацію з кримськими татарами, а також ухвалили низку важливих документів. Окрім того, було вирішено створити орган, який би займався виконанням поставлених завдань.

Звісно, головним документом першої сесії стала декларація «Про національний суверенітет кримськотатарського народу». 

На Курултаї ішлося про те, що в минулому кримськотатарський народ мав свою державність, як у період ханства, так і на початку ХХ століття. Саме тому кримські татари як нація мають право скористатися своїм правом на самовизначення. В результаті чого була прийнята декларація, яка діє й досі. Але, на жаль, питання про самовизначення кримських татар до сьогодні є невирішеним.

Еліна Суліма

QHA