КИЕВ (QHA) -

Волонтер, громадський діяч, народний депутат України, співачка Оксана Білозір розповіла журналістам Едуарду Солодовнику та Олександру Вороніну в ефірі Радіо Hayat про Крим до окупації та підтримку кримських татар після неї.

Радіо Hayat: Що вас, як творчу особистість та громадського діяча, сьогодні найбільше турбує в Україні?

Оксана Білозір: Мене турбує безпека моєї країни, безпека особистості, майбутнє країни, адже це наше з вами спільне майбутнє. Це та червона стрічка всього, щоб я не робила. Якщо я співаю, то моїм завданням є полікувати душу, закласти зерна надії, посилити віру, окреслити мету. Якщо я працюю у парламенті, об’єктом моїм є людина. І завдання моє, як політика — забезпечити все, що захищає цю людину. І де б вона не перебувала, вона має знати, що за нею стоїть її рідна країна. Я цим живу, сплю, мірю й дію.

Радіо Hayat: Ви — народний депутат декількох скликань, починаючи з IV. Як ви охарактеризуєте, який парламент все ж таки найкращий?

Оксана Білозір: Складне питання, тому що мені потрібно моїх колег коментувати і себе у цьому процесі, а це не завжди етично. Але якщо поглянути з боку, то хочу сказати, що коли я прийшла у 2002-му році, це був дуже фаховий парламент. Там були серйозні люди, за якими стояли конкретні справи, за якими стояли трудові колективи, великі бізнеси, які працювали на державу, які забезпечували робочі місця, формували економіку. Тому, звичайно, вони мали право і визначати політику. І тому з цими людьми було легко і комфортно, тому що кожен доповідач, який виходив, мав величезний досвід, і мені тоді хотілося запам’ятати все, що він говорить. І дійсно, там було багато чому навчитися.

Не можна сказати, що та еліта, яка була у парламенті, була далекоглядною у своїх політичних амбіціях для своєї держави. Але час тоді був такий. Проте це були люди справи і люди досвідчені.

Поступово розширювалося коло людей, які потрапляли до українського парламенту. Після Помаранчевої революції почав працювати соціальний ліфт, яким потрапили до парламенту громадянські активісти. А ми тоді не знали, що є громадянське суспільство у глобальному контексті України. Вже у 2014-му році був великий струс, і соціальний ліфт з першого поверху потрапив одразу на п’ятий. Тому ми не можемо зараз говорити, що український парламент такий же фаховий, яким він був у 2002-му році, адже потрапили до нього люди, які були не готові і не уявляли, що таке депутатська робота. А в парламенті кожен депутат — це штик. І тому в парламенті деколи і пробуксовують ухвалення законів, і виникають конфлікти через непорозуміння.

Загалом зараз складно працювати у парламенті, але це правильно, тому що ми змінюємося, держава змінюється, ми змінюємося саме світоглядно. А ви знаєте, що світоглядні зміни найстабільніші, коли вони відбудуться, але шлях до цих змін є довгий та тернистий.

І тому дуже цікаво працювати зараз, також цікаво спілкуватися з українцями, треба їздити і пояснювати людям, наприклад, чому сьогодні медична реформа вже не може працювати. Адже коли ми розвалили будинок, ми якийсь час мусимо жити у наметі чи перебути по родичах, поки ми не збудуємо новий. Нам випала доля змін і ми маємо через неї пройти. І ще плюс війна, гібридна війна, гібридна інформаційна війна, багато популізму тощо. Тому цей період цікавий, непростий, але ми з вами спільно рухаємося вперед. Я живу таким гаслом — «Діяти і досягати». От нам треба сьогодні навчитися діяти і з терпінням чекати результатів.

Радіо Hayat: Ви входите до Комітету з європейської інтеграції і за другою освітою є дипломатом. А для кримських татар дуже важлива підтримка не тільки кадрової дипломатії, але й культурної дипломатії та дипломатії корінних народів. Як кримським татарам зараз протистояти агресорові? Як долучити світову спільноту до підтримки кримських татар?

Оксана Білозір: Скажу вам відверто — я схиляю голову перед кримськими татарами. Тому що вони завжди мали за пріоритет в українській державі знати і послуговуватися державною українською мовою. Тоді, коли інші товариства могли собі дозволяти називатися космополітами, кримські татари завжди себе називали частиною України. І ми є уособленням єдиної спільної держави, і наші перемоги будуть тільки тоді, коли ми спільно будемо вести консолідовану позицію: Крим —– це Україна, і Україна ніколи не відмовиться від Криму. Це важка робота, це довгий шлях, і українська влада ним йде.

Я хочу сказати за президента Порошенка. Я працювала у Парламентській Асамблеї 12 років — з 2000-го року — 2012-ий рік, і декілька разів за цей час були моменти, коли Україну хотіли позбавити то права голосу, то виключити її з членства. Тобто, усі політики вправляли свої політичні амбіції на нашій державі і на наших проблемах. І за півроку, коли президент Порошенко обійняв свою посаду, ми отримали зовнішньополітичну коаліцію, підтримку України. Повірте мені, для тієї європейської бюрократії це майже нереально, щоб вони свою позицію з червоної картки змінили на зелену так швидко. Тобто, я хочу сказати, що українська влада максимально у цей період часу утвердила те, що Крим — це Україна і Україна ніколи не буде говорити про якісь там конфігурації, які можуть повпливати на цю тверду позицію української держави та української нації. І в усіх міжнародних документах це зафіксовано.

Радіо Hayat: Дійсно, міжнародна підтримка спостерігається. Але коли йде війна, не завжди демократія — добрий фон. Як ви вважаєте, де та межа, яка мусить бути між потребою забезпечити боєздатність та національну безпеку країни, і принципами демократії?

Оксана Білозір: Я завжди говорю, що і ця війна мине, але нам потрібно залишитися людьми, а це найскладніше, що може бути. Нам у нашій жорсткій, цинічній, брехливій війні треба залишитися демократичною країною. Яке терпіння потрібно мати нашій владі, щоб не реагувати на ці емоційні конфлікти, до яких нас провокують! Ми ж розуміємо, що ця гібридна війна перекотилася вже у зовнішню політику. Мені часто кажуть, що ми до того доврядувалися, що наші сусіди стають нашими ворогами. А я відповідаю, що це проста істина: коли Україна була під парасолькою Росії, ніхто на неї не міг претендувати. Тільки у світі стало зрозуміло, що Україна стає на свої ноги і це буде держава, кожен почав собі пробувати претендувати на частинку території. І це наше з вами випробування, нам не можна реагувати на ці провокації, які стосуються Угорщини, Румунії, Польщі. Це все провокації на те, щоб нас випробувати на міцність, на терпіння, на розум, на демократію. Тому ми йдемо правильним шляхом, і наше завдання пояснювати це нашим громадянам. І це минеться.

Радіо Hayat: У вас дуже багато пісень, дисків і я навіть нарахував 10 музичних фільмів. Яка ваша найулюбленіша пісня, і як ви ставитеся до гібридної війни, яка перекотилася і в творчість, коли ми поділяємо артистів на тих, які були в Криму, а які не були?

Оксана Білозір: У цих світоглядних змінах, які відбуваються зараз, найважче творчим людям. Творча людина без аудиторії, без реалізації свого таланту, помре.

Я зараз буду працювати над темою гуманітарної безпеки, тому що люди їдуть в Крим чи Росію не тому, що вони хочуть зрадити нашу державу, принизити свою честь та гідність, вони їдуть, бо їм не вистачає можливостей для своєї реалізації. Якщо ми говоримо про те, що вони туди поїхали, то давайте їм відкриємо європейський ринок. Чому ми як держава не робимо зустрічні проекти з поляками, з європейцями? Чому в нас тільки одне Євробачення, де наші виконавці можуть себе показати на цьому ринку? Та це колосальний ринок, де живуть наші трудові мігранти, які прийдуть на гастролі для наших виконавців. Тільки створіть для них таку можливість давати там концерти.

Я завжди кажу, що ми нікуди не йдемо, ми не йдемо в Європу, ми повертаємо те місце, яке за правом нам належить. Якщо ми будемо опановувати цю територію, тоді не буде стояти питання, хто і куди поїхав.

Радіо Hayat: Ваш останній пост у Фейсбуці про фестиваль, який був у Білій Церкві. Що це за фестиваль? І розкажіть загалом про вашу творчу діяльність в Україні.

Оксана Білозір: 27-го лютого в мене буде концерт у Палаці Україна, а рік тому був мій ювілейний концерт — 40 років моєї творчої діяльності. І на той концерт прийшов патріарх Філарет, який сказав одну ключову річ: «Настає такий час, коли слова не працюють, коли слів вже не чують люди. І тоді наступає депресія. І коли слово вже не доходить до людини, тоді у свої права вступає пісня, бо вона не має кордонів і не має межі, вона йде від серця до серця, від душі до душі».

Тому такі фестивалі, які називаються, наприклад, «Пісня об’єднає Україну», сьогодні працюють. І у Білій Церкві цей концерт був присвячений 72-ій бригаді, бригаді наших «Кіборгів», які здивували світ. Адже вони фактично беззбройні, на великій мужності та жертовності зупинили ворога. Всі кажуть, що це неможливо, а це наші діти, наші брати і чоловіки. На цьому фестивалі були 54 учасники — артисти з усієї України. На жаль, там не було артистів першої величини, але там були всі, хто їздив в АТО, ті, які зрозуміли, як це важливо піснею об’єднати і полікувати.

Радіо Hayat: Чи відчуваєте ви, що зараз стало більше українського контенту і в кіно, і на телебаченні? Чи є тут якісь труднощі зростання?

Оксана Білозір: Я пишаюся тим, що в нас зараз більше мільярда гривень виділено на розвиток українського кіно. Але я б була більш щаслива, якби воно було не війною підперте, щоб це було більш свідоме бажання і запит українського суспільства. А сьогодні у результаті того, що російські фільми вибувають з наших ефірів, наші українські митці мають можливість робити своє українське кіно.

Радіо Hayat: Я знаю, що до анексії ви були часто в Криму. Де ви були 2014 року, можливо, дивилися телебачення і згадували містечка, в яких перебували у Криму?

Оксана Білозір: Часом, коли я заплющюю очі, я відчуваю легкий щем і жаль за тим, що я не можу полетіти туди, подихати тим еко космосом кримським, понюхати, як він пахне, пройтися тими парками, зайти в те море. Це унікальна екосистема, і ми всі обожнювали Крим, і я у тому числі. Я як артистка не часто бувала в Криму, тому що все-таки блокували мої поїздки до Криму, особливо, коли я стала політиком.

Починаючи з 2000-х рр. вже була зміна парадигми підходу до східної України і до Криму. Тобто Росія розвивала свою політику вже дуже агресивно, була негласна тенденція того, що хто україномовний, той туди не їде.

Я пригадую історію, як ми у 1982 році з «Ватрою» поїхали на гастролі в Крим до Ялти. І під час репетиції мене покликали подивитися, як набережною ходять бабусі по років 60–65 з плакатами, де написано «Геть бандерівців з Ялти». І це 1982 рік! Тобто, у ті часи вже фільтрувалося, хто як і що має робити в українському Криму.

Радіо Hayat: Я сам з Севастополя і мені пригадується 95-й рік, коли був фестиваль «Червона Рута» у нашому місті, і вражало, коли на площі Нахімова у Севастополі російськомовні школярі та студенти танцювали під українські пісні. Їм це було до вподоби. Ось такий український Крим був у 1995 році.

Оксана Білозір: І в мене сплив ще один спогад. Це був, здається 2011 рік, і ми з Володимиром Литвином, який був тоді спікером нашого парламенту, поверталися з Польщі з одного з круглих столів як раз на День російського флоту. І ми прямо з Варшави прилетіли прямим літаком у Крим, навіть не мали можливості заїхати до Києва. І я пам’ятаю, як я вийшла на площу і побачила помпезний російський флот… і такий бідний український. Мені так тоді стало гірко!

Потім ми зайшли на банкет, і я ж думаю, що я мушу якось показати, що це Україна. Кожен говорив тост, і я теж сказала тост за честь мундира, а потім вони попросили, щоб я їм щось заспівала. Я їм сказала, що Україна гостинна, що ми завжди запрошуємо наших гостей та завжди раді бачити, і заспівала пісню «Ой, зелене жито, зелене, хорошії гості у мене…». І це було з натяком, що ви все ж таки приїхали в гості, і хоч вам тут комфортно, але ви у гостях. Проте ми не заперечуємо, якщо ви дружнє до нас налаштовані.

Джерело: Радіо Hayat

QHA