КИЇВ (QHA) -

Куратори "Тижня актуальної п’єси" Юлія Гончар та Олексій Доричевський розповіли журналістові Галині Джикаєвій в ефірі Радіо Hayat про проведення цьогорічного фестивалю.

Радіо Hayat: Який день вже триває "Тиждень актуальної п’єси"?

Олексій Доричевський: Сьогодні вже четвертий день.

Радіо Hayat: Що це за фестиваль і в чому його унікальність?

Олексій Доричевський: Фестиваль Тиждень актуальної п’єси – це фестиваль сучасної української драматургії. Він був заснований в 2011-му році драматургинею Наталією Ворожбит, режисеркою Ларисою Нікітюк і режисером Андрієм Маєм.

Фестиваль спрямований на таку течію як нова драма – це тексти, які говорять сучасною мовою сучасних людей про сучасні проблеми. Нам в театрі цікаво говорити про те, що відбувається тут і з нами.

Радіо Hayat: Як обирають найкращі тексти на Тиждень?

Юлія Гончар: Надійшло десь 69 текстів, і 15 рідерів вичитують ці тексти, не знаючи прізвищ авторів.

 Олексій Доричевський: Відповідно, люди обирали твори за якістю. Також цього року ми надіслали тексти всім завлітам театрів.

Радіо Hayat: Хто відгукнувся?

Олексій Доричевський: Суми, Миколаїв, Київ, Коломия, Полтава. Їх вибір теж представлений на фестивалі, можливо, з цих текстів щось буде поставлено цього року

Радіо Hayat: Взагалі за ці 8 років існування фестивалю щось було поставлено з тих текстів, які звучали на Тижнях?

Олексій Доричевський: Так, звичайно. Тексти Віри Ворожбит, Віри Маковій, Діми Левицького, Наталі Блок тощо.

Юлія Гончар: Ольга Мацюпа брала участь у цього річному Хайдельбергському театральному фестивалі, і отримала гран-прі з текстом, який був представлений на Тижні 2015-го року.

Олексій Доричевський: Є велика кількість авторів, які зараз створюють власні вистави, власні театральні продакшени, а їх перша прем’єра була на Тижні. Наприклад, Павло Ар’є, який зараз ставиться в усіх театрах України, його тексти теж були вперше презентовані на Тижні актуальної п’єси.

Юлія Гончар: Важливо сказати, що тиждень – це можливість для драматургів познайомитися з режисерами, з кураторами фестивалів, щоб їхні тексти набули якогось голосу.

Радіо Hayat: Чи змінюються тексти після фестивалю?

Олексій Доричевський: Відбираються тексти, потім режисери читають ці тексти і обирають їх для публічного читання, щоб автор почув, що відбувається. Далі проходить обговорення з рідерами та кураторами, і після цього автор вже може доробляти свій текст. 

Радіо Hayat: Я знаю, що головною міжнародною інституцією, яка підтримує фестиваль, є Гете Інститут. І саме за його підтримки відбувається цей Тиждень. Чому саме Гете Інститут, і чому він вже так довго опікується українською драматургією?

Олексій Доричевський: Гете Інститут підтримує тим, що він надає відкритий простір, щоб ми відкрито працювали і з іншими німецькими проектами. Але також є німецька програма, і Гете Інститут фінансово підтримує тільки її, решту частини ми беремо на себе.

Радіо Hayat: Що це за німецька програма?

Юлія Гончар: Якщо ми беремо експериментальну драматургію та тексти, які не вписуються в формат класичної драматургії, то, наприклад, 20 жовтня в нас буде представлений текст - німецька нова драма Кевіна  Доу. Це текс-ескіз, тобто в автора дуже багато свободи в тому, як будувати текст. Нам дуже хотілося познайомити українського слухача і глядача саме з такою формою, познайомити його з чимось новим.

Роль німецького драматурга відрізняється від ролі українського в нашому театрі. Там формується вистава на основі тексту, тобто сам текст не грає таке важливе значення, він – один із елементів. Саме це цікаво показати – як можна працювати з текстами. Тому ми запросили до нас з Німеччини Кевіна та Андре, які проведуть майстер-класи. І це буде, скоріше, текстова лабораторія. Тобто ми будемо працювати з текстами, вони розкажуть нам про особливості формування німецької драматургії, і разом з ними ми розробимо свої власні тексти.

Радіо Hayat: Які ще спікери у вас є?

Юлія Гончар: Сьогодні о 14:00 з нами спілкувалася Анна-Катрін Шульц, це драматург з Дортмунда. Цей театр дуже революційний і інноваційний, і у розрізі театру майбутнього вони як раз  і є взірцем цього театру майбутнього, бо вони залучають цифрові технології, віртуальну реальність.

Також буде доповідачка з Голландії, яка розкаже саме про специфічні проекти – виходити з людьми в поле і розповідати, що тут відбувається, будувати драматургію за межами стін театру.

Ще нам хотілося показати, що відбувається з театральним ландшафтом в Сирії чи Африці, тому в нас є доповідач з Лівії, який розповість нам про можливість вибудувати спільноту, працювати з людьми та соціально активно займатися театром.

Крім того, в нас є сюрприз, наша родзинка – Сасапін із Таїланду. 

Олексій Доричевський: Її неймовірно важно було сюди привезти, тому що неможливо було отримати візу в Україну, адже потрібна була купа документів. Це окрема п’єса – як запросити людину з Таїланду в Україну. Але ми це зробили.

Юлія Гончар: Отже, в п’ятницю і в суботу будуть її майстер-класи, вона дасть нам практичні поради, можна буде відчути – що таке таїландський драматичний театр, які рухи там використовуються, і вона розповість про техніку Буто. Це все буде з перших вуст.

Радіо Hayat: Які теми зараз найбільш турбують авторів?

Олексій Доричевський: Курс фестивалю постійно отримував новий вектор. Раніше в нас були дуже потужно представлені майстер-класи з Росії. Минулого року ми спрямовувалися на Білорусь, цього ж року ми читаємо молдовські тексти.

Також є актуалізована проблема українського села, яке входить в бідність, є тема ЛГБТ спільнот, які лишаються незахищеними. Є й інші незахищені спільноти в Україні, і автори піднімають ці теми. Нам як кураторам цікаво дослідити не загальну картинку, яку ми бачимо, а те, що відбувається  конкретно з людиною.

В цьому році був текст, який згадував Голодомор. Сьогодні буде представлений текст «Гей-парад», і в ньому конфлікт будується на тому, що є сім’я, яка упереджено ставиться до ЛГБТ спільноти, і раптом вона дізнається, що в державі є така система: якщо ви лояльно ставитеся до ЛГБТ, то отримуєте 90% субсидії від держави на комунальні послуги. І вони, звичайно, біжать і говорять, що вони сприймають ЛГБТ-спільноти.

Радіо Hayat: Як у вас висвітлені теми війни?

Олексій Доричевський: Починаючи з 2014-го року в нас постійно представлені тексти про Майдан та про війну. Минулого року був представлений текст про Іловайську трагедію, про той котел, як люди з нього виходили.

Також є тексти, які говорять про те, що вирубується ліс, незаконно видобувається бурштин.

Радіо Hayat: Чи є потенціал української молодої сучасної драматургії? Так, щоб її побачив великий загал оглядачів, а не тільки на андеграундових платформах?

Олексій Доричевський: Я вважаю, що в української сучасної драматургії є велика перспектива. В 2011-му році, коли фестиваль тільки розпочинався, тексти не були представлені у державних театрах. Там були два-три імені, які писали не нову драму, вони писали тексти про вічне, про гарне. Але театр як соціальний простір і як можливість вийти і поговорити - такої функції не виконував. Зараз виникають тексти, які говорять про Чорнобиль, про Майдан, про звичайну сім’ю в провінції. І ми можемо побачити цей текст в театрі в провінції.

Радіо Hayat: Крім Пала Ар’є, назвіть, будь ласка, декілька імен драматургів, чиї п’єси ставляться, і державні театри, де ці п’єси ставляться?

Олексій Доричевський: Наприклад, мій текст поставлений в Національному театрі Івана Франка. Це проект, який ми робили з куратором Тижня актуальної п’єси Андрієм Маєм. Текст був створений спеціально для цього проекту. Ми їздили всією Україно, були в Криму – в Сімферополі і Ялті в березні цього року. І під Верховною Радою в Сімферополі співали гімн України. В рамках проекту ми відвідували крайні точки України, і поїхали на мис Сарич, одну з крайніх точок. Ми пили шампанське, сиділи на цій крайній точці і також співали гімн.

Ми шукали для себе поселення в Ялті, і знайшли один готель. Коли підійшли ближче, побачили, що то музей Лесі Українки. Тобто одне крило будівлі – готель, а інше – це музей Лесі Українки.

Крім того, ми були в Алушті та спілкувалися з людьми. В цьому спілкуванні ми зрозуміли, що ситуація в Криму плине і зміниться, тому що на першому місці стоїть добробут людини, який в багато чому там обмежується.

Далі ми поїхали на Закарпаття, де побачили сепаратизм, що активізувався мовним законом, який прийнятий в Україні.

З цього всього мною був створений текст, який називається «Викрадення Європи» - про те, як Україна рухається в Європу, хто її вкрав – «дядя Вова с совковой лопатой».

Це й можливість поговорити, де ми зараз знаходимося, про що ми домовилися, який в соціумі є суспільний договір. Наприклад, в нас проблема корупції, але ми про неї не домовлялися.

Тобто зараз дійсно є багато проблем, і театр – це простір, який може про них говорити, впливати на це, і, відповідно, змінювати.

Радіо Hayat: Я знаю, що на цьому Тижні прозвучав текст автора з Криму. Розкажіть про цей текст.

Олексій Доричевський: Так, це текст Сергія Філіппова із Ялти. Він за тематикою легкий. Хлопець, який працює в лікарні, дуже любить DOORS і дуже любить дівчину. І дізнається, що ця дівчина теж любить DOORS. В нього за день відбувається багато подій: його напувають спиртом лікарі, він рятує чоловіка, який, виявляється ґвалтівником, і тут питання моралі – лікар має рятувати людину, яку рятувати не хочеться.

Це дуже цікавий, смішний, дуже спеціально переобтяжений медичними термінами текст, коли ти його читаєш, в тебе ламається язик. Це смішно. Він – талановитий автор. На, жаль, він не зміг приїхати з Криму.

Радіо Hayat: Якщо люди в окупованому Криму хочуть написати п’єсу про те, що там відбувається та про свої переживання, вони ж можуть переслати її?

Олексій Доричевський: Так, звісно. В нас є сторінка у Фейсбуці - «Тиждень актуальної п’єси», і також можна надсилати свої тексти на пошту ukraineplay@gmail.com

Джерело: Радіо Hayat

QHA