Наскільки критичною є ситуація з водою в Криму, радіо Hayat розповіли директор Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України Михайло Ромащенко і перший заступник Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України Юсуф Куркчі.

Radio Hayat: Які в Криму є власні джерела прісної води, скільки їх і де вони розташовані? Чи реально за умов дуже оптимального їх використання забезпечити потреби півострова?

Михайло Ромащенко: Власні природні джерела в Криму — це перш за все водосховища природного стоку, сформовані в гірських умовах (15 водосховищ), які в разі їх повного наповнення здатні закумулювати і забезпечити водопостачання для питних цілей і частково для вирішення комунальних проблем. Що стосується степового Криму і забезпечення розвитку сільського господарства — а вода Північно-Кримського каналу переважно використовувалась для зрошення — проблеми будуть тільки загострюватись. В умовах відсутності дніпровської води сількогосподарське виробництво в Криму буде згортатись. У 2013 році в Криму було135 тисяч гектарів зрошення, а минулого року — ледве 17 тисяч, за тими неофіційними даними, які я маю.

Ситуацію з використанням підземних вод Крим проходив ще в 1970-тих роках, коли інтенсивний забір підземних водних джерел призвів до того, що в підземні водоносні горизонти почала поступати солона морська вода. Погіршилась якість води, і її стало неможливо використовувати для питних цілей. Тому розгорнута в 2014 році окупаційними властями кампанія, що вони набурять, побудують водоводи і таким чином забезпечать, — це не більше, ніж пропаганда. Вже в минулому році знову почався процес погіршення якості підземних водоносних горизонтів, бо відбір перевищує експлуатаційні запаси. Тому можливості вирішення проблеми за рахунок експлуатації підземних водних джерел я теж не вбачаю.

Radio Hayat: Якими ще методами окупаційна влада намагалась вирішити проблему з водою?

Михайло Ромащенко: Ще пропонувалася подача води Дону через будівництво водоводів по дну моря від Кубані. Такий варіант можливий, але високозатратний. До того ж треба було б вирішити питання часткового позбавлення води Кубанського регіону.

Опріснення морських вод? Це високозатратні технології, на які крім коштів потрібна ще власна електроенергія, якої в Криму теж не вистачає. Крім того, є ще одна проблема: якщо воду опріснювати, то як утилізувати ті солі, які будуть накопичуватися після демінералізації?

Тож в умовах анексії, без постачання дніпровської води, перспектив відновити нормальні умови життєдіяльності в степовому Криму немає. Цей регіон буде поступово занепадати, перетворюючись на напівпустелю, а потім — пустелю.

Юсуф Куркчі: Оккупационные власти заявляют, что качество воды в северных регионах — Красноперекопском, Джанкойском, Сакском, Раздольненском, Черноморском и Евпатории — неудовлетворительное. А в этих регионах проживает 475 тысяч человек — чуть больше 20% от всего населения Крыма. Оккупант не может обеспечить территорию Крыма качественной питьевой водой. Это ведет к тому, что внутренняя миграция будет направлена с севера полуострова к его центру, то есть к строящейся части трассы Керчь — Севастополь.

Общая площадь зеркала водохранилищ в Крыму уменьшилась практически в два раза. Это катастрофически для содержания водохранилищ, поскольку есть технические нормы, а сейчас забор воды из этих водохранилищ неконтролируемый.

Площадь орошаемых земель в Крыму уменьшилась на 92% — это за четыре года — и стремится к исчезновению. Оккупационные власти частично переходят на капельное орошение, но если не будет источника воды, чтобы удовлетворить самую основную потребность — в питьевой воде, то никто ни капельно, никак орошать не будет. Еще одна цифра: объем воды, который подавался на орошение, сократился в 50 раз. Значит, есть задача перехода от орошаемых земель к засухоустойчивым. Но засухоустойчивые культуры никогда не были конкурентными в Украине и не были предметом культивации, потому что они ведут к обеднению и разрушению почвы.

Минерализация и высыхание почв, деградационные процессы будут продолжаться до того времени, пока Крым не вернется в состав Украины и не будет подана вода по Северо-Крымскому каналу.

Пару слов о Северо-Крымском канале и его ирригационной системе... На момент оккупации каналы и водоводы, которые использовались для реализации задачи Северо-Крымского канала, в совокупности составляли 11 тысяч километров. То есть эти инженерные сооружения давали возможность населению, которое проживает на прилегающих землях, создавать рабочие места и реализовывать сельскохозяйственную продукцию, обеспечивая себе стабильную жизнь. Но канал, как любое инженерное сооружение, требует определенных вложений и технологического обслуживания. Есть инфрастуктурная проблема поддержки жизнеспособности этого сооружения. И кроме того, что мы должны будем разработать программу по рекультивации земель, нам необходимо будет также восстановить это инженерное сооружение с его 11 тысячами километров отводов.

На 2013 год, по оценкам Министерства водного хозяйства Крыма, потери Северо-Крымского канала стремились к 50%. То есть на каждый поданный литр воды государство теряло литр воды при транспортировке. А сегодня, если мы решим подать воду, не факт, что мы сможем подать достаточное количество воды, ведь эти потери будут сейчас значительно больше. Значит, Украина должна предполагать и материальные, и человеческие, и временные ресурсы для того, чтобы восстановить это инженерное сооружение.

Radio Hayat: План окупаційної влади Криму щодо переорієнтації сільського господарства на культури, стійкі до посухи, – чи може він мати хоча б тимчасовий успіх?

Михайло Ромащенко: Я думаю, що ні. За останні 25 років зростання температури в Україні є найвищим серед країн Східної Європи. Середня температура зросла на один градус, а опади при цьому не збільшились. У результаті на більшій частині південних регіонів України, в тому числі в степовому Криму, значно збільшилось сумарне випаровування і підвищився дефіцит кліматичного водного балансу. Такі кліматичні зміни роблять богарне сільськогосподарське виробництво неефективним і неконкурентоспроможним, воно занепадає. І тільки відновлення і розвиток зрошення дасть можливість вести ефективне господарювання. Посухостійкі культури можуть бути окремі роки, але якщо врахувати, що з десяти років сім-вісім є засушливими…

Є такий висновок ООН, що загальносвітову продовольчу проблему складно вирішити не тому, що не вистачає кількості земель, де можна вирощувати культури, не через те, що відсутні сорти і гібриди, які здатні давати високий урожай, а саме в зв’язку з дефіцитом води.

Тому цей план щодо переорієнтації сільського господарства Криму — розрахунок на тих, хто не володіє ситуацією. Підземні води на території Криму формуються за рахунок опадів, які випадають на схилах гір. Наповнюваність кримських водосховищ на 3 травня становила 80%, і це свідчить про те, що в зимовий період кількість опадів була недостатньою. А наповнюваність наливних водосховищ, які колись заповнювались за рахунок Північно-Кримського каналу, — 30%. Якщо говорити про Тайганське водосховище — воно взагалі порожнє стоїть.

Юсуф Куркчі: Сьогодні можна говорити про те, що Тайганського водосховища немає, тому що дамба прийшла в негідність. Тобто навіть якщо з’явиться якась можливість його наповнити, неможливо буде вийти на розрахункові обсяги зберігання цієї води.

Михайло Ромащенко: Раніше завдяки зрошенню засолені ґрунти степового Криму були промиті та приведені в стан, коли вони можуть використовуватись для вирощування сільськогосподарських культур. У Криму була дуже потужна система дренажних колекторів, які відводили вимиті солі в Сиваш. А коли ми перестали подавати воду, вони перестали відводити, і при підвищенні температури високомінералізовані ґрунтові води з глибини навіть більше п’яти метрів підтягуються і випаровуються. При цьому солі залишаються в ґрунтовому розрізі. Таким чином, інтенсивно відновились процеси вторинного засолення ґрунтів на всіх площах, де раніше було зрошення.

Це ж загальноцивілізаційна, загальнопланетарна проблема – дефіцит природної води. І сьогодні питання забезпечення населенню вільного доступу до якісної питної води – це одна із цілей сталого розвитку. Так от окупаційна влада одне із завдань, задекларованих і схвалених на Конференції ООН зі сталого розвитку «Ріо +20» у 2012 році, просто не вирішує.

Бесіду цілком слухайте тут.

QHA